Рішення № 91861582, 18.09.2020, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 18.09.2020

Справа № 334/8531/17

Провадження № 2/334/267/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2020 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого: судді - Баруліної Т.Є.,

при секретарі Панасюри Н.С.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», Національний банк України про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору № 5109290 від 24 листопада 2006 року недійсним у зв`язку з укладанням договору від впливом обману зі сторони кредитодавця та з недодержанням вимог письмової форми,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з позовною заявою до акціонерного товариства комерційний банк «Перший Український Міжнародний Банк», третя особа: Національний банк України про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним, яку уточнила протягом судового розгляду, та просить суд визнати недійсним кредитний договір № 5109290 від 26.11.2006 року.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 24 листопада 2006 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» в якості кредитодавця та громадянкою України фізичною особою ОСОБА_1 в якості позичальника було укладено кредитний договір № 5109290 про надання кредиту у іноземній валюті у розмірі 26385,00 дол. США. Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит - для придбання нерухомого майна, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення. У договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Оспорюваний кредитний договір за своєю правовою природою є договором приєднання в розумінні ст. 634 ЦК України. Тобто його зміст та умови кредитного договору розробляє сам кредитодавець. За таких обставин, у позичальника не існує фактичної можливості вплинути на його умови, а тим більше їх змінити. При цьому, відповідно до п. 4 ч.1 ст.4 та ч.1 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи( послуги).

Вимоги до повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію у сфері кредитного обслуговування споживачів встановлені ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно п. 2.3.2. кредитного договору кредит надається шляхом перерахування суми кредиту з позичкового рахунку № НОМЕР_1 в Філії ПУМБ в Запоріжжя на картковий рахунок Позичальника № НОМЕР_2 , відкритий у валюті в Відділенні №1 Філії ЗАТ ПУМБ в м. Запоріжжя, МФО 313623. Такий спосіб отримання кредиту (в доларах США) позивачу було рекомендовано працівниками банку, через те, що за їх словами кредитні ресурси в доларах США коштують дешевше, а ніж кредитні ресурси в українській гривні.

Як передбачено п. 2.5 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів. Банк повинен був надати споживачеві (позичальнику) для ознайомлення необхідну, доступну, достовірну, повну та своєчасну інформацію про умови кредитування, а також орієнтовною сукупною вартістю кредиту, що затверджується рішенням уповноваженого органу банку та доведеною до відома структурних підрозділів банку, у кредитному договорі або додатку до нього має бути надано детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача. Невиконання вказаних вимог є порушенням положень ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки споживач не володіє спеціальними знаннями про властивості та характеристики кредитних правовідносин, самого кредиту , а тому обов`язок доведення необхідної, доступної, достовірної, повної та своєчасної інформації про послугу споживчого кредитування покладається на суб`єкт господарювання, а у даному випадку - банк. У зв`язку з відсутністю необхідної, доступної, достовірної, повної та своєчасної інформації про умови кредитування, а також відомостей про орієнтовну сукупну вартість кредиту позичальник за кредитним договором був позбавлений об`єктивно визначитися з доцільністю отримання такого кредиту з урахуванням особистих фінансових можливостей для обслуговування.

Кредитний договір за умовами є несправедливим, і про це позичальник не міг знати на час його підписання, укладеного у листопаді 2006 року терміном погашення кредиту до листопада місяця 2026 року,тобто такий договір слід вважати чинним протягом всього терміну погашення кредиту. Отже, правопорушення, яке виразилося у включенні до кредитного договору несправедливих умов кредитування, ненадання необхідної, доступної, достовірної, повної та своєчасної інформації, вчинення обману слід вважати таким, що є триваючим. Протягом дії кредитного договору банком жодного разу у письмовій формі не повідомлено споживача про зміну у сторону збільшення вартості іноземної валюти курсу долару у співвідношенні до гривні, що як наслідок призвело до значного фінансового навантаження для споживача в частині забезпечення належного виконання останнім взятого на себе зобов`язань. Різка неодноразова зміна у сторону збільшення ціни долара США по відношенню до гривні, яка відбулась поза межею волі позичальника, докорінно змінила обсяг зобов`язання, що мав намір прийняти на себе позичальник, і зробила виконання цього зобов`язання неможливим, що є несправедливим по відношенню до позичальника. І ця несправедливість на користь кредитодавця, оскільки обсяг боргу позичальника на користь банку в націоналі валюті України зріс більше ніж у 5 разів.

Окрім вищенаведених підстав правопорушення недійсність правочину підтверджується наступним. В кредитному договорі містяться умови ( п.2.3), які регулюють внесення змін (доповнень) та розірвання Договору, лише в односторонньому порядку, і лише в інтересах та з боку Банку. Метою Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», як сказано в його преамбулі, є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, а отже, і, користувачів споживчого кредиту, яким є Позивач. Згідно п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір повинен містити - порядок зміни і припинення дії договору. Так як Договір взагалі, не містять порядку зміни Договору який враховував би інтереси споживача (Позичальника), взагалі не містить умови про порядок припинення Договору, а це є суттєвими умовами (ст. 628 ЦКУ), то Договір в цілому суперечить п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Порушення вимог законодавства при укладенні кредитного договору, зокрема вимог статті 525 ЦК України, є підставою для визнання Кредитного Договору недійсним. Даний Договір не містить жодних умов, які б регулювали відповідальність з боку Банку за невиконання або неналежне виконання умов Договору, до того ж, даний договір містить цілий ряд пунктів відповідальності тільки з боку Позичальника, а саме: п .2.3.3 вимагати дострокового повернення кредиту у випадках: істотного порушення умов договору; утворення простроченої заборгованості за кредитом та/або щонайменше за один календарний місяць; перевищення суми заборгованості над сумою кредиту більше як на десять відсотків; несплати позичальником більше однієї виплати, яка перевищує більше 5 % суми кредиту. Крім цього, Банк має право: змінити ставку відсотків за користування кредитом; вимагати сплати штрафу у розмірі 10 ,0% від суми простроченого платежу за кожен випадок; у випадку порушення строку погашення відсотків - вимагати сплату штрафу у розмірі 10 % від суми прострочених відсотків за кожен випадок; у випадку порушення строку повернення кредиту в разі настання випадків дострокового повернення - вимагати сплату штрафу у розмірі 10 % від суми фактичної заборгованості.

Згідно ч.5 п.3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови Договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції (послуг) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Якщо одночасно застосувати всі санкції, передбачені Договором, то Позивач має сплатити більше 150 % процентів. Спірний Договір не містить умов або правил, які б регулювали відповідальність Банку за невиконання, за неналежне виконання Банком умов Договору, це є суттєве умовою (ст. 628 ЦКУ), через що Договір в цілому, суперечить п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»

Також, Кредитний договір суперечить законодавству України щодо використання іноземної валюти як засобу платежу на території України. Кредитні договори, які укладаються між банками і позичальниками повинні відповідати чинному законодавству України. Таким чином, при наданні кредиту банк діє як професійний учасник на ринку фінансових послуг, саме банк розробляє зміст кредитного договору і пропонує його клієнтові, а тому саме на банку лежить основний обов`язок по забезпеченню дотримання законності. При визначенні змісту кредитного договору Банк не має права підміняти принцип свободи договору принципом вседозволеності. Єдиним законним платіжним засобом в Україні є гривня. Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Грошове зобов`язання як кредитора, так і позичальника у кредитному договорі не виражене у грошовій одиниці України - гривні, отже, у такому договорі не може бути визначений грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Право виражати зобов`язання в іноземній валюті надається лише у випадку, коли сторона договору займається зовнішньоекономічною діяльністю та має відповідні дозволи і ліцензії. Оскільки зобов`язання сторін по кредитному договору є грошовими, ціна договору є його істотною вимогою. Порушення закону в цій частині призводить до недійсності договору.

Вичерпний перелік неторговельних операції в іноземній валюті містить в собі п. 11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005 р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 р. № 950/11230. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов`язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.З5 Закону України «Про Національний банк України». Таким чином, дозволом на валютні операції, наявним у Банка, не передбачено споживче кредитування резидентів у іноземній валюті, та ще й для купівлі в Україні товарів та послуг за іноземні банкноти, використання та обіг яких в Україні не дозволено законом. Єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит. Докази, що ініціатором видачі кредиту Банк відсутні. Отже, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним.

Представник відповідача надав письмовий відзив на первинні та уточнені позовні вимоги, в яких зазначив, що між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № 5109209 від 24.11.2006, згідно з яким позивачу було надано кредит у сумі 26385,00 дол. США строком до 24.11.2026 зі сплатою 11,90% річних для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Про факт обізнаності позивача з умовами кредитування свідчить його підпис анкеті- заяві на отримання кредиту для придбання нерухомості від 21.11.2006. Зокрема, позивач підтвердив, що він ознайомлений з наявними формами кредитування, умовами отримання, користування кредитом, тарифами банку і проінформований про переваги та недоліки запропонованих схем кредитування. Отже, позивачу до укладення кредитного договору було детально роз`яснено про усі умови можливого кредитування, яке існує у Банку. Кредитний договір укладений між сторонами 24.11.2006, тобто через три дні після подання позивачем заяви про видачу кредиту. У позивача був час обміркувати умови кредитування та прийняти рішення про відмову в одержані кредиту або зміну валюти, схеми (умов) кредитування на інші.

Позивач безпідставно зазначає, що відповідно до ч.12 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо після укладення договору стане очевидним, що послуги, зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов`язаний негайно повідомити про це споживача, але відповідач цього не зробив.

Згідно з умовами кредитного договору сторонами встановлено процентну ставку у розмірі 11,90% річних. Розмір процентної ставки, тобто плати за послугу кредитування, відповідач-1 не змінював.

Відповідно до п. 3.5 та п.4.4.2 договору та ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач у разі, якщо його послуга кредитування не задовольняє, може повернути кредит достроково без сплати будь-яких штрафних санкцій та комісій. Позивач належним чином виконував зобов`язання за кредитним договором до липня 2014 року і будь-яких нарікань на послугу кредитування з його боку не було.

Також не відповідає фактичним обставинам справи твердження позивача про те, що в кредитному договорі містяться умови (п.2.3.), які регулюють внесення змін (доповнень) та розірвання договору лише в односторонньому порядку і лише в інтересах та з боку Банку. Однак, п.2.3. кредитного договору регулює порядок надання кредиту. А порядок внесення змін, доповнень та розірвання договору передбачено пунктом 6.7., згідно з яким договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою сторін. Зміни і доповнення до цього договору оформлюються у письмовій формі додатковими угодами до цього договору або шляхом викладення договору у новій редакції, та набувають чинності з моменту їх підписання сторонами. Всі додаткові угоди щодо внесення змін та доповнень до цього договору складають його невід`ємну частину.

Однією з підстав визнання недійсним кредитного договору позивач зазначає, що в супереч п.7 ч.1 ст.63 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових ринків» у спірному договорі не визначено строк кредитування, що також є безпідставним, оскільки строк дії кредитного договору встановлено у п. 6.9: «Цей договорі набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до моменту виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань згідно цього Договору в повному обсязі». Умови припинення, розірвання кредитного договору та відповідальності кредитора встановлено у п. 6.3., в якому зазначено, що відносини, які виникають під час та у зв`язку з укладенням цього Договору та не врегульовані в ньому, регулюються чинним законодавством України.

Також, суперечить принципу добросовісності твердження позивача про те, що умови про дострокове повернення кредиту є дискримінацією. Пункти 3.5.7 та 3.5.8 кредитного договору дійсно передбачають право Банку на вимогу про дострокове повернення кредиту та порядок її реалізації. Але. право Банку на вимогу про дострокове повернення кредиту не безумовне, а настає лише у передбачених законом та договором випадках, а саме у разі порушення позичальником (позивачем) умов кредитного договору. Право Банку на вимогу дострокового повернення кредиту передбачено ст. 1050 Цивільного кодексу України та ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також, позивач стверджує, що кредитним договором передбачена велика компенсація (більше 50% вартості продукції-) у разі невиконання зобов`язань за кредитним договором, що є порушенням ч.5 п.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Проте кредитний договір такої вимоги не містить. У разі невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором пунктом 5.2 передбачена сплата пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення; п.5.4. передбачена сплата штрафу у розмірі 10% від страхової суми за порушення зобов`язання щодо страхування предмета іпотеки та 1% від суми кредиту за порушення обов`язків, передбачених пп.4.3.2-4.3.6 договору. Іншої відповідальності позичальника та сплату ним компенсації кредитним договором не передбачено.

Щодо посилань позивача про видачу кредиту в іноземній валюті, то відповідно до ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює виключну сферу її обігу. Статтею 192 Цивільного кодексу України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадку та порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закон визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно- правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, який діяв на дату видачі кредиту. Також, правомірність надання кредитів в іноземній валюті банками, які мали відповідні банківські ліцензії, підтверджено: пунктами 10, 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, які виникають із кредитних правовідносин» та правовою позицію Верховного Суду України (постанова від 16.09.2015 справа № 6- 190цс15).

До того ж, Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» заявляє про сплив позовної давності щодо заявлених позовних вимог. Позивач при укладенні кредитного договору - 24.11.2006 знав про всі обставини, на які він посилається у позовній заяві; усі факти, які викладені у позові, були відомі позивачу. Оскільки з моменту укладення кредитного договору минуло більше трьох років, строк позовної давності сплив, і, відповідно, позивач пропустив трирічний строк для пред`явлення позову, встановлений ст.. 256 ЦК України. Тому, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивачка в судовому засіданні підтримали свої позовні вимоги та просила задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за відсутності представника.

Вивчивши матеріали справи та надані докази у сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Так, судом встановлено, що 24 листопада 2006 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» в якості кредитодавця та громадянкою України фізичною особою ОСОБА_1 в якості позичальника було укладено кредитний договір № 5109290, згідно з яким позивачу було надано кредит у сумі 26385,00 дол. США строком до 24.11.2026 зі сплатою 11,90% річних для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 .(а.с.6-8).

Відповідно до Додатку №1 до кредитного договору, було встановлено графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом (а.с.9-11).

21.11.2006 року ОСОБА_1 заповнила анкету-заяву на отримання кредиту для придбання нерухомості, в якій вона підтвердила, що вона ознайомлена з наявними формами кредитування, умовами отримання, користування кредитом, тарифами банку і проінформована про переваги та недоліки запропонованих схем кредитування. Отже, позивачу до укладення кредитного договору було детально роз`яснено про усі умови можливого кредитування, яке існує у Банку. Кредитний договір укладений між сторонами 24.11.2006, тобто через три дні після подання позивачем заяви про видачу кредиту. У позивача був час обміркувати умови кредитування та прийняти рішення про відмову в одержані кредиту або зміну валюти, схеми (умов) кредитування на інші.

За змістом положень ч. 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 24.11.2006 року) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо. У договорі про надання споживчого кредиту зазначається у тому числі детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача.

Тобто, вимоги статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» на дату укладення оспорюваного договору не передбачали обов`язку банку надати детальний розпис сукупної вартості кредиту в окремому документі.

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168 (набрали чинності 06 червня 2007 року), зобов`язують банки надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту або в кредитному договорі, або додатку до нього. Тобто, детальний розпис сукупної вартості кредиту не обов`язково повинен бути викладений лише як окремий документ.

Спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; умови кредитного договору містять повну інформацію щодо умов кредитування: цільове призначення кредиту (пункт 1.2), розміру процентної ставки за користування кредитом (пункт 1.3), періоду надання кредиту (пункт 1.4), переліку, розміру й бази розрахунку неустойки; періоду внесення платежів, відповідальності за порушення умов договору.

Судом беззаперечно установлено, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту, розміру процентної ставки, порядку її нарахування, переліку, розміру й бази розрахунку неустойки; періоду внесення платежів, відповідальність за порушення умов договору.

Таким чином, позивач був проінформований про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів, у зв`язку з чим не можна визнати кредитний договір недійсним.

Отже, позивачем не доведено, що при укладенні оскаржуваного кредитного договору їй не була надана інформація, яка б не давала можливості у повній мірі усвідомлювати який договір вона укладає та на яких умовах, або які умови є істотними для кредитного договору, що в свою чергу могло б призвести до порушення прав позивача. При цьому суд зауважує, що відповідно до статті 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно і на власний розсуд.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Також безпідставні посилання позивачки, що банк ввів її в оману, оскільки позивачка при укладенні договору добровільно погодилась на визначені у ньому умови кредитування, свідомо укладала оспорюваний договір, вважала його вигідним, сплачувала періодичні платежі до 2014 року й не порушувала питання про розірвання вказаного договору.

Правове регулювання визнання правочинів недійсними (нікчемними) здійснюється на підставі ст. ст.. 203, 215 ЦК України.

Згідно ч.. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до п. 2-3 ст. 203 ЦК України, особи, які вчинили правочин мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників процесу було вільним і відповідало їх внутрішній волі.

Згідно ч. 4 ст. 203, ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладено з додержанням письмової форми та з додержанням вимог до письмової форми правочинів, передбачених ст. 207 ЦК України, а саме: кредитний договір був укладений в двох екземплярах українською мовою, що мають рівну юридичну силу, по одному для кожної сторони.

Згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обмовлені ним.

Тобто, в момент укладення Договору та наразі не існувало таких обставин, які б свідчили про наявність підстав для застосування ст. 203, або ст.215 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Саме проценти є платою за надання послуги кредиту.

Згідно з умовами кредитного договору сторонами встановлено процентну ставку у розмірі 11,90% річних. Розмір процентної ставки, тобто плати за послугу кредитування, банк не змінював.

Безпідставними є доводи позивачки, що на час її підписання банк не повідомив її про валютні ризики та сукупну вартість кредиту. Уклавши спірний договір в іноземній валюті, сторони брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору повинні були передбачати, що нестабільність курсу гривні до долара США є загальновідомим фактом, який не міг бути невідомим сторонам.

Посилання позивачки що не передбачено видання кредитів у іноземній валюті не заслуговують на увагу, оскільки на момент укладення кредитного договору Закон, не забороняв надання та отримання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України. Надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти, як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з наданням кредитів в іноземній валюті.

З матеріалів цивільної справи також вбачається, що відповідач має банківську ліцензію, що видана Національним банком України на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п. 5-11 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», дозвіл на право здійснення операцій визначених п.1-4 частини 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», який надано Національним банком України. (а.с. 124-125).

Також, суд звертає увагу, що до 2014 року Позичальником сплачувався кредит без жодних зауважень та посилань на порушення норм чинного законодавства. Всі умови кредитування влаштовували ОСОБА_1 , та жодним чином не порушували її права. За весь період часу з 2006 р. вона особисто не зверталась до банку про внесення змін до умов кредитного договору, чи про надання відстрочки або проведення реструктуризації, що спростовує її посилання на те, що на момент укладання Кредитного договору їй не були відомі всі його умови та це змусило її підписати Кредитний договір на вкрай невигідних для неї умовах.

Згідно ст. 3 ЦК України передбачено, що однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.

Твердження про порушення рівності сторін нічим не обґрунтовано, а відтак не може братися до уваги. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при реалізації прав позичальника споживача фінансової послуги отримання кредиту не було порушено чи обмежено її прав на свободу вибору, свободи волевиявлення, не встановлено принципів нерівності сторін по кредитному договорі та будь-яким чином не було обмежено права позичальника на одержання перед укладенням кредитного договору необхідної, доступної, достовірної та своєчасно інформації про умови кредитування, а відтак, не встановлено порушень споживача в розумінні статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» при укладанні кредитного договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судові рішення» судам роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та недоведеними і не знайшли свого підтвердження, тому судом не застосовується строк позовної давності, заявлений відповідачем.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», третя особа: Національний банк України про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 26 Конституції України, ст.ст. 10, 12, 13, 18, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 203,215,253,256,257,267,627,625-629,638,1046-1048,1054,1055 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», суд -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», Національний банк України про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору № 5109290 від 24 листопада 2006 року недійсним у зв`язку з укладанням договору від впливом обману зі сторони кредитодавця та з недодержанням вимог письмової форми - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28.09.2020 року.

Суддя: Баруліна Т. Є.