Рішення № 9169465, 22.04.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.04.10 р.                     Справа № 20/154                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Сгари Е.В.

при секретарі судового засідання Х.Р. Косьміній

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом: Міністерства юстиції України м.Київ в інтересах держави України

До відповідача: Державного підприємства „Селидіввугілля” м.Селидове

За участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державного казначейства України м. Київ

Предмет спору: стягнення 29349, 50 грн.

За участю представників:

від позивача: Клімова Г.Г. – довір.

від відповідача: Максімчук С.П.. – довір.

від третьої особи: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:                     

У судовому засіданні 20.04.2010р. оголошено перерву до 22.04.2010р. в порядку ст. 77 ГПК України.

Рішенням господарського суду Донецької області від 17.08.2009р. №20/154 частково задоволені позовні вимоги Міністерства юстиції України м.Київ в інтересах держави України про стягнення з Державного підприємства „Селидіввугілля” м.Селидове 29349,50 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.11.2009р. №20/154 рішення господарського суду Донецької області від 17.08.2009р. №20/154 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України у справі №20/154 від 04.03.2010р. були скасовані рішення господарського суду Донецької області від 17.08.2009р. №20/154 та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 17.11.2009р. №20/154, а справа №20/154 передана на новий розгляд.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ухвалу Європейського суду з прав людини від 06.06.2006р.; постанову про відкриття виконавчого провадження від 11.08.2006р. №195/5; постанову про закінчення виконавчого провадження від 23.10.2006р. №195/5; платіжні доручення №1538 від 02.10.2006р. та №2007 від 17.10.2006р.; списки згрупованих рекомендованих відправлень від 15.06.2009р. поштові квитанції від 15.06.2009р. №№8309, 8308; рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 16.05.2002р. №2-228; рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 03.04.2003р. №2-335/2003; рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 11.03.2004р. №2-114; постанови про відкриття виконавчого провадження від 03.03.2004р., від 09.03.2004р.; платіжні доручення №38 від 05.05.2004р.; список на отримання заборгованості по виконавчим листам від 05.05.2004р.

Позивач в письмових та усних поясненнях наполягає на задоволенні позову, зазначив, що відповідач по справі є належним, оскільки ДП „Седидіввугілля” набуло статусу боржника та є правонаступником ДВАТ „Шахта Росія”, а підставою звернення Галадій Т.П. до Європейського суду з прав людини є саме невиконання ДП „Седидіввугілля” рішень суддів та несплата заробітної платні. Зазначив, що Державі Україна, у зв’язку із невиконанням основним боржником – відповідачем по цій справі не виконані рішення суддів, на підставі ухвали Європейського суду від 06.06.2006р. було завдано збитків у загальному розмірі 29349, 50 грн., з яких 8414, 36 грн. сплачено платіжним дорученням №1538 від 02.10.2006р., що станом на 02.10.2006р. еквівалентно 1300 ЄВРО, та 20935, 14 грн. – платіжним дорученням №2007 від 17.10.2007р., як погашення залишку заборгованості за рішеннями Новогродівського міського суду Донецької області.

У відзиві на позов та усних поясненнях відповідач позовні вимоги визнав частково, а саме в частині стягнення 20935,14 грн. – визнав, в частині 8414,36 грн. – заперечив, посилаючись на добровільну сплату державою цієї суми та відсутність вини ДП „Седидіввугілля” в цій частині.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 17.06.2009р. у справу залучено у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – Державне казначейство України, оскільки саме Державне казначейство України є органом, який здійснює облік та виконання доходної та видаткової частин бюджету України.

Третя особа – Державного казначейства України у судові засідання не прибула, пояснень по справі не представила, вимоги ухвал суду не виконала, хоча про розгляд справи була повідомлена належним чином.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:

Галадій Теодор Петрович, особа, на користь якої позивачем по цій справі сплачена спірна сума, двічі звертався до Новогродівського міського суду Донецької області з цивільним позовом про стягнення з ДВАТ “Шахта “Росія” як з колишнього працедавця заборгованості із заробітної плати.

Рішеннями Новогродівського міського суду Донецької області від 16.05.2002 року по справі № 2-223/2002 з ДВАТ “Шахта “Росія” стягнуто на користь Галадія Т.П. загальну суму 10148,97 грн., від 03.04.2003 року по справі № 2-355/2003 з ДВАТ “Шахта “Росія” стягнуто на користь Галадія Т.П. загальну суму 13823,82 грн.

Вищезазначені рішення Новогродівського міського суду Донецької області були направлені на виконання до ВДВС Селидівського МУЮ, державним виконавцем якого були винесені постанови про відкриття виконавчого провадження від 03.03.2004р. та від 09.03.2004р.

На підставі вищенаведеного, на особистий рахунок Галадія Т.П., відкритий у касі №3 відділення Промінвестбанку м.Селидове, було перераховано заборгованість із заробітної плати у сумі 3037,65 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 38 від 05 травня 2004 року. Залишок по компенсації у сумі 10786,17 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 10148,97 грн. не сплачено.

Рішення суду не виконувались протягом 46 та 35 місяців відповідно у зв’язку із відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернене стягнення, дією мораторію на примусову реалізацію майна боржника та неодноразовою реорганізацією підприємства (наказом Міністерства палива та енергетики України від 25 лютого 2003 року № 96 “Про реорганізацію ВАТ ДХК “Селидіввугілля” у зв’язку із нерентабельністю підприємства-боржника, його великою заборгованістю перед бюджетом, юридичними та фізичними особами реорганізовано ДВАТ ДХК “Селидіввугілля” і його дочірні підприємства, в тому числі ДВАТ “Шахта “Росія” шляхом їх злиття та створення на їх базі ДП “Селидіввугілля”. Відділом Державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції до відповідно суду були надіслані подання про заміну сторони у виконавчому провадженні і після прийняття судом відповідного рішення, стягнення звернено на майно і активи ДП “Селидіввугілля”, яке на теперішній час є відповідачем по справі №20/154).

У зв’язку із тривалим невиконанням боржником вищевказаних рішень суду, ГаладійТ.П. звернувся за захистом своїх порушених прав до Європейського суду.

В квітні 2006 року Європейський суд надіслав Уряду України умови дружнього врегулювання у праві № 34907/04 “Галадій проти України” та запропонував сторонам підписати додану до умов декларацію.

10 травня 2006 року Європейський суд отримав зазначену декларацію, підписану Урядом України та 19 травня 2006 року – підписану Галадієм Теодором Петровичем.

Згідно ухвали Європейського суду від 06 червня 2006 року заяву № 34907/04 Галадія Теодора Петровича проти держави України вилучено з реєстру справ у зв’язку із досягненням між заявником та державою Україна угоди дружнього врегулювання, яка полягає в наступному:

- з одного боку заявник приймає пропозицію Уряду України щодо сплати йому залишку заборгованості за рішеннями суду, а також ex gratia суму у розмірі 1300 ЄВРО;

- з другого боку – Уряд України зобов’язується виплатити зазначені кошти протягом трьох місяців з моменту повідомлення про винесення Європейським судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції.

Ухвала Європейського суду від 06.06.2006 року у справі № 34907/04 “Галадій проти України” в частині сплати присуджених коштів виконана у повному обсязі. На особистий рахунок Галадія Т.П. перераховано 8414,36 грн., що станом на 02.10.2006 року є еквівалентним 1300 ЄВРО, що підтверджується платіжним дорученням №1538 від 02.10.2006 року. Платіжним дорученням №2007 від 17.10.2006 року на особистий рахунок Галадія Т.П. перераховано 20935,14 грн., як погашення залишку заборгованості за рішеннями Новогродівського міського суду Донецької області.

Відповідно до ст.14 Закону України „Про міжнародні договори України” від 29.06.2004р., міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов’язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону, в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Статтею 15 зазначеного закону, встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі –Конвенція) була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” №475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Згідно із ст.46 Конвенції, Високі Договірні Сторони зобов’язуються виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

У зв’язку із обов’язком України виконувати рішення Європейського суду у справах проти України, Верховною Радою України 23.02.2006 р. прийнято Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Відповідно до ст.2 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, рішення Європейського суду є обов’язковим для виконання Україною відповідно до вищезазначеної статті 46 Конвенції.

Згідно з практикою Європейського суду, право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок (див. справу "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, ЄСПЛ 1999-V, § 66). Суд встановив, що неможливість заявника домогтися виконання рішення протягом 46 та 35 місяців становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном у сенсі пункту 1 статті 1 Протоколу №1 до Конвенції. (Справа "Шмалько проти України" заява №60750/00). Обов'язок забезпечувати ефективну реалізацію прав, захищених цим документом, має бути результатом позитивних обов'язків держави (див. серед інших рішення у справі "X і Y проти Нідерландів" від 26 березня 1985 року, пп. 22 - 23, Серія A №90, с. 11)., ці позитивні зобов'язання повинні встановлювати певні засоби, потрібні для захисту права на власність (див., mutatis mutandis рішення у справі "Лопез Остра проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, п.55, Серія A № 303-C, с. 55), навіть у справах, де судове провадження стосується приватних осіб або підприємств (див. справу "Совтрансавто-Холдинг проти України" № 48553/99, п. 96, ЄСПЛ 2002-VII). Це означає, що держава, зокрема, має обов'язок забезпечувати, щоб процедура, закріплена у законодавстві про виконання рішень, що набрали законну силу, і про провадження у справі про банкрутство, були підконтрольними.

Таким чином, згідно з практикою Європейського суду, позитивним обов’язком держави є забезпечення ефективної реалізації прав осіб на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку та встановлення певних засобів, потрібних для захисту права власності.

Міністерство юстиції України, як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою та має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (в порядку регресу), на підставі статті 1191 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до ДП "Селидіввугілля", як до правонаступника майнових прав та обов’язків по вищенаведеним спірним правовідносинам, про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішень Європейського суду.

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно із статтею 1192 зазначеного Кодексу, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Так, у зв’язку з недотриманням ДВАТ „Шахта „Росія”, правонаступником якого є ДП „Селидіввугілля”, законодавства про працю Галадій Т.П. був змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Рішеннями Новогродівського міського суду Донецької області було встановлено ряд порушень ДВАТ "Шахта „Росія", правонаступником якого є ДП "Селидіввугілля", норм законодавства про працю та позовні вимоги Гала дія Т.П. задоволені.

Однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду (пункт 9 частини 2 статті 129 Конституції України).

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з частиною 2 статті 11 Закону України „Про судоустрій України” судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Набуття вищевказаними рішеннями Новогродівського міського суду Донецької області законної сили призвело до виникнення у відповідача ДВАТ „Шахта „Росія” (правонаступником якої є ДП „Селидіввугілля”), як боржника, за вказаними рішеннями обов’язку із його виконання.

Обов’язок виконання рішення покладався саме на відповідача протягом усього строку існування заборгованості з компенсаційних виплат за шкоду, завдану здоров’ю працівнику, а обов’язок органу державної виконавчої служби з примусового виконання вказаних рішень був похідним та виник внаслідок фактичного ухилення відповідача від виконання своїх конституційних обов'язків з виплат заборгованості компенсацій з шкоду, завдану здоров’ю працівника.

Наявність виконавчого провадження не була перешкодою для відповідача у виплаті заборгованості працівнику.

Не може вважатися перешкодою при виплаті заборгованості з компенсаційних виплат за шкоду, завдану здоров’ю працівнику наявність справи про банкрутство підприємства-відповідача, оскільки відповідно до статті 12 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю громадян, авторської винагороди. Обставини, пов’язані із зазначеним, судами не встановлювалися.

За загальним правилом статті 614 Цивільного кодексу України відсутність вини доводиться заподіювачем шкоди.

Відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність вини.

Відсутність своє вини відповідачем не доведено, матеріалами справи цей факт не підтверджений.

Статтею 2 Цивільного кодексу України врегульовано, що держава є учасником цивільних відносин.

Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України, держава набуває та здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За приписами частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти.

Як вбачається із матеріалів справи, внаслідок виконання ухвали Європейського суду від 06.06.2006 р. у справі № 34907/04 державі заподіяно матеріальні збитки у загальному розмірі 29349, 50 грн., у зв’язку з чим відповідно до ст.9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” та статей 15-17 Цивільного кодексу України, Міністерство юстиції України, як орган державної влади, звернулося до суду за захистом цивільних прав та інтересів у межах, на підставі та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, а саме за захистом прав та інтересів держави шляхом відшкодування заподіяних збитків.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Міністерство юстиції України як орган державної влади в порядку визначеному Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2006р. №784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" звернулося до суду за захистом інтересів держави, саме: відшкодування шкоди завданої виконанням рішення Європейського суду з прав людини.

Крім того, відповідно до пункту 8 Порядку забезпечення представництва під час розгляду справ у Європейському суді, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 року №553 у разі, коли обставини справи та попередня прецедентна практика Європейського суду дають підстави прогнозувати констатацію Європейським судом порушень Конвенції, уповноважена особа вживає заходів для дружнього врегулювання спору між заявником. У цій справі державою Україна та Галадієм Теодором Петровичем було досягнуто угоди дружнього врегулювання. У зв'язку із наведеним, держава Україна уникла порушень норм Конвенції та, відповідно, уникла більших збитків. Державою Україна, крім заборгованості по заробітній платі було сплачено 1 300 ЄВРО (що станом на 02.10.2006 року – день виплати, є еквівалентним 8414,36 грн.), а відтак ця сума є збитками Державного бюджету України, які підлягають відшкодуванню з особи, з вини якої такі збитки були завдані державі.

Отже, чинне цивільне законодавство допускає можливість відшкодування шкоди в порядку регресу, якщо інше не встановлено законом.

Право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат закріплено у статті 43 та статті 46 Конституції України.

Згідно із статтею 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії і мають найвищу юридичну силу.

Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України „Про оплату праці”, Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативними актами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що саме винні дії відповідача призвели до понесення Державою України збитків у загальному розмірі 29349, 50 грн., та результатом саме його неправомірних дій є заподіяння державі матеріальних збитків і іншого відповідачем не доведено.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведене вище вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати розподіляються у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 85 Господарського процесуального Кодексу України.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.11, 23, 170, 614, 1166, 1167, 1191, 1192 Цивільного кодексу України, ст.ст.3, 43, 129 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Закону України „Про судоустрій України”, Закону України „Про виконавче провадження”, Закону України „Про міжнародні договори України”, Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 35, 43, 44, 82-85, 11112 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Міністерства юстиції України м.Київ в інтересах держави України задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства „Селидіввугілля” (ІПН 33426253, 86400, Донецька область, м.Селидове, вул.Карла Маркса, 41) на користь Державного бюджету України (рахунок Державного казначейства України №31116115700028, код банку 820172, ЄДРПОУ 20055032) 29349, 50 грн. збитків, 293, 50 грн. державного мита, 312, 50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.          

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дати підписання його повного тексту.

Повний текст рішення підписаний 22.04.2010р.

Суддя