Ухвала суду № 9171589, 01.04.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                              м. Київ                                        К-395/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                              Конюшка К.В.

суддів:                                        Ланченко Л.В.

                                                  Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Господарського суду Полтавської області від 03.04.2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2007 року

у справі № 19/316 (22-а-806/07)

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «МІС»

до          Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про                              визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

          У листопаді 2005 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МІС»звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000412305/0/64 від 17.11.2005 року.

          В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підприємством правомірно (на підставі належним чином оформлених податкових накладних) було сформовано податковий кредит, а тому зменшення суми бюджетного відшкодування є неправомірним.

          Постановою Господарського суду Полтавської області від 03.04.2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2007 року, позовні вимоги задоволено.

          Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Кременчуцька об’єднана державна податкова інспекція у Полтавській області оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказані судові акти з мотивів порушення названими судами норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

          Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому статтею 2201 Кодексу адміністративного судочинства України порядку.

          Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено додаткову виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань правильності, повноти та обґрунтованості відшкодування податку на додану вартість за січень, лютий 2004 року, за результатами якої складено Акт № 138/23-312/31194504 від 08.11.2005 року (далі –Акт перевірки).

За даними Акта перевірки податковою інспекцією встановлено порушення вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4., підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі - Закон України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР).

На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення –рішення № 0000412305/0/64 від 17.11.2005 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 133095,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, із яким погодився суд апеляційної інстанції, що Законом України від 03.04.1997 року №168/97-ВР не передбачено такої обов’язкової умови включення суми податку на додану вартість до податкового кредиту, як проведення податковим органом зустрічних перевірок і встановлення факту сплати податку на додану вартість всіма контрагентами до Державного бюджету України, а отже підприємством правомірно сформовано податковий кредит

Суд касаційної інстанції погоджується з названими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням наступного.

Згідно з підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з цим Законом).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону датою виникнення права на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР визначено вичерпний перелік обов’язкових реквізитів, що має містити податкова накладна, видана покупцем продавцю.

Відповідно до даних податкових накладних, які містяться в матеріалах справи та на які є посилання в Акті перевірки, вони оформлені відповідно до вимог, зазначених в підпункті 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР.

Крім того, відповідачем не заперечується факт сплати позивачем контрагентам податку на додану вартість в ціні отриманого товару.

Таким чином, ТОВ «МІС»правомірно включило зазначені суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов’язку щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) вступає у зв’язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов’язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

Відповідачем не доведено факту не сплати до Державного бюджету України податку на додану вартість контрагентами позивача.

Також, слід враховувати і те, що якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на вищевказане попередніми судовими інстанціями обґрунтовано визначено те, що податковим органом в ході судового розгляду не було доведено правомірності прийняття ним спірного податкового повідомлення-рішення.

За вказаних обставин судова колегія дійшла висновку про те, що доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам та спростовуються вище переліченими нормами права, у зв’язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

          Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

          Касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити.

          Постанову Господарського суду Полтавської області від 03.04.2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2007 року в даній справі залишити без змін.

          Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 –239 КАС України.

Головуючий

(підпис)

Конюшко К.В.

Судді

(підпис)

Ланченко Л.В.

(підпис)

Нечитайло О.М.

(підпис)

Пилипчук Н.Г.

(підпис)

Сергейчук О.А.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар           Савченко А.В.