Рішення № 9129837, 15.04.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.04.10 р.                     Справа № 20/17                               

Суддя господарського суду Донецької області Донець О.Є.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Приватного підприємства „Наш продукт”, м.Херсон

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Русь”, м.Макіївка

про стягнення 34883,94 грн.

За участю представників:

від позивача: Головатенко К.К. – дов.

від відповідача: Щуковська Т.Р. – дов.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Донецької області звернулось Приватне підприємство „Наш продукт”, м.Херсон, із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Русь”, м.Макіївка, про стягнення 34883,94 грн. – суми заборгованості за поставлений товар.

          В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем свого обов’язку по сплаті товару, який було йому поставлено позивачем, на приписи Цивільного кодексу України та на надані суду документи, що наявні в матеріалах справи.

16 березня 2010 року позивач звернувся до суду із письмовим клопотанням, в якому просив суд зменшити позовні вимоги та стягнути з відповідача 30883,94 грн. – суму заборгованості за поставлений товар, у зв’язку із частковою сплатою відповідачем боргу у розмірі 4000,00 грн. В обґрунтування свого клопотання позивач надав суду копії виписки по рахунку № 26005870962511 від 21.10.09 р, № 26005870962511 від 13.11.09 р.

Дане клопотання судом прийнято до розгляду як таке, що подане відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, про що надав суду письмовий відзив на позов, в якому просив суд у задоволенні позову відмовити у зв’язку з тим, що, на думку відповідача, позивач не довів, у розумінні ст.33 Господарського процесуального кодексу України, факту поставки товару та виникнення у відповідача заборгованості саме за договором № 120 від 04.06.09 р., на який позивач посилається як на підставу виникнення спору. В обґрунтування свого відзиву відповідач надав суду акт звірки взаємних розрахунків.

           Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

04 червня 2009 року Приватним підприємством „Наш продукт” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Русь” було підписано договір поставки № 120.

Відповідно до умов вищезазначеного договору Постачальник зобов’язався передати, а Покупець прийняти та оплатити продукти харчування в кількості, асортименті, за ціною на суму відповідно до умов договору.

Позивач поставив відповідачу товар на суму 79977,70 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000259 від 04.06.09 р.

Відповідач отриманий товар сплатив частково, в сумі 45093,76 грн.

У 2009 році позивач звернувся до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Русь”, м.Макіївка, про стягнення 40726,31 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 28.12.09 р. по справі № 23/221 у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства „Наш продукт”, м.Херсон, до Товариства з обмеженою відповідальністю „Русь”, м.Макіївка, про стягнення 40726,31 грн. відмовлено у повному обсязі.

Крім того, вищезазначеним рішенням було встановлено факт поставки товару, а саме - представником відповідача Вакуленко А.Н., який діяв на підставі довіреності серії ЯПЛ № 849193 від 04.06.09 р. було отримано у позивача товар на суму 79977,70 грн. згідно із видатковою накладною № РН-0000259 від 04.06.09 р. та що сторони не узгодили між собою строків оплати зазначеного товару.

Дане рішення господарського суду Донецької області набрало законної сили.

Позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу без номеру про перерахування у семиденний строк суми заборгованості у розмірі 30883,94 грн. на розрахунковий рахунок № 26005870962511 в ХФ „Укрсоцбанк”, МФО 328016, ЄДРПОУ 32808775, але зазначена вимога відповідачем залишена без відповіді.

Посилаючись на вищевикладене, позивач звернувся до суду із позовними вимогами, зменшив їх розмір та просить суд стягнути з відповідача 30883,94 грн. – суму заборгованості за поставлений товар.

Згідно із ст.4-2) Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст.4-3) зазначеного кодексу, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.43 зазначеного кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно із ст.35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням господарського суду Донецької області від 28.12.09 р. по справі № 23/221 встановлений факт поставки позивачем товару відповідачеві. Даний факт не потребує додаткового доведення.

Разом з тим, підписаний сторонами договір судом визнано неукладеним, внаслідок чого строки сплати відповідачем товару, отриманого від позивача є невизначеними, у зв’язку із чим у задоволенні позову відмовлено.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

          Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

договори та інші правочини;

створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

інші юридичні факти.

Відповідно до ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно із ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 зазначеного кодексу встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Отже, купівля-продаж продуктів харчування не потребує обов’язкової письмової форми договору.

Матеріали справи свідчать про те, що внаслідок дій сторін (передання товару позивачем, його приймання відповідачем) між ними виникли правовідносини з поставки (купівлі-продажу) товару, а отже – й відповідні зобов’язання, передбачені ст.655 Цивільного кодексу України.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 даної статті визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Свої позовні вимоги позивач підтверджує наявними в матеріалах справи документами, а саме – видатковою накладною, рішенням господарського суду Донецької області від 28.12.09 р. по справі № 23/221, вимогою без номеру.

Оскільки відповідач не задовольнив вимогу позивача у встановлений ст.530 Цивільного кодексу України строк, останній набуває право на стягнення визначеної у вимозі суми в судовому порядку.

Отже, зменшені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 30883,94 грн. – суми заборгованості за поставлений товар є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, про що надав суду письмовий відзив на позов. Дані заперечення обставин, викладених у позові, та правової позиції позивача не спростовують, внаслідок чого судом до уваги не приймаються.

Судові витрати покладаються на сторін пропорційно зменшеним позовним вимогам.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 33, 35, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.265 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 205, 509, 525, 526, 530, 655, 657, 625 Цивільного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Зменшені позовні вимоги Приватного підприємства „Наш продукт”, м.Херсон, до Товариства з обмеженою відповідальністю „Русь”, м.Макіївка, - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Русь” (юридична адреса: 83077, м.Донецьк, вул.Туманяна, 12/12; поштова адреса: 86115, Донецька область, м.Макіївка, вул.Ніколаєва, 25; поточний рахунок 26004037879500 в ДФ АКІБ „УкрСибБанк”, МФО 351005, ЄДРПОУ 31184758) на користь Приватного підприємства „Наш продукт” (73000, м.Херсон, вул.9 Восточная, 70; поточний рахунок 26007870961791 в ХФ „Укрсоцбанк”, МФО 352015, ЄДРПОУ 32808775) 30883,94 грн. – суму заборгованості за поставлений товар, 308,83 грн. – суму витрат по сплаті державного мита, 208,93 грн. – суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ у встановленому порядку.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 15.04.2010 р.

Повний текст рішення підписано 20.04.2010 р.

Суддя                               

Надруковано 3 примірники:

1-          позивачеві;

1 – відповідачеві;

1 – у справу

Вик.Канаховська В.В.