Ухвала суду № 91217036, 25.08.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________

УХВАЛА

"25" серпня 2020 р.Справа № 922/4261/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі - Казмерчук М.Т.

за участю представників учасників справи:

стягувача - не з"явився;

боржника - не з"явився;

ДВС - не з"явився.

розглянувши матеріали скарги Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" на рішення державного виконавця (вх. № 18340 від 10 серпня 2020 року) у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз", м. Полтава

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Альянс", м. Харків

про зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області перебувала справа № 922/4261/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Альянс" про зобов`язання відповідача в особі комісії з ліквідації визнати грошові вимоги позивача у розмірі 32 541 699,99 грн. та включити їх до проміжного ліквідаційного балансу відповідача.

10 серпня 2020 року, через канцелярію суду, від Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" надійшла скарга на рішення державного виконавця (вх. № 18340) за змістом якої останній просить суд визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пікула В.Ю. від 20 липня 2020 року про закінчення провадження за АСВП № 60115805 з примусового виконання наказу № 922/4261/17, виданого 14 березня 2018 року господарським судом Харківської області про зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Голден Альянс" в особі ліквідаційної комісії визнати грошові вимоги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" у розмірі 32 541 699 грн. 99 коп. та включити їх до проміжного ліквідаційного балансу Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Альянс".

11 серпня 2020 року стягувачем направлено до суду лист (вх. № 18506) за змістом якого останній інформує суд, що всі наявні у останнього документи були сформовані на дату звернення із скаргою до суду.

21 серпня 2020 року Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) надано заперечення на скаргу стягувача (вх. № 19325) у відповідності до яких останній не погоджується із доводами стягувача, зазначає про те, що всі необхідні дії, охоплені Законом України "про виконавче провадження", були виконанні, підстав для визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пікула В.Ю. від 20 липня 2020 року про закінчення провадження, відсутні. Крім того, просить розглядати скаргу без участі державного виконавця, за наявними матеріалами.

21 серпня 2020 року стягувачем скеровано пояснення (вх. № 19377) в якому останній зазначає, що постанова державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пікула В.Ю. від 20 липня 2020 року про закінчення провадження є протиправною та підлягає скасуванню.

21 серпня 2020 року від стягувача надійшло клопотання (вх. № 19379), у відповідності до якого просить розглядати скаргу за відсутності представника стягувача.

У судове засідання скаржник (стягувач), орган ДВС та боржник своїх повноважних представників не направили; боржник про час та місце розгляду скарги повідомлений належним чином, причин неявки суд не повідомив.

Статтею 342 Господарського процесуального кодексу України визначено, що скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Враховуючи те, що матеріали справи є достатніми для розгляду скарги, господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду скарги за відсутності явки учасників процесу.

Дослідивши матеріали скарги, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду скарги, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення скарги стягувача, виходячи з наступних підстав.

Статтями 339-340 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) унормовано, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.

Відповідно до пункту 9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17 жовтня 2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), незалежно від того, якою саме особою подано скаргу, і в тому ж складі суду (якщо цьому не перешкоджають об`єктивні обставини, як-от звільнення судді, його захворювання, перебування у відпустці тощо).

Законодавцем передбачено, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов`язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В силу статті 129-1 Конституції України та статті 241 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Аналогічні положення містить частина 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження", який є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби та регламентує порядок і особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України „Про виконавче провадження" примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26 грудня 2003 року "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" визначено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських судів.

Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Зокрема, згідно положень Закону України "Про виконавче провадження" юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду, є постанова державного виконавця.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом. Отже, оскарженню підлягають дії (бездіяльність) виконавця, оформлені відповідною постановою.

06 вересня 2019 року стягувач сформував на адресу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській області заяву про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду № 922/4261/17 від 19 лютого 2018 року (наказ суду датований 14 березня 2018 року).

20 вересня 2019 року державним виконавцем, за результатами розгляду заяви стягувача, була винесена постанова у виконавчому провадженні № 60115805 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 14 березня 2018 року у справі № 922/4261/17, встановлено строк добровільного виконання рішення суду (10 робочих днів).

Надалі, 20 вересня 2019 року було внесено зміни до автоматизованої системи виконавчого провадження, а саме замість назви стягувача "Укрнафта", зазначено "ПАТ Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз", та доповнено найменування боржника "Голден Альянс" на "Товариство з обмеженою відповідальністю "Голден Альянс".

18 листопада 2019 року, постановами державного виконавця, стягнуто з боржника виконавчий збір у сумі 16 692,00 грн. та штраф у сумі 5 100,00 грн. за невиконання рішення суду.

20 липня 2020 року винесено постанову, якою звернено з боржника штраф у суму 10 200,00 грн. за невиконання рішення суду.

Крім того, 20 липня 2020 року на адресу головного Управління Національної поліції у Харківській області направлено повідомлення № 60115805/7 про вчинення боржником кримінального правопорушення.

20 липня 2020 року, постановою державного виконавця, виконавче провадження було закінчено з посиланням на норму пункту 11 частини 1 статті 39 , 40 Закону України "Про виконавче провадження".

За твердженнями скаржника, постанова про закінчення виконавчого провадження не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, є передчасною та неправомірною.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має широке коло прав щодо виконання рішення суду.

Таким чином, здійснення державним виконавцем комплексу дій, які визначені законом, будуть вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.

Чинне законодавство України, у тому числі Закон України «Про виконавче провадження», надає виконавчій службі широке коло повноважень для своєчасного та повного вчинення виконавчих дій з метою виконання судових рішень, які набрали законної сили.

За приписами пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 63 цього Закону.

Статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовано порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Відповідно до частин 1-3 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 6 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Згідно із статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.

З аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин слідує, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:

накладення на боржника штрафу та перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);

накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);

звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.

Водночас Верховний Суд в постанові від 29 січня 2020 року у справі № 127/2606/17 зазначає, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18 червня 2019 року в справі № 826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 826/14580/16, від 27 березня 2019 року у справі № 750/9782/16-а, від 07 серпня 2019 року у справі № 378/1033/17 та від 04 вересня 2019 року у справі № 286/1810/17.

Здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов`язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру після внесення відповідного подання і не може вийти за межі наданих йому повноважень та діяти лише в спосіб, установлений Законом, оскільки сам факт направлення подання до правоохоронних органів не є підставою для закінчення виконавчого провадження. (Постанова Верховного Суду від 14 травня 2020 року у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 408/7181/16-а, адміністративне провадження № К/9901/21742/18 та Постанова Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 127/2606/17, адміністративне провадження № К/9901/2139/18).

Крім того, відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, закриття виконавчого провадження, після внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності є наслідком вжиття всіх можливих заходів щодо виконання рішення суду та встановлення неможливості такого виконання, тобто встановлення того факту, що механізми та інструменти, якими закон наділяє виконавця при виконанні рішень про зобов`язання боржника особисто вчинити певні дії, є вичерпаними.

Тобто, лише після вичерпання усіх наданих законом засобів щодо виконання судового рішення, виконавець повідомляє про вчинення кримінального правопорушення та закриває виконавче провадження.

При цьому частин 1, 4 статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України. Вільний та безоплатний доступ до інформації автоматизованої системи виконавчого провадження забезпечує Міністерство юстиції України у мережі Інтернет на своєму офіційному веб-сайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, без обмежень та цілодобово. Рішення виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби виготовляються за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження. У разі тимчасової відсутності доступу до автоматизованої системи допускається виготовлення документів на паперових носіях з подальшим обов`язковим внесенням їх до автоматизованої системи не пізніше наступного робочого дня після відновлення її роботи.

Відповідно до пункту 10 Розділу І Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року за №2432/5, система забезпечує інформаційну взаємодію з іншими реєстрами та базами даних державних органів, що містять дані про майно, доходи боржника. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

За приписами пунктів 2-4 Розділу IV зазначеного Положення виконавцем до Системи обов`язково вносяться відомості про проведення всіх виконавчих дій та прийняття процесуальних рішень. До Системи в обов`язковому порядку вносяться також відомості про всі документи, отримані на запит державного виконавця, заяви сторін виконавчого провадження, відповіді на них та їх скановані копії. Відомості про проведення виконавчих дій вносяться до Системи одночасно з виготовленням документа, на підставі якого вчиняється виконавча дія, або одночасно з виготовленням документа, яким оформлюється проведення виконавчої дії. У разі здійснення виконавчої дії за межами органу державної виконавчої служби (офіса приватного виконавця) відомості про таку дію вносяться до Системи не пізніше наступного робочого дня після її проведення. Постанови виконавця, а також інші документи виконавчого провадження виготовляються за допомогою Системи. Виготовлення постанов та інших документів виконавчого провадження не в Системі забороняється. У разі тимчасової відсутності доступу до Системи (через перебої в електропостачанні тощо), як виняток, допускається виготовлення документів виконавчого провадження без використання Системи з подальшим обов`язковим внесенням таких документів до системи в день усунення причин, що перешкоджали доступу до неї.

Обов`язковість внесення державним виконавцем відомостей про вчинення всіх виконавчих дій у виконавчому провадженні до Автоматизованої системи виконавчого провадження передбачена Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2832/5, Положенням про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року за №2432/5.

Таким чином наявні відомості про вчинення виконавчих дій, які відображені у Інформації про виконавче провадження в Автоматизованій системі виконавчого провадження, за відсутності доказів зворотного, є достовірними та повними.

За інформацією про виконавче провадження № 60115805, яка міститься в Автоматизованій системі виконавчого провадження, після відкриття виконавчого провадження № 60115805, державним виконавцем 18 листопада 2019 року та 20 липня 2020 року лише здійснено запити щодо надання інформації з приводу наявності у боржника транспортних засобів та рахунків. Доказів звернення державного виконавця до боржника з вимогами про надання пояснень щодо невиконання рішення відсутні. Крім того, доказів вчинення державним виконавцем інших виконавчих дій за період з 20 вересня 2019 року (відкриття виконачого провадження) по 19 липня 2020 року, направлених на примусове виконання наказу господарського суду Харківської області № 922/4261/17 від 14 березня 2019 року, матеріали виконавчого провадження не містять.

Тобто, державним виконавцем не вжито всіх необхідних заходів щодо виконання рішення Суду, як-то передбачено частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», за якою виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

При цьому, органом Державної виконавчої служби не надано доказів неможливості виконання судового рішення без участі боржника. За таких обставин, державний виконавець формально провів мінімальні виконавчі дії, які не були спрямовані на дійсне виконання рішення суду, за результатами яких склав такий же формальний документ без заглиблення у обставини провадження та обґрунтування своїх дій.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що виконавчою службою не доведено здійснення всіх необхідних виконавчих дій, визначених Законом України «Про виконавче провадження», з метою примусового виконання наказу господарського суду Харківської області № 922/4261/17 від 14 березня 2019 року.

При цьому, суд звертає увагу на те, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 та пункт мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року по справі №11-рп/2012).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а виконання рішення суду є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі за текстом - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано триває затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі "Шмалько проти України (заява № 60750/00), від 27 липня 2004 року по справі "Ромашов проти України" (заява № 67534/01), від 19 березня 1997 року "Горнсбі проти Греції" зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина "судового розгляду".

У рішенні від 17 травня 2005 року по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок (справа "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, ЄСПЛ 1999-V, § 66). Так, у справі "Кайсин проти України" Європейський суд наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, як би внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов`язкового рішення суду стосовно однієї з сторін.

У справі "Бурдов проти Росії" Європейський суд зазначив, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя.

В розрізі встановлених обставин справи, беручи до уваги прецеденту практику Європейського суду з прав людини в частині необхідності виконання рішення суду, зважуючи на ту обставину, що стягувач має законні сподівання на виконання рішення суду, яке винесено на його користь, беручи до уваги, що державним виконавцем не здійснювались за період з 20 вересня 2019 року по 19 липня 2020 року активних дій, покликаних на виконання рішення суду, суд доходить до висновку, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена протиправно, передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов`язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов`язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється (постанова Верховного Суду від 02 квітня 2018 року у справі № 17/116/2011).

У пункті 9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов`язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При зазначених вище за даним текстом обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення скарги стягувача на рішення державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пікула В.Ю. від 20 липня 2020 року про закінчення провадження за АСВП № 60115805 з примусового виконання наказу № 922/4261/17, виданого від 14 березня 2018 року господарським судом Харківської області про зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Голден Альянс" в особі ліквідаційної комісії визнати грошові вимоги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" у розмірі 32 541 699,99 грн. та включити їх до проміжного ліквідаційного балансу Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Альянс".

Керуючись статтями 232-236, 342, 343 ГПК України, господарський суд Харківської області,-

УХВАЛИВ:

Скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" на рішення державного виконавця (вх. № 18340 від 10 серпня 2020 року) - задовольнити.

Визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Пікула В.Ю. від 20 липня 2020 року про закінчення провадження за АСВП № 60115805 з примусового виконання наказу № 922/4261/17, виданого від 14 березня 2018 року господарським судом Харківської області про зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Голден Альянс" в особі ліквідаційної комісії визнати грошові вимоги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" у розмірі 32 541 699 грн. 99 коп. та включити їх до проміжного ліквідаційного балансу Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Альянс".

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, в порядку статей 255-257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Повний текст ухвали складено та підписано 31 серпня 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/4261/17