Ухвала суду № 914682, 26.06.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К-9923/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“26” червня 2007 року м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Фадєєвої Н.М.

суддів Маринчак Н.Є., Степашка О.І., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.

розглянувшиу попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівне, яка є правонаступницею Рівненської ОДПІ Рівненської області

нарішення господарського суду Рівненської області від 24 травня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23 серпня 2005 року

у справі №12/68

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-ресурси»

доРівненської ОДПІ Рівненської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У березні 2005 року позивач звернувся до господарського суду Рівненськоїобласті з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішеньРівненської ОДПІ Рівненської області №0001952341/0/23-124, №0001942341/0/124 від 25.11.2004р. та №0001952341/1/23-124, №0001942341/1/23-124 від 22.12.2004р. та, з урахуванням уточнених позовних вимог, №0001952341/2/23-124, №0001942341/2/23-124 від 15.03.2005р..

Рішенням господарського суду Рівненськоїобласті від 24 травня 2005 року позовні вимоги було задоволено: визнано недійсними оскаржувані податкові повідомлення-рішення з моменту їх прийняття, судові витрати стягнуто з відповідача на користь позивача.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23 серпня 2005 рокучастково скасовано рішення суду першої інстанції від 24 травня 2005 року: відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0001942341/0/124 від 25.11.2004р., №0001942341/1/23-124 від 22.12.2004р. та 0001942341/2/23-124 від 15.03.2005р. в частині визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 5497,50грн. в т.ч. 3666грн. основного платежу та 1831,50грн. штрафних санкцій. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням попередніх судових інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій поставлено питання про скасування вищезазначених судових рішень, як таких, що ухвалено з порушенням норм матеріального права та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, працівниками податкового органу було проведено планову комплексну документальну перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового законодавства.

За наслідками вказаної перевірки складено акт №325/23-100/31258824 від 25.11.2004р., у якому вказано на порушення позивачем п.п. 4.1.1 п.4.1 ст.4, п.п.5.3.3 п.5.3 ст.5, п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5, п.п.11.3.6 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого донараховано податок на прибуток в сумі 63669,00грн..

Крім того, у вказаному акті вказано на порушення позивачем п.п. 3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого донараховано податок на додану вартість в розмірі 992364,00грн..

А також, актом перевірки вказано на порушення п.1ст.6,ч.2 ст.8, ч.1 ст.10 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» №13-92 від 26.12.1992р., в результаті чого встановлено не утриманий у джерела виплати та не перерахований до бюджету у 2001-2003 роках прибутковий податок з громадян в сумі 148,35грн. та нарахована пеня в сумі 10,63грн..

На підставі вказаного акту перевірки було прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.11.2004р. №0001952341/0/23-124 про визначення позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 95504,00грн. в т.ч.63669,00грн. основного платежу та 31835,00грн. штрафних (фінансових) санкцій, та №0001942341/0/23-124 про визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 1446372,00 в т.ч. 947520,00грн. основного платежу та 498852,00 штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами розгляду скарг позивача в порядку апеляційного узгодження податкових зобовязань податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення №0001952341/1/23-124, №0001942341/1/23-124 від 22.12.2004р. та №0001952341/2/23-124, №0001942341/2/23-124 від 15.03.2005р., якими було визначено нові строки сплати податкових зобовязань, що визначені рішеннями від 25.11.2004р..

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками попередніх судових інстанцій що твердження податкового органу про безпідставне віднесення позивачем до складу валових витрат відсотків за користування кредитом ЗАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором №964 від 01.03.2002р. є неправомірними з огляду на таке.

Відповідно до п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Крім того, попередніми судовими інстанціями зроблено правильний висновок, що податковим органом необґрунтовано ототожнюються п.п.11.3.6 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5 вказаного Закону, оскільки п.п.11.3.6 п.11.3 ст.11 регулює дату збільшення валового доходу а п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5 стосуються складу валових витрат (особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями), а отже, кредитний договір і п.п.11.3.6 п.11.3 ст.11 вказаного Закону не обмежує право кредитора здійснювати дострокове погашення зобовязань та не має обмежень щодо застосування п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5 цього Закону.

Щодо зазначеного актом перевірки контролюючого органу порушень позивачем п.п.5.3.2 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме, включення до складу валових витрат витрати на придбання нематеріальних активів (технічну документацію звіт по інвентаризації викидів забруднюючих речовин у атмосферу повітря від стаціонарних джерел на підставі договору №5-69 від 13.10.2003р.) у ІVкварталі 2003р. в сумі 20250,00грн..

Судова колегія також погоджується з висновками яких дійшли попередні судові інстанції щодо правомірності та обґрунтованості дій позивача по включенню до валових витрат понесених позивачем та повязаних із замовленням та виготовленням ТОВ НВФ «Лігос» вказаної технічної документації. Дана документація була замовлена позивачем для отримання Дозволу згідно Постанови КМУ №432 від 29.03.2002р. «Про затвердження Порядку видачі дозволів на експлуатацію устаткування з визначеними визначеннями рівнями впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря, проведення оплати цих робіт та обліку підприємств, установ, організацій і громадян-підприємців, які отримали такі дозволи». Призначена технічна документація для підготовки, організації та ведення виробництва і, згідно п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», її вартість була правомірно віднесена до складу валових витрат.

Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» - віднесення до складу податкового кредиту податок на додану вартість на підставі податкових накладних на суму 988697,64грн., що повязані з виконанням договору комісії між позивачем та ТОВ «Оптіма-Трейд» №7-3/2001 від 01.02.2001р..

Згідно п.4.7 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» ( в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента, або надання останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що підприємством ТОВ «Оптіма-Трейд» суми податку на додану вартість в межах договору комісії з позивачем, в тому числі і 988697,64грн. у відповідних періодах були включені до складу податкових зобовязань з податку на додану вартість, а позивачем, на підставі отриманих податкових накладних до податкового кредиту. Таким чином, відсутні підстави вважати необґрунтованими віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум передплати на користь ТОВ «Оптіма-Трейд».

Однак, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційної інстанції щодо обґрунтованості визначення податковим органом як неправомірне не включення до складу валових доходів сум безоплатно виданих фізичним особам товарів у розмірі 18331,00грн. (товари видані позивачем в межах рекламної компанії в якості призів) і на підставі чого було зафіксовано порушення п.п. 4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З матеріалів справи вбачається, що згідно наказу №100/1 від 10.12.2001р. позивачем було проведено рекламну акцію з видачею призів. Протягом 2002р. у якості призів було закуплено товари на суму 18331,00грн. без ПДВ, що віднесено до складу валових витрат, а ПДВ, що включено в ціну товару, до податкового кредиту.

Так, у 2002р. підприємством безоплатно було надано фізичним особам товарів (призів) на загальну суму 21997,44грн., в т.ч. ПДВ 3666,24грн..

Згідно п.п. 4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено включення до валових доходів загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), а відповідно до п.1.31 ст.1 вказаного Закону визначення терміну «продаж товарів» включає і операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг).

Таким чином, судова колегія вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовано норму п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» до даного виду діяльності позивача та визнано правомірним визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 5497,50грн. в т.ч. 3666,00грн. основного платежу та 1831,50грн. штрафних санкцій.

Отже, судом апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якомуповно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівне залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 24 травня 2005 року в частині залишеній без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23 серпня 2005 року, та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23 серпня 2005 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Судді (підписи)

З оригіналом згідно:

Суддя

Вищого адміністративного суду

України Н.Є.Маринчак