Рішення № 91218706, 01.07.2020, Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська

№ 207/3344/17

№ 2/207/37/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2020 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Погребняк Т.Ю.,

при секретарі Білецькій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам`янське цивільну справу за позовом акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до акціонерного товариства "ОТП Банк" про захист прав споживачів та визнання договору поруки та кредитного договору недійсним,

В С Т А Н О В И В :

28 листопада 2017 року ПАТ "ОТП Банк" звернувся в Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якій просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на його користь заборгованість за Кредитним договором № ML-303/120/2007 від 30 жовтня 2007 року в розмірі 11055, 76 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 14.04.2017 року становить 297004 гривень 15 копійок. Позивач також просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати, пов`язані з розглядом справи в суді: судовий збір в розмірі 4455 грн. 06 коп.

Справа надійшла в провадження судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_3 29.11.2017 року.

За результатами повторного автоматизованого розподілу 16.05.2019 року справу передано на розгляд даного складу суду у звязку з відстороненням від посади судді ОСОБА_3 , Рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої Ради Правосуддя від 24.04.2019 року № 1281/1дп/15-19 строком на 6 місяців з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 30 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», як і акціонерне товариство “ОТП Банк”) є правонаступником всіх прав та обов`язків Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк») та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № ML-303/120/2007 про надання кредиту в розмірі 11680 (одинадцять тисяч шістсот вісімдесят) доларів США 00 центів терміном по 30 жовтня 2037 року.

Кредит був виданий відповідачу за умови сплати Банку процентів за користування грошовими коштами в розмірі плаваючої процентної ставки у розмірі суми фіксованого відсотку у розмірі 3,49 % річних.

Відповідач зобов`язувався забезпечити повернення кредиту на позичковий рахунок та щомісячну сплату нарахованих відсотків. Але відповідачем не виконані вимоги в повному обсязі, про що свідчить наявна заборгованість.

Таким чином, існує заборгованість за кредитним договором в сумі 11055, 76 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 14.04.2017 року становить 297004 гривень 15 копійок (курс – 26,8642 за 1 долар США), з яких:

заборгованість за тілом кредиту – 8856,85 доларів США, що еквівалентно 237932, 19 грн.;

заборгованість за відсотками за користування кредитом з 26.01.2015 року по 13.04.2017 року – 2198,91 доларів США, що еквівалентно 59071, 96 гривень.

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника перед Банком за кредитним договором, 30 жовтня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» ТА ОСОБА_1 було укладено Договір поруки № SR-303/120/2007.

П.п. (а) п. 2.1 Договору поруки визначено кінцеву дату повернення кредитних коштів, а саме: 30 жовтня 2037 року. Отже, у Договорі поруки визначено строк закінчення поруки у відповідності до ст.ст. 251-252 ЦК України.

Відповідач ОСОБА_2 подала до суду 19.02.2018 року відзив на позов, а також звернулася до суду із зустрічним позовом, датованим 15.02.2018 року до ПАТ «ОТП Банк», про захист прав споживачів та про визнання кредитного договору недійсним.

Згідно відзиву просить відмовити у позові, вважає договір укладеним з застосуванням правил нечесної підприємницької практики, оскільки банк приховав від неї інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, ввів у оману.

У зустрічній позовній заяві посилається на те, що 30 жовтня 2007 року між нею як Позичальником та ЗАТ «ОТП Банк» (ПАТ «ОТП Банк») було укладено Кредитний договір № ML-303/120/2007.

Згідно з п. 2 частини 1 якого відповідач - Банк зобов`язався надати їй як позичальнику кредитні кошти на суму 11680 доларів США на строк по 30.10.2037 року.

Кредит був виданий на умовах сплати Банку процентів за користування грошовими коштами в розмірі плаваючої процентної ставки (FIDR) та у розмірі суми фіксованого відсотку у розмірі 3,49% річних (п. 3 частини 1 Кредитного договору). При цьому FIDR - процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку до депозитного договору.

У відповідності із статтями 4, 11, 12 Закону України «Про захист прав споживачів» Крнедитний договір № ML-303/120/2007 є споживчим кредитом.

Зазначений Договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. На час укладання кредитного Договору нею Банку була достовірно надана інформація про її фінансово-майновий стан та відповідно до умов надання кредитних коштів нею була надана довідка про отримання доходу у національній валюті України.

Виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно - правових відносин, які закріплені у статті 3 ЦК України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов`язків на шкоду Позичальника, споживача кредитних послуг. Несправедливістю є умови кредитного Договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є спосообом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону Банк покладає, як суб`єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на Позичальника за кредитним Договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб`єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Кредитний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаний недійсним.

Відповідач при укладенні спірного правочину свідомо та навмисно ввів її в оману щодо істотної умови кредитного договору - його ціни, а саме - абсолютного значення здорожчання кредиту та відсоткової ставки з метою привернення уваги до фінансової послуги саме цього кредитора. Водночас, розмір щомісячного платежу, як одного із вартісних елементів фінансової послуги, також не відповідає базовим умовам кредитування, та є навмисно завищеним банком з мотивів отримання прихованого прибутку. Разом з тим, банк навмисно не виконав переддоговірну роботу в порядку ст.11 ЗУ "Про захист прав споживачів", що було передумовою введення її в оману. В діях банку наявні ознаки нечесної підприємницької практики, яка мала місце як в зв`язку із введенням її, як споживача, в оману, так і внаслідок замовчування інформації про наявність іншої схеми кредитування, що є істотно дешевшою та вигіднішою для неї як споживача.

Згідно ч. 3 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовились укласти у письмовій договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту в абсолютному та відносному значенні, вказати наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача, зазначити переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

З метою виконання фінансовими установами вимог ЗУ "Про захист прав споживачів" 10.05.2007р. Постановою НБУ №168 було затверджено "Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", котрими деталізовано вимоги Закону.

Національний Банк України своїми листами № 18-112/219-637 від 19.01.2006р., №43-311/4217-7165 від 13.07.2007р., № 40-117/2093/-6134 від 16.06.2007 р. та Постановою №98 від 28.03.2007 р. "Про схвалення методичних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України" неодноразово попереджав комерційні банки про вимоги ЗУ "Про захист прав споживачів" та можливість виникнення комплаєнс- ризиків та непередбачених втрат від невиконання імперативної норми Закону. Також регулятор зазначив, що уразі декларування банком у договорі зі споживачем будь-якої послуги, споживач має право не тільки в деталях знати предмет задекларованої послуги, а також отримати зазначену послугу належної якості, відповідно до умов договору.

Вона перед підписанням спірного правочину не отримала усю необхідну інформацію, що була їй необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005р. щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Директива розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди. Згідно п.2 ст. 7 Директиви, комерційна діяльність вважається такою, що вводить в оману, якщо вона містить недостовірну інформацію або створює загальне враження, що вводить чи може ввести в оману, навіть, якщо інформація вірна у відношенні одного або декількох елементів такої інформації. Разом з тим, бездіяльністю, що вводить в оману вважається така комерційна діяльність, в котрій, виходячи з фактичної ситуації, приймаючи до уваги всі особливості, обставини та обмеження комунікативного середовища, продавець не надає суттєво необхідної середньо-статистичному споживачеві інформації для прийняття обдуманого рішення щодо угоди, що веде або може призвести до укладення середньостатистичним покупцем угоди, яка не була б укладена ним при інших обставинах. Також, вводячою в оману бездіяльністю визнається ненадання продавцем або несвоєчасне надання в двоякій, нечіткій, незрозумілій формі інформації, що вважається суттєвою. Зокрема, суттєвою є інформація про ціну угоди.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.96 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів", у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 6 ст. 19 ЗУ "Про захист прав споживачів” правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

У відповідності до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009р "Про судову практику визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел в діях однієї із сторін правочину. наявність умислу, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, що діяла під впливом обману."

Разом з тим, згідно інформаційного листа ВСУ від 01.02.2013р. "Судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів" (2009 - 2012 рр.). вбачається, що при вирішенні спорів про захист прав споживачів судам слід враховувати, що тягар доказування обставин, що звільняють від відповідальності за виконання чи неналежне виконання зобов`язання, в тому числі і за спричинену шкоду лежить на продавцеві товару чи послуги. ЗУ "Про захист прав споживачів" містить спеціальні норми, що, превалюють над загальними.

Вважає, що в діях відповідача є факти обману та недобросовісної підприємницької практики.

Умисел в діях Відповідача має місце в замовчуванні та перекрученні реальної ціни пропонованої фінансової послуги та декларуванні в кредитному договорі заниженої ціни у вигляді значення абсолютного здорожчання кредиту. Доказом приховування істотної інформації, що необхідна споживачу для здійснення ним свідомого вибору, є непроведения Відповідачем визначеної Законом України "Про захист прав споживачів" переддоговірної роботи, що мало безпосередній вплив на прийняття споживачем рішення щодо кредитування на певних умовах та призвело до укладення споживачем кредитного договору за найбільш невигідною для нього, та водночас, за найбільш прибутковою для банку схемою. Мотивом введення споживача в оману є отримання максимально можливого прибутку, в тому числі й прихованого.

На її думку, за таких умов, формування її волі як позичальника щодо укладення спірного правочину відбувалось під впливом інформації, що не відповідала дійсності, та створювала у неї помилкове уявлення про ціну фінансової послуги.

Крім того, факти виконання з її боку взятих на себе зобов`язань по договору № ML-303/120/2007 не є її згодою з усіма його умовами, що випливали із укладення кредитного договору, оскільки, згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", - виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК України).

Крім того, згідно вимог ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно із статі 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно зі статтею 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Слід зазначити і про те, що за час, від підписання кредитного договору до моменту подання позовної заяви, нею було сплачено на користь ПАТ "ОТП Банк" 11161 доларів США, на поточний рахунок ( НОМЕР_1 ),що підтверджено відповідними розрахунковими квітанціями. Вона готова повернути Банку 519 доларів США, і таким чином привести сторони у первісний стан.

На підставі викладеного просить: визнати недійсним Кредитний договір № ML-303/120/2007 від 30.10.2007 року, укладений між ЗАТ «ОТП Банк» (ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_2 . Стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

Відповідач ОСОБА_1 до суду надав відзив на позовну заяву, в якому він не визнав позовні вимоги та просить відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ «ОТП Банк». В обґрунтування зазначив, що 30 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» є правонаступником всіх прав та обов`язків Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк») та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № ML-303/120/2007 про надання кредиту в розмірі 11680 (одинадцять тисяч шістсот вісімдесят) доларів США 00 центів (еквівалент 58984,00 у гривнях) терміном по 30 жовтня 2037 року.

Також, того дня був укладений договір поруки між Банком та ОСОБА_1 № SR-303/120/2007 (з метою виконання зобов`язань Позичальника перед Банком за кредитним договором). Кредит був виданий на умовах сплати Банку процентів за користування грошовими коштами в розмірі суми фіксованого відсотка 3,49% річних та плаваючою процентної ставки (FIDR).

В розумінні статті 11 «Закону України про захист прав споживачів» кредит виданий Банком Позичальнику з цільовим призначенням на придбання нерухомого майна є споживчим кредитом.

Відповідно до пункту 1.9 Кредитного договору, сторони узгодили право Банку вимогати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому або у визначеній Банком частині.

Згідно пункту 1.9.1 Кредитного договору, сторони домовилися, що зобов`язання Позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань настає з дати відправлення Банком на адресу Позичальника відповідної вимоги та повинно бути виконане позичальником протягом 30(тридцяти ) календарних днів з дати одержання відповідної вимоги. Вказана вимога не була отримана Позичальником.

Враховуючи те, що вказана вимога не була отримана Позичальником, а також взагалі не була відправлена Позивачем на адресу відповідача, та згідно того, що загальний строк виконання кредитного зобов`язання 30 жовтня 2037 року, тому у Позивача не виникло право вимагати дострокового повернення кредитних коштів.

Звертає увагу суду на те, що, згідно умов кредитного договору сума основного зобов`язання становить 11680 доларів США ( п.2 ч 1 Кредитного договору), та сума Абсолютного значення подорожчання кредиту становить 22133.68 грн.( Додаток №1 до Кредитного договору). Також на те, що Відповідачем-1, за час від підписання кредитного договору до моменту подання позовної заяви було сплачено на користь ПАТ «ОТП Банк» 11161 доларів США на поточний рахунок ( НОМЕР_1 ), та 3172,09 грн. страхових платежів на користь ПрАТ «АСК Інго Україна», що підтверджується відповідними розрахунковими квитанціями.

На підставі викладеного, вважає, що позовні вимоги, щодо стягнення з нього та його жінки як відповідачів, заборгованості у розмірі 11055,76 доларів США є необгрунтованими та безпідставними, просить суд відмовити Публічному акціонерному товариству "ОТП Банк" в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у солідарному порядку.

Крім того, ОСОБА_1 24.05.2018 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ОТП Банк», про захист прав споживачів та визнання договору поруки та кредитного договору недійсними.

У зустрічній позовній заяві посилається на те, що 30 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № ML-303/120/2007 про надання кредиту в розмірі 11680 (одинадцять тисяч шістсот вісімдесят) доларів США 00 центів.

Також, того дня був укладений договір поруки між Банком та ОСОБА_1 № SR-303/120/2007 (з метою виконання зобов`язань Позичальника перед Банком за кредитним договором).

На момент укладення Кредитного договору та договору поруки і до теперішнього часу, він та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, та живуть однією сім`єю.

Кредитні кошти витрачені на потреби усієї сім`ї, зокрема, на придбання однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.2 статті 65 Сімейного Кодексу України, при укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя.

Згідно ч.4 статті 65 Сімейного Кодексу України , Договір укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором , використане в інтересах сім`ї.

За приписами ч. 3 статті 61 Сімейного Кодексу України, якщо одним із подружжя, укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші та інше майно, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Наявність спільного обов`язку подружжя та виникнення спільної сумісної власності на отримані кредитні кошти вимагають залучити його в якості співпозивача у цієї справі, тому що відповідно до статті 50 Цивільного Процесуального Кодексу України, процесуальна співучасть виникає у разі, якщо предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох осіб.

Таким чином, в силу прямої вказівки Сімейного Кодексу України, він фактично є Позичальником у Кредитному договорі, споживачем фінансової послуги, що унеможливлює укладення між ним та Банком договору поруки, оскільки за змістом статті 553 Цивільного Кодексу України поручитель та боржник не повинні зберігатися в одній особі.

У даному випадку він, фактично будучи Позичальником, поручився сам за себе.

Відповідно до ст.18 «Закону України про захист прав споживачів, суб`єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови , які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісної його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно статті 21 Закону, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеним, якщо : порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Отже, сама по собі умова Договору поруки (стаття 1 цього договору), внаслідок якої Позичальник поручився сам за себе, взагалі суперечить основним засадам Цивільного законодавства, принципу добросовісності та справедливості , наслідком якої є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду Позичальника, споживача фінансової послуги (враховуючи вимоги п.6 ч.І статті 3 та ч.3 статті 509 Цивільного Кодексу України), коли всі фінансові ризики, які можуть виникнути під час виконання кредитного зобов`язання, Банк покладає виключно на Позичальника за Кредитним договором, що є грубим порушенням вимог частини 3 статті 13 Цивільного Кодексу України.

Враховуючи зміст статті 652 Цивільного Кодексу України і вважає, що події, які відбувалися у Державі під час виконання цього зобов`язання, змінили істотне обставини настільки, включаючи ціну цього зобов`язання, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір, або уклали б його на інших умовах.

На підставі викладеного можна дійти до висновку про несправедливість умов цих спірних договорів в цілому.

Таке порушення Закону при укладанні Договору поруки та Кредитного договору є підставою для визнання їх недійсними згідно ч.1 статті 215 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до ст.217 Цивільного Кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсною частини.

Але, за змістом п.п.1.3.1.9 пункту 1.3.1 частини №2 Кредитного договору впливає, що умова про забезпечення повернення кредиту шляхом поруки, є істотною умовою Кредитного договору (згідно п.6 частини №1 цього Договору), без включення якої до його тексту, останній не був би укладений.

Згідно ч.5 ст.49 Закону України « Про банки та банківську діяльність» Банк зобов`язан при наданні кредиту перевірити наявність його забезпечення.

Положенням про кредитування, затвердженим Постановою правління НБУ від 28.09.1995 р. №246, термін «кредит» також визначається як позичковий капітал, який передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості.

У той же час, згідно статті 638 Цивільного Кодексу України до досягнення згоди з усіх істотних умов договору, до яких Законом та спірним Кредитним договором віднесено умову про забезпеченість кредиту порукою,такий договір є укладеним.

Враховуючи те, що неможливість для нього бути Поручителем, та недійсність з цих підстав укладеного договору поруки, тягне відповідно до ст.ст.215, 638 Цивільного Кодексу України недійсність Кредитного договору, за яким Договір поруки значиться його істотною умовою.

Згідно із статі 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства..

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України Недійсним правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсності.

Крім того, згідно вимог ч.5 ст 261 Цивільного Кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливли строку виконання.

На підставі викладеного просить суд:

- визнати недійсним Договір поруки № SR-303/120/2007 від 30.10.2007 року, укладений між ЗАТ «ОТП Банк» (ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним Кредитний договір № ML-303/120/2007 від 30.10.2007 року, укладений між ЗАТ «ОТП Банк» (ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_2 . Стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

Від представника позивача (“ОТП Банк”) Лисакової І.М. 16.04.2018 до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним.

У відзиві представник зазначив, що ПАТ «ОТП Банк» заперечує усі позовні вимоги, вважає їх необґрунтованими та такими, що суперечать нормам чинного законодавства, тому просить відмовити в задоволенні цього позову в повному обсязі, оскільки позивачкою за зустрічним позовом не доведено факту введення її в оману, крмі того позивач безпідставно посилається на Закон України “Про захист прав споживачів”, тоді як вказаний Закон застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються. Крім того, зазначила, що, виходячи з умов кредитного договору зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору. Про наявність валютних ризиків позичальника було поінформовано, так як відповідна памятка згідно рішення НБУ розміщена у всіх підрозділах банку і на інтернет-сторінці НБУ. Також вважає, що термін позовної давності пропущено за зустрічним позовом, оскільки оспорюється договір від 2007 року, а вимоги про визнання його недійсним подано більше ніж через 3 роки.

Від представника позивача ОСОБА_6 04.07.2018 до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 про захист прав споживачів та визнання договору поруки та Кредитного договору недійсним, в якому представник зазначив, що заперечує усі позовні вимоги, вважає їх необгрунтованими та такими, що суперечать нормам чинного законодавства, просить відмовити в задоволенні цього зустрічного позову в повному обсязі, з наступних підстав.

Щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

Як свідчать матеріали справи, 30 жовтня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» (Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» є правонаступником всіх прав та обов`язків Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ML--303/120/2007.

На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором виступає порука за договором № SR-303/120/2007 від 30 жовтня 2007 р., укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 .

Даний факт визнаний позивачем, що підтверджується поданою останнім позовною заявою. А отже, факт укладання кредитного договору та договору поруки в силу ч. 1 ст. 61 ЦПІК України не підлягає доказування.

Так, відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його поруушила.

Положеннями ч. 4 ст. 267 ЦК України встановлено наступне: сплив позовної давності, про застосування якої заявлено сторону у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, позивачу було відомо про існування оспорюваних договорів, ще у жовтні 2007 року, однак з даним позовом він звернувся з пропуском загального трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 1.1. Договору поруки - поручитель зобов`язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов`язань.

п. 1.2. передбачено, що поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутися з вимогою про виконання боргових зобов`язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно.

Згідно п.2.1., 2.2., 2.3. Договору поруки, викладено суть і строки забезпечених поговором кредитних зобов`язань. Згідно п. 2.3. Договору поруки. Поручитель підтверджує по він ознайомлений з положеннями кредитного договору, иілком розуміє його зміст та згоден виступати поручителем.

Відповідно до п.4.1. Договору поруки, цей Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до повного виконання боргових зобов`язань за кредитним поговором.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно по умов договору та вимог ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Ані позичальник, ані фінансові поручителі свої зобов`язання за кредитним договором та договором поруки не виконали, внаслідок чого, станом на 14 квітня 2017 року заборгованість становить 297 004,15 грн.

Відповідно до Постанови ВСУ № 6-1718цс17 від 15.10.2017 п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачем є фізична особа, яка замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку, а такому такий вид зобов`язання є похідним від зобов`язання основного.

Тому поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування, а, навпаки, є особою, яка своєю відповідальністю забезпечує відповідальність боржника в договорі споживчого кредиту, тобто споживача, оскільки договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов`язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов`язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії.

Отже, поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг танку, а тому в цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про ахист прав споживачів».

Відповідно до умов п.п. 1.1, 1.2, 2.1 Договору поруки, у порядку та на умовах, передбачених зазначеним договором, зобов`язався нести солідарну майнову відповідальність перед Банком за виконання в повному обсязі зобов`язань Позичальника за Кредитним договором щодо повернення основної суми кредиту, відсотків за користування кредитом, пені за прострочення повернення кредиту, прострочення сплати відсотків та штрафу за нецільове використання кредиту.

Згідно постанови ВСУ від 14.06.2017р. у справі №6-1009цс17, яку вважаємо за необхідне застосувати як судову практику, в останній зазначається наступне: поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Також представником ПАТ “ОТП Банк” до суду направлено 10.05.2018 року пояснення (арк.с.13-14 т.2) щодо заявлених вимог за зустрічними позовами.

Від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив позивача на його зустрічний позов. Просить суд звернути увагу на такі обставини:

1) Кредитні кошти у розмірі 11680 доларів США, які надав Банк на споживчі цілі, витрачені на потреби усієї сім`ї, зокрема, на придбання єдиного соціального житла, а саме однокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.2 статті 65 Сімейного Кодексу України, при укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя.

Згідно ч.4 статті 65 Сімейного Кодексу України , Договір укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором , використане в інтересах сім`ї. За приписами ч. 3 статті 61 Сімейного Кодексу України, якщо одним із подружжя, укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші та інше майно, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, такі боргові зобов`язання є спільними для обох з подружжя незважаючи на те, хто був підписантом договору позики. ( Правова позиція ВСУ від 14 вересня 2016р. у справі № 6-539цс16).

Таким чином відповідно до ч.4 ст.65 Сімейного Кодексу України, ОСОБА_1 будучі чоловіком Позичальника, фактично вважається Співпозичальником у Кредитному договорі, належним споживачем фінансової послуги, що унеможливлює укладення між ним та Банком договору поруки , оскільки за змістом статті 553 Цивільного Кодексу України поручитель та боржник не повинні зберігатися в одній особі.

У даному випадку відповідач, фактично будучи Позичальником, боржником у Кредитному договорі, поручився сам за себе.

Відповідно до ст. 49 Закону України « Про банки та банківську діяльність» Банк зобов`язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Банк зобов`язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов`язаними з кредитуванням.

Банк нехтуючи Законодавством України, видаючи валютний кредит на споживчі цілі, залучив відповідача, Співпозичальника по цьому споживчому кредиту, в якості Поручителя, який на той час та дотеперішнього часу взагалі офіційно не працює (жодної довідки про доходи відповідач не надавав Банку перед підписанням договору поруки).

Таким чином, щоб отримати додаткові прибутки, в тому числі приховані, відповідальний підрозділ Банку, незважаючи на Законодавство України, вирішив дати згоду на укладення Кредитного договору та договору поруки, що є підставою для визнання їх недійсними, відповідно до ст.215 ЦК України.

2) Відповідно до ст.261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньою обізнаності особи про факти порушення їх прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти ( Правова позиція ВСУ від 21.05.2014 у справі № 6-7 цс 14)

Задоволення вимог Банку за договором споживчого кредитування повинно відбуватися з урахуванням приписів Закону України « Про захист прав споживачів», що встановлює певні обмеження для його достроково повернення.

(Правова позиція ВССУ від 15.02.17 у справі № 331/8467/14-ц.)

Враховуючи вимоги ст.11 Закону України Про захист прав споживачів, та ч. 4 ст. 16 Закону України Про споживче кредитування :

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюється споживачем протягом ЗО календарних днів, а за споживчим кредитом на придбання житла- 60 календарних днів з дня отримання від кредитодавець повідомлення про таку вимогу.

Відповідно до пункту 1.9.1 Кредитного договору Зобов`язання Позичальника щодо дострокового виконання Боргових зобов`язань в цілому настає з дати відправлення Банком на адресу Позичальника відповідної Вимоги та повинно бути проведено Позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання Позичальником відповідної Вимоги.

Згідно з пунктом 3.4 Договору поруки Обов`язок Поручителя виконати Боргові зобов`язання виникає при отриманні від Кредитора відповідної Вимоги.

Враховуючи те що, Банк порушив порядок дострокового повернення споживчого кредиту, не надіславши відповідачу та Позичальнику відповідні Вимоги, що підтверджують матеріали справи, а надсилав лише повідомлення про корегування процентної ставки за кредитним договором, ОСОБА_1 вважає, що у Банка взагалі не виникло право вимагати дострокового повернення споживчого кредиту, та те що Позичальник вчасно та частково достроково виконує свої зобов`язання, відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

В судовому засіданні представник позивача Сазонов О.С. зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві та у відзиві на зустрічний позов, просив не приймати до уваги доводів, викладених відповідачами; витребувані судом докази надані банком у повному обсязі; відповідач, який є позичальником, в односторонньому порядку пипинив виконувати обов`язки за договором, тому банк звернувся з вказаним позовом до суду.

Відповідач ОСОБА_1 підтримав свій зустрічний позов, у задоволенні первісного позову просив відмовити з підстав, наведених у відзиві, просив застосувати строк позовної давності до вимог

Відповідач ОСОБА_2 подала до суду письмове клопотання, згідно з яким просила розглядати справу без її участі, зустрічний позов підтримує, у задоволенні первісного позову просить відмовити.

Суд, взявши до уваги позицію сторін, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню у повному обсязі, у задоволенні позовних вимог за зустрічними позовами слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи. В судовому засіданні досліджені всі докази, подані учасниками справи. Клопотання про витребування і дослідження інших доказів до суду не надходило. Суд постановляє рішення на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Щодо застосування Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч. 1 ст. ст. 628, 629, 638 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір є обов`язковим для виконання сторонами, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до розділу 13 Анкети-заявки фізичної особи на отримання іпотечного кредиту, ОСОБА_2 своїм підписом підтвердила, що погоджується з усіма пунктами даної анкети та підтвердив, що Банк надав їй в письмовій формі та в повному об`ємі інформацію передбачену п. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» від 08.10.2008 року. Отже, посилання ОСОБА_2 на недотримання банком положень ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є неправдивими та необгрунтованими.

Крім того, Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом України у постанові № 6-511цс15 від 11 листопада 2015 року і така правова позиція згідно вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, підлягає врахуванню судом.

Також, сторони при укладанні Кредитного договору домовились про плаваючу процентну ставку - 3,49 % згідно частині 1 п. 3 Кредитного договору № ML-303/120/2007 від 30 жовтня 2007 року.

Доказів умисного ненадання банком споживачу перед укладанням договору усієї інформації про умови кредитування суду не надано. Договір укладено на підставі вільного волевиявлення сторін.

Підписанням Кредитного договору Позичальник використала своє право, а не реалізувала обов`язок.

Зі змісту Кредитного договору вбачається, що сторони передбачили всі істотні умови договору відповідно до вимог чинного законодавства та інших нормативно-правових актів і дійшли згоди щодо всіх умов, на яких він укладався. Уся необхідна інформація про умови отримання кредиту, тип відсоткової ставки, валютні ризики, процедуру виконання договору та інші обставини, які передують укладенню договору, була надана Позичальнику та не оспорювалась.

Як вбачається із тексту Кредитного договору, ОСОБА_2 своїм підписом підтвердила факт ознайомлення зі змістом цих договорів, з умовами кредитування, за якими їй надавався кредит, та погодилась з його умовами, що свідчить про те, що договір був укладений з урахуванням волевиявлення Відповідача.

Щодо зміни банком в односторонньому порядку процентної ставки (розмір ставки FIDR):

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Спірним кредитним договором передбачено порядок визначення розміру процентів. Для розрахунку процентів за користування кредитом банк використав плаваючу процентну ставку, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 3,49 % річних + FIDR, що формується на основі процентних ставок за строковими депозитами для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд установлює такі проценти.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості на став.

Укладаючи кредитний договір, сторони домовились, що для розрахунку процентів за кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого процента (у розмірі 3,49 % річних) + FIDR (процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк до 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії (депозитного договору). При цьому сторони висловили свою цілковиту згоду щодо передбаченої договором зміни плаваючої процентної ставки.

Отже, виходячи з умов кредитного договору зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору.

Аналогічна позиція викладена Верховним судом У країни у Постанові № 6-511 цс 15 від 11 листопада 2015 року і така правова позиція згідно вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, підлягає врахуванню судом.

Щодо валютних ризиків

Законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.

Матеріали справи не містять доказів примушування Позичальника укладати Кредитний договір, який відповідного укладався на підставі вільного волевиявлення сторін.

Відповідно до ст .ст. 1049, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, за Кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року № 5, саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для визнання недійсним кредитного договору на підставі ст. 625 ЦК України, оскільки зазначене стосується обох сторін договору і позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладання договору можливість зміни курсу гривні до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Зі змісту оспорюваного позичальником кредитного договору вбачається, що сторони передбачили всі істотні умови договору відповідно до вимог чинного законодавства та інших нормативно-правових актів і дійшли згоди щодо всіх умов, на яких він укладався.

Вся необхідна інформація про умови отримання кредиту, тип відсоткової ставки, валютні ризики, процедуру виконання договору та ін., які передують укладенню договору була надана позичальниці та не оспорювалась нею.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Цією статтею визначено також порядок надання кредитів та здійснення їх виключно на договірних умовах.

Відповідно до статті 651 ЦКУ зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Можливість вирішення питання щодо реструктуризації заборгованості за кредитними говорами, внесення змін до кредитних договорів щодо порядку погашення кредиту та процентів врегульована статтями 6,12,13 ЦКУ, за якими сторонам цивільних правовідносин надане право врегулювати свої правовідносини в договорі на власний розсуд.

Національний банк України з метою підвищення фінансової обізнаності населення розробив Пам`ятку позичальника, який має заборгованість перед банком за споживчим кредитом і потрапив у скрутне фінансове становище та постановою Правління Національного Банку України від 06.08.2009 № 461 зобов`язав банки розміщувати Пам`ятку у всіх підрозділах банків, де надаються послуги зі споживчого кредитування, для того, щоб позичальники мали змогу з нею ознайомитися.

Крім того, Пам`ятка розміщена на інтернет-сторінці Національного банку України www.bank.gov.ua в розділі “Інформаційні матеріали” підрозділі “Інформаційна допомога гзичальнику”.

Щодо посилань позивача на вчинення кредитного договору під впливом обману та недійсності правочину

Відповідно до положень п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел в діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до статей 229-233 ЦК (435-15) правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК ( 435-15 )), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлуумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Як вбачається з відзиву до позовної заяви, Відповідач не надав жодних належних допустимих доказів того, шо під час укладання кредитного договору банк ввів в оману позичальника щодо істотних умов кредитного договору.

Стосовно заяви про застосування строку позовної давності

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_2 визнала факт укладання кредитного договору № ML-303/120/2007 від 30 жовтня 2007 року, надавши квитанції про повернення кредиту, що підтверджує належне виконання нею Кредитного договору на протязі певного часу.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України: обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України: позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Положеннями ч. 4 ст. 267 ЦК України встановлено наступне: сплив позовної давності, про застосування якої заявлено сторону у спорі, є підставою для відмови у позові. Таким чином, Позивачці за зустрічним позовом було відомо про існування оспорюваного договору ще у жовтні 2007 року, обов`язки за договором частково нею виконувались, однак з даним позовом вона звернулася з пропуском загального трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Отже, як вбачається з вищенаведеного, вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

При укладенні кредитного договору між банком та позичальником ОСОБА_2 у якості поручителя за виконання останньою обов`язків згідно договору виступив відповідач ОСОБА_1 , з яким позичальник перебуває у шлюбі; договір поруки підписаний сторонами добровільно, при цьому позикодавець не мав заперечень щодо залучення саме цього поручителя, порука створює права для кредитора й обов`язки для поручителя та безпосередньо на права й обов`язки боржника не впливає. Таким чином факт перебування відповідачів у шлюбі прав відповідача ОСОБА_1 як поручителя у даному випадку жодним чином не порушує.

Враховуючи викладене вище, суд вважає позовні вимоги за первісним позовом такими, що підлягають задоволенню, у задоволенні зустрічних позовних вимог необхідно відмовити.

Стягнути у рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" витрати по сплаті судового збору в розмірі 4455 грн. 06 коп.

Виходячи з викладеного, керуючись ст. ст. 526, 527, 530, 553, 554, 629, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 141, 142, 206, 259, 263 – 265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Задовольнити Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" заборгованість за Кредитним договором № ML-303/120/2007 від 30 жовтня 2007 року в розмірі 11055, 76 доларів США, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 8856,85 доларів США; заборгованість за відсотками за користування кредитом з 26.01.2015 року по 13.04.2017 року – 2198, 91 доларів США.

Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" судові витрати з ОСОБА_2 2227 грн.53 коп., з ОСОБА_1 2227 грн.53 коп.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним – відмовити.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про захист прав споживачів та визнання договору поруки та кредитного договору недійсним – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо Дніпровському апеляційному суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

В судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, тому зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Погребняк Т.Ю.