Рішення № 91633978, 18.09.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/5633/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2020 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі – позивач) до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України код ЄДРПОУ 14321699, місцезнаходження: 81300, Львівська обл., м. Мостиська, вул. Ярослава Мудрого, 113 (далі – відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 на день виключення зі списків військової частини (18.05.2017) одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановленої частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”;

- зобов`язати Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановленої частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Ухвалою від 22.07.2020 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно при звільненні не нарахував та не виплатив одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, оскільки загальна вислуга років позивача становить більше 10 років. Відповідач повинен нарахувати та виплатити таку за 7 років 8 місяців 21 день.

11.08.2020 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що виплата такої допомоги при звільненні здійснюється у разі наявності у військовослужбовця 10 календарних років вислуги. Крім цього, на думку відповідача, позивач пропустив строк звернення до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Західним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України 20.02.2015.

Наказом начальника 93 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 18.05.2017 № 92-ос (по особовому складу) позивача, звільненого у запас відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу загону та з усіх видів забезпечення.

11.06.2020 позивач звернуся до відповідача із запитом, в якому просив нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.

Листом від 17.06.2020 № 11/П-153 відповідач повідомив позивача про те, що на момент звільнення позивача зі служби його календарна вислуга років становила 7 років 8 місяців 21 день, а тому він не набув права на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати на день виключення зі списків військової частини (18.05.2017) одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Щодо строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи вказаним Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Перебування особи на публічній службі є однією з форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю.

Конституційний Суд України в рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У разі пред`явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень, не пов`язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат.

Оскільки позовна заява містить вимоги про нарахування та виплату грошової допомоги при звільненні, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, то необхідно керуватися, в тому числі, положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.

Суд при розгляді вказаного питання враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 13.03.2019 у справі № 807/363/18.

Враховуючи наведене, суд вважає безпідставними аргументи відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» установлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 вказаної постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 вказаної постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.

Згідно з положеннями пункту 4.10.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425, військовослужбовцям, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

На підставі системного аналізу наведених правових норм, суд дійшов висновку, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».

Таким чином, в частині другій статті 15 Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 11.04.2018 у справі №806/2104/17.

Суд встановив, що загальна вислуга років на день виключення зі списків військової частини позивача становила 11 років 9 місяців 14 днів, тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги дотримана. Оскільки інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні грошової допомоги відсутні, відповідно позивач має право на таку виплату.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу на день виключення зі списків військової частини (18.05.2017) одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби встановленої частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 20.03.2002 № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Враховуючи викладене, з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби встановленої частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Щодо судового збору, то суд зазначає, що позивач звільнений від його сплати як учасник бойових дій, а тому такий розподілу між сторонами не підлягає.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 на день виключення зі списків військової частини (18.05.2017) одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановленої частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Зобов`язати Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановленої частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 18 вересня 2020 року.

Суддя А.Г. Гулик