Ухвала суду № 9171547, 01.04.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" квітня 2010 р.                               м. Київ                                        К-2053/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                              Конюшка К.В.

суддів:                                        Ланченко Л.В.

                                                  Нечитайла О.М.

                                                  Пилипчук Н.Г.

                                                  Сергейчука О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку на постанову Господарського суду Луганської області від 21 вересня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2008 року

у справі № 18/472н-ад (22-а-113/08)

за позовом          кредитної спілки «Добробут»

до          Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку

про          визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2007 року кредитна спілка «Добробут»звернулась до Господарського суду Луганської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Луганської області від 21 вересня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2008 року, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Сєвєродонецьку № 0000191702/0 від 20 лютого 2007 року.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у м. Сєвєродонецьку оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено Акт №292/22/26070937 від 09 лютого 2007 року (далі - Акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпункту 6.3.2 пункту 6.3 статті 6, підпункту 9.2.3 пункту 9.3 статті 9 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб»(далі - Закон України від 22 травня 2003 року № 889-ІV), внаслідок чого встановлено заниження податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 559 грн. 59 коп.

На підставі Акта відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000191702/0 від 20 лютого 2007 року, яким визначено позивачу податкове зобов’язання за платежем податок з доходів фізичних осіб у розмірі 1678 грн. 77 коп., в т.ч. 559 грн. 59 коп. за основним платежем та 1119 грн. 18 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до положень частини першої статті 23 Закону України № 2908-III від 20 грудня 2001 року "Про кредитні спілки" (далі - Закон України № 2908-III від 20 грудня 2001 року) внески (вклади) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також нарахована на такі кошти та пайові внески плата (проценти) належать членам кредитної спілки на праві приватної власності.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 21 Закону України №2908-III від 20 грудня 2001 року кредитна спілка відповідно до свого статуту приймає вступні та обов'язкові пайові та інші внески від членів спілки.

Згідно абзацу першого частини другої статті 21 вказаного Закону кредитна спілка має право самостійно встановлювати, розмір плати (процентів), яка розподіляється на пайові членські внески та нараховується на внески (вклади), що знаходяться на депозитних рахунках членів кредитної спілки.

Відповідно до частини третьої статті 21 Закону України № 2908-III від 20 грудня 2001 року нерозподілений доход, що залишається у розпорядженні кредитної спілки за підсумками фінансового року, розподіляється за рішенням загальних зборів, у тому числі між членами кредитної спілки, пропорційно розміру їх пайових внесків у вигляді відсотків (процентів). При цьому, в першу чергу відбувається необхідне поповнення капіталу та резервів. Сума доходу, яка розподіляється на додаткові пайові членські внески, визначається з дотриманням умови, що доходність додаткових пайових членських внесків не може перевищувати більш ніж у два рази середньозважену процентну ставку доходності внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитних рахунках за їх наявності. Решта доходу, що залишилася після формування капіталу і резервів та розподілу на додаткові пайові членські внески, розподіляється на обов'язкові пайові членські внески.

Отже, Закон України № 2908-III від 20 грудня 2001 року визначає, що під процентами розуміється плата, що нарахована кредитною спілкою на пайові внески.

Відповідно до положення абзацу третього пункту 7.2 статті 7 Закону України № 2908-III від 20 грудня 2001 року ставка податку становить 5 відсотків від об'єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом як процент на вклад (внесок) до кредитної спілки, створеної відповідно до закону.

Судами обґрунтовано зазначено, що при вирішенні питання щодо визначення поняття "проценти" в контексті даного спору, слід застосовувати визначення даного терміну, наведеного в Законі України № 2908-III від 20 грудня 2001 року, який і регулює питання виплати таких процентів.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", від 01 липня 2004 року № 1985-ІV внесено зміни до пункту 4.3.5, а саме підпункт "в" після слів "неприбутковими організаціями" доповнити словами "(крім кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ)". При цьому зазначені зміни набувають чинності з 01 січня 2005 року. Таким чином, зазначений пункт з 01 січня 2005 року припиняє регулювання оподаткування виплат (процентів), які здійснюються кредитними спілками.

Відповідно до підпункту 22.1.4 пункту 22.1 статті 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року № 889-ІV підпункту 4.2.12 пункту 4.2 статті 4 зазначеного Закону в редакції Закону України № 1958-ІV від 01 липня 2004 року із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2273-ІV від 21 грудня 2004 року у частині включення до загального місячного оподатковуваного доходу доходів у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок у тому картковий розрахунок, вклад до небанківських (фінансових установ згідно із законом або процентів (дисконтних доходів) на депозитний (ощадний) сертифікат та підпунктів 9.2.1 і 9.2.2 п. 9.2 ст. 9 зазначеного Закону у частині оподаткування процентів набирають чинності з 01 січня 2010 року. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що зі змісту цієї норми матеріального права вбачається, що проценти на вклад до небанківських фінансових установ (кредитних спілок) підлягають оподаткуванню з 01 січня 2010 року.

Відповідно до приписів частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, а оскаржені судові рішення відповідають вимогам закону і матеріалам справи. Підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Луганської області від 21 вересня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.

Судді (підпис)Ланченко Л.В.

(підпис)Нечитайло О.М.

(підпис)Пилипчук Н.Г.

(підпис)Сергейчук О.А.