Рішення № 91633981, 16.09.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/5031/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого – судді Хоми О.П.,

з участю секретаря судового засідання Павлішевського М.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Львівської міської ради (далі-відповідач, ЛМР), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ЛМР щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, у межах норм безоплатної приватизації, орієнтовною площею 56 кв. м ;

- зобов`язати ЛМР вирішити питання щодо заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, у межах норм безоплатної приватизації, орієнтовною площею 56 кв.м;

- зобов`язати ЛМР надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, у межах норм безоплатної приватизації, орієнтовною площею 56 кв. м.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 03.04.2020 звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, у межах норм безоплатної приватизації, орієнтовною площею 56 кв.м, долучивши до заяви усі передбачені законом документи. ЛМР листом від 22.05.2020 № 24-03-вих-38354 у відмовлено наданні у дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража. Вважає, що відповідач не прийняв у встановленому порядку жодного належного рішення за результатами розгляду його заяви, тому ЛМР вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у не розгляді у встановленому законом порядку його такої заяви. Вказує, що лист ЛМР від 22.05.2020 № 24-03-вих-38354 за підписом начальника Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради таким рішенням вважатися не може. Додатково зазначив, що ЛМР відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража з підстав, які не передбачені Земельним кодексом України. Зокрема, нормами Земельного кодексу України не передбачено підстав відмови у затвердженні проекту землеустрою сформованої ділянки, при наявності всіх належних документів.

Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказав, що Управління земельних ресурсів ЛМР листом від 22.05.2020 №2403-вих- 38354 було надано вичерпну відповідь на звернення позивача, в якій роз`яснено, що бажана земельна ділянка (згідно поданого топофгарічного плану М 1:500) на АДРЕСА_1 відповідно до відкоригованого генерального плану міста Львова масштабу 1:10 000, затвердженого ухвалою сесії Львівської міської ради від 30.09.2010 №3924, знаходиться в межах території багатоповерхової житлової забудови Вказане підтверджується листом Управління архітектури та урбаністики від 13.04.2020 за №4¬2403-11239. Вказала, що надання відповіді Управлінням земельних ресурсів, яке є виконавчим органом, структурним підрозділом ЛМР, підзвітним та підконтрольним їй і виконує функції з питань земельних ресурсів, є належним розглядом заяви позивача.

Ухвалою судді від 03.07.2020 відкрито провадження у справі.

Відповідачем 20.08.2020 (вх.№41425) подано відзив на позовну заяву.

Позивачем 21.08.2020 (вх. №41505) подано заперечення на відзив на позовну заяву.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 03.04.2020 звернувся до ЛМР, міського голови Львова Садового А.І. із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального гаража, у межах норм безоплатної приватизації, орієнтовною площею 56 кв.м, разом з якою долучив такі документи:

- план земельної ділянки масштабу 1:500 із зазначеними обмеженнями відносно інженерних мереж;

- довідку із звітності з кількісного обліку земель про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами,угіддями;

- копію паспорта на (1,2,12 стор.);

- копію ідентифікаційного коду (РНОКПП);

- копію посвідчення учасника бойових дій;

- копію пенсійного посвідчення (інваліда ІІ групи з дитинства);

- копію свідоцтва про реєстрацію автомобіля.

Управлінням земельних ресурсів Департаменту містобудування ЛМР листом від 22.05.2020 №2403-вих-38354 надало позивачу відповідь, яка фактично є відмовою у задоволенні заяви.

Відповідь містить інформацію про обмеженість територіальних ресурсів міста і обмеженість земельних ділянок у м. Львові, у зв`язку з чим генеральним планом м. Львова, затвердженим ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010 №3924 «Про затвердження містобудівної документації «Корегування генерального плану м. Львова» II - стадія Генеральний план», не передбачено освоєння вільних земельних ділянок для будівництва окремо стоячих гаражів.

З посиланням на лист Управління архітектури та урбаністики від 13.04.2020 №4-2403-11239, роз`яснено, що бажана земельна ділянка (згідно поданого топофгарічного плану М 1:500) на АДРЕСА_1 відповідно до відкоригованого генерального плану міста Львова масштабу 1:10 000, затвердженого ухвалою сесії Львівської міської ради від 30.09.2010 №3924, знаходиться в межах території багатоповерхової житлової забудови.

Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо розгляду його заяви, оскільки ЛМР не приймалося жодного рішення на таке звернення.

Вказане зумовило звернення до суду з позовом.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97- ВР) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Стаття 144 Конституції України передбачає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

При цьому, відповідно до частини 10 статті 59 Закону №280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Таким чином, до виключної компетенції органів місцевого самоврядування віднесено вирішення земельних питань, результати розгляду яких виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, оформляються у формі відповідного рішення.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідного органу із заявою для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якої органи, визначені в статті 118 Земельного кодексу України, в місячний строк приймають одне з відповідних рішень.

ОСОБА_1 03.04.2020 звернувся до ЛМР, міського голови Львова Садового А.І. із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального гаража, у межах норм безоплатної приватизації, орієнтовною площею 56 кв.м.

Таке клопотання було адресовано ЛМР, до виключної компетенції якої належить розгляд такого роду заяв.

Судом встановлено, що в порушення вищезазначених норм, ЛМР не винесла розгляд заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою до порядку денного сесії міської ради та відповідно не прийняла жодного рішення за результатами розгляду такої заяви, чим допустила протиправну бездіяльність.

Суд зазначає, що Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради, яке надало позивачу відповідь на його звернення, є виконавчим органом Львівської міської ради та уповноважене на підготовку проектів ухвал міської ради щодо надання дозволів на виготовлення документацій із землеустрою, в той час як відповідні рішення приймають виключно органи, визначені статтею 118 Земельного кодексу України, тобто у даному випадку, ЛМР.

Слід також зазначити, що у постанові Верховного Суду від 17.12. 2018 у справі № 509/4156/15-а судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що у разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам умов для реалізації їх прав на землю.

Зазначена пропозиція щодо усунення недоліків не може вважатися «відмовою у наданні дозволу» у розумінні частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України. Проте, звернення з такою пропозицією не звільняє відповідний орган від обов`язку прийняти рішення щодо надання дозволу (або відмову) в межах встановленого законом місячного строку. Відсутність рішення про надання дозволу або відмову у наданні дозволу в межах встановленого законом місячного строку свідчить про протиправну бездіяльність відповідного органу і надає особі право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу відповідно до абзацу 3 частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не виконано обов`язку щодо доказування правомірності своєї бездіяльності, а судом таких доказів не здобуто.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з даним позовом, суд дійшов висновку, що мала місце бездіяльність відповідача, яка полягає у не розгляді ним у встановлений законом строк заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального гаража, у межах норм безоплатної приватизації, орієнтовною площею 56 кв.м.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання ЛМР вирішити питання щодо заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, у межах норм безоплатної приватизації, орієнтовною площею 56 кв.м та зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, у межах норм безоплатної приватизації, орієнтовною площею 56 кв.м, суд зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За нормами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом допущено бездіяльність та не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.02.2018 у справі № 826/7631/15 та врахована судом при розгляді даної справи.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом.

Така позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 208/8402/14-а та від 29.03. 2018 у справі № 816/303/16 та врахована судом при розгляді даної справи.

Виходячи з наданих судом повноважень, та з огляду на те, що відповідач не використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення позивача, позовна вимога зобов`язати ЛМР надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, у межах норм безоплатної приватизації, орієнтовною площею 56 кв.м не підлягає задоволенню.

Однак, оскільки у даній справі відповідач не здійснив розгляд клопотання ОСОБА_1 у встановленому законом порядку, то суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання ЛМР повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, у межах норм безоплатної приватизації, орієнтовною площею 56 кв.м та прийняти за результатами її розгляду відповідне рішення.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню пропорційно до задоволених позовних вимог понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання його відшкодування.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Львівської міської ради (пл. Ринок, буд. 1, м. Львів, 79008, код ЄДРПОУ 04055896) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Львівської міської ради (пл. Ринок, буд. 1, м. Львів, 79008, код ЄДРПОУ 04055896) щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, у межах норм безоплатної приватизації, орієнтовною площею 56 кв.м.

Зобов`язати Львівську міську раду (пл. Ринок, буд. 1, м. Львів, 79008, код ЄДРПОУ 04055896) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, у межах норм безоплатної приватизації, орієнтовною площею 56 кв.м.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 18 вересня 2020 року.

Суддя О.П. Хома