Постанова № 9164715, 21.04.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

21.04.10Справа №2а-15058/09/13/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Ольшанській Т.С., при секретарі Барабановій А.І. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "Продовольча компанія "Агрокрим"

до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

за участю представників сторін:

представника позивача Гриднєва В.В., наказ № 1 «к» від 29.09.2008, директор;

представника відповідача Літовченко І.В., довіреність № 1/10/10-0 від 11.01.2010;

Обставини справи: Приватне підприємство "Продовольча компанія "Агрокрим" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Красноперекопської обєднаної державної податкової інспекції в АР Крим про визначення податкового зобовязання з податку з доходів найманих працівників та штрафних (фінансових) санкцій на підставі Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю".

Позовні вимоги мотивовані тим, що податкове повідомлення рішення від 14.12.2009 № 000811701/0, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 11.12.2009 № 0000232200 та № 0000242200 винесені з порушенням норм діючого податкового законодавства, оскільки висновки, які викладені в акті перевірки, не відповідають дійсності.

Представники позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій Красноперекопською ОДПІ в АР Крим винесені правомірно та згідно норм чинного законодавства.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням субєкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобовязує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Як встановлено судом, з 02.11.2009 по 27.11.2009 Красноперекопською ОДПІ була проведена планова виїзна перевірка приватного підприємства «Продовольча компанія «Агрокрим» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2009. За результатами перевірки відповідачем 30.11.2009 складений акт №1541/23-0/30933340, у якому зроблений висновок про порушення позивачем п.4.2.1, 9.12.1. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в результаті чого донараховано податку з доходів фізичних осіб у сумі 61920,22 грн.

На підставі вказаного акту 14.12.2009 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000811701/0 про визначення податкового зобовязання з податку з доходів найманих працівників у сумі 184883,40 грн., у тому числі за основний платежем 61627,80 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 123255,60 грн.

Судом встановлено, що за актом перевірки слідкує порушення позивачем пп.4.2.1., пп.9.12.1, пп. «А» п.19.2. ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме. Відповідно до платіжних документів ПП «Фірма «Агрокрим» сплатила на користь приватних підприємців грошові кошті у сумі 75251,41 грн.: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 без надання ними копій свідоцтва про реєстрацію підприємницької діяльності, свідоцтва про сплату єдиного податку, фіксованого податку, копій платіжних документів, підтверджуючих сплату авансових платежів єдиного, фіксованого податку, авансових платежів податку з доходів фізичних осіб. Згідно до наказу №633 законодавчі та методологічні підстави для утримання податку з доходів отриманого субєктом підприємницької діяльності в межах здійснення власної підприємницької діяльності у джерела виплати відсутні тільки в разі сплати їм єдиного податку, фіксованого податку чи авансового платежу податку з доходів фізичних осіб. У результаті перевірки донараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 112872 грн. (75251,45 х 15% = 11287,72 грн.).

Відповідно до п. 1.19 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» самозайнята особа - це платник податку, який є суб'єктом підприємницької діяльності або здійснює незалежну професійну діяльність та не є найманою особою у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Пунктом 4.3. вказаного Закону встановлено, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації), зокрема, (п.4.3.25.) дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону;

Частиною 1 ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", визнаного таким, що втратив чинність, крім розд. IV, Законом України від 22.05.2003 р. N 889-IV, об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел як на території України, так і за її межами. Поряд з розділом IV Декрету з 1 січня 2004 року діятиме також і Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва".

Згідно з Указом фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, при додержанні ними умов, визначених статтею 1 цього Указу, мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів від здійснення такої підприємницької діяльності за єдиним податком шляхом отримання Свідоцтва про сплату єдиного податку (далі - свідоцтво), у розмірі, встановленому місцевою радою, залежно від виду підприємницької діяльності за місцем державної реєстрації такої особи.

Відповідно до статті 2 Указу дохід, отриманий від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включається до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань платника єдиного податку. Згідно із статтею 6 Указу платник єдиного податку не є платником податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян) саме від здійснення того виду підприємницької діяльності, дохід від якої обкладається єдиним податком. Таким чином, на підставі положень пункту 1.6 статті 1 Закону (а також підпункту 4.3.25 пункту 4.3 статті 4, підпунктів 9.12.1 та 9.12.2 пункту 9.12 статті 9, статті 17 Закону; статті 2 та 6 Указу; статті 14 Декрету особа, яка є джерелом виплати доходу (виручки) на користь суб'єкта підприємницької діяльності, не має правових підстав визначати об'єкт оподаткування - оподатковуваний дохід під час здійснення виплати такого доходу (виручки), оскільки це призведе до подвійного оподаткування такого доходу та порушення сфер правового регулювання між Указом, Декретом та Законом.

Платниками податку з доходів фізичних осіб є фізичні особи резиденти, зокрема працівники, які отримують як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи, та нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з території України (ст. 2 Закону № 889-IV).

Обов'язки нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету відповідно до пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 цього Закону покладено на податкового агента, який нараховує (виплачує) оподатковуваних дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах ст. 7 Закону № 889-IV.

Податковий агент юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність до податкових органів відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм Закону № 889-IV.

У підпункті 20.3.2 Закону про податок з доходів зазначено: якщо податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) податку з доходів, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу. Утримувати і перераховувати податок до бюджету необхідно при кожній виплаті доходу (заробітної плати) або її частини (наприклад, авансу), а нарахування податку здійснюється один раз на місяць наростаючим підсумком з початку податкового періоду за підсумком місяця до доходів, щодо яких застосовувалася податкова ставка у розмірі 15 %, із заліком утриманої в попередні місяці поточного податкового періоду суми податку.

Із цієї норми випливає: якщо підприємець неправомірно не утримав (або недоутримав) податок з доходів з фізичної особи, то він сам відповідає за погашення не внесеної до бюджету суми податку. Тобто доплачувати податок з доходів підприємець повинен за рахунок власних коштів. Для податкових агентів штрафні (фінансові) санкції за порушення, допущені при ненарахуванні та неутриманні податку з доходів фізичних осіб, визначено статтею 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (далі Закон № 2181). Так, у підпункті 17.1.9 Закону № 2181 зазначено: у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або провадить грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства такі нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

Як вбачається з матеріалів справи, 03.04.2009 підприємцем ОСОБА_1 був виданий рахунок-фактура №СФ-0000008 на виготовлення двері металевої двостулковой з 2 замками у кількості 1 шт. вартістю 3400,00 грн. без ПДВ. 10.04.2009 ПП ОСОБА_1 видав видаткову накладну №10/4/1 на вказаний товар той же вартістю. 17.04.2009 позивачем була проведена безготівкова сплата вказаної суми на підставі рахунку, згідно банківської виписки.

Документи, яки б підтверджували факт находження продавця ПП ОСОБА_1 на спрощеній системі оподаткування, фіксованого податку чи авансового платежу податку з доходів фізичних осіб позивачем не надано. У звязку з чим суд погоджується з висновками акту перевірки про нарахування позивачу податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 15% у сумі (3400,00 х 15%) 510,00 грн. та про нарахування штрафних (фінансових) санкцій у подвійному розмірі на підставі п.17.1.9. ст.17 Закону 2181 у сумі 1020,00 грн.

Також за матеріалами справи судом встановлено, що приватним підприємцем ОСОБА_3 був виданий рахунок від 19.12.2007 №31 на рисову крупу роздроблену на суму 66920,00 грн. 19.12.2007 ПП ОСОБА_3 був виданий рахунок на сплату 66920,00 грн. 20.12.2009 позивачем була проведена безготівкова сплата у повному обсязі вартості покупки у сумі 66920,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 20.12.2009.

Документи, яки б підтверджували факт находження продавця ПП ОСОБА_3 на спрощеній системі оподаткування, фіксованого податку чи авансового платежу податку з доходів фізичних осіб позивачем не надано. У звязку з чим суд погоджується з висновками акту перевірки про нарахування позивачу податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 15% у сумі (66920,00 х 15%) 10038,00 грн. та про нарахування штрафних (фінансових) санкцій у подвійному розмірі на підставі п.17.1.9. ст.17 Закону 2181 у сумі 20076,00 грн.

Судом встановлено, що 07.12.2009 позивач звернувся із запереченнями на акт перевірки від 30.11.2009 № 1541/23-0/30933340, яки були розглянути відповідачем, та за результатами було визнано, що у звязку з наданням ПП «Продовольча компанія «Агрокри» копії свідоцтва про сплату єдиного податку ПП ОСОБА_2 (НОМЕР_1 на 2007 рік) скасована сума донарахованого податку з доходів фізичних осіб по акту документальної перевірки у сумі 292,42 грн., штрафна санкція у сумі 584,84 грн.

Також за актом встановлено порушення п.4.2.1, 9.12.1, абз. «а» п.19.2. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Згідно до платіжних документів ПП «Фірма «Агрокрим» сплатила приватному підприємцю ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 337550,00 грн. ПП ОСОБА_4 надав фірмі «Агрокрим» інформаційні послуги по відгрузці товару фірмою «Агрокрим» іноземним покупцям. ПП ОСОБА_4 нараховане комісійне винагородження у розмірі 12% від суми відвантаження товару, що складає 487518,30 грн., грошові кошті сплачені безготівковим шляхом.

Підприємство ПП Фірма «Агрокрим» надало дохід приватному підприємцю ОСОБА_4 за 2007 рік. Свідоцтво про сплату єдиного податку видано Балаклавською районною ДПІ м.Севастополя на 2007 рік НОМЕР_2. Згідно наданих документів до перевірки підприємець працював на спрощеній системі оподаткування за наступними видами діяльності: здача в оренду власного нерухомого майна, діяльність готелів, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту. Вид діяльності інформаційні послуги у свідоцтві за 2007 рік відсутній.

На підставі чого відповідачем робиться висновок, що сума, яка сплачена ПП ОСОБА_4 за надані інформаційні послуги не відповідає видам діяльності, які вказані у свідоцтві про сплату єдиного податку та на підставі Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» підлягає оподаткування на загальних підставах. В результаті перевірки донараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 50632,50 грн. (337550,00 х 15%).

Суд не погоджується із вказаним висновком у звязку з наступним.

Судом встановлено, що дійсно Державна податкова інспекція у Балаклавському районі м.Севастополя 23.03.2007 видала ПП Черепову Олексію Сергійовичу свідоцтво про сплату єдиного податку серія НОМЕР_2 з терміном дії з 01.04.2007 з видами діяльності здача в оренду власного нерухомого майна, діяльність готелів, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту. 10.04.2007 між фірмою «Агрокрим» та приватним підприємцем ОСОБА_4 був укладений договір про надання інформаційних послуг.

На виконання умов договору сторонами були складені акти виконаних послуг:

Усього за 2007 рік було виконано робіт на загальну суму 483618,30 грн.

Протягом 2007 року ПП ОСОБА_4 були виставлені рахунки на сплату:

Усього на загальну суму 337550,00 грн.

Сплата за виконані роботи була проведена готівковим шляхом:

23.07.2007 прибутковим касовим ордером №1 на суму 8550,00 грн.;

06.08.2007 прибутковим касовим ордером №2 на суму 10000,00 грн.;

13.08.2007 прибутковим касовим ордером №3 на суму 10000,00 грн.;

у грудні 2007 року за прибутковим касовими ордерами №1 на суму 10000,00 грн.; №2 на суму 10000.00 грн.; №3 на суму 10000,00 грн.; №4 на суму 10000,00 грн.; №5 на суму 10000,00 грн.; №6 на суму 10000,00 грн.; №7 на суму 10000,00 грн. та безготівковим шляхом;

Усього на загальну суму 337550 грн.

Станом на 31.12.2007 сторонами був підписаний акт звірки взаєморозрахунків відповідно до якого встановлено про наявність заборгованості позивачем перед ПП ОСОБА_4 в сумі 149968,30 грн.

Згідно з абзацом третім пункту 2 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (далі - Указ) у разі, коли фізична особа - суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.

Відповідно до абзацу восьмого пункту 2 Указу доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Порядок переходу суб'єкта малого підприємництва на спрощену систему оподаткування врегульовано пунктом 4 Указу.

Згідно з абзацом другим пункту 4 Указу форма та порядок видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку встановлюються Державною податковою адміністрацією України і є єдиними на всій території України. Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації.

Згідно з Порядком видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29 жовтня 1999 року N 599 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за N 752/4045, підставою для видачі Свідоцтва є подання суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою письмової заяви згідно з додатком 1 до зазначеного Порядку.

У рядку 2 вказаної заяви зазначається вид (види) діяльності, яким суб'єкт підприємницької діяльності передбачає займатися.

Зазначені суб'єктом малого підприємництва види діяльності записуються податковим органом у Свідоцтві про сплату єдиного податку.

Слід зауважити, що нормами Указу не передбачено обов'язку суб'єкта малого підприємництва, який бажає перейти на спрощену систему оподаткування, обирати вичерпний перелік видів підприємницької діяльності, якими він планує займатися.

Натомість про наявність такого обмеження можна зробити висновок зі змісту підзаконного нормативного акта, яким є Порядок видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку.

Разом із тим, подібне обмеження не може бути застосовано виходячи з такого.

Обмеження у застосуванні спрощеної системи щодо деяких видів підприємницької діяльності встановлені Законом України від 25 березня 2005 року N 2505-IV "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України". Відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень цього Закону з 1 липня 2005 року до прийняття Закону України "Про спрощену систему оподаткування" Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" застосовується з урахуванням таких особливостей.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва не поширюється на:

суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (в тому числі діяльність, пов'язану із влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (у тому числі державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі), здійснюють обмін іноземної валюти;

суб'єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов'язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів, оптовим та роздрібним продажем підакцизних пально-мастильних матеріалів;

суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють: видобуток та виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення; оптову, роздрібну торгівлю промисловими виробами з дорогоцінних металів, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Інших обмежень щодо видів підприємницької діяльності, під час здійснення яких може застосовуватися спрощена система оподаткування, чинне законодавство не містить. При цьому додаткові обмеження не можуть встановлюватися підзаконними нормативними актами, зокрема Порядком видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку.

У свою чергу, вичерпний перелік умов, дотримання яких є необхідним для застосування спрощеної системи оподаткування, встановлені пунктом 1 Указу. Ці умови не обмежують суб'єкта малого підприємництва у виборі здійснюваних ним видів діяльності лише тими, що зазначені у свідоцтві про сплату єдиного податку чи в будь-якому іншому документі.

Отже, суб'єкт малого підприємництва має право займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, за винятком тих, що не можуть здійснюватися з використанням спрощеної системи оподаткування в силу прямої законодавчої заборони.

За таких обставин режим оподаткування єдиним податком поширюється на всі доходи суб'єкта малого підприємництва, що обрав спрощену систему оподаткування, незалежно від видів підприємницької діяльності, від яких ці доходи одержані.

Наявність певного рядка в заяві суб'єкта малого підприємництва про видачу свідоцтва про сплату єдиного податку та зміст самого свідоцтва не можуть слугувати такими обмеженнями, оскільки відповідно до статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не може встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Ураховуючи наведене, норми Указу поширюються на всі доходи суб'єкта спрощеної системи оподаткування, отримані ним як виручка від реалізації товарів, робіт, послуг у межах усіх видів здійснюваної ним підприємницької діяльності.

При цьому ставка, за якою сплачується єдиний податок таким суб'єктом малого підприємництва, визначається з урахуванням абзацу третього пункту 2 Указу.

Відповідно до ч.4 ст.11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд, керуючись ст.86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. За ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Статтею 71 КАС України визначені поняття належності та допустимості доказів, відповідно до якої належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно до ч.2 ст.72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено, та в акті перевірки не встановлено, що у 2007 році приватний підприємець ОСОБА_4 не сплачував єдиний податок з фізичних осіб підприємцев, тому висновки за актом про донарахування податкового зобовязання позивачу у сумі 15% від сплаченої винагороди (337550,00 х 15%) 50632,50 грн. суд вважає безпідставними. Згідно з викладеним суд робить висновок також про неправомірність нарахування штрафних фінансових санкцій на вказану суму.

На підставі викладеного суд визнає податкове повідомлення-рішення від 14.12.2009 №0000811701/0 неправомірним в частині визначення податкового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 50631,50 грн. та штрафних санкцій у сумі 101263,00 грн., а усього у сумі 151894,50 грн., та скасовує його у відповідній частині.

Також за вказаним актом перевірки встановлено порушення термінів розрахунків по експортному контракту, згідно до ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Судом встановлено, що під час перевірки був досліджений контракт від 20.02.2007 №1-ВЕД, укладений з нерезидентом LTD “HAKARI”, Азербайджанська республіка, на загальну суму 1000000,00 дол. США зі строком дії до 20.02.2008. У період, що перевірявся за вказаним контрактом було відвантажено рису продовольчого у загальній кількості 394т, на суму 186456,00 дол. США. Оплата від нерезидента надійшла у загальній сумі 183474,80 грн. Під час перевірки було встановлені розбіжності у загальній сумі 2981,20 дол. США між даними вантажних митних декларацій і даними бухгалтерського обліку позивача:

04.04.2007 у 7029,60 грн. або 1392 дол. США

06.04.2007 у 8025,46 грн. або 1589,20 дол. США.

Розбіжність виникла в результаті того, що у квітні місяці 2007 року позивач експортував та задекларував товару на загальну кількість 132 т рису, однак фактично при зважуванні товару нерезидентом було виявлено нестачу у кількості 6,4 т на суму 2981,20 дол. США.

При цьому відповідач посилається на п.1.8. Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 N136, зареєстрована у Мінюсті України 28.05.1999 за N338/3631, зі змінами та доповненнями на дату виникнення спірних відносин (надалі Інструкція №136), відповідно якого: сума валютної виручки (лізингових платежів) або вартість товарів (об'єктів лізингу) може бути зменшена, якщо протягом виконання зобов'язань за договором:

в) товари (об'єкти лізингу) знищено, зіпсовано, украдено, загублено - на суму їх вартості [якщо право власності на товар (об'єкт лізингу) відповідно до умов договору належить резиденту].

Наявність таких обставин має бути підтверджена органами, уповноваженими здійснювати таке підтвердження згідно із законодавством країни, на території якої сталися такі події.

Також відповідач в акті стверджує, що до перевірки не надані експертні висновки органу, уповноваженого здійснювати підтвердження факту зменшення товару (рису) у кількості 6,4 т на суму 2981,20 дол. США.

Роблячи вказаний висновок, Красноперекопська ОДПІ 11.12.2009 приймає рішення №0000242200 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 15055,10 грн. на підставі ст.4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (Порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Судом встановлено, що 20.02.2007 позивачем з нерезидентом LTD “HAKARI”, (Азербайджан м.Баку) був укладений контракт №1-ВЕД на загальну суму 1000000,00 дол. США зі строком дії до 20.02.2008. У п.4.1. вказаного контракту вказано, що поставка товару здійснюється на умовах DAF станція Самур кордон Росії та Азербайджана (Інкотермс, 2000).

Відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року) видання МТП N 560, що введені в дію з 01.01.2000, термін "поставка до кордону" означає, що продавець виконав свої обов'язки щодо поставки, коли товар, що пройшов митне очищення для експорту, але ще не для імпорту, наданий у розпорядження покупця нерозвантаженим на прибулому транспортному засобі в названому місці та пункті на кордоні, але перед митним кордоном суміжної країни. Під терміном "кордон" може розумітися будь-який кордон, включаючи кордон країни експорту. Тому сторонам надзвичайно важливо завжди точно визначати відповідний кордон шляхом зазначення у терміни конкретного місця та пункту.

Таким чином суд робить висновок, що для контракту, який був укладений сторонами на умовах «DAF кордон Росії та Азербайджана» без обмовки датою переходу ризику від покупця до продавця згідно ст. А4, А5, Б4, Б5 ІНКОТЕРМС 2000 і, відповідно, датою виникнення права власності є дата, коли продавець надав товар в розпорядження покупця в названому місці на кордоні нерозвантаженим на прибулому транспортному засобі, тобто цією датою є штемпель станції прибуття в залізно дорожній накладної.

Сплата за товар була проведена покупцем у суму 183474,80 дол. США в період з 26.02.2007 по 24.04.2007, що підтверджується первинними документами, доданими до справи.

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначає експорт (експорт товарів) "як продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів".

При цьому, порядок та механізм розрахунків при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності експортних операцій у галузі зовнішньоекономічної регулюється Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (далі - Закон).

Так, згідно зі статтею 1 Закону виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Перевищення терміну зарахування виручки позивача актом перевірки не встановлено, та під час судового розгляду відповідачем не доведено.

04.04.2007 позивачем була видана видаткова накладна №РН-0000006 отримувачу LTD “HAKARI” на крупу рисову 2 сорту кількістю 63,00 т вартістю 464,00 дол. США. на суму 29232,00 грн. Також 04.04.2007 позивачем був виданий рахунок-фактура №7 на крупу рисову 2 сорту у мішках поліпропіленових (2640 шт.) кількістю 66,0 т вартістю 464,00 дол. США на загальну суму 30624,00 грн. Згідно наданої до матеріалів справи дублікату накладної, Мд-2 вказаний товар пройшов митну обробку та був спрямований покупцю 04.04.2007.

18.04.2007 покупцем на імя позивача був спрямований лист №16 в якому вказується, що не вистачає 6425 кг рису на загальну суму 4300 дол. США.

18.04.2007 позивач відповів, що бракуюча кількість 6,425т рису буде поставлена з найближчою поставкою товару або зарахована в рахунок сплати за товар, відповідно контракту від 20.02.2007 №1-ВЕД на суму 2981,20 дол. США. У подальшому вказана помилка була відображена у бухгалтерському обліку позивача та проведений взаємозалік суми та кількості недопоставленої продукції шляхом допоставки товару 06.04.2007, що підтверджується вантажними митними деклараціями.

Аналізуючи наведено суд робить висновок, що товар не був знищений, конфіскований, зіпсований, украдений, загублений, таким чином Красноперекопською ОДПІ був неправомірно застосований в акті перевірки підпункт «г» п.1.8. Інструкції №136.

Відповідальність за порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, встановлена статтею 4 Закону, і передбачає стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Отже, виходячи з норм Закону, суд робить висновок, що підставою для ненарахування пені за порушення термінів розрахунків, передбачених статтями 1 і 2 Закону може бути тільки надходження валютної виручки експортеру в повному обсязі на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, або рішення суду про задоволення позову резидента України.

Згідно із ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно із визначенням, наведеним у п. 1 ст. 79 КАС України, письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Матеріали справи не містять відомостей відносно надходження виручки в погодженому позивачем розмірі з порушенням вищезгаданого терміну. Суперечка полягає у визначенні розміру валютної виручки, яка повинна поступити на розрахунковий рахунок позивача. При цьому відповідач посилається на обов'язковість визначення такої виручки відповідно до вантажної митної декларації, згідно якої був експортований товар, позивач - відповідно до погодженого з контрагентом розміру. Вказана правова норма статті 1 не містить випадків розірвання або зміни зовнішньоекономічного контракту (зокрема, зміни вартості і кількості товару) як альтернативна підстава виконання її умов. Можливість такої зміни передбачена статтею 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", згідно якої суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності (далі - ВЕД) мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів) відповідно до цього і іншими Законами України, окрім тих, які прямо і у винятковій формі заборонені Законами України. Згідно ст. 14 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єкти ВЕД мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях, які не протиречуть інтересам України і відповідають міжнародним правилам. Зобов'язання по постачанню продукції за контрактом були між позивачем і його контрагентом не змінені в частині суми, яку повинен був сплатити контрагент позивача.

Так, згідно ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін, в тому числі за домовленістю про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами.

Зазначене також узгоджується зі змістом ст. 204 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання може бути припинено за згодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж самими сторонами.

З огляду на зазначене та враховуючи, що позивачем фактично було вивезено та реалізовано продукції на суму 58266,80 дол. США суд визнає нарахування штрафних санкцій у сумі 15055,10 грн. протиправним та скасовує рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 11.12.2009 №0000242200.

Також за актом перевірки встановлено порушення ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України 19.02.1993 N15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» (далі Декрет №15-93) в частині строків надання до ГУ НБУ України в АР Крим декларації про валютні цінності, доходи та майно, які належать резиденту України та знаходяться за її межами станом на 01.10.2007, 01.01.2008, 01.04.2008, 01.07.2008, 01.10.2008, 01.01.2009, 01.04.2009, що тягне за собою накладення штрафу у розмірі 10 неоподатковуванних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період.

Застосовуючи наслідки вказаного порушення, 11.12.2009 Красноперекопською ОДПІ прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000232200 на підставі ст.16 Декрету №15-93 та п.2.7. Положення про валютний контроль від 08.02.2000 №49 у сумі 1190,00 грн.

Судом встановлено, що до наступного висновку відповідач дійшов у звязку з тим, що за наслідками перевірки встановлена наявність дебіторської заборгованості у сумі 2981,20 дол. США за нерезидентом LTD «HAKARI» Азербайджанська Республіка, за підставами, що були досліджені вище.

При цьому суд вказує, що статтею 9 Декрету №15-93 передбачено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 18 червня 1994 року щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами, встановлена обов'язковість щоквартального декларування суб'єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України.

Таким чином суд робить висновок, що підставою для обовязкового декларування є наявність майна резидента за межами України.

Під час дослідження контракту з LTD «HAKARI», судом вже було встановлено, що поставка товару відбулася на умовах DAF станція Самур кордон Росії та Азербайджана (Інкотермс, 2000), тобто з переходом права власності на товар до нерезидента з моменту надходження товару на станцію Самур, тобто товар з цього часу вибув з власності позивача. В акті перевірки не наведено, та в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, що свідчили б про те, що до позивача надійшло право власності на товар, який був поставлений нерезиденту. Відповідно вказаний товар не підлягав декларуванню як такий, що належить резиденту, та знаходиться за межами України.

Разом з тим судом встановлено, що грошові кошті за вказаний товар у повному обсязі були зараховані на валютні рахунки позивача в уповноважених банках в загальній сумі 183474,80 дол. США без порушення встановленого строку, тобто не має підстав вважати вказану валюту як таку, що належить позивачу та знаходиться за межами України.

Таким чином суд вказує про відсутність обовязку позивача декларувати валютні цінності та інше майно та, відповідно про відсутність правових підстав для накладення адміністративно-господарської санкції.

На підставі викладеного суд визнає протиправним та скасовує рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій Красноперекопською ОДПІ від 11.12.2009 №0000232200 у сумі 1190,00 грн.

В судовому засіданні 21.04.2010 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

У повному обсязі постанову виготовлено та підписано 23.04.2010.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159, 160, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Красноперекопської ОДПІ в АР Крим від 14.12.2009 №0000811701/0 в частині визначення податкового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 50631,50 грн. та штрафних санкцій у сумі 101263,00 грн., а усього у сумі 151894,50 грн.,

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Красноперекопської ОДПІ в АР Крим від 11.12.2009 про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000242200 у сумі 15055,10 грн.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення Красноперекопською ОДПІ від 11.12.2009 про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000232200 у сумі 1190,00 грн.

5. Стягнути на користь приватного підприємства «Продовольча компанія «Агрокрим» 2,84 грн.

6. В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Ольшанська Т.С.