Постанова № 9125592, 08.02.2010, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-6763/09/1770

08 лютого 2010 року 16год. 45хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. за участю секретаря судового засідання Яковчук В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Лук'янчук С.М.,

відповідача: представник Оніщук В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Відкрите акціонерне товариство "Рівнеазот" <Список ><Позивач в особі >третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача <3-тя особа >

доДержавна податкова інспекція в м.Рівне третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача <3-тя особа >

про визнання податкового повідомлення-рішення нечинним ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Рівнеазот» звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Рівне про визнання недійсним (нечинним) податкового повідомлення-рішення № 0004782342/0 від 14.10.2009 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення на підставі акту від 30.09.2009 року «Про результати планової виїзної комплексної документальної перевірки з дотримання вимог податкового та валютного законодавства Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот»за період з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року», яким встановлено порушення вимог пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податкові зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 52088 грн. 00 коп. На підставі акту перевірки відповідачем 14.10.2009 року винесено податкове повідомлення-рішення №0004782342/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 52088 грн. 00 коп. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 26044 грн. 00 коп. В акті перевірки зазначено, що вказане порушення виникло внаслідок продажу аміачної та вапняно-аміачної селітри за цінами нижче собівартості фізичним особам та суб’єктам підприємницької діяльності, що сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку ставками, визначеними Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Платник податку неправильно визначив базу оподаткування з таких господарський операцій, за даними перевірки було збільшено валовий дохід у відповідні періоди на 260440 грн. 00 коп. та визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 52088 грн. 00 коп.

З такими висновками податкового органу позивач не погоджується через їх необґрунтованість та суперечність з вимогами податкового законодавства. Свою позицію позивач обгрунтовує нормами пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», який визначає базу оподаткування операції з поставки товарів (послуг) виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), згідно з законами України з питань оподаткування. У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами. Звичайні ціни визначаються за правилами пункту 1.20. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яку податковий орган не застосував, а прирівняв звичайну ціну до собівартості продукції, на підставі чого зробив висновок, що договірна ціна товару є нижчою за звичайну. Враховуючи, вимоги Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»звичайна ціна ототожнюється з справедливою ринковою ціною, яку позивач і встановлював у договірних відносинах при реалізації своєї продукції.

Позивач також вказує про порушення відповідачем порядку визначення податкових зобов’язань при застосуванні рівня звичайних цін, оскільки в такому випадку сума податкового зобов’язання має визначатися за непрямим методом згідно з пунктом 4.3. статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Відповідно до рекомендацій Державної податкової адміністрації України, наданих в листі від 30.09.2009 року № 21255/7/15-0217 щодо застосування звичайної ціни, то для застосування звичайної ціни керівник (його заступник) податкового органу має прийняти рішення про застосування звичайних цін при визначенні звичайних цін.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що не допустив порушення податкового законодавства, а тому і застосування штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3. пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»є неправомірним. Позивач просить визнати недійсним (нечинним) податкове повідомлення-рішення № 0004782342/0 від 14.10.2009 року та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 3 грн. 40 коп.

В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та пояснив, що під час проведення перевірки на запит податкової інспекції було надано письмове обґрунтування рівня цін на реалізацію вапняно-аміачної селітри та аміачної селітри з посиланням на інформацію Департаменту агропромислового комплексу та хімічної промисловості Держзовнішінформу за перше півріччя 2009 року про ціни реалізації на таку продукції на внутрішньому ринку, які суттєво не відрізняються від цін реалізації на продукцію вироблену позивачем. Виходячи з норм Закону України «Про ціни та ціноутворення», ціни встановлюється вільно сторонами договору, в даному випадку вони не є фіксованим та не регулюються державними органами виконавчої влади, а тому позивач вважає, що рівень цін, застосованих при проведенні фінансово-господарських операцій з реалізації аміачної селітри та вапняково-аміачної селітри в першому півріччі 2009 року відповідають загальноприйнятим правилам торгової практика та не суперечать ціновій кон’юктурі, що склалась на ринку мінеральних добрих. Крім того, інформацію щодо цін на світовому та внутрішньому ринку, іншу інформацію про тенденцію та основні події на ринках збуту аміаку, аміачної селітри, інших товарів позивач постійно отримує від Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків згідно з договором про надання інформаційних послуг від 09.01.2007 року і з врахуванням цих відомостей формує ціни на власну продукцію. Орієнтир на відпускні ціни мінеральних добрив на зовнішньому та внутрішньому ринку України, попит на продукцію хімічної промисловості є необхідними умовами для формування власного ринку збуту продукції і отримання прибутків від продажу за нижчими цінами, ніж збитків через відсутність реалізації у зв’язку з високими цінами на продукції. А тому позивачем правомірно визначено договірні ціни та не занижено базу оподаткування податком на додану вартість. Представник позивача просить визнати недійсним (нечинним) податкове повідомлення-рішення № 0004782342/0 від 14.10.2009 року та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 3 грн. 40 коп.

Представник відповідача адміністративний позов не визнав та пояснив, що позивач проводив реалізацію продукції нижче собівартості нерезидентам, фізичним особам та суб’єктам підприємницької діяльності, що сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку ставками, визначеними Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Дохід від операцій з такими особами відповідно до підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4. статті 7 Закону Україні «Про оподаткування прибутку підприємств»повинен визначатися виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари, що діяли на дату такого продажу. Податковий орган прирівняв звичайну ціну до собівартості продукції і базу оподаткування податком на додану вартість відповідно до підпункту 4.1. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»при продажу товару особам, що сплачують податок на прибуток за іншими ставками, ніж платник податку, визначив на рівні звичайної ціни, тобто ціни собівартості продукції. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача навів норми статті 142 Господарського кодексу України щодо визначення прибутку та пункту 6 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку за № 23 «Розкриття інформації щодо пов’язаних осіб», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 303 від 18.03.2001 року, який визначає методи оцінки активів і зобов’язань. Просить відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у місті Рівне проводилася планова виїзна комплексна документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот»за період з 01.08.2008 року по 30.06.2009 року, результати якої оформлені актом від 30.09.2009 року № 1274/23-100/05607824. Перевіркою, зокрема, встановлено порушення вимог пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податкові зобов’язання з податку на додану вартість за січень 2009 року в розмірі 52088 грн. 00 коп. Податковий орган збільшив валових дохід позивача по господарських операціях з реалізації за цінами нижче собівартості аміачної та вапняно-аміачної селітри фізичним особам та суб’єктам підприємницької діяльності, які сплачують податок на прибуток за іншими ставками, ніж платник податку. Дохід від операцій з такими особами відповідно до підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4. статті 7 Закону Україні «Про оподаткування прибутку підприємств»повинен визначатися виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари, що діяли на дату такого продажу. Відповідач визначив звичайну ціну, прирівнявши її до собівартості такої продукції, і збільшив валових дохід за січень 2009 року на 260440 грн. 00 коп., тобто на суму різниці між собівартістю і договірною ціною на аміачну та вапняно-аміачну селітру. Так як дані доходи є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, то відповідач визначив податкове зобов’язання з податку на додану вартість за січень 2009 року в розмірі 52088 грн. 00 коп. (2604400 грн. 00 коп. х 20 %)

На підставі акту перевірки в.о.начальника Державної податкової інспекції у місті Рівне 14.10.2009 року винесено податкове повідомлення-рішення №0004782342/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 78132 грн. 00 коп., в тому числі основного платежу 52088 грн. 00 коп., штрафної санкції –26044 грн. 00 коп. В адміністративному порядку податкове повідомлення-рішення від 14.10.2009 року не оскаржувалось. Вказані фактичні обставини підтверджуються поясненнями осіб, які беруть участь у справі, копією акту перевірки від 30.09.2009 року, копією податкового повідомлення-рішення від 14.10.2009 року.

Судом також встановлено, що позивач здійснює діяльність з виробництва добрив та азотних сполук, проводить оптову торгівлю хімічними продуктами. В січні 2009 року здійснював реалізацію аміачної селітри суб’єктам господарювання, нерезидентам та фізичним особам, в тому числі особам, які сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку ставками. Середня ціна продажу аміачної селітри в січні 2009 року позивачем була визначена на внутрішньому ринку в розмірі 1335 грн. 29 коп. за тону, на експорт –1375 грн. 76 коп. за тону. Згідно з інформацією Держзовнішіформ ( Державний інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків про ціни на продукцію в січні 2009 року) середня ціна на внутрішньому ринку з продажу аміачної селітри склала 1400 грн. 00 коп. за тону, на зовнішньому ринку –1200 грн. 00 коп. за тону. Інформацію щодо цін на світовому та внутрішньому ринку, іншу інформацію про тенденцію та основні події на ринках збуту аміаку, аміачної селітри, інших товарів позивач постійно отримує від Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків згідно з договором про надання інформаційних послуг від 09.01.2007 року і з врахуванням цих відомостей формує ціни на власну продукцію. Вказані фактичні обставини підтверджуються поясненнями представника позивача, довідкою АА № 141822 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, виданою Головним управлінням статистики у Рівненській області, листом позивача від 23.09.2009 року № 3964, копією договору від 09.01.2007 року з змінами і доповненнями.

Відповідно до пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що з метою оподаткування, доход, отриманий платником податку від реалізації товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається, виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такої реалізації.

Положення підпункту 7.4.1 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками (підпункт 7.4.3 пункту 7.4. статті 7 вказаного Закону).

Згідно з підпунктами 1.20.1, 1.20.2 пункту1.20 статті1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Судом встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін відповідач діяв не у спосіб, визначений пунктом 1.20. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а прирівняв звичайну ціну до собівартості продукції. З додатку до акту перевірки «Розрахунок оподаткованого обороту при реалізації аміачної та вапняно-аміачної селітри за цінами нижче собівартості, реалізація аміачної селітри за січень 2009 року»вбачається, що позивач 05.01.2009 року продав аміачну селітру фізичним особам Ващук П.М. –6, 5 тони, Зінкевич О.П. –2,1 тони, Король А.В. –4,5 тони, Горбаль Р.А. –5 тон (особам, визначеним в підпункті 7.4.3 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») по ціні 1266 грн. 75 коп. без ПДВ за тону. В цей же день проведено реалізацію добрив юридичним особам, які є платниками податку на прибуток, ПОСП ім. Івана Франка –18 тон, ЗСАТ «Плодорозсадник» - 60 тон по аналогічній ціні 1266 грн. 75 коп. без ПДВ за тону, а також ПП «Сіагрус»- 40 тон, ТОВ «Радехів-цукор»- 48 тон, ФГ «Рівне-лан»- 9.5 тон по ціні 1208 грн. 25 коп. за тону. В січні 2009 рок середня ціна, яку визначив позивач, на внутрішньому ринку з продажу аміачної селітри склала 1355 грн. 29 коп., на зовнішньому –1375 грн. 76 коп., при цьому ціни на таку продукцію на ринках України становили 1400 грн. 00 коп., на зовнішньому –1200 грн. 00 коп.

Проте Відповідач при визначенні рівня звичайної ціни не використав жодної з наведених інформацій, не порівняв інформацію про реалізацію мінеральних добрив позивачем з інформацією про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, з врахуванням таких умов договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Відповідно до підпункту 1.20.8. пункту 1.20. статті 1 обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Під час перевірки на запит податкового органу відповідач надав інформацію в обґрунтування рівня звичайних цін листом від 23.09.2009 року № 3964. Проте відповідач безпідставно не врахував надані відомості, а також не проаналізував всі угоди протягом січня 2009 року (накладні, видаткові накладні, товаротранспортні накладні) на реалізацію виробником аміачної селітри іншим суб’єктам господарювання, надані під час перевірки і описані в додатку до акту перевірки «Розрахунок оподаткованого обороту при реалізації аміачної та вапняно-аміачної селітри за цінами нижче собівартості, реалізація аміачної селітри за січень 2009 року». Відповідач в порушення порядку визначення звичайної ціни, прирівняв звичайну ціну до ціни собівартості аміачної селітри. При цьому відповідач не навів жодної правової норми, яка передбачала б можливість визначити рівень звичайної ціни продукції при співставленні її з собівартістю такої продукції.

Оскільки висновок податкового органу про те, що собівартість продукції відповідає звичайній ціні цієї продукції є незаконним і необґрунтованим, то і неправомірно відповідачем визначено базу оподаткування податком на додану вартість при продажу продукції позивачем особам, вказаним в підпункті 7.4.3 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з різниці між собівартістю продукції та ціною її реалізації.

Крім того, статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Відповідно до статті 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін. Згідно із статтею 6 Закону України «Про ціни і ціноутворення», в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, а статтею 7 цього ж Закону передбачено, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. На аміачну селітру державне регулювання цін не встановлено.

Таким чином, норми Закону України «Про ціни та ціноутворення», Цивільного та Господарського кодексів України надають суб’єктам підприємницької діяльності гарантії і свободи при здійсненні на власний ризик господарської діяльності, в тому числі і можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу, та містять заборону державним органам втручатись в підприємницьку діяльність, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Суд також встановив, що одним з видів діяльності позивача є виробництво та реалізація мінеральних добрив. Ціни на реалізацію такої продукції залежать не лише від її собівартості, а й від ринку попиту і пропозиції та цін, які формуються на зовнішньому та внутрішньому ринку. Орієнтир на відпускні ціни мінеральних добрив на зовнішньому та внутрішньому ринку України, попит на продукцію хімічної промисловості є необхідними умовами для формування власного ринку збуту продукції і отримання прибутків від продажу за нижчими цінами, ніж збитків через відсутність реалізації у зв’язку з високими цінами на продукцію. Діяльність позивача при цьому спрямована на отримання доходу в цілому, а не прибутку від конкретної окремо взятої господарської операції. Такі обставини діяльності позивача є економічно виправданими, а тому суд не вбачає наміру позивача одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності виключно чи переважно за рахунок заниження валового доходу або несплати (заниження) податку на додану вартість без здійснення реальної господарської діяльності.

Наведені вище факти і норми чинного законодавства спростовують обґрунтування та доводи податкової інспекції.

При цьому суд не приймає пояснення позивача щодо застосування непрямих методів при визначенні рівня звичайних цін, виходячи з такого. Вичерпний перелік підстав для застосування непрямих методів визначено підпунктом 4.3.1. пункту 4.3. статті4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від21.12.2000 року №2181, серед яких відсутня така правова підстава для застосування непрямих методів, тому у податкової інспекції не було правових підстав застосовувати процедуру визначення податкових зобов’язань з використанням непрямих методів.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно із частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 6266 від 21.10.2009 року. Отже, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп. (три гривні 40 коп.).

Керуючись статтями <Текст >, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Рівне №0004782342/0 від 14 жовтня 2009 року.

Присудити на користь позивача Відкрите акціонерне товариство "Рівнеазот" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10-ти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя           <Підпис >                    Жуковська Л.А.