Рішення № 91683866, 14.09.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 вересня 2020 р. Справа № 120/3867/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивачка) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначила, що вона звернулась до відповідача з заявою про призначення їй пенсії у разі втрати годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_2 .

Однак, відповідач рішенням від 14.07.2020 №7 відмовив позивачці в призначенні пенсії в разі втрати годувальника згідно з ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», в зв"язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивачка вважає таке рішення відповідача про відмову у призначенні їй пенсії в разі втрати годувальника протиправним та таким, що підлягає скасуванню, та просить зобов`язати ГУ ПФУ у Вінницькій області призначити їй пенсію в разі втрати годувальника.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 КАС України. Також витребувано матеріали пенсійної справи позивачки.

31.08.2020 на адресу суду від ГУ ПФУ у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262, які перебували на їх утриманні. (Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію).

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли абопропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Батьки військовослужбовців, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років, за наявності страхового стажу не менше 26 років - для чоловіків і не менше 20 років - для жінок.

Рішенням ГУ ПФУ від 14.07.2020 № 7 позивачці відмовлено в призначенні пенсії, в зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу для призначення пенсії по втраті годувальника, а саме не менш як 20 років.

При перегляді поданих документів ОСОБА_1 виявлено, що у позивачки на даний момент страховий стаж відсутній.

На підставі викладеного відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

З`ясувавши доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, дослідивши матеріали адміністративної справи та матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 , що надані відповідачем на вимогу суду, оцінивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини.

Згідно з паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 позивачка ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , а 06.04.1946 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , 1918 року народження. Зазначене також підтверджується свідоцтвом про шлюб № НОМЕР_2 , виданим 06.04.1946 року ( а.с. 4, 8 ).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є чоловіком позивачки ОСОБА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

13 липня 2020 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення їй пенсії у зв"язку із втратою годувальника.

Рішенням від 14.07.2020 №7 відповідач відмовив ОСОБА_1 в призначенні пенсії в разі втрати годувальника згідно з ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», в зв"язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Не погоджуючись із таким рішенням органу пенсійного фонду, позивачка звернулася до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, та визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

За приписами п. 6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Частиною 2 статті 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

За змістом ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 10 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Відповідно до ч.1 ст.36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

В той же час, статтею 29 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Статтею 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що «Право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Непрацездатними членами сім`ї вважаються:

б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" або є особами з інвалідністю;…»

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно;

Судом встановлено, що на момент звернення до відповідача за призначенням пенсії у разі втрати годувальника, позивач досягла 97 - річного віку, але не мала достатнього страхового стажу, в зв`язку з чим відповідач відмовив у задоволенні заяви позивачки.

Також судом встановлено, що єдиною підставою для відмови в задоволенні заяви позивачки відповідачем зазначено відсутність необхідного страхового сажу.

Однак, як слідує зі ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні, зокрема, батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином, даним Законом передбачено, що право на пенсію в разі втрати годувальника має право дружина, якщо вона досягли пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Разом з тим, статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено умови призначення пенсії за віком і встановлено, що з 1 січня 2018 р. право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 01.01.2019 р. по 31.12.2019 р. - не менше 26 років.

Крім того, даною статтею передбачено, що право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 р. народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно.

Аналізуючи статтю 26 Закону України Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" суд зазначає, що даною статтею передбачено дві складові, що в сукупності надають особі право на отримання пенсії за віком, а саме: досягнення пенсійного віку та наявність відповідного страхового стажу.

Але позивач просить призначити їй пенсію по втраті годувальника, а відповідно ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», необхідною умовою для визнання непрацездатним членом сім`ї є, саме, досягнення пенсійного віку, а не набуття особою права на призначення пенсії за віком, а згідно положень статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на момент звернення до пенсійного органу, позивач досягла пенсійного віку, оскільки народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , в зв`язку з чим позивач є непрацездатним членом сім`ї у розумінні частини 4 п. «б» ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Таким чином, доводи відповідача щодо відсутності у позивача відповідного страхового стажу ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 30.07.2020 року в адміністративній справі №280/78/20.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію по втраті годувальника, суд вважає за необхідне врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену в постанову від 27.06.2018 р. в справі № 807/3072/14.

Так, Верховний Суд зазначив, що на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Верховного Суду від 11 квітня 2018 року № 806/2208/17).

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є, лише, один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Умови, за яких орган відмовляє у призначенні пенсії по втраті годувальника, визначені законом, але якщо такі умови відсутні, орган повинен призначити пенсію по втраті годувальника. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають, лише, один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити пенсію по втраті годувальника або не призначати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

За таких обставин, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним способом буде зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію по втраті годувальника відповідно ст. ст. 29, 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, в порушення статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено правомірності відмови у призначенні позивачці пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Відтак, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується положеннями ч. 1 ст. 139 КАС України і присуджує на користь позивача документально підтверджені понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1681 грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №7 від 14.07.2020 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії в разі втрати годувальника.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника з 13.07.2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області понесені судові витрати у виді судового збору в сумі 1681,60 грн. (тисяча шістсот вісімдесят одна гривня 60 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403).

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна