Ухвала суду № 916976, 29.05.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“29” травня 2007 р.                                                                             Справа № 5/2118-25/134

                                                                                                          к/с № К-21475/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                               Голубєвої Г.К.

Суддів                                                           Брайка А.І.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судових засідань:              Каліушко Ф.А.

розглянувши касаційну скаргу   Державної податкової інспекції у м. Львові

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2006 року

у справі  № 5/2118-25/134

за позовом Львівської державної залізниці

до Державної податкової інспекції у м. Львові

провизнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2005 року Львівська державна залізниця звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 1322320/1/1125 від 20.01.2005 року в частині нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 10606,00 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2006 року позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 1322320/1/1125 від 20.01.2005 року в частині нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 10606,00 грн.

Суд мотивував своє рішення тим, що відповідачем неправомірно нарахована пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, оскільки дебіторська заборгованість по контракту від 09.06.2000 року № 277 в розмірі 1019,82 дол. США та по контракту від 09.09.1999 року № 69-99 в розмірі 783,01 дол. США була переведена на підставі угод про уступку права вимоги, укладених позивачем з СП «Галметал» та ЗАТ «Інтеграція».

В касаційній скарзі ДПІ у м. Львові просить скасувати постанову  Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2006 року у справі  № 5/2118-25/134 та залишити в силі постанову господарського суду Львівської області від 26.01.2006 року. Зазначає, що згідно п. 14 Указу Президента України від 04.03.1998 року № 167/98 «Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами» під час проведення розрахунків, у тому числі за експортними та імпортними операціями, не допускається уступка вимоги та переведення боргу незалежно від наявності угод чи фінансових зобов`язань  між резидентами, а також між резидентами та нерезидентами. Вважає, що податковою інспекцією правомірно нараховано пеню за порушення термінів розрахунків.   

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної перевірки позивача за період з 01.07.2003 року по 01.07.2004 року складено акт № 150/23-2/01059900 від 20.12.2004 року, яким зафіксовано факт порушення підприємством вимог ст.ст. 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та ст. 9 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

На підставі акту перевірку відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 1322320/0/24901 від 22.12.2004 року, яким підприємству донараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в сумі 202735,00 грн. За наслідками адміністративного узгодження податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Львові прийнято нове податкове повідомлення-рішення № 1322320/1/1125 від 20.01.2005 року, яким залишено суму пені без змін. Позивач не погоджується з нарахування пені в розмірі 10606,00 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що по контракту від 09.06.2000 року  № 277, укладеному Львівською державною залізницею з фірмою «HartlandFinanсialServicesCorp.» (Британські Віргінські острови), у позивача станом на 01.07.2004 року існувала дебіторська заборгованість в розмірі 1019,82 дол. США (5491,13 грн.), проте згідно наданих виписок по валютних рахунках кошти на територію України не надійшли. Станом на 31.12.2004 року дебіторська заборгованість становила 1019,82 дол. США.

По контракту від 09.09.1999 року № 619-99 з фірмою «THUBudapesht» (Угорщина) у позивача станом на 01.07.2004 року існувала прострочена дебіторська заборгованість в розмірі 783,02 дол. США (4168,42 грн.), проте згідно з даними виписок по валютних рахунках кошти на територію України не надійшли.

31.08.2000 року на підставі листа СП «Галметал» позивач перевів заборгованість в розмірі 5490,13 грн. на СП «Галметал», а заборгованість в сумі 4168,42 грн. – на ЗАТ «Інтеграція».      

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний господарський суд врахував договори уступки вимоги, згідно з якими дебіторська заборгованість позивача по зовнішньоекономічним операціям передана іншим юридичним особам, що свідчило про відсутність правових підстав для донарахування податковою інспекцією пені за порушення термінів розрахунків.

Проте з такими висновками не можна погодитися, враховуючи наступне.

Статтями 1, 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" передбачено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності – з моменту підписання акта або іншого документу, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочки у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.

Таким чином, вищевказані норми законодавства передбачають застосування пені саме до резидента - учасника зовнішньоекономічних відносин - в разі ненадходження виручки на його валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей.

Будь-які подальші операції такого резидента з борговими зобов'язаннями, які не призводять до фактичного погашення боргових зобов'язань, не звільняють такого резидента від відповідальності за порушення термінів, передбачених статтями 1 та 2 вищеназваного Закону.

            Разом з тим, слід врахувати, що відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідації його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Пеня за порушення встановлених ст.ст. 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, нарахування якої передбачено статтею 4 цього Закону, підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції та є такою санкцією за своєю юридичною сутністю.

Згідно ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення прийнято № 1322320/1/1125 від 20.01.2005 року прийняте на підставі акту перевірки № 150/23-2/01059900 від 20.12.2004 року. Тобто податковою інспекцією факт порушення позивачем термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності був встановлений 20 грудня 2004 року.

Проте суди попередніх інстанцій не встановили чи були дотримані строки, протягом яких до господарюючого суб’єкта може бути застосована адміністративно-господарська санкція, не надали правової оцінки вказаним обставинам.

Окрім того, адміністративно-господарські санкції загалом і пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, є конфіскаційними, оскільки своїм наслідком мають вилучення державою у суб'єкта господарювання основних чи оборотних фондів, іншого майна, тому їх застосування відповідно до ст. 41 Конституції України можливе лише за рішенням суду.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки суд апеляційної інстанції не застосовував до спірних правовідносин положення статті 250 Господарського кодексу України, то прийняте в справі судове рішення підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а справа -  направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, всебічно, повно й об’єктивно встановити обставини справи та в залежності від встановленого і у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд 

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2006 року у справі  № 5/2118-25/134 скасувати.

Справу № 5/2118-25/134  направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

підписГолубєва Г.К.Судді

підписБрайко А.І.

підписКарась О.В.

підписРибченко А.О.

підписФедоров М.О.

З оригіналом згідно

Суддя                                                                                                           Голубєва Г.К.