Рішення № 91306151, 01.09.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/9865/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2020 року Печерський районний суд м. Києва

в складі:

головуючого судді Остапчук Т.В.,

за участю секретаря судового засідання: Ткаченко Ю.М.,

позивач - не з`явився

представника відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати,

ВСТАНОВИВ:

28 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до суду в якому просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі АТ «Укрзалізниця») суму невиплаченої заборгованості із заробітної плати у розмірі 42 441 грн. 68 коп., суму середнього заробітку, яку відповідач зобов`язаний сплатити на її користь за час затримки розрахунку при переведенні, у розмірі 546 080 грн. 40 коп., суму середнього заробітку, за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 642 588 грн. 96 коп. та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати - 12 948 грн. 39 коп.

Позивач посилається на те, що з червня 1991року по липень 2016 року вона працювала на Державному підприємстві «Донецька залізниця» (надалі ДП «Донецька залізниця»). ДП «Донецька залізниця» було реорганізоване шляхом злиття у Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі ПАТ «Укрзалізниця»), а потім у Акціонерне товариство «Українська залізниця». ПАТ «Укрзалізниця» наказом від 01.08.2016 №13/ДН-лс з позивачем продовжило трудові відносини у фінансовому секторі відділі електропостачання Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

16.05.2017 наказом регіональної філії «Донецька залізниця» №346/ДН-ос позивач був звільнений з посади за згодою сторін на підставі п.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України)

Позивачу була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період липень-серпень 2016 року та з березня 2017 по 16 травня 2017 у сумі 42 441 грн. 68 коп. Позивач вказує, що зазначена заборгованість із заробітної плати, є досі невиплаченою, вважає дії відповідача незаконними, так як згідно з вимог ч. 1 ст.116 КЗпП України, виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства, проводяться у день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, згідно з вимогами ч.1 ст.117 КЗпП України, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, проти позову заперечував, вказував на те що, позивач була прийнята на посаду начальника сектору відділу електропостачання СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» з 02.08.2016. до цього часу позивачка у трудових відносинах не перебувала. Заробітна плата з утримання податків і зборів за серпень 2016 була виплачена. Заробітна плата з січня по березень була нарахована та виплачена. В період з 01.03.2017 по 15.03.2017 заробітна плата була отримана позивачем у касі відповідача.

З 16.03.2017 у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької і Луганської областей, відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю через це нарахування заробітної плати було припинено.

Також, представник відповідача посилається на Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.04.2020 відкрито провадження у справі. Враховуючи положення ст. ст. 19, 274 ЦПК України, оскільки з урахуванням предмету та підстав позову, обраного позивачем способу захисту вона відноситься до справ, що виникають з трудових правовідносин.

Представник позивача в судове засідання не з`явився та надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Позивач подав клопотання про звільнення від сплати судового збору. З огляду на викладені обставини, враховуючи, що вирішення спору стосується її трудових прав, а сплата судового збору неможлива через скрутне матеріальне становище, тому суд вважає за можливе задовольнити дане клопотання.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився про причини неявки не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, Публічне акціонерне товариство «Укрзалізниця» свою господарську діяльність розпочало 01 грудня 2015 року та є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підвідомчих підприємств і закладів, що мали статус окремих юридичних осіб.

Відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23.02.2012 №4442-IV, Постанови КМУ «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.06.2014 №200, Державне підприємство «Донецька залізниця» було реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Згідно з наказом правління ПАТ «Укрзалізниця» від 15.04.2016 №303 утворено структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

Постановою КМУ «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця» від 31 жовтня 2018 року № 938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменувано його в акціонерне товариство «Українська залізниця». В подальшому внесено зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Суд вважає, що позивач обґрунтовано звернувся до суду з такими вимогами саме до АТ «Укрзалізниця», а не до ДП «Донецька залізниця», оскільки законом передбачений механізм звернення з такими вимогами до підприємства - правонаступника. Позиція Верховного суду викладена у постанові по справі №221/4255/16-ц від 10.10.2019.

Відповідно до записів у трудовій книжці, наказом №56 від 21.06.91 позивача було прийнято на роботу на посаду оператора станції Ясинуватского відділень Донецької залізничної дороги. 12.02.2010 позивачку було переведено в межах підприємства на посаду начальника фінансово-економічного відділу служби електропостачання.01.08.2016 звільненна у зв`язку з переведенням до структурного підрозділу «донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». 02.08.2016 прийнята до структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» на посаду начальника фінансового сектору відділу електропостачання за переведенням з управлення ДП «Донецька залізниця» відповідно до наказу 13/ДН-лс.

Наказом регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 15 березня 2017 року № 384-П, встановлено початок простою з 16 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень». Оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи.

Як вбачається з позовних вимог, не виплаченою є сума 42 441 грн. 68 коп. Згідно наданого розрахунку:

- липень 2016 року -10099 грн. 43 коп.,

- серпень 2016 року - 389 грн. 82 коп.,

- березень 2017 року -7344грн. 38 коп.,

- квітень 2017 року - 4999 грн. 31 коп.,

- травень 2017 року - 19608 грн. 74 коп., (з урахуванням днів невикористаної відпустки).

На підтвердження позивачем надано відомості розрахунку заробітної плати за якими до виплати:

- липень 2016 року - 7031грн. 53 коп.

- серпень 2016 року - 319 грн. 65 коп.

- березень 2017 року - 5912 грн. 22 коп.

- квітень 2017 року - 4024 грн. 45 коп.

- травень 2017 року - 15785 грн. 03 коп.

Загальна сума нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за розрахунками складає 33 072 грн. 88 коп.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву не вказує зазначеної суми заборгованості перед позивачем із заробітної плати. Відповідач вказує на обставини, які ускладнили проведення розрахунку з позивачем, а також надає розрахунок заробітної плати за серпень 2016 року про нарахування 10 286 грн. 33 коп. та платіжну відомість №99 про виплату заробітної плати за серпень 2016. Враховуючи, що 01.08.2017 позивачку було звільнено у зв`язку з переведенням то їй було виплачено всю заборгованість за 2016 рік. За таких обставин суд вважає, що докази надані відповідачем про нарахування та виплати позивачу заробітної плати за липень, серпень 2016 повністю спростовують твердження позивача про існування у відповідача перед позивачем заборгованості.

Відповідач також надає розрахунок заробітної плати за березень 2017 із нарахуванням суми до виплати 2465 грн. 31 коп. та відомість про виплату грошей №32 за березень 2017. Де за даними відомості позивачка отримала 2465,31 грн. Суд вважає, що відповідач частково розрахувався за березень 2017 року, адже нарахування заробітної плати здійснювалося до 16.03.2017, тому різниця у виплаті за березень 2017 року складає 3446 грн. 91 коп.

Відповідачем не спростовано суми нарахувань по заробітній платі, що містяться у інших розрахунках заробітної плати долучених до матеріалів справи позивачем. При цьому суд обґрунтовано відхиляє посилання відповідача на відсутність заборгованості перед позивачем у зв`язку з відсутністю первинної документації, як на підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік, тощо, покладено на працедавця, а не на працівника. Додатково позивачем надано копію наказу про встановлення простою, де було зазначено про вимогу у здійсненні нарахування заробітної плати

Вказані розрахунки відповідають даним табелів обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати за 2017 рік. Крім того, згідно з висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 28.03.2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.

Отже загальна сума заборгованості перед позивачем за березень, квітень, травень 2017 року, що підлягає до задоволення складає: 23 256 грн. 39 коп. в іншій частині слід відмовити.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява №38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно ст.2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

За ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

Однак, як вбачається з матеріалів справи і не спростовується відповідачем, останній, як роботодавець, до теперішнього часу, порушуючи вимоги ст. 116 КЗпП України не виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі з березня 2017 року по травень 2017 року в загальному розмірі 23 256 грн. 39 коп.

У відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати та всіх сум, які належать позивачу при звільнені, відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки, за період з 17 травня 2017 року по 28 лютого 2020 року.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили здійснити розрахунок з позивачем, оскільки така позиція повністю спростовується вивченими доказами у справі. Зокрема наявністю належним чином заповненої трудової книжки позивача із зазначенням наказу про звільнення з роботи. Наявність табелів обліку використання робочого часу, роздрукованих розрахунків заробітної плати, виданих позивачу, який використовував їх як доказ існуючої заборгованості із заробітної плати, свідчить та розцінюється судом як обізнаність відповідача про існуючий обов`язок та його невиконання, що тягне за собою відповідне відшкодування у вигляді нарахування середнього заробітку.

Наданий відповідачем висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 не є сертифікатом в розумінні ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Відповідно до ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Тому наданий відповідачем висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/21-10.2 не свідчить про наявність законних підстав щодо невиплати заробітної плати позивачу.

В матеріалах справи наявний лист Торгово-промислової палати України №182/2/21-7.3 від січня 2019 року щодо висновку ТПП України №126/2/21/-10.2 від 16.01.2018 де зазначається що Висновок ТПП України є лише компетентною точкою зору, є відмінним від Сертифікату за юридичним змістом документом. Аналогічна позиція зазначена в ухвалі Верховного суду від 29.07.2019 по справі №185/5811/18.

При розрахунку сум середнього заробітку, суд виходить з наступного. Порядок обчислення середньої заробітної плати закріплений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», за ч. 3 п. 2 якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно ч.3 п. 3 вказаного Порядку в розрахунок середньої заробітної плати включаються усі виплати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Згідно пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що позивача було звільнено з роботи 16.05.2017р.. Згідно наданого розрахунку заробітної плати позивачу нараховано за березень 2017 року - 7344 грн. 38 коп., без урахування виплат, за квітень 2017 року - 4999 грн. 95 коп. без урахування виплат. Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» в березні 2017 року - 22 робочих днів, в квітні 2017 року - 19 робочих днів. Так 7344,38+4999,95грн./41днів = 301,08 грн. Тобто згідно розрахунку, розмір середньоденної заробітної плати за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільненню позивача становить 301 грн. 08 коп. Суд вважає помилковим розрахунок середньоденної заробітної плати позивачем.

Оскільки, період затримки виплати заробітної плати за який нараховується середній заробіток згідно ст.117 КЗпП України повинен вираховуватися у робочих днях, таким чином суд визначає, що для визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 17 травня 2017 року по 28 лютого 2020 року слід використовувати період, який становить 689 робочих днів. Враховуючи викладене, виходячи з розміру середньоденного заробітку позивача, який становить 301 грн. 08 коп., та періоду затримки виплати заробітної плати у 689 робочих днів, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України становить (301,08 грн. х 689 робочі дні) 207 444 грн. 12 коп.

Також позивач просив стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при переведенні починаючи 02.08.2016 по час винесення судом рішення. В цій частині суд доходить висновку про відмову у її задоволенні у повному обсязі так, як відповідачем спростовано заборгованість перед позивачем за липень, серпень 2016 року при його звільненні 01.08.2016.

Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 29.02.2020 по час винесення судом рішення, суд вказує, що позивач не позбавлений права додатково звернутися до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку після проведення відповідачем фактичного розрахунку.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення компенсації, то відповідно до постанови КМУ № 159 від 21.02.2001 р. сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Суд вважає за можливе частково стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати станом на 01.02.2020 за період: березень 2017 року -858 грн. 39 коп. (із розрахунку 3447,34грн.), квітень 2017 року - 957 грн. 82 коп., травень 2017 року - 3504грн. 28 коп., - у загальному розмірі 5320 грн. 49 коп.

В іншій частині слід відмовити.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 81 УПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.141 ЦПК України судовий збір включено до складу судових витрат. Позивач звільнений від сплати судового збору за подання заяви про стягнення заробітної плати на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до положень ч. 2 ст.141 ЦПК України, з урахуванням того, що суд задовольнив позовні вимоги частково, на користь держави підлягає стягненню з відповідача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2360 грн. 21 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Позивачка подала клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з відповідача, просила врахувати її скрутне матеріальне становище. Відповідач мав право на відповідні заперечення проти таких вимог, але не скористався цим правом.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, а також з виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Суд вважає за можливе задовольнити частково вимогу позивача, у зв`язку із частковим задоволенням позову. Стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн., в іншій частині слід відмовити.

При таких обставинах позов слід задовольнити частково.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 21,22 ЗУ «Про оплату праці», ст.ст. 47, 94, 97, 116, 117, 233 КзпП України, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100, ст.ст. 12,13,77,79, 81,263,264 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815) про стягнення заборгованості із заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в загальному розмірі 23 256 гривень 39 копійки.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 17 травня 2017 року по 28 лютого 2020 року без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів в розмірі 207 444 гривень 12 копійки.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 5320 гривень 49 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід Держави судовий збір у розмірі 2360 гривень 21 копійок.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Остапчук Т.В.