Постанова № 9127508, 13.01.2009, Луганський окружний адміністративний суд

Справа №2а-37883/08

Категорія №1.9

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 січня 2009 року.

Луганський окружний адміністративний суд у складі: суддіКачуріної Л.С. при секретаріНікітіній А.В.,

в присутності сторін:

від позивача:Олейнікова Н.М. , довіреність №16-08/70д від 16.12.08., Ільчук Л.М. ,

довіреність №16-08/73д від 22.12.08.;

від відповідача: Святоха Н.В., довіреність №254 від 12.01.09, Ведмеденко Р.І., довіреність №10 від 08.01.09., Валуйський С. М. , довіреність №278 від 12.01.09., Туманін А.В., довіреність №275 від 12.01.09., Чугуннікова О.В., довіреність №253 від 12.01.09.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства «Луганський трубний завод» до Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

17 грудня 2008 року до Луганського окружного адміністративного суду звернулось Закрите акціонерне товариство «Луганський трубний завод» з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

У позовній заяві позивач просив суд визнати нечинним податкове-повідомлення-рішення ДПІ в Артемівському районі м. Луганська від 03.10.2008 року №000112300/0.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та пояснив, що ДПІ в Артемівському районі м. Луганська проведена виїзна позапланова перевірка ЗАТ «Луганський трубний завод» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 30.06.2008 року за результатами якої складений акт від 22.09.2008 року №538/23-00/00190802 та видане податкове повідомлення-рішення від 03.10.2008 року №0001102300/0 за порушення п.п. 5.5.1. п.5.5. ст. 5 Закону України від 28.12.2004 року №334-/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі

1642999, 50 грн., у тому числі за основним платежем 1417891 грн., за штрафними санкціями 1 226 108, 50 грн.

16.10.2008 року зазначене податкове повідомлення-рішення було оскаржено до ДПІ у Артемівському районі в м. Луганську за вих.№07/4455. Керівником податкового органу було винесено рішення за №22505/10/23-00, яким податкове повідомлення-рішення від 03.10.2008 року №0001102300/0 залишено без змін.

Позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення від 03.10.2008 року №0001102300/0 не відповідає нормам матеріального права, оскільки відповідно до висновків акта перевірки встановлені порушення п.п. 5.5.1. п. 5.5. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 21.12.1994 року №334/04-ВР за період, що перевірявся, підприємством занижено податок на прибуток на 1 417 891 грн., у тому числі:

за півріччя 2007 року на 464 496 грн.; за 3 квартали 2007 року на 820 378 грн.; за 2007 рік на 1 194 332 грн. за 1 квартал 2008 року на 80 199 грн.; за півріччя 2008 року на 223 559 грн.

Податковий орган вказує в акті перевірки на порушення 5.5.1. п. 5.5. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в наслідного чого підприємством завищено валові витрати за перевіряє мий період на 5 671 559 грн.

Але, податковий орган не вказує в акті перевірки в чому полягає порушення даного пункту.

Також, податковий орган в акті перевірки робить висновок, що ЗАТ «Луганський трубний завод» безпідставно віднесено до складу валових витрат нараховані та сплачені проценти за простими емітованими векселями, які були надані постачальникам товарів, згідно умов, яким не передбачено нарахування процентів.

Позивач вважає такі висновки необгрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству України і фактичним обставинам справи.

13 січня 2009 року у судовому засіданні позивач заявив зміну позовних вимог та просив суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Артемівському районі м. Луганська від 10 грудня 2008 року №00011023000/1, видане за результатами скарги про перегляд податкового повідомлення рішення від 03.10.2008 року.

Відповідно до ч.1 ст. 51 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог в будь-який час до закінчення судового розгляду.

Відповідач проти адміністративного позову заперечував, та просив суд відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог у повному обсязі обґрунтовуючи свої заперечення тим, що ЗАО «Луганський трубний завод» згідно договорів купівлі-продажу з ТОВ ТД «Запоріжсталь» м. Запоріжжя, ТОВ «Укрметалторг» м. Дніпропетровськ та ТОВ ТОВ «Центросталь» м. Запоріжжя частково здійснило оплату за сировину емітованими простими безвідсотковими векселями за пред'явленням, що не суперечить договорам, передача векселів була здійснена актами прийому-передачі.

В подальшому постачальник передав вексель третій особі - ТОВ «Стальний Дім» м. Луганськ, яка ініціювала внесення змін до тексту векселя. Згідно акту змін до векселя ЗАТ «Луганський трубний завод» та ТОВ «Стальний Дім» м. Запоріжжя домовились про нарахування відсотків у розмірі 17%. Зміни були внесені за ініціативою векселедержателя та за згодою векселедавця. Усі вказані операції проходили протягом двох-трьох днів з моменту видачі векселя до моменту внесення змін до тексу векселя.

ТОВ «Стальний Дім» продав через повіреного - ВАТ «КБ Промекономбанк» м. Дніпропетровськ векселі, які стали відсотковими четвертої особи ТОВ «Союз Трейд Компани», за номінальною вартістю, без нарахованих 17%.

ТОВ «Союз Трейд Компани» у межах граничного строку пред'явило векселі емітенту. Оплата векселів ЗАТ «Луганський трубний завод» була здійснена з урахуванням відсотків за векселями.

Сплачені відсотки ЗАТ «Луганський трубний завод» віднесені до складу валових витрат та відображено у рядку 04.1.3. декларації з податку на прибуток, що, на думку податкового органу є порушенням п.п. п. 5.5. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач - Закрите акціонерне товариство «Луганський трубний завод» (далі - ЗАТ «Луганський трубний завод») створено відповідно до Установчого договору і рішення засновників - членів організації орендарів Луганського трубного заводу ім. Якубовського та є правонаступником організації орендарів Луганського трубного заводу ім. Якубовського і створеного нею Орендного підприємства «Луганський трубний завод ім. Якубовського».

ЗАТ «Луганський трубний завод» зареєстроване за юридичною адресою: 91009, м. Луганськ, вул. 2-га Свердлова, 5, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 00190802, знаходиться на податковому обліку в ДШ Артемівського району м. Луганська.

ЗАТ «Луганський трубний завод» здійснює виробництво труб сталевих електрозварювальних, при цьому основною сировиною для виробництва труб є сталь рулонна гарячекатана.

Суд установив, що ЗАТ «Луганський трубний завод» були укладені договори поставки сировини (сталі рулонної гарячекатаної), а саме:

№1113.1210.5045-445/06 від 02.10.2006 року з продавцем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Центросталь» м. Запоріжжя; №1113.1210.0001 від 30.10.2006 року з продавцем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Запоріжсталь» м. Київ; №395/06 від 30.08.2006 року з продавцем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрметалоторг» м. Дніпропетровськ,

відповідно до яких продавці прийняли на себе обов'язки поставити, а покупець прийняти та сплатити за поставлену металопродукцію.

Відповідно до п. 5.1. зазначених договорів з ТОВ «Центросталь» та ТОВ «ТД Запоріжсталь», п.6.3. договору з ТОВ «Укрметалоторг», допускається сплата за відвантажену продукцію векселем.

За поставлену сировину оплата постачальникам ТОВ «ТД Запоріжсталь» та ТОВ «Центросталь» часткового здійснена емітованими простими безвідсотковими векселями з терміном погашення за пред'явленням, тобто з додержанням вимог норм ч.3 ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», відповідно до якої проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, укладеному в письмовій формі.

В період з 04 серпня по 15 вересня 2008 року фахівцями Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська на підставі ч.1, 2 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року №509-ХІІ проведено виїзну планову документальну перевірку ЗАТ «Луганський трубний завод» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 30.06.2008 року.

За результатами перевірки складено акт від 22.09.2008 року №538/23-00/00190802 згідно висновків якого встановлено порушення п.п. 5.5.1. п. 5.5. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 21.12.1994 року №334/04-ВР за період, що перевірявся підприємством занижено податок на прибуток на 1 417 891 грн., у тому числі:

за півріччя 2007 року на 464 496 грн.; за 3 квартали 2007 року на 820 378 грн.; за 2007 рік на 1 194 332 грн. за 1 квартал 2008 року на 80 199 грн.; за півріччя 2008 року на 223 559 грн.

На підставі висновків зазначеного акту керівником податкового органу видане податкове повідомлення-рішення від 03.10.2008 року №0001102300/0 за порушення п.п. 5.5.1. п.5.5. ст. 5 Закону України від 28.12.2004 року №334-/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», яким ЗАТ «Луганський трубний завод» визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 642 999, 50 грн., у тому числі за основним платежем 1 417 891 грн., за штрафними санкціями 1 226 108, 50 грн.

10 грудня 2008 року ДПІ у Артемівському районі м. Луганська за результатами скарги про перегляд податкового повідомлення рішення від 03.10.2008 року видало податкове повідомлення-рішення від 10.12.2008 року №00011023000/1 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 642 999, 50 грн., у тому числі за основним платежем 1 417 891 грн., за штрафними санкціями 1 226 108, 50 грн., залишивши скаргу без змін.

Таким чином, у акті перевірки податковим органом зазначено порушення підприємством п.п. 5.5.1. п.5.5. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У судовому засіданні податковим органом в обґрунтування встановленого порушення було вказано, що зміни векселя щодо відсотків це є окрема домовленість, за якою ЗАТ «Луганський трубний завод» не отримало ніяких матеріальних або фінансових вигод, натомість залишилось просте в нічим обумовлене зобов'язання сплатити певну суму вказану в простому векселі та ще й з відсотками. Тому, вважає податковий орган, добровільна згода власника простого векселя змінити умови векселя на користь третьої особи, нічого не одержуючи в замін, не пов'язана з веденням господарської діяльності.

Суд сприяв сторонам, які брали участь у справі, у доказуванні шляхом витребування та надання доказів, уточнення з урахуванням гіпотези норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, кола фактів, які необхідно доказати.

Проте відповідач не довів у суді обгрунтованість прийняття зазначеного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Тому, вирішуючи дану справу суд виходить з того, що відповідно до ст. 14 Закону України від 23.02.2006 року №3480-ІУ «Про цінні папери та фондовий ринок» Вексель це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі.

Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Відвоідно до частині 1 ст. 4 Закону України від 05.04.2001 року №2374-111 «Про обіг векселів в Україні» видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Причому, умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем (ч.3 ст. 4 Закону).

Статтею 13 Закону України від 05.04.2001 року №2374-111 «Про обіг векселів в Україні» передбачено, що зміни до тексту векселя можуть вноситися за ініціативою його держателя виключно векселедавцем (трасантом) шляхом закреслення старого реквізиту та написання нового із зазначенням дати внесення змін та підписанням відповідно до цього Закону.

Держатель векселя повинен дати згоду на внесення змін до тексту векселя шляхом написання на зворотному боці векселя слів "відповідно до змін" із зазначенням дати внесення змін та підписанням згідно з вимогами цього Закону.

У разі зміни строку платежу за переказним векселем держатель векселя повинен одержати згоду (акцепт) трасата на оплату векселя відповідно до нового строку. У разі коли акцепт вже було здійснено раніше, держатель векселя повинен одержати додаткову згоду акцептанта відповідно до нового строку.

Якщо держатель векселя, який погодився на внесення змін до тексту векселя, бажає зберегти відповідальність попередніх індосантів, він повинен одержати їх згоду. У противному разі попередні індосанти несуть відповідальність таку, як і до внесення змін.

Суд установив, що відповідно до умов договорів №1113.1210.5045-445/06 від 02.10.2006 року, №1113.1210.0001 від 30.10.2006 року та №395/06 від 30.08.2006 року допускається оплата за відвантажену продукцію векселем, що відповідає нормам чинного законодавства.

Тому, ЗАТ «Луганський трубний завод» цілком обґрунтовано за поставлену сировину постачальникам сировини - ТОВ «ТД Запоріжсталь» та ТОВ «Центросталь» оплату часткового здійснено емітованими простими безвідсотковими векселями з терміном погашення за пред'явленням.

З матеріалів справи вбачається, що векселеотримувачі - ТОВ «ТД Запоріжсталь» та ТОВ «Центросталь» звернулись до ЗАТ «Луганський трубний завод» з вимогою про сплату векселів зі строком платежу за пред'явленням.

Надані позивачем у судовому засіданні документи свідчать про те, що фахівцями ЗАТ «Луганський трубний завод» з приводу кожного звернення ТОВ «Стальний Дім» про оплату векселів проводився аналіз фінансової спроможності підприємства по оплаті пред'явлених векселів.

У зв'язку з цим, механізм застосування процентних векселів, згідно з нормами частин 1 и 2 ст. 13 Закону України «Про обіг векселів в Україні», тобто внесення змін до тексту векселя за ініціативою його держателя виключно векселедавцем (трасантом) шляхом закреслення старого реквізиту та написання нового із зазначенням дати внесення змін та підписання, цілком відповідає вимогам Закону. Як вбачається із наявних у справі матеріалів, держатель векселя - ТОВ «Стальний Дім» надало згоду про внесення змін до тексту векселя шляхом написання на зворотному боці векселя слів «відповідно змін» із зазначенням дати внесення та підписанням його відповідно до Закону.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням належним чином.

Згідно ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» у разі видачі векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Таким чином, договірні відносини між постачальниками сировини та ЗАТ «Луганський трубний завод» не розповсюджуються на третіх осіб, які придбали векселі на вторинному ринку цінних паперів.

Враховуючи встановлені у судовому засіданні обставини суд дійшов висновку, що на момент внесення змін до векселів, які передбачають сплату процентів по векселю, договірні відносини між ЗАТ «Луганський трубний завод» та постачальниками сировини вже були припинені, а держателем векселів, що придбав на вторинному ринку цінних паперів, був ТОВ «Стальний Дім». При чому, чиннім законодавством не передбачено обов'язковості укладання відповідної угоди про нарахування процентів на видані векселя.

Суд не погоджується з твердженням відповідача щодо неотримання ЗАТ «Луганський трубний завод» матеріальних або фінансових вигод в наслідок внесення змін до векселя щодо відсотків.

Суд установив, що за отриману згідно договорів сировину для виробництва труб сталевих електрозварювальних, що безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю позивача, надання згоди на нарахування відсотків на номінальну вартість векселів надало можливість ЗАТ «Луганський трубний завод» відстрочити платежі за вже отриману сировину за векселями на строк від 6 до 12 місяців, що сприяло можливості використовувати обігові кошти для здійснення господарської діяльності, а застосування інструменту відсоткових векселів, як засобу поповнення обігових коштів, для позивача було більш економічно вигідним, ніж отримання кредитних коштів банку.

Таким чином, висновок відповідача про неправомірність віднесення до валових витрат процентів по векселях з причини того, що вони видані постачальнику згідно угод, якими не передбачено нарахування процентів, що зазначено на стор.44 акту перевірки та це не пов'язано з господарською діяльністю підприємства, про що вказано в рішенні про результати розгляду первинної скарги, є не обґрунтованим та таким, що суперечить чинному законодавству України.

Підпунктом 5.2.1. пункту 5.2. ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що да складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

У зв'язку з цим суд вважає необгрунтованою позицію відповідача, згідно якої сплата відсотків до складу валових витрат не відноситься, а підпадає під поняття «Фінансова допомога» з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 1.22.1 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога це сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод.

Тобто, перерахування певної суми грошових коштів підпадає під поняття «Фінансова допомога» за наступних умов:

особа, яка перераховує кошти, заздалегідь точно знає особу, якій вона вирішила передати такі кошти; особа, яка перераховує кошти, точно знає дату передачі таких коштів, оскільки самостійно приймає рішення щодо визначення цього моменту; особа, яка перераховує кошти, приймає рішеня щодо їх передачі добровільно (відсутні законодавчі акти, які б передбачали обовязковість такої операції).

За матеріалами справи встановлено, що перерахування сум процентів на адресу ТОВ «Союз Трейд компані» відбувалося в момент пред'явлення векселя до сплати, що обумовлено угодою між ЗАТ «Луганський трубний завод» та ТОВ «Стальний Дім», яка зафіксована у Акті про внесення змін до векселів. Тобто, ніяких договірних відносин щодо надання безповоротної фінансової допомоги між ЗАТ «Луганський трубний завод» та ТОВ «Союз Трейд компані» на момент сплати процентів не існувало.

Фактична сплата відсотків відбувалася в момент пред'явлення векселів для їх погашення, при цьому ЗАТ «Луганський трубний завод» заздалегідь не могло знати ту особу, яка пред'явить йому вексель до сплати.

Обов'язковість погашення векселя та сплати відсотків передбачена гл. VII ст. 43 «Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», яка набула чинності 06.01.2000 року. Тобто, зазначене свідчить, що сплата відсотків не є добровільною, так як у разі несплати суми векселя та відсотків по векселю законодавством передбачені примусові заходи стягнення таких сум.

13 січня 2009 року у судовому засіданні позивач заявив про зміну позовних вимог та просив суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Артемівському районі м. Луганська від 10 грудня 2008 року №00011023000/1, видане за результатами скарги про перегляд податкового повідомлення рішення від 03.10.2008 року, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 642 999, 50 грн., у тому числі за основним платежем 1 417 891 грн., за штрафними санкціями 1 226 108, 50 грн.

Підпунктом 5.5.1. пункту 5.5. ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що да складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Таким чином, вісновок податкового органу про порушення п.п. 5.5.1. п.5.5. ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та неправомірність віднесння до валових витрат процентів по векселях з пичин того, що вони не повязані з господарською діяльністю підприємства, та виступають фінансовою допомогою є необгрунтованим та таким, що суперечить діючому законодавству, що дає підстави суду до скасування податкового повідомлення-рішення 10 грудня 2008 року №00011023000/1, виданого відповідачем за результатами розгляду первинної скарги.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивач довів у судовому засіданні обґрунтованість та правомірність віднесення процентів по векселях до валових витрат за період з 01.04.2007 року по 30.06.2008 року, на суму 5 671 559 грн.

Щодо позиції відповідача відносно того, що стосовно посадової особи ЗАТ «Луганський трубний завод» прокурором міста Луганська порушено кримінальну справу, і це на думку відповідача унеможливлює розгляд справи за позовом позивача в порядку адміністративного судочинства до вирішення кримінальної справи, суд вважає необхідним зауважити наступне.

Суд, з метою правильного вирішення справи, не порушуючи правил компетенції адміністративного суду, визначених ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, аналізуючи норми кримінально-процесуального законодавства виходив з того, що кримінально-правові відносини щодо переслідування особи за вчинення злочину є також публічно-правовими спорами, які вирішуються в порядку кримінального судочинства. Однак природа цих відносин, їх суб'єктний склад унеможливлює їх віднесення до юрисдикції адміністративних судів, і вони, згідно з законом, розглядаються і вирішуються у межах кримінального судочинства.

Проте, аналіз норм кримінально-процесуального законодавства, які визначають процесуальні права та обов'язки учасників процесу, а також аналіз прав та обов'язків учасників адміністративного судочинства дозволяє дійти висновку про те, що вимоги позивача у справі є не обгрунтованими.

Як визначеного п.п. 5.2.6. п.5.2. ст. 5 Закону України від 21.12.2000р. №2181-111 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може грунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до остаточного вирішення справи судом, за винятком коли таке обвинувачення не тільки базується на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.

Порушення кримінальної справи за будь-якими приводами та підставами стосовно платника податків або його службових (посадових) осіб не може бути підставою для зупинення провадження у справі або залишення без розгляду скарги (позову) такого платника податків, поданої до суду у межах процедури апеляційного узгодження.

Тому суд, враховуючи, що сфера та суб'єкт судового захисту в межах адміністративного судочинства відокремлює кримінальне судочинства від інших його форм, вважає позицію відповідача помилковою та необгрунтованою чинним законодавством.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв'язку з цим суд при вирішенні даної справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тому, позовні вимоги позивача щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДШ у Артемівському районі м. Луганська від 10 грудня 2008 року №00011023000/1, виданого за результатами скарги про перегляд податкового повідомлення рішення від 03.10.2008 року, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 642 999, 50 грн., у тому числі за основним платежем 1 417 891 грн., за штрафними санкціями 1 226 108, 50 грн., відповідають чинному законодавству України, документально обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158, - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Закритого акціонерного товариства «Луганський трубний завод» до Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення задовольнити в повному обсязі.

Визнати нечинним податкове-повідомлення-рішення ДШ в Артемівському районі м. Луганська від 10 грудня 2008 року №00011023000/1 щодо визначення Закритому акціонерному товариству «Луганський трубний завод», ідентифікаційний код за СДРПОУ 00190802, податкового зобов'язання з податку на прибуток за актом перевірки від 22.09.2008 року №538/23-00/00190802 у сумі 1 642 999, 50 грн., у тому числі за основним платежем 1 417 891 грн., за штрафними санкціями 1 226 108, 50 грн.

Стягнути з Державного бюджету Укреши на користь Закритого акціонерного товариства «Луганський трубний завод» державне мито у сумі Згрн.40коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. .160 цього Кодексу-з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 18 січня 2009 року.