Рішення № 91683865, 21.09.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 вересня 2020 р. Справа № 120/1139/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу було призначено пенсію у 2004 році відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" у розмірі 90 % грошового забезпечення. 18.05.2005 року позивач повторно прийнятий на службу, тому виплата йому пенсії була припинена. При наступному звільненні із служби, йому виплата пенсії була поновлена з 17.04.2014 року, однак в розмірі 70 % грошового забезпечення. Вважаючи, що його право на пенсійне забезпечення порушене, позивач звернувся до суду.

Ухвалою суду від 16.03.2020 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

30.03.2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що починаючи з 01.05.2014 року діє редакція статті 13 Закону 2262, яка встановлює максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення, тому позивачу з 01.01.2016 року в розмірі 70% від відповідних сум грошового забезпечення. Також, звернено увагу суд на тому, що у провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Рішенням суду зобов`язаго Головне управління здійснити з 01.01.2016 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , виходячи з розміру призначеної пенсії - 80% від грошового забезпечення поліцейського на прирівняній посаді. На виконання вказаного рішення суду, Головним управлінням проведено розрахунок розміру пенсії стягувача, який станом на 01.01.2016 року склав - 9250,10 грн., виходячи з 80% грошового забезпечення пенсії та донараховано різницю між отримаю пенсією стягувачу кошти сумі - 54344,22 грн. за період з 01.01.2016 року по 30.11.2019 року. Крім того, судом у справі №120/2961/19-а підтверджено, що ОСОБА_1 17.04.2014 року вперше призначено пенсію з урахуванням 80% сум грошового забезпечення, на підставі первинних документів позивачем. Крім того зазначено, що пенсійна справа сформована з 17.04.2014 року, в якій відсутні будь-які документи про призначення пенсії ОСОБА_1 виходячи з 90% сум грошового забезпечення до вказаної дати, тобто до 17.04.2014 року. З урахуванням викладеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд зазначає, що 02.04.2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX. Пунктом 9 цього Закону розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України доповнено пунктом 3 такого змісту:

"3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Отже, з набранням чинності Законом № 540-IX процесуальні строки в адміністративному судочинстві, зокрема строк розгляду адміністративної справи, а також строки подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення було продовжено на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Однак 17.07.2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 року № 731-IX (далі - Закон № 731-IX).

Вказаним законом з метою удосконалення норм Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), внесено зміни до деяких законодавчих актів України.

Зокрема, пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено в такій редакції:

"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Крім того, пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 731-IX визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Суд враховує, що протягом вказаного 20-денного строку від учасників справи не надходили заяви (клопотання) про продовження строку для подання заяв по суті на підставі положень Закону № 731-IX.

Таким чином, на сьогодні відсутні будь-які процесуальні перешкоди для ухвалення рішення у цій справі.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером МНС України, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Так, відповідно до наказу від 07.06.2004 року №87 о/с позивач звільнений з військової служби вперше з 07.06.2004 року, станом на дату звільнення вислуга років складала календарна - 26 років 04 місяці 26 днів, у пільговому обчисленні - 34 роки 07 місяців 08 днів.

Відповідно до висновку про призначення пенсії за вислугу років, згідно з Законом України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу ОВС та деяких інших осіб від 09.04.1992 року позивачу призначено пенсію у розмірі 90 % розміру грошового забезпечення.

18.05.2005 року позивача повторно прийнято на службу.

Наказом №58 о/с від 16.04.2014 року позивача звільнено із служби.

Після останнього звільнення ОСОБА_1 призначено пенсію в розмірі 80 % грошового забезпечення, установленого за останньою штатною посадою.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/2961/19-а від 21.10.2019 року визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення основного розміру призначеної ОСОБА_1 пенсії з 80% до 70% сум грошового забезпечення під час здійснення перерахунку пенсії та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01.01.2016 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 виходячи з розміру призначеної пенсії - 80% від грошового забезпечення поліцейського на прирівняній посаді.

Разом із тим, 24.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою, у якій просив перерахувати пенсію так, щоб її розмір відповідав 90% від грошового забезпечення поліцейського на прирівняній посаді.

Листом від 17.01.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відмовило позивачу у перерахунку пенсії.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд дійшов наступних висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.

Відповідно до статті 13 Закону № 2262-ХІІ (в редакції чинній на час призначення позивачу пенсії) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач звільнений з військової служби вперше 07.06.2004 року, пенсію призначено у розмірі 90 % розміру грошового забезпечення.

При повторному прийнятті на службу виплату призначеної пенсії було припинено, а з 17.04.2014 року призначено в розмірі 80% сум грошового забезпечення, установленого за останньою штатною посадою, займаною перед останнім звільненням, при загальній вислузі 35 календарних років на день останнього звільнення, що підтверджується протоколом за пенсійною справою 0203007292.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 24.04.2018 року справа № 686/12623/17 (провадження № К/9901/849/17) дійшов висновку про те, що оскільки призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами їх проведення, внесені зміни до частини 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 80 відсотків, а потім 70 відсотків грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, отже при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

У відзиві відповідач наполягає на тому, що максимальний розмір пенсії позивача не повинен перевищувати 80% відповідних сум грошового забезпечення, у зв`язку із чим підстави для перерахунку пенсії у розмірі 90% відсутні.

Однак, суд вважає такі твердження помилковими, оскільки при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, тобто 90 %, що узгоджувалося з нормами ч. 2 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визначали, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення та не суперечить в цій частині постанові Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24.04.2018 року справа № 686/12623/17 (провадження № К/9901/849/17).

Відповідно до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що "за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце".

Зважаючи на те, що позивач набув право на призначення пенсії у розмірі 90 % грошового забезпечення відповідно до діючої на той час редакції ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", то з урахуванням вищенаведених норм вимога останнього стосовно проведення перерахунку пенсії у вказаному розмірі є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Отже, на думку суду, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повинно було відновити виплату раніше призначеної пенсії відповідно до положень Закону № 2262-ХІІ за нормами, які діяли на момент первісного її призначення (2004) та перерахувати її розмір з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення ОСОБА_1 .

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 25.09.2018 справа №264/5385/16-а, адміністративне провадження №К/9901/34964/18.

Таким чином, суд доходить висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії позивача в розмірі 90% грошового забезпечення, установленого за останньою штатною посадою, займаною перед останнім звільненням є протиправними.

Суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Преамбула Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 24 березня 1988 року по справі "Олссон проти Швеції" запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.

Положеннями ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особам, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав, яке випливає з конституційного положення, закріпленого у статті 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відтак, з метою належного захисту позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 17.04.2014 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 належних йому пенсійних сум виходячи з розміру пенсії в розмірі 90% сум грошового забезпечення, установленого за останньою штатною посадою, з урахуванням загальної вислуги років на день останнього його звільнення відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ в редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу (2004 року), з врахуванням виплачених сум.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 в розмірі 90% сум грошового забезпечення, установленого за останньою штатною посадою поліцейського на прирівняній посаді

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 17.04.2014 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 належних йому пенсійних сум виходячи з розміру пенсії в розмірі 90% сум грошового забезпечення, установленого за останньою штатною посадою, з урахуванням загальної вислуги років на день останнього його звільнення відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ в редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу (2004 року), з врахуванням виплачених сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403).

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна