Рішення № 91089514, 18.08.2020, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/2799/18

Провадження № 2/361/87/20

18.08.2020

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18 серпня 2020 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі головуючого судді Селезньової Т.В. при секретарі Лопатинській С.А., з участю представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача Шкардун М.В., розглянувши в судовому засіданні в порядку звичайного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Броварської міської ради Київської області, Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області, про припинення права власності на земельну ділянку, визнання недійсним державного акту на право власності, внесення запису до реєстру речових прав на нерухоме майно про виключення державного акту на земельну ділянку,

встановив:

Позивач ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, в якому просила: 1) припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку шляхом визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-КВ № 077005 та 2) зобов`язати реєстраційну службу Броварського МРУЮ Київської області внести відповідний запис до реєстру прав власності на нерухоме майно шляхом виключення з реєстру державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-КВ № 077005. Позов пред`явлено до ОСОБА_2 і Реєстраційної служби Броварського МРУЮ Київської області.

Провадження у справі відкрито за даним позовом 13.08.2018р.

23.10.2018р. позивач подала уточнений позов, в якому просила: 1) припинити право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно- земельну ділянку шляхом визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-КВ № 077005; 2) зобов`язати Відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області внести відповідний запис до реєстру прав власності на нерухоме майно шляхом виключення з реєстру державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-КВ № 077005. Позов пред`явлено до ОСОБА_2 (відповідач-1), Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області (Відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно, відповідач-2) і Броварської міської ради Київської області (відповідач-3).

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідно до витягу із плану будівельного кварталу від 14.04.1975р. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 володіла частиною житлового будинку із надвірними будівлями і спорудами, розташованими на земельній ділянці площею 672 кв.м., а ОСОБА_6 - частиною житлового будинку з надвірними будівлями, розташованими на земельній ділянці площею 1000 кв.м., що підтверджується планом будинку АДРЕСА_1 та планом земельної ділянки. 24.01.2001 р. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , як нові власники вищевказаного майна на підставі договору дарування подарували 29/100 частин будинку з надвірними будівлями, які розташовані на земельній ділянці 672 кв.м., ОСОБА_4 (позивачці). 14.08.2014р. ОСОБА_4 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), для подальшої передачі їй у власність, площею 0,0672га. У 2015р. відповідно до кадастрового плану земельної ділянки з,ясовано, що фактична площа належної ОСОБА_4 земельної ділянки становить 0,0531 га, замість площі 672кв.м, на які вона має право, у зв`язку з чим позивачка звернулася до земельного відділу Броварської міської ради для вирішення питання спірного землекористування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 . На засіданні погоджувальної комісії по вирішенню спірних земельних питань суміжний користувач ОСОБА_2 відмовилася підписувати Акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання земельної ділянки по АДРЕСА_2 . Тоді ж вона, позивачка, з інформації, наданої відділом Держземагенства у м. Бровари Київської області, дізналась, що на земельну ділянку площею 0,0838 по АДРЕСА_3 , видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-КВ № 077005 на ім`я ОСОБА_2 . На цих підставах комісія погодила Акт прийомки -передачі спірної земельної ділянки без підпису суміжного користувача по межах, визначених у вищевказаному державному акті на право приватної власності на землю. У зв`язку з цим ОСОБА_4 30.10.2015р. видано свідоцтво на право власності на земельну ділянку площею 0,0531 га, тобто меншу, ніж та, на яку вона має право (0,0672га). Таким чином, позивач вважає, що внаслідок того, що ОСОБА_2 , не узгодивши межу з нею як з суміжним землекористувачем, незаконно отримала у власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , в тому числі за рахунок частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить позивачу, і як наслідок такого збільшення розміру земельної ділянки, яка була передана у власність відповідачці, була зменшена площа земельної ділянки, яку було передано у власність позивачці.

У поданій до суду відповіді на відзив позивач зазначила, що при оформленні ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 838 кв.м. нею був порушений ряд законодавчих актів України, а саме лист державного агентства земельних ресурсів України від 26.10.2012р, вимоги ст.. 198 ЗК України, п. 2 розд. VІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ "Державний земельний кадастр" та п. 2.8 і п. 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, оскільки відповідач не проводила погодження меж земельної ділянки із позивачем.

У поданому до суду відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 позову не визнала, вважає його необґрунтованим, вважає, що вона не порушила прав та законних інтересів позивачки, державний акт виданий їй з законних підстав , вона отримала у власність земельну ділянку на законних підставах, у повній відповідності до тої земельної ділянки, яка була у неї в користуванні, не за рахунок зменшення земельної ділянки, що була у користуванні позивачки і не за рахунок належної позивачці землі. Земельну ділянку площею 838 кв. м. за адресою: АДРЕСА_3 , надано їй, відповідачці, у приватну власність для обслуговування житлового будинку. Технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів та погодження меж земельних ділянок виконано Броварським виробничим бюро відділу земельних ресурсів, що підтверджено актом про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі даної земельної ділянки, даний акт,я ким визначались межі з суміжними землекористувачами, підписав ОСОБА_9 , який був власником частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (від якого у подальшому право власності перейшло до позивачки). З приводу походження прав сторін і обсягу таких прав, зазначила, що будинок по АДРЕСА_1 побудував її дід ОСОБА_6 у 1924р., а будинок по АДРЕСА_3 побудував її батько - ОСОБА_10 у 1969р. Право власності на земельні ділянки площею 0,0722 га та 0,0115 га вона отримала ще у 1999 році, за два роки до отримання ОСОБА_11 права власності на частину будинку по АДРЕСА_1 . Рішенням виконкому від 22.07.1974р. була визначена площа земельної ділянки розміром 600 кв. м., виділеної у користування ОСОБА_5 (тодішньої власниці частини будинку по АДРЕСА_1 ) і встановлено межу між земельними ділянками по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 (тодішній власник ОСОБА_10 ), в якому йдеться, що ширина ділянки ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 - становить 9 метрів, виділяється до кінця гаража (домоволодіння по АДРЕСА_3 ) на відстані 14,5 метрів і проходить в 1 метрі від гаража. Всі спірні питання про межі між цими домоволодіннями були вирішені рішенням Броварського міськрайонного суду від 10.03.1975р. Ця межа не переносилася з 1975р., що зафіксовано технічною документацією на приватизацію земельної ділянки по АДРЕСА_3 . Рішенням виконкому №250 від 09.07.1984р. частину земельної ділянки (площею 62 кв. м.) по АДРЕСА_1 у ОСОБА_5 було вилучено і передано для будівництва службового приміщення МВС, а тому спірна земельна ділянка (успадкована ОСОБА_9 , а потім ОСОБА_8 від якої права перейшли до позивачки) після відчуження її частини складає 538 кв.м, а не 672кв.м, як стверджує позивачка. Земельна ділянка, яка належала ОСОБА_5 , ніколи не становила 672 кв.м. Також відповідач звернула увагу, що ОСОБА_4 при наданні їй дозволу на виготовлення проекту відводу було попереджено про можливість уточнення площ земельної ділянки при виготовленні документації із землеустрою у зв`язку з проведенням інструментальних обмірів земельної ділянки. Відповідач також послався на подання позивачем суду неналежних і недопустимих доказів, а саме, на схемі, долученій позивачем до позовної заяви, чітко видно механічні підчистки і виправлення межі, зчищено дійсну межу між домоволодіннями по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 , і домальовано нібито межу лінією,я кА проходить по належній відповідачці земельній ділянці, дописано, що сарай домоволодіння по АДРЕСА_3 нібито належить домоволодінню по АДРЕСА_1 , а ширину ділянки по фасаду (від вулиці) замість правильних 9 метрів вказано 15,7м. (внаслідок виправлення лінії межі). Така схема не відповідає реальному положенню меж домоволодіння АДРЕСА_1 по розміру ділянки, ні по існуючій огорожі, ні по розміщенню на ньому належного відповідачці сараю (гаража). Показана на схемі земельна ділянка ніколи не виносилась на місцевості, ніколи не виділялася ОСОБА_5 , і відсутні будь-які документи з цього приводу.

У запереченнях на відповідь відповідач вказує, що площа її земельної ділянки була сформована на підставі технічної документації у відповідності до чинного на момент оформлення права власності законодавства. У цій технічній документації наявна копія Акту розташування на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки, який підписаний без зауважень усіма суміжними землекористувачами і в тому числі суміжним землекористувачем ОСОБА_9 , право власності від якого в подальшому перейшло до ОСОБА_4 , тобто право власності якої є похідним від прав ОСОБА_9 і існує в тих самих межах та обсягу, які були у нього. Оскільки позивач обґрунтовує свої позовні вимоги з посиланням на витяг із плану будівельного кварталу від 14.04.1975р., то відповідачем було зроблено відповідний запит до Комунального підприємства БМР Київської області "Бюро технічної інвентаризації" щодо надання викопіювання з плану будівельного кварталу на земельну ділянку з інвентаризаційної справи на житловий будинок АДРЕСА_4 . За результатами розгляду даного запиту КП БМР Київської області "БТІ" повідомило, що в інвентаризаційній справі на вказаний житловий будинок такий документ відсутній, тому наданий позивачем документ не може вважатися належним доказом. В свою чергу, співвласником житлового будинку № 10 відповідачу надано копії плану земельної ділянки, що наявні в матеріалах інвентаризаційної справи, з яких вбачається, що земельна ділянка під гаражем (який є власністю ОСОБА_2 ) ніколи не була у користуванні попередніх власників, від яких отримала право власності позивачка.

Відповідачем ОСОБА_2 подана до суду заява про застосування позовної давності, оскільки про розмір переданої позивачці земельної ділянки і про розмір суміжної земельної ділянки відповідачки позивачка знала ще в 2001 році, тобто з моменту підписання позивачем договору дарування 29/100 частин будинку АДРЕСА_4 . З часу проведення кадастрової реєстрації та реєстрації прав власності на належну їй земельну ділянку у 2013р. позивачка однозначно знала про розмір і конфігурацію її земельної ділянки, і в своїй заяві до органу місцевого самоврядування про затвердження проекту відводу сама зазначала дійсний розмір земельної ділянки 538 кв.м. , тому неправдивим вважає твердження позивача, що про нібито порушення її права (зменшення земельної ділянки) вона дізналась пізніше.

Відповідач Броварська міська рада Київської області подала відзив, у якому позов не визнала, вважає його безпідставним та необґрунтованим, послалась на таке: Рішенням сесії БМР від 14.08.2014р. ОСОБА_12 було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), на якій розміщене майно, що являється власністю громадян, для подальшої передачі у власність. В подальшому Рішенням БМР від 06.08.2015р. була затверджена виготовлена позивачем технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі та передана у власність Сільверстовій земельна ділянка площею 0,0531га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 . На підставі прийнятих рішень, які не оскаржувались жодною із сторін, позивачка отримала право власності на земельну ділянку, зареєструвала право власності на вказану земельну ділянку, відповідно знала і погоджувалась з площею відведеної їй земельної ділянки. Крім того на засіданні погоджувальної комісії по вирішенню спірних земельних питань, що мало місце в процесі приватизації землі позивачкою, позивачці було повідомлено про наявність державного акту на земельну ділянку у ОСОБА_2 , проте даний державний акт позивачем не оскаржувався. Посилання позивача на те, що ОСОБА_2 не погодила меж земельної ділянки, відповідач також не визнає, такі межі були узгоджені з тодішнім власником ОСОБА_13 , і крім того позивач не довела вказаних обставин.

Також відповідач Броварська міська рада подала заяву про застосування позовної давності щодо заявлених позовних вимог, пославшись на те, що право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 838 кв.м. оформлено за рішенням виконавчого комітету БМР Київської області від 20.02.2001р. Позивач отримала у власність (дар) частину будинку № 10 також у 2001р., а тому могла вчасно дізнатись про суміжну земельну ділянку по АДРЕСА_3 і про обсяг своїх прав. Крім того, з оспорюваним державним актом , виданим на ім,я відповідача ОСОБА_14 , позивач була ознайомлена ще у 2014р., що підтверджується витягом з протоколу засідання комісії за № 14, і з того часу також пропустила строк позовної давності щодо оспорювання даного державного акту. Оскільки вказані строки позивачем пропущені без поважних причин, то це також є підставою для відмови у позові.

У відповіді на відзив позивач стверджує, що не пропустила строку позовної давності за даним позовом, оскільки датою, коли позивач дізналася про порушення її прав щодо меж земельної ділянки , - є 30.10.2015р., коли їй було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,0531 та її кадастровий план з вказаними межами земельної ділянки.

Обставини, встановлені судом, та відповідні ним правовідносини:

За договором від 17.09.1987р. ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_9 29/100 частин житлового будинку з відповідними надвірними будівлями: сарай, вбиральня, колодязь, розташованого на земельній ділянці площею 672 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_5 , що належав їй на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 26.08.1987р. за № 1204.

Згідно із договором дарування від 24.01.2001р., ОСОБА_15 та ОСОБА_16 подарували, а ОСОБА_4 прийняла в дар 29/100 частини жилого будинку з надвірними будівлями під АДРЕСА_1 . Ця частина будинку належала дарувателям на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Броварською міською нотаріальною конторою 19.01.2001р., за реєстром № 264, зареєстрованого в Броварському міському бюро технічної інвентаризації 22.01.2001 в реєстровій книзі під № 163.

Із свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.12.1996р. вбачається, що ОСОБА_2 успадкувала від свого батька ОСОБА_10 житловий будинок з відповідними надвірними будівлями у АДРЕСА_3 , що належала померлому ОСОБА_10 згідно договору про виділення у безстрокове користування земель для будівництва індивідуального жилого будинку на праві власності, посвідченого Броварською державною нотаріальною конторою у 1975р. за № 1472.

Набуття сторонами право власності на об`єкти нерухомого майна відбулось позивачем в 2001році, відповідачем в 1996році, тому дані правовідносини врегульовані чинним на той час ЗК України 1992 року.

Згідно статті 22 Земельного Кодексу України 1990року, -

1. Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно статті 23 ЗКУ 1990року - Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно ст.30 Земельного кодексу України 1990 року - При переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67

цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.

Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог ст. 23 цього Кодексу.

Таким чином, право позивачки на нерухоме майно по АДРЕСА_2 , є похідним від права ОСОБА_5 ;

право відповідачки на нерухоме майно по АДРЕСА_3 , є похідним від права ОСОБА_10

відповідно всі інші права, які є похідними від права власності на нерухоме майно, перейшли до наступних власників в межах і обсягу, наявних у попередніх власників та користувачів.

З архівного витягу з рішення виконавчого комітету Броварської міської ради народних депутатів трудящих від 22.07.1974р. № 597 встановлено, що розглянувши лист Броварського народного суду від 24.06.1974р. про розділ земельної ділянки між співвласниками ділянки по АДРЕСА_5 та про зміну конфігурації земельної ділянки по АДРЕСА_3 , що знаходиться в користування ОСОБА_10 , за ОСОБА_5 закріплено земельну ділянку площею 600 кв.м. по АДРЕСА_4 .

Із копії рішення Народного суду м. Бровари Київської області від 10.03.1975р. слідує, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 затверджена мирова угода щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою, відповідно до якої ОСОБА_5 виділяється земельна ділянка площею 600 кв.м. Межі земельної ділянки визначаються наступним чином: з боку АДРЕСА_5 ділянки ОСОБА_5 - 9м, ОСОБА_6 - 20,70м. Ширина ділянки 9м. до закінчення гаража на відстані 14,5м. и проходить в 1 м. від гаража, далі ділянка розширюється в бік ділянки ОСОБА_10 на 8м., а через 4,30м. розширюється в бік ділянки ОСОБА_10 ще на 3м. і на відстані 28м. продовжується по такій самій ширині. З боку ділянки ОСОБА_6 межі ділянки проходять на рівні стіни будинку на відстані 17м., потім зміщуються в бік ділянки ОСОБА_17 на 2,75м. и продовжується так на відстані 13,50м. Ширина ділянки в кінці у ОСОБА_17 становить - 12,7м., у ОСОБА_6 - 23м. Гараж залишається на території ділянки ОСОБА_10 і підхід в погріб і гараж ОСОБА_6 знаходитиметься з двору ОСОБА_10 .

Згідно акту державного виконавця від 16.04.1975р. розмір земельної ділянки ОСОБА_5 по АДРЕСА_4 становить 600кв.м. з визначеною конфігурацією межі, за якою ширина ділянки ОСОБА_5 становить 9м., а гараж (сарай) залишається по АДРЕСА_3 .

Таким чином, саме у таких розмірах і обсягах виникли права на земельні ділянки у перших власників , від яких у подальшому права перейшли до сторін. А отже, право користування земельною ділянкою у ОСОБА_17 визначалось обсягом 600кв.м., конфігурація такої земельної ділянки визначена у мировій угоді, зокрема, ширина ділянки ОСОБА_13 з сторони вулиці 9 метрів ; ширина ділянки ОСОБА_18 від вулиці 20,7 кв.м.

З архівного витягу рішення виконавчого комітету Броварської міської ради народних депутатів трудящих від 09.07.1984р. № 250 видно, що відділу капітального будівництва Броварського міськвиконкому виділено земельну ділянку площею 0,61 га під будівництво службового приміщення міського відділення внутрішніх справ по АДРЕСА_1 в безстрокове користування, в тому числі за рахунок земельних ділянок домоволодінь АДРЕСА_4 , згідно додатку 1, в якому зазначається, що з земельної ділянки по АДРЕСА_4 , належної ОСОБА_19 відчужено 273 м.кв., з земельної ділянки по АДРЕСА_2 , належної ОСОБА_5 - відчужено 62 м.кв.

Таким чином, площа земельної ділянки, що перебувала у користуванні ОСОБА_17 була зменшена на 62кв.м, тобто з 600кв.м до 538 кв.м., і саме у такому обсязі право користування на земельну ділянку перейшло до наступного власника (власників), в тому числі до позивачки.

Тому посилання позивачки на наявне у неї право користування земельною ділянкою в більшій площі - 672кв.м , а також, що вона мала право на користування земельною ділянкою шириною від вулиці близько 15 метрів (а не 9 метрів за мировою угодою)- є такими, що не відповідають наданим доказам у їхній сукупності.

Актом про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки від 30.09.1999р. на підставі дозволу виконкому № 273 від 24.11.1992р. у присутності ОСОБА_2 та суміжних землевласників погоджено межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , розміри якої вказані на абрисі земельної ділянки зі зворотнього боку цього акту. Даний акт підписаний суміжними землевласниками ОСОБА_20 , ОСОБА_19 та ОСОБА_9 .

Із архівного витягу з рішення № 374 БМР Київської області від 21.12.1999р. ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 722кв.м. по АДРЕСА_3 - для обслуговування жилого будинку, згідно свідоцтва про право на спадщину від 13.12.1996р. № 6138.

Із державного акту на право приватної власності на землю IV-КВ № 077005 видно, що ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Броварської міської ради народних депутатів № 374 від 21.12.1999р. передано у приватну власність земельну ділянку у АДРЕСА_3 , площею 0,0838 га, для обслуговування житлового будинку, в межах згідно з планом.

У листах Відділу Держкомзему у м. Броварах Головного управління Держкомзему в Київській області повідомляється, що дані про земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , площею 0,0722 та 0,0115 (що разом становить 0,0837га) внесені до АС "Кадастровий офіс" та визначено кадастрові номери 3210600000:00:022:2103 та 3210600000:00:022:2104.

Таким чином, відповідачка отримала право власності на земельну ділянку у відповідності до обсягу права користування її спадкодавцем. Також встановлено, що право власності відповідачка набула ще задовго до договору дарування, за яким позивач набула право власності на сусідній будинок по АДРЕСА_2 .

Таким чином, право користування , яке перейшло до позивачки у зв`язку з укладенням договору дарування, вже було - зокрема по межі з відповідачем - визначено наявним у сусіднього землекористувача і власника - ОСОБА_2 права власності на суміжну земельну ділянку, на яку цьому власнику вже був виданий державний акт; вказана земельна ділянка вже була сформована і чітко визначена у просторі (в натурі), в тому числі чітко визначена межа з сусідом ОСОБА_13 .

Даний державний акт тодішній суміжний домовласник і землекористувач не оспорював, відповідно суд виходить з того, що він погодився з таким визначенням межі при приватизації землі відповідачкою, і відповідно за принципом презумпції правомірності - така приватизація не порушувала прав суміжних землекористувачів.

Більш того, і позивачка, набувши право власності на будинок, не оспорювала право власності суміжного землевласника з будь-яких підстав на протязі строку позовної давності.

Таким чином, встановлено, і інше не доведено позивачем, що право власності на земельну ділянку (у тому розмірі і тої конфігурації, яка вказана у державному акті і у відповідній технічній документації -проекті відводу ) відповідачка набула законно, і державний акт виданий їй на законних підставах, на підставі рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування.

Позивачка посилається на план земельної ділянки і забудови, на якому межа проходить по викривленій лінії таким чином, що обкреслює сарай, який знаходиться на ділянці позивача і відповідно у складі її домоволодіння, і за такою лінією межі ширина ділянки позивача від вулиці становить 15 метрів.

Натомість відповідач подала технічну документацію з планом забудови, на якому межа проходить по лінії таким чином, що сарай знаходиться на ділянці відповідача і відповідно у складі її домоволодіння, і за такою межею ширина ділянки позивача від вулиці становить 9 метрів.

У своєму листі від 28.09.2018р. № 19 КП БМР "Броварське бюро технічної інвентаризації" повідомило, що в інвентаризаційній справі на житловий будинок АДРЕСА_4 викопіювання з плану будівельного кварталу на земельну ділянку по вищевказаній адресі - відсутній.

Оскільки план, поданий позивачем, невідомого походження, і викликав обгрунтовані сумніви у відповідача, тому суд дослідив дані плани в оригіналах, з яких сторони знімали подані ними копії. Суд звернув увагу, що дійсно план, наданий позивачем, має у собі явно видимі підчистки спірної лінії межі. Наряду з відповіддю БТІ про відсутність такої документації, з якої нібито взято даний план, а також з очевидними виправленнями у плані, які до речі не посвідчені, суд не взяв до уваги вказаний план як доказ дійсного встановлення вказаної у такому виправленому плані (невідомого походження) межі і відповідно як доказ законного збільшення земельної ділянки позивачки за рахунок викривлення лінії межі у бік зменшення у плані площі і ширини земельної ділянки відповідачки.

Такого висновку дійшов суд і звернувши увагу на такі докази:

Рішенням Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області від 20.02.2001р. № 71 внесено зміни в раніше видані плани забудови земельних ділянок в зв`язку з порушенням ДБН 79-92 та оформлено технічну документацію ОСОБА_21 та ОСОБА_19 на самовільно побудований сарай розміром 4,08х7,04 по АДРЕСА_3 , враховуючи згоду співвласника будинку ОСОБА_20 та суміжного землекористувача ОСОБА_8 домоволодіння АДРЕСА_4 .

А це доказує належність відповідачці ОСОБА_14 сараю, який в поданих сторонами планах значиться по різні сторони від межі: в плані, поданому позивачем (на якому дійсно є явні підчищення в частині межі , яка обкреслює сарай) сарай значиться на території позивачки, натомість у аналогічному плану, але вже без виправлень (без підчисток), який подала відповідачка- вказаний сарай розташований на її території.

Таким чином, поданням даного плану сумнівного походження позивачка не довела наявності у неї права користування земельною ділянкою шириною, площею і конфігурацією згідно наданого нею підчищеного плану, і не спростувала наведених вище доказів, сукупністю яких визначається обсяг прав , що перейшли до позивачки від попередніх домовласників і землекористувачів. Більш того, даний доказ спростований іншими належними доказами, які у суду не викликають сумнівів щодо їх достовірності.

Тому суд дійшов висновку, що позивачка не довела порушення її прав внаслідок приватизації відповідачкою суміжної земельної ділянки.

Відповідно до витягу із Рішення БМР Київської області від 14.08.2014р. № 1274-46-06 ОСОБА_12 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), на яких розміщене майно, що являється власністю громадян, для подальшої передачі земельної ділянки орієнтовною площею 0,067га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_2 їй у власність.

У кадастровому плані вказаної земельної ділянки зазначено опис меж: від А до Б - землі ОСОБА_2 , від Б до В - землі резервних територій м. Бровари, від В до Г - землі ОСОБА_22 , від Г до А - землі загального користування ( АДРЕСА_4 площа ділянки становить 0,0531га, власник - ОСОБА_4 .

Згідно із витягом з протоколу № 14 на засіданні погоджувальної комісії по вирішенню спірних земельних питань та інших питань, пов`язаних з розмежуванням земельних ділянок від 02.06.2015р., на якому розглядалася заява ОСОБА_4 про погодження межі земельної ділянки по АДРЕСА_2 із суміжним землекористувачем по АДРЕСА_3 - ОСОБА_2 , Комісія погодила Акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання по АДРЕСА_2 без підпису суміжного землекористувача по АДРЕСА_3 - ОСОБА_2 - по межах, визначених в державному акті на право приватної власності на землю IV-КВ № 077005 (державний акт ОСОБА_23).

Рішенням Броварської міської ради Київської області від 06.08.2015р. затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), на яких розміщене майно, що являється власністю громадян, та передано у власність ОСОБА_12 земельну ділянку площею 0,0531га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3210600000:01:022:0048.

Згідно із свідоцтвом про право власності від 30.10.2015р., виданим ОСОБА_12 , земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0531 га, кадастровий номер 3210600000:01:022:0048, на праві приватної власності належить ОСОБА_12 .

Таким чином, всі спірні питання, якщо вони і існували між сторонами після набуття позивачкою права власності на домоволодіння, - то вони остаточно були врегульовані в процедурі приватизації земельної ділянки позивачкою - протягом 2014-2015 років. Зокрема ці питання (спірної межі і розміру ділянки, на яку претендувала позивачка) були предметом розгляду на погоджувальній комісії, ініціатором чого була саме позивачка, і, виходячи з того, що за наслідками такого погодження позивачка продовжила приватизацію, - то слід вважати, що вона з таким визначенням межі погодилась.

Сам той факт, що у рішенні органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачці у власність було вказано більшу площу, не означає, що передачею їй у власність земельної ділянки меншої площі (що сталось внаслідок точних обмірів і визначення зовнішніх меж) були порушені її права, і тим більше не означає наявність у позивача права на отримання у власність земельної ділянки більшої площі, і тим більше - за рахунок земельної ділянки відповідачки.

Щодо заявлених позивачкою позовних вимог, обраного нею способу захисту прав і дотримання строку позовної давності, то суд робить такі висновки:

Відповідно до статей 12, 13, 81 та 82 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, з підстав, зазначених позивачем, і на підставі поданих доказів. Обов`язок по доказуванню позовних вимог і обставин, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, покладається на позивача. Не відповідатиме принципу диспозитивності і змагальності перекладення на відповідача обов`язку по спростуванню обґрунтувань та вимог позивача, які є недоведеними позивачем.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2 ст. 263 ЦПК України). Частиною 5 статті 263 ЦПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.328 ЦКУ право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. 2. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно ст.321 ЦКУ право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. 2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст.373 ЦКУ право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно ст.378 ЦКУ право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Статтею 346 ЦКУ передбачено виключно випадки, в яких право власності припиняється.

Згідно статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Захист власності, - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст.256 ЦКУ позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦКУ встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно ст.261 ЦКУ перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.ч.4, 5, 3 ст. 267 ЦКУ Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Для оспорювання права власності відповідачки на земельну ділянку ( для позовної вимоги про припинення права власності відповідачки , про визнання недійсним державного акту) - для особи, яка вважала, що видачею даного державного акту порушуються її права (власності чи користування), перебіг строку позовної давності розпочався з моменту його видачі і з моменту набуття відповідачкою права власності на підставі даного державного акту.

Оскільки суміжний власник і землекористувач на той час ( ОСОБА_13 ) державного акту відповідачки не оспорював, то він за принципом презумпції правомірності вважається законним.

Право власності та землекористування до позивачки перейшло в тих межах, в яких воно було наявним у особи, від якої перейшли до позивача такі права, і обсяг таких прав визначався з урахуванням законного державного акту, виданого на ім?я відповідачки.

Таким чином, право власності відповідачкою на земельну ділянку набуте з законних підстав, є законним, непорушним і таким, що захищається законом, та гарантується основним законом - Конституцією України.

Позивачка, якщо вона вважала, що її права як власника набутого майна (в тому числі і таке похідне право як право користування земельною ділянкою, на якій розташований набутий нею об`єкт нерухомості) порушені, - то про такі порушення вона дізналась і повинна була б та могла дізнатись при набутті права власності на нерухоме майно - і перебіг позовної давності - при такому його обчисленні - розпочався б для неї з дати набуття майна у власність.

У цьому сенсі за позовною вимогою щодо оспорювання державного акту, оспорювання права власності відповідачки на земельну ділянку, строк позовної давності закінчився задовго до того, як позивачка звернулась до суду з даним позовом. Будь-яких поважних причин пропуску такого строку позивачка не навела і довела.

Щодо заявленої позовної вимоги про припинення права власності позивачки шляхом визнання недійсним державного акту - то суд виходить з того, що оспорюваний державний акт є законним, виданий правомірно, без порушення прав позивачки, і тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Так само відсутні підстави для припинення права власності відповідачки на вказану земельну ділянку. Таке право відповідачкою набуто з законних підстав. Позивач не довела наявності жодної з передбачених законом підстав для припинення права власності відповідачки.

Так само позивач не довела наявності підстав для визнання державного акту, виданого відповідачці, недійсним.

Позов в цій частині є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.

Крім того позивачем пропущено строк позовної давності за позовом в частині визнання недійсним державного акту відповідачки, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Разом з тим, оскільки дійшов висновку про необґрунтованість позову і про відсутність порушених прав позивача, які б підлягали захисту у обраний нею спосіб, то суд відмовляє у позові по суті.

Щодо похідної від першої позовної вимоги - вимоги про зобов`язання Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області внести до реєстру речових прав на нерухоме майно запис про виключення з реєстру державного акту - то у зв`язку з відмовою за основною вимогою, відсутні підстави і для задоволення похідної.

Крім того, не передбачено такого способу захисту права у разі його порушення, як внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про виключення державного акту з реєстру.

Таким чином, у позові в цілому слід відмовити.

Керуючись ст.ст.12,13,81, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

вирішив:

У позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Броварської міської ради Київської області, Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області про припинення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку шляхом визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-КВ № 077005, та про зобов`язання Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області внести відповідний запис до реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом виключення з реєстру державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-КВ № 077005, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду безпосередньо, або - згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України - до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - через суд першої інстанції, який розглянув справу.

Відповідно п. 3 Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, суд за заявою учасників справи поновлює процесуальні строки встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними, і такими, що зумовлені обмеженнями впровадженими у зв?язку з карантином.

Повне рішення складене 20 серпня 2020р.

Суддя Т.В. Селезньова