Рішення № 91306154, 01.09.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/47697/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2020 року Печерський районний суд м. Києва

в складі:

головуючого судді Остапчук Т.В.,

за участю секретаря судового засідання: Ткаченко Ю.М.,

позивач - не з`явився

представника відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати,

ВСТАНОВИВ:

06 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до суду в якому просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі АТ «Укрзалізниця») суму невиплаченої заборгованості із заробітної плати у розмірі 62 573 грн. 81 коп., суму середнього заробітку, яку відповідач зобов`язаний сплатити на її користь за час затримки розрахунку при переведенні, у розмірі 194 094 грн. 80 коп., суму середнього заробітку, за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 243 834 грн. 88 коп. та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати - 16 916 грн. 53 коп.

Позивач посилається на те, що з березня 1999 року по липень 2016 року він працювала на Державному підприємстві «Донецька залізниця» (надалі ДП «Донецька залізниця»). ДП «Донецька залізниця» було реорганізоване шляхом злиття у Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі ПАТ «Укрзалізниця»), а потім у Акціонерне товариство «Українська залізниця». Наказом від 20.07.2016 №1/ос з позивачем продовжено трудові відносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

17.07.2017 наказом регіональної філії «Донецька залізниця» №205-ос позивач був звільнений з посади у зв`язку із скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю (надалі КЗпП України).

Позивачу була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період червень-липень 2016 року та з березня 2017 по 17 липня 2017 у сумі 62 573грн. 81 коп. Позивач вказує, що зазначена заборгованість із заробітної плати, є досі невиплаченою, вважає дії відповідача незаконними, так як згідно з вимог ч. 1 ст.116 КЗпП України, виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства, проводяться у день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, згідно з вимогами ч.1 ст.117 КЗпП України, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, проти позову заперечував, вказував на те що у зв`язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів ПАТ «Укрзалізниця» розташованих, зокрема у містах Донецьк, у відповідача з 20 березня 2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю.

Також, представник відповідача посилається на Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2019 року відкрито провадження у справі. Враховуючи положення ст. ст. 19, 274 ЦПК України, оскільки з урахуванням предмету та підстав позову, обраного позивачем способу захисту вона відноситься до справ, що виникають з трудових правовідносин.

Представник позивача в судове засідання не з`явився та надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав. Позивач скористався правом подати відповідь на відзив відповідача де він просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, Публічне акціонерне товариство «Укрзалізниця» свою господарську діяльність розпочало 01 грудня 2015 року та є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підвідомчих підприємств і закладів, що мали статус окремих юридичних осіб.

Відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23.02.2012 №4442-IV, Постанови КМУ «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.06.2014 №200, Державне підприємство «Донецька залізниця» було реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Згідно з наказом правління ПАТ «Укрзалізниця» від 15.04.2016 №303 утворено структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

Постановою КМУ «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця» від 31 жовтня 2018 року № 938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменувано його в акціонерне товариство «Українська залізниця». В подальшому внесено зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Суд вважає, що позивач обґрунтовано звернувся до суду з такими вимогами саме до АТ «Укрзалізниця», а не до ДП «Донецька залізниця», оскільки законом передбачений механізм звернення з такими вимогами до підприємства - правонаступника. Позиція Верховного суду викладена у постанові по справі №221/4255/16-ц від 10.10.2019.

Відповідно до записів у трудовій книжці, наказом №12/ос від 02.03.1999 позивача було прийнято на роботу Луганська дистанція електропостачання ДП «Донецька залізниця». Наказом від 20.07.2016 №1/0с з позивачем продовжено трудові відносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

Наказом структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 16 березня 2017 року № 58/ДН, встановлено початок простою з 00-00 год. 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень». На весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу наказано проставляти літерний код «П». Оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи.

Як вбачається з позовних вимог, не виплаченою є сума 62 573 грн. 81 коп. без утримання податків і зборів. Згідно наданого розрахунку:

- травень 2016 року - 10 163 грн. 07 коп.,

- червень 2016 року - 3175 грн. 49 коп.,

- липень 2016 року - 2464грн. 84 коп.,

- березень 2017 року - 6845 грн. 23 коп.,

- квітень 2017 року - 3832грн. 29 коп.,

- травень 2017 року - 3832 грн. 29 коп.,

- червень 2017 року - 3832 грн. 29 коп.,

- липень 2017 року - 28428грн. 31 коп. (з урахуванням вихідної допомоги).

На підтвердження позивачем надано відомості розрахунку заробітної плати за якими до виплати (з урахування податків і зборів):

- травень 2016 року - 4140 грн. 34 коп.,

- червень 2016 року - 2547 грн. 95 коп.

- липень 2016 року - 1996 грн. 52 коп.

- березень 2017 року - 3039 грн. 11 коп.

- квітень 2017 року - 3270 грн. 37 коп.

- травень 2017 року - 3047 грн. 38 коп.

- червень2017 року - 3047 грн. 38 коп.

- липень 2017 року - 22684 грн. 04 коп.

Загальна сума нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за наданими позивачем розрахунками складає 43773 грн. 09 коп.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву не вказує зазначеної суми заборгованості перед позивачем із заробітної плати. Відповідач вказує на обставини, які ускладнили проведення розрахунку з позивачем, а також надає платіжну відомість №39 за лютий-червень 2016 року про перерахунок позивачу 3611, 00 грн., платіжну відомість №346 за червень 2016 року про перерахунок позивачу 3611, 00 грн., платіжну відомість за платіжним дорученням №28 від 30.09.2016 за червень 2016 року про перерахунок позивачу 3611, 00 грн. За таких обставин суд вважає, що докази надані відповідачем про нарахування та виплати позивачу заробітної плати за травень-червень 2016 року повністю спростовують твердження позивача про існування у відповідача перед позивачем заборгованості в травні червні 2016 року. Натомість відповідачем не надано спростування заборгованості за липень 2016 року у розмірі 1996 грн. 52 коп.

Відповідач також надає відомість на виплату грошей №546 за березень 2017 року про отримання позивачем 2404,10 грн. 12.07.2017. Суд вважає, що відповідач частково розрахувався за березень 2017 року, адже нарахування заробітної плати здійснювалося до 16.03.2017, тому різниця у виплаті за березень 2017 року складає 635 грн. 01 коп. Відповідачем не спростовано суми нарахувань по заробітній платі, що містяться у інших розрахунках заробітної плати долучених до матеріалів справи позивачем: за квітень 2017 року - 3270 грн. 37 коп., травень 2017 року - 3047 грн. 38 коп.,червень 2017 року - 3047 грн. 38 коп.,липень 2017 року - 22684 грн. 04 коп.

При цьому суд обґрунтовано відхиляє посилання відповідача на відсутність заборгованості перед позивачем у зв`язку з відсутністю первинної документації, як на підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік, тощо, покладено на працедавця, а не на працівника. Додатково позивачем надано копію наказу про встановлення простою, де було зазначено про вимогу у здійсненні нарахування заробітної плати

Вказані розрахунки відповідають даним табелів обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати за 2016 та 2017 роки. Крім того, згідно з висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 28.03.2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.

Отже загальна сума заборгованості перед позивачем за липень 2016 року, березень, квітень, травень, червень, липень 2017 року, що підлягає до задоволення складає: 34 680 грн. 70 коп. в іншій частині слід відмовити.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява №38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно ст.2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

За ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

Однак, як вбачається з матеріалів справи і не спростовується відповідачем, останній, як роботодавець, до теперішнього часу, порушуючи вимоги ст. 116 КЗпП України не виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі за липень 2016 року та з березня по липень 2017 року в загальному розмірі 34 680 грн. 70 коп.

У відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати та всіх сум, які належать позивачу при звільнені, відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки, за період з 18.07.2017 по 06.09. 2019.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили здійснити розрахунок з позивачем, оскільки така позиція повністю спростовується вивченими доказами у справі. Зокрема наявністю належним чином заповненої трудової книжки позивача із зазначенням наказу про звільнення з роботи. Наявність табелів обліку використання робочого часу, роздрукованих розрахунків заробітної плати, виданих позивачу, який використовував їх як доказ існуючої заборгованості із заробітної плати, свідчить та розцінюється судом як обізнаність відповідача про існуючий обов`язок та його невиконання, що тягне за собою відповідне відшкодування у вигляді нарахування середнього заробітку.

Наданий відповідачем висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 не є сертифікатом в розумінні ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Відповідно до ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Тому наданий відповідачем висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/21-10.2 не свідчить про наявність законних підстав щодо невиплати заробітної плати позивачу.

В матеріалах справи наявний лист Торгово-промислової палати України №182/2/21-7.3 від січня 2019 року щодо висновку ТПП України №126/2/21/-10.2 від 16.01.2018 де зазначається що Висновок ТПП України є лише компетентною точкою зору, є відмінним від Сертифікату за юридичним змістом документом. Аналогічна позиція зазначена в ухвалі Верховного суду від 29.07.2019 по справі №185/5811/18.

При розрахунку сум середнього заробітку, суд виходить з наступного. Порядок обчислення середньої заробітної плати закріплений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», за ч. 3 п. 2 якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно ч.3 п. 3 вказаного Порядку в розрахунок середньої заробітної плати включаються усі виплати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Згідно пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що позивача було звільнено з роботи 17.07.2017р.. Згідно наданого розрахунку заробітної плати позивачу нараховано за травень 2017 року - 3832 грн. 29 коп., без урахування виплат, за червень 2017 року - 3832 грн. 29 коп. без урахування виплат. Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» в травні 2017 року - 20 робочих днів, в квітні 2017 року - 20 робочих днів. Так 3832,29х2грн./40днів = 191,61 грн. Тобто згідно розрахунку, розмір середньоденної заробітної плати за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільненню позивача становить 191 грн. 61 коп., тому суд вважає помилковим розрахунок середньоденної заробітної плати позивачем.

Оскільки, період затримки виплати заробітної плати за який нараховується середній заробіток згідно ст.117 КЗпП України повинен вираховуватися у робочих днях, таким чином суд визначає, що для визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 18 травня 2017 року по 06 вересня 2019 року слід використовувати період, який становить 524 робочих днів. Враховуючи викладене, виходячи з розміру середньоденного заробітку позивача, який становить 191 грн. 61 коп., та періоду затримки виплати заробітної плати у 524 робочих днів, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України становить (191,61 грн. х 524 робочих днів) 100 403 грн. 64 коп.

Також, позивач просив стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при переведенні починаючи 22.07.2016 по час винесення судом рішення (станом на 20.08.2019 -194 094 грн. 80коп.).

У відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз вищевказаної статті вказує на дві обставини за якими роботодавець повинен виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку. Працівник повинен бути звільнений і на день звільнення роботодавець з ним не розрахувався.

Позивачем до позовної заяви надано наказ виробничого підрозділу Луганська дистанція електропостачання структурного підрозділу «Луганська дирекції залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про перепідпорядкуваня працівників №01/ос від 20 липня 2016 року за яким дію трудового договору продовжено. Тобто записів про звільнення позивача в наказі не міститься. Також позивачем надано трудову книжку. Вивчаючи записи трудової книжки судом не було встановлено відомостей про звільнення позивача. Тобто позивачем не доведено обставин його звільнення з Луганської дистанції електропостачання ДП «Донецька залізниця».

Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 06.09.2019 по час винесення судом рішення, суд вказує, що позивач не позбавлений права додатково звернутися до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку після проведення відповідачем фактичного розрахунку.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення компенсації, то відповідно до постанови КМУ № 159 від 21.02.2001 р. сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Суд вважає за можливе частково стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період: липень 2016 року - 764 грн. 70 коп.,. березень 2017 року - 147 грн. 96 коп., квітень 2017 року - 726 грн. 02 коп., травень 2017 року - 627 грн. 76 коп., червень 2017 року - 569 грн. 86 коп., липень 2017 року - 4196 грн. 55 коп. - у загальному розмірі 7014 грн. 85 коп.

В іншій частині слід відмовити.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 81 УПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.141 ЦПК України судовий збір включено до складу судових витрат. Позивач звільнений від сплати судового збору за подання заяви про стягнення заробітної плати на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до положень ч. 2 ст.141 ЦПК України, з урахуванням того, що суд задовольнив позовні вимоги частково, на користь держави підлягає стягненню з відповідача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1420 грн. 99 коп.

При таких обставинах позов слід задовольнити частково.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 21,22 З «Про оплату праці», ст.ст. 47, 94, 97, 116, 117, 233 КзпП України, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100, ст.ст. 12,13,77,79, 81,263,264 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815) про стягнення заборгованості із заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати в загальному розмірі 34 680 гривень 70 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18 липня 2017 року по 06 вересня 2020 року без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів в розмірі 100 403 гривень 64 копійки.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 7014 гривень 85 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід Держави судовий збір у розмірі 1420 гривень 99 копійок.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Остапчук Т.В.