Рішення № 91279318, 31.08.2020, Франківський районний суд м. Львова

465/3953/19

2/465/966/20

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

31.08.2020 року м.Львів

Франківський районний суд м. Львова,

в складі:

головуючого судді Ванівського Ю.М.

при секретарі Балита К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Львова позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, про визнання права власності на земельну ділянку кадастровий № 4610136900:01:002:0113, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 4610136900:01:002:0113, скасування записів про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий № 4610136900:01:002:0113,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася в суд з вищевказаною позовною заявою. Позовні вимоги мотивує тим, що 14.03.2018р. позивач набув права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , на підставі договорів купівлі-продажу, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Вважає, що з набуттям права власності на житловий будинок, набув права власності на земельну ділянку, на якій він розташований, а відповідачка втратила таке право. А відтак, відсутні правові підстави для реєстрації такого права на земельну ділянку за відповідачем.

В судове засідання позивач не з`явився, однак його представники позов підтримали, подали на адресу суду заяву про слухання справи без їх участі, заявлені позовні вимоги підтримує та просить задоволити, проти заочного рішення не заперечує.

Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, жодного разу у судові засідання не з`являвся, про причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, однак подав на адресу суду заяву, в якій просить справу розглядати без їхньої участі, щодо вирішення спору посилається на розсуд суду.

Відповідно до ч.4 ст. 223 ЦК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуючи повторну неявку відповідачів в судове засідання, відсутність відзиву на позовну заяву та заперечень представника позивача щодо проведення заочного розгляду справи, суд у відповідності до вимог ч. 4 ст.223, ст.280 ЦПК України вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.

Оскільки всі учасники в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Частиною 1ст. 5 ЦПК України,передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно роз`яснень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши їх доказами, суд встановив наступне.

На підставі договорів купівлі-продажу 9/10 ідеальних часток житлового будинку від 14.03.2018р. № 1478 та 1/10 ідеальної частки житлового будинку від 14.03.2018р. № 1480 укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , позивач набув право власності на житловий будинок в цілому. Набуте право позивач зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційними № 1505961846101 та № 1505961846101. Таким чином, ОСОБА_1 набув права власності на житловий будинок в цілому, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Первинно, будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1 належав на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Право власності, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01.11.2007р., перейшло до ОСОБА_2

Розташований будинок на земельній ділянці площею 0,0435га з кадастровим номером 4610136900:01:002:0115, цільове призначення 02.01 для обслуговування житлового будинку, категорія земель - землі житлової та громадської забудови. В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу ідеальних часток земельної ділянки від 28.07.2004р. № 2758, укладеним між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (продавці) та ОСОБА_4 (покупець), частина земельної ділянки в розмірі 68/100 відчужена. Таким чином, для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , залишилося 32/100 ідеальної частки земельної ділянки з кадастровим номером 4610136900:01:002:0115, що становить 0,0137 га.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , 19.06.2018р. замовила виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, тобто, через 3 місяці після відчуження житлового будинку.

Після виготовлення виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у АДРЕСА_1 , 28.01.2019р. відповідач зареєструвала за собою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку площею 0,0137 га, кадастровий номер № 4610136900:01:002:0113, за реєстраційним № 30072955.

Таким чином, за ОСОБА_2 , зареєстровано неіснуюче право - право, яке вона втратила, продавши житловий будинок.

При розгляді справи суд керувався наступним.

В силу вимог ч. 1 статті 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Істотною умовою договору, відповідно до ч. 6 цієї ж статті, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації; у разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

Відповідно до п. г) ч.1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах - не більше 0,10 гектара.

Таким чином, за аналогією права, з урахуванням площі земельної ділянки, позивач набув право власності на усю земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок.

Стаття 377 ЦК України, гарантує право на земельну ділянку у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розміщені на ній. До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 378 ЦК України, право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

З набуттям права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розміщені на ній до набувача переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника, з одночасним припиненням усіх прав попереднього власника такої земельної ділянки.

Отже, при виникненні в іншої особи права власності на житловий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без "оформлення" припинення права будь-якими актами та документами, а особа, яка набула права власності на будівлю, стає власником відповідної земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження майна.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 (пункт 7.40) у справі № 910/18560/16 наголосила на імперативному характері цього законодавчого припису.

Отже, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, в силу імперативного законодавчого припису, відбувається перехід права на земельну ділянку, розміщену під цим жилим будинком, будівлею або спорудою, до нового власника, а відповідне право на цю земельну ділянку у попереднього власника припиняється, як зазначено у наведеній статті. При цьому, перехід права на цю земельну ділянку відбувається відповідно до прямого припису закону незалежно від волі особи - попереднього власника земельної ділянки (Суд враховує mutatis mutandis висновки, викладені у пункті 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

При цьому, принцип спільної юридичної долі нерухомого майна та земельної ділянки, на якій це майно розміщене, закріплений наведеними законодавчими нормами, зумовлений невіддільністю нерухомого майна від земельної ділянки, на якій воно розміщене, і яка фактично є його частиною, та має на меті дотримання законних прав та інтересів власника нерухомого майна, а також забезпечення можливості реалізації ним відповідних правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.

Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній власник земельної ділянки порядку припинення прав на земельну ділянку, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення (Суд у цьому висновку враховує mutatis mutandis висновки, викладені у пункті 8.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

Таким чином, оскільки позивач набув право власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці, - позивач набув право власності на земельну ділянку відповідно до статей 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України, а відповідач, в свою чергу, втратила таке право, на підставі ст. 378 ЦКУ.

Поряд з цим, земельна ділянка з кадастровим номером 4610136900:01:002:0113 перебуває у власності відповідачки, яке ОСОБА_2 зареєструвала за собою 28.01.2019р. за № 30072955 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з номером запису про право власності 30072955, спірна земельна ділянка сформована як об`єкт права, являє собою єдину окрему ділянку площею 0,0137 га, на якій розташовано нерухоме майно позивача.

Частиною 5 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», встановлено, що внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, відповідно до ч.4 ст. 18 цього Закону, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Пунктом 3) ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визначено, що заявником може бути власник, правонабувач, або сторона правочину, у яких виникло речове право, чи уповноважені ними особи.

Особливості проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів унормовані статтею 31-1 цього Закону, а саме: реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником; Державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення; державний реєстратор, що перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, за місцезнаходженням відповідного майна у день надходження відповідного рішення суду формує та реєструє необхідну заяву або реєструє рішення суду про заборону вчинення дій, пов`язаних з державною реєстрацією прав, чи рішення суду про скасування відповідного рішення суду. Проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів здійснюється у порядку та строки, передбачені цим Законом, без справляння адміністративного збору; інформаційна взаємодія між Державним реєстром прав та Єдиним державним реєстром судових рішень здійснюється інформаційно-телекомунікаційними засобами в електронній формі у порядку, визначеному Міністерством юстиції України спільно з Державною судовою адміністрацією України.

Таким чином, захист прав та охоронюваних законом інтересів осіб, котрі не є власником, правонабувачем, або стороною правочину, у якої виникло речове право, можливий лише в судовому порядку.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", визначено поняття державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень як офіційне визнання і підтвердження державних фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до відповідного Державного реєстру.

Таким чином, реєстрації підлягає набуте існуюче право.

Відповідно до ч.ч. 1,2,4 статті 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації; державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом; порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Зважаючи на те, що право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 з підстав викладених вище, припинено, а реєстрація такого права проведена після втрати права, - така реєстрація підлягає скасуванню.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити.

Згідно із ст.6 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст.16 ЦК України, способами захисту цивільного права та інтересів є припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право і інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За вимогами статті 12, 80, 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що позивачем в силу наданих доказів не доведено факту безпідставно набутого майна відповідачем, а тому позовна заява не підлягає до задоволення.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 12,13,81,223,247,263,265,280,354, Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку кадастровий № 4610136900:01:002:0113, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 4610136900:01:002:0113, скасування записів про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий № 4610136900:01:002:0113,- задоволити.

визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0137 га, кадастровий номер 4610136900:01:002:0113, цільове призначення 02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка); категорія земель - землі житлової та громадської забудови;

скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0137га кадастровий номер 4610136900:01:002:0113, реєстраційний номер 1754092146101 від 28.01.2019р., номер запису про право власності 30072955, за ОСОБА_2 ;

скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0137га кадастровий номер 4610136900:01:002:0113, реєстраційний номер 1754092146101 від 28.01.2019р., номер запису про право власності 30072955, за ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в сумі 2060, 14 грн. на користь ОСОБА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Франківський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , 1960 р.н., іпн НОМЕР_1 , що проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , 1970 р.н., іпн НОМЕР_2 , що проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ;

Третя особа: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 299.

Суддя Ванівський Ю.М.