Рішення № 91518049, 03.09.2020, Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області

Справа № 451/1215/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2020 року Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області в складі: головуючого - судді Бакай І. А.

за участі:

секретаря судового засідання Новосад І.В.

представника позивача Огорілко Ю.В. прокурора Лозінського О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кам`янка-Бузька Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Львівської області та Державної Казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду та просить суд винести рішення, яким стягнути з Державної казначейської служби України, за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 26 217, 52 грн. відшкодування втраченого заробітку та 1 000 000 грн. відшкодування моральної шкоди. У підтвердження заявлених вимог покликається на те, що 27 травня 2011 року працівниками Сокальського РВ ГУМВС України у Львівській області було встановлено, що на земельній ділянці на відстані 500 м від Червоноградської газової котельні № 1 в північно - західному напрямі, на земельних ділянках, які належать с. Добрячин Сокальського району Львівської області виявлено труп ОСОБА_2 28 травня 2011 року порушено кримінальну справу за фактом умисного вбивства ОСОБА_2 за ст. 115 ч.1 КК України. 24 січня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150310000072 внесено матеріали за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, щодо умисного вбивства ОСОБА_2 06 лютого 2013 року ОСОБА_1 оголошено про підозру у вчиненні правопорушення, за ознаками злочину передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, щодо умисного вбивства ОСОБА_2

07 лютого 2013 року ухвалою слідчого судді Сокальського районного суду Львівської області ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. Строк застосування до 07.04.2013 року. Ухвала суду мотивована тим, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні особливо важкого злочину, а саме вбивства, а тому підлягає взяттю під варту.

05 квітня 2013 року ухвалою слідчого судді Сокальського районного суду Львівської області ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою. Строк застосування становить до 07.05.2013 року.

12 квітня 2013 року ОСОБА_1 оголошено про нову підозру у вчиненні злочині передбаченого ст.115 ч.2 п.10; 153 ч.3; ст.185 ч.1; ст. 15 ч.2 ст. 185 ч.3; ст. 185 ч.3 КК України.

18 квітня 2013 року складено обвинувальний акт, згідно якого ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ст.115 ч.2 п.10; 153 ч.3; ст.185 ч.1; ст. 15 ч.2 ст. 185 ч.3; ст. 185 ч.3 КК України.

30 квітня 2013 року ухвалою слідчого судді Сокальського районного су, Львівської області ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою. Строк застосування встановлено до 25.05.2013 року.

У період із 25.05.2013 року до 10.06.2013 року перебував під вартою без ухвали суду.

10 червня 2013 року ухвалою колегії суддів Радехівського районного суду Львівської області продовжено тримання ОСОБА_1 під вартою. Строк застосування встановлено до 07.08.2013 року. Розгляд кримінального провадження призначену закритому судовому засіданні.

У подальшому Радехівським районним судом Львівської області продовжувався запобіжний захід у виді тримання під вартою до ухвалення вироку.

Вироком Радехівського районного суду присяжних Львівської області 22.08.2014 року ОСОБА_1 виправданий у пред`явленому обвинуваченні за п.10 ч.2 ст.115, ст.153, ч.1 ст.185 КК України щодо вбивства ОСОБА_2 , засуджений та визнаний винним у вчиненні злочині передбачених ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 України до 4 років 6 місяців позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 19.11.2014 року вирок Радехівського районного суду присяжних Львівської області залишено без змін

У подальшому ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09.02.2015 року (набрала законної сили 17.02.2015 року) ОСОБА_1 був звільнений від відбування покарання на підставі Закону України "Про застосування амністії у 2014 році".

Фактично був звільнений із місць позбавлення волі 17.02.2015 року.

Вважає, що має право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду у відповідності до ст. 1176 ЦК України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

На час затримання не працював офіційно, а займався тимчасовими підробітками в сільських господарствах села Борятин та Завишня Сокальського району, тому втрачений заробіток згідно вимог ч.2 ст.1195 ЦК України визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, яка застосовується згідно норми аналогії закону, а саме середній заробіток з моменту затримання та до часу набрання законної сили виправдувальним вироком.

Крім того до стягнення підлягає і моральна шкода, оскільки через позбавлення волі більше майже два роки кардинально змінився усталений спосіб його життя, він не міг бачитись із батьками, рідним, друзями. Піддавався важким і тяжким образам в силу важкого звинувачення. Слідство та суд не зважали на його стан здоров`я, інвалідність з дитинства та утримували його під вартою. Більше того, внаслідок незаконного звинувачення люди почали його називати вбивцею і поставили на ньому тавро вбивці, ОСОБА_1 важко переживав несправедливе до нього відношення та незаконне звинувачення, а тому розмір моральної шкоди оцінює в розмірі 1 млн. гривень.

Відповідачем - Прокуратурою Львівської області подано відзив на позовну заяву, у якому вважають позовні вимоги необгрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки позивач помилково вважає, що має право на відшкодування шкоди у зв`язку із частковим виправданням, оскільки Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що таке право виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Однак, вироком Радехівського районного суду від 22.04.2014 року ОСОБА_1 виправдано тільки в частині інкримінованих діянь, тим же вироком його визнано винним та засуджено до 4 років і 6 місяців позбавлення волі за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185, ч.2ст.15, ч.3 ст.185 КК України.

Поряд з цим, відповідач зазначає, що ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09.02.2015 ОСОБА_1 звільнений від відбування покарання на підставі Закону України "Про застосування амністії у 2014 році". Однак, відповідно до статті 1176 ЦК України, якщо кримінальне провадження закрито на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає.

Крім того, цією ж статтею, передбачено, що фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 визнавав вину під час досудового розслідування і навіть в судовому процесі, чим вводив в оману слідство і суд.

Водночас, не можна приймати до уваги твердження позивача, про те що визнавальні покази ним давалися під тиском, оскільки такі факти не підтверджені жодними доказами, зокрема показаннями свідків, рішеннями судів, тощо.

Позивач не представив жодних доказів про наявність інших підстав - рішень судів, постанов слідчих чи інших процесуальних документів, а отже він не є суб`єктом, який має право на відшкодування моральної шкоди за вищезгаданим законом.

У матеріалів позовної заяви відсутні будь-які докази того, що дії чи бездіяльність органів досудового слідства та прокуратури визнано в судовому порядку протиправними чи такими, що завдали шкоди позивачу, а отже відсутні правові підстави для відшкодування моральної шкоди

Відповідачем - Державною Казначейською службою України подано відзив, у якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі, оскільки у разі закриття справи за відсутністю події злочину, відсутністю в діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину право на відшкодування шкоди завданої громадянинові діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду дає лише встановлена незаконність дій посадових осіб вказаних органів.

Судове рішення про визнання незаконними дій органів досудового слідства, як вбачається із матеріалів поданого позову, відсутні.

Державна казначейська служба України в жодних відносинах із позивачем не перебувала, не порушувала права і законні інтереси останнього та не має жодних зобов`язань перед ним.

Крім того, органами досудового слідства вживались дії у відповідності до вимог процесуального законодавства, оскільки як вбачається із вироку відносно позивача -останнім все-таки були вчинені винні протиправні дії, за які його притягнуто до кримінальної відповідальності.

Позивачем у позовній заяві зазначено про те, що при розгляді порушеної відносно нього кримінальної справи, йому також було заподіяно шкоду судами, які розглядали кримінальну справу у першій та апеляційній інстанціях відносно обвинувачення позивача, при розрахунку моральної шкоди було зазначено про значний термін розгляду кримінальної справи (від моменту її порушення, розгляду у судах та її закриття). Таким чином позивачем ставиться вимога про відшкодування шкоди, завданої судом, але при цьому не наголошується в чому саме полягає незаконність дій суду та не залучено суд до участі у справі в якості співвідповідача.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Розмір відшкодування моральної шкоди позивачу за один місяць перебування під слідством та судом не може бути більшим ніж 1600 грн. Позивачем не підтверджено факту заподіяння йому моральної шкоди у розмірі, вказаному у позовній заяві, також ним не доведено за яких обставин і якими діями заподіяно шкоду, достовірно не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між порушеними життєвими зв`язками і стосунками та діями Прокуратури Львівської області, не зрозуміло, з чого виходив позивач при оцінці заподіяної йому моральної шкоди.

У відповідності до ЗУ "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначено, що розмір відшкодування шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу).

Зважаючи на ту обставину, що частково виправдувальний вирок відносно заявника прийнятий Радехівським районним судом Львівської області, то відтак, і заява про визначення розміру матеріального та морального збитку має вирішуватись даним судом, у формі постановлення відповідного процесуального документа. Таким процесуальним документом норми Закону визначають лише ухвалу суду або постанову слідчого чи прокурора.

Як вбачається із матеріалів справи та заяви самого позивача, процесуальний документ щодо визначення розміру моральної шкоди відносно позивача не виносився, а відтак не дотримано необхідних умов для здійснення відшкодування відносно позивача в порядку саме позовного провадження.

У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали заявлені вимоги та просять їх задовільнити.

Представнику відповідача - Прокуратури Львівської області у судовому засідання просить у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача - Державної казначейської служби України проти задоволення позову заперечив.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Згідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що 28 травня 2011 року порушено кримінальну справу за фактом умисного вбивства ОСОБА_2 за ст. 115 ч.1 КК України. 24 січня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150310000072 внесено матеріали за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, щодо умисного вбивства ОСОБА_2 06 лютого 2013 року ОСОБА_1 оголошено про підозру у вчиненні правопорушення, за ознаками злочину передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, щодо умисного вбивства ОСОБА_2

07 лютого 2013 року ухвалою слідчого судді Сокальського районного суду Львівської області ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

05 квітня 2013 року ухвалою слідчого судді Сокальського районного суду Львівської області ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою.

12 квітня 2013 року ОСОБА_1 оголошено про нову підозру у вчиненні злочину передбачених ст.115 ч.2 п.10; 153 ч.3; ст.185 ч.1; ст. 15 ч.2 ст. 185 ч.3; ст. 185 ч.3 КК України.

18 квітня 2013 року складено обвинувальний акт, згідно якого ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ст.115 ч.2 п.10; 153 ч.3; ст.185 ч.1; ст. 15 ч.2 ст. 185 ч.3; ст. 185 ч.3 КК України.

30 квітня 2013 року ухвалою слідчого судді Сокальського районного су, Львівської області ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою.

10 червня 2013 року ухвалою колегії суддів Радехівського районного суду Львівської області ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, яке в подальшому продовжувалось на підставі ухвал суду.

Вироком Радехівського районного суду присяжних Львівської області 22.08.2014 року ОСОБА_1 виправданий у пред`явленому обвинуваченні за п.10 ч.2 ст.115, ст.153, ч.1 ст.185 КК України щодо вбивства ОСОБА_2 , засуджений та визнаний винним у вчиненні злочинів передбачених ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 України до 4 років 6 місяців позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 19.11.2014 року вирок Радехівського районного суду присяжних Львівської області залишено без змін

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09.02.2015 року ОСОБА_1 звільнений від відбування покарання на підставі Закону України "Про застосування амністії у 2014 році".

Аналіз наведених судових рішень свідчить, що ОСОБА_1 обґрунтовано засуджений за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 України до 4 років 6 місяців позбавлення волі, а вирок Радехівського районного суду Львівської області від 19.11.2014 року, яким засуджено ОСОБА_1 , є обвинувальним.

Застосований судом інститут амністії є нереабілітуючою підставою і не може слугувати підставою для визнання незаконними дій органів досудового розслідування, прокурора чи суду.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, передбачене статтею 1176 ЦК України. Цією статтею встановлені випадки і умови її відшкодування та визначено, що така шкода відшкодовується державою.

Згідно із ч.1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Згідно ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії, або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Відповідно до ч. 7ст. 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду встановлюється законом.

Пунктом 1 ч. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" встановлено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність" ;"Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно ст. 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1)постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода (ст. 3 Закону).

Відповідно до п. п. 3, 4 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.

Отже, право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" виникає в особи у випадку повної реабілітації.

Таким чином, факт не підтвердження в суді однієї із кваліфікуючих ознак злочину, чи певного епізоду злочинної діяльності не свідчить про незаконність притягнення особи до кримінальної відповідальності та не тягне за собою права на відшкодування шкоди в порядку ст. 1176 ЦК України, оскільки, будучи фактично притягнутим до кримінальної відповідальності за вчинення злочину та в подальшому звільнення від відбування покарання у зв`язку із застосуванням амністії, не свідчить про повну реабілітацію.

ОСОБА_1 за п.10 ч.2 ст.115, ст.153, ч.1 ст.185 КК України виправдано і у межах цієї ж кримінальної справи засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 України до 4 років 6 місяців позбавлення волі, та в подальшому звільнено з нереабілітуючих підстав.

Цим вироком не встановлено факту незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, а тому відсутні підстави для відшкодування шкоди позивачу згідно з ст.2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" і відповідно у задоволенні позову у цій частині слід відмовити за безпідставністю.

Водночас, стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У свою чергу відповідно до частини першої статті 8 ЦПК України 2004 року суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року (далі - Конвенція), кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Також пунктом 3 статті 5 Конвенції встановлено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "с" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

Згідно з пунктом 4 статті 5 Конвенції кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

Пункт 5 статті 5 Конвенції гарантує, що кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

При цьому згідно з практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) дотримання пункту 5 статті 5 Конвенції забезпечується тоді, коли існує можливість вимагати відшкодування шкоди, заподіяної позбавленням свободи за умов, які суперечили пунктам 1, 2, 3 і 4 цієї статті.

У справі "Мироненко і Мартенко проти України" ЄСПЛ вказав, що право на відшкодування, закріплене в пункті 5 статті 5 Конвенції, виникає після того, як національний орган або суд виявив порушення одного з попередніх пунктів цієї статті.

Так, у позовній заяві ОСОБА_1 покликається на те, що у період із 25.05.2013 року до 10.06.2013 року перебував під вартою без ухвали суду.

Судом з метою забезпечення доказів по справі витребовувалась інформація щодо підстав утримання ОСОБА_1 у ДУ "Львівська установа виконання покарань № 19" у період з 25.05.2013 року по 10.06.2013 року, однак таких даних суду надано не було.

Натомість матеріали справи містять звернення батька обвинуваченого ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Огорілко Ю.В. щодо безпідставності утримання ОСОБА_1 протягом зазначеного періоду під вартою і згідно наданої прокуратурою Львівської області відповіді згідно з ч.3 ст. 315 КПК України, за відсутності в суді клопотань сторін кримінального провадження щодо обрання, зміни чи скасування забезпечення кримінального провадження, у тому числі, запобіжних заходів, обраних під час досудового розслідування, такі вважаються продовженими. У зв`язку з тим, що в ході проведення судового розгляду у проваджені такі клопотання не надходили та судом не розглядались, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно останнього не скасовувався, службовими особами Львівського слідчого ізолятора УДПтС України у Львівській області до вступу вироку в законну силу рішення щодо звільнення останнього не приймалось.

Таким чином факт перебування ОСОБА_1 під вартою у період з 25.05.2013 року по 10.06.2013 року без ухвали суду знайшов своє підтвердження.

Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2017 від 23.11.2017 положення третього речення ч.3 ст. 315 КПК України про "автоматичне" продовження заходів забезпечення кримінального провадження, обраних на стадії досудового розслідування, визнано неконституційним, внаслідок чого вони втратили чинність.

За висновком Конституційного Суду України, запобіжні заходи (домашній арешт та тримання під вартою), які обмежують гарантоване частиною першою статті 29 Конституції України право людини на свободу та особисту недоторканність, можуть бути застосовані судом на новій процесуальній стадії - стадії судового провадження, зокрема під час підготовчого судового засідання, лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановлених законом.

Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 грудня 2016 року у справі "Ігнатов проти України" вказав, що судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження (пункт 36).

Таким чином позивач довів факт незаконного обмеження свободи, який би надає право на компенсацію, передбачену статтею 5 Конвенції.

Враховуючи те, що права позивача порушені у зв`язку з незаконним утриманням його під вартою протягом 16 днів, у нього виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі пункту першого частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Крім того, станом на час розгляду справи, Європейським судом з прав людини 28 травня 2020 року постановлено рішення у справі "Вишенський та інші проти України" (заява № 724192/12 та 2 інші) стороною у якій, а саме пан ОСОБА_1 - другий заявник (заява № 10417/14 (Сокіл проти України)) є позивачем по справі. Суд оголосив прийнятними скарги другого заявника за пунктами 1 і 3 статті 5 Конвенції на свавільність тримання його під вартою з 25 травня до 10 червня 2013 року та відсутність відповідних і достатніх підстав для тримання його під вартою під час досудового слідства та постановив, що упродовж трьох місяців держава - відповідач повинна сплатити заявнику відповідні суми в якості відшкодування моральної шкоди.

Згідно із частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Таким чином законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Слід також зазначити, що в рішенні STANKOV v. Bulgaria Європейський суд з прав людини зазначив, що "оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом за вийнятком випадків, коли сума відшкодування встановлена законом. Більш того, період коли розглядалась справа характеризувався в Болгарії валютно-фінансовими коливаннями, інфляцією, правовими реформами та змінами в правовій практиці. В таких умовах ніхто - навіть юрист - не зміг би визначити, яка вимога в положенні заявника буде "розумною" "(пункт 62).

Чинне законодавство визначає мінімальний поріг нарахування моральної шкоди, при цьому не встановлює максимальний граничний розмір такого відшкодування, а тому в цьому випадку саме суд має оцінити всі обставини на предмет обґрунтованості заявленого розміру відшкодування.

Суд з урахуванням засад розумності та справедливості, вважає, що обсяг заподіяної шкоди, глибина та тривалість моральних страждань, перебування позивача під вартою без ухвали суду, призвели до порушення його прав, а тому розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача слід визначити в сумі 50000 грн.

Суд не приймає до уваги заперечення Державної казначейської служби України щодо не дотримання позивачем порядку звернення до суду, встановленого Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та заявленого клопотання про закриття провадження у справі, оскільки на теперішній час вищезгаданий Закон є єдиним, сфера дії якого поширюється на широке коло суб`єктів, у тому числі на виправданих.

Обов`язок роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі ухвалення виправдувального вироку покладається на суд, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Відсутність такого роз`яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.

Законом установлено, що визначення розміру відшкодування шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок незаконних дій, у разі ухвалення виправдувального вироку здійснює суд, про що постановляє відповідну ухвалу.

Стосовно ОСОБА_1 не виконано передбаченого статтею 11 Закону обов`язку роз`яснення порядку поновлення його порушених прав, та встановленого пунктами 6, 11, 12 Положення порядку повідомлення про звернення за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Однак зазначені обставини не є підставою для відмови у захисті його порушеного права.

Оскільки Закон не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Із аналізу положень статті 12 Закону вбачається, що саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.

Стосовно питання доступу до суду ЄСПЛ в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 у справі "МПП "Голуб" проти України" від 18 жовтня 2005 року зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа "Ґолдер проти Сполученого Королівства", рішення від 21 лютого 1975 року). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення від 19 грудня 1997 року у справі "Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії").

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції").

Суди встановлено, що за захистом свого порушеного права ОСОБА_1 звернувся у порядку цивільного судочинства до Радехівського районного суду суду Львівської області, який виносив вирок щодо його виправдання, із позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, а саме незаконним засудженням та незаконним утриманням під вартою і таке звернення підлягає до судового розгляду.

Що стосується покликань відповідача про незалучення позивачем у справі в якості співвідповідача суду, то у відповідності до норм ст. 51 ЦПК України дані процесуальні дії є правом суду та застосовуються виключно за клопотанням самого позивача, однак у ході розгляду справи таких заяв останнім подано не було.

Щодо заперечень відповідача, Державної казначейської служби України, про те, що вони є неналежним відповідачем та що Державна казначейська служба України до суті спору не має жодного відношення, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. Її в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.

Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 року по справі №1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Згідно з п.п. 1 п.3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Державна казначейська служба України.

Відповідно до покладених завдань Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).

Отже, належним відповідачем у спірних правовідносинах є держава Україна в особі відповідних органів, оскільки відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, здійснюється державою, у порядку визначеному законом, а Державна казначейська служба України є органом влади, яка здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до положень статей 3,4 Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Пунктом 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, передбачено, що казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

З огляду на викладене, суму відшкодування моральної шкоди на користь позивача необхідно стягнути з державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Таким чином суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, та вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 50000 грн.

Відповідно до п.13 ч.2 ст.3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 355, 356 ЦПК України, ст.ст.23, 1167, 1176 ЦК України, Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, прокуратури і суду", суд, -

п о с т а н о в и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до прокуратури Львівської області та Державної Казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 у відшкодування моральної шкоди 50000 (п"ятдесят тисяч) гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції від 3 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області).

Повний текст рішення складено 14 вересня 2020 року.

Суддя: І.А.Бакай

Оригінал рішення.