Рішення № 91589633, 17.09.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 вересня 2020 р. Справа № 120/3291/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0549 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_2 , позивач) до військової частини А0549 (далі – військова частина 0549, відповідач ) із адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 серпня 2018 року по 29 квітня 2020 року;

- стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 серпня 2018 року по 29 квітня 2020 року в сумі 411 059,52 грн. за КВЕД 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців".

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що проходив службу у ЗСУ та у серпні 2018 року його виключено із списків особового складу. Однак, відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та індексації, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду та рішеннями від 08.12.2019 р. та від 08.01.2020 р. позова задоволено. 29.04.2020 р. на картковий рахунок надійшла компенсація за додаткову відпустку і індексацію, однак не виплачено середнього заробітку за час затримки розрахунку, що і стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 17.07.2020 р. відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

31.07.2020 р. надійшов відзив в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову та вказав, що що відповідно до норм чинного законодавства, військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. При цьому, позивач виключений та відповідний наказ не оскаржується. Також, військова частина звертає увагу, що стаття 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини,що виникають впроцесі виконання.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

Наказом командира військової частини 0201 №157 від 17.08.2018 р. звільнено в запас ОСОБА_1 та виключено його із списків особового складу військової частини .

Вважаючи, що при звільненні відповідачем не були проведенні необхідні розрахунки з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та інлексації, позивач звернувся до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18.12.2019 року у справі № 120/3532/19-а відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити індексацію за період з 2016 року по 2018 рік.

Також, рішенням суду від 08.01.2020 р. у справі №120/3531/19 відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.

На виконання вказаного вище рішення позивачу виплачено належні йому суми грошового забезпечення 29.04.2020 р. в сумі 41 869,09 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку.

В подальшому, ОСОБА_1 звернувся до військової частини А0549 з приводу нарахування та виплати середнього заробітку, за наслідком розгляду його листом за вих. №350/118/1829/пс від 16.06.2020 р. повідомлено про відсутність підстав для виплати такого (заробітку).

Не погоджуюючись із такою бездіяльністю суб`єкта владних повноважень , позивач звернувся до суду із цим позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог , суд виходить з наступного.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій".

Однак, вказані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Позивач вважає, що оскільки остаточний розрахунок при звільненні з ним був здійснений 29.04.2020 року, то відповідно до положень ст. 116, 117 КЗпП він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, то застосуванню до такого роду спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 року (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За висновком Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15) у разі несвоєчасної виплати з вини роботодавця заробітної плати при звільненні працівника настає відповідальність відповідно до ст.117 КЗпП, а саме обов`язок виплатити звільненому працівникові середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Частиною другою статті 117 КЗпП передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Проаналізувавши вищенаведені правові норми, вбачається, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

При цьому, стаття 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу з 24.05.2019 року, тоді як фактичний розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій було здійснено на виконання рішення суду , тобто між сторонами існував спір щодо необхідності виплати коштів.

При цьому, відповідач був переконаний , що не зобов`язаний виплачувати ані ідексацію, ані компенсацію за додаткові відпустки, тобто наявний не спір про розмір сум, які підлягали сплаті, а спір щодо виплати таких взагалі.

В свою чергу, ст. 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з ч. 2 ст. 8 КАС України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень ст. 116, 117 КЗпП більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За таких обставин суд вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні ч. 1 ст. 117 КЗпП є безпідставним.

Відповідна правова позиція викладена в аналогічних спорах в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 804/1782/16, від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17, від 10.04.2019 у справі № 823/1919/16, від 18.11.2019 у справі № 0940/1532/18, яка в силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.

Щодо посилань позивача на постанову ВС у справі 320/1263/19, то тут суд вказує на таке.

Так, дана постанова вказує, що аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 812/639/18 та інших і Суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи.

Разом з тим, як видно із перелічених постанов, сума одноразової допомоги поліцейським, хоч і виплачувалась не у день звільнення, однак за відсутності спору щодо виплати такої, та виплата допомоги проводилась не на підставі рішення про стягнення коштів, а в добровільному порядку. Відтак, у зв`язку із тим, що виплата проведена із порушеням строків, суди доходили висновку про стягнення середнього заробітку.

При цьому у спірних правовідносинах склався спір щодо сум, які підлягали виплаті, оскільки такі не були визначені в наказі про звільнення позивача та відповідач не вважав, що присуджені за рішенням суду кошти підлягади сплаті.

А отже, суд не враховує постанову ВС у справі 320/1263/19.

За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав вважати, що відповідач доупстив протиправну бездіяльність, як наслідок, відсутні й правові підстави зобов`язувати суб`єкта владних повноважень виплачувати середній заробіток. Отже у задоволені позову слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, яка не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову – судовий збір не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

в задоволенні позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Відповідач: Військова частина А0549 (вул.Стрілецька, 105, м. Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 08540799).

Повний текст рішення сформовано: 17.09.2020 р.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна