Рішення № 91070492, 07.08.2020, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/1532/20

Провадження № 2-1242/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2020 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Бондаренко Є.І.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Ільєнко І.Л.,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального сервісного центру № 3244 регіонального сервісного центру МВС в Київській області, Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про скасування обтяження на транспортний засіб,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить скасувати обтяження в виді застави (відмови в відчужені) зареєстроване 14 серпня 2017 року за №16420040 на автомобіль марки DAEWOO NEXIA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, номер кузову: VIN НОМЕР_2 , сірого кольору, який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначила, 07 грудня 2011 року за нею, згідно довідки-рахунок ДПІ 106052 від 30 листопада 2011 року, був зареєстрований автомобіль марки DAEWOO NEXIA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, номер кузову: VIN НОМЕР_2 , сірого кольору, реєстрацію транспортного засобу було здійснено в сервісному центрі РСЦ МВС в Київській області, в присутності адміністратора, який перевірив відповідність інформації по транспортному засобу та не виявив ніяких обтяжень. На початку березня 2020 року вона, бажаючи відчужити транспортний засіб, звернулась до територіального сервісного центру №3244 про зняття його з реєстрації. Проте 11 березня 2020 року їй було відмовлено в зняття з реєстрації, так як 14 серпня 2017 року на її власний автомобіль акціонерним товариством «Альфа-Банк» було накладено обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за №164200400. Отримавши дану відмову вона почала звертатися до АТ «Альфа-Банк» про зняття обтяження, так як я з ними в ніяких правовідносинах не перебувала, однак всі її звернення останнім ігнорувались, вказувалось на необхідність оформлення «кредитних канікул», тим самим банк вважає, що між нею та ним існують кредитні взаємовідносини, які забезпечені моїм транспортним засобом.

При підготовці позовної заяви було встановлено, що між ПАТ «Банк професійного фінансування» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №КА-60/2/2008, відповідно до якого останній отримав кошти в розмірі 9 602 долари США для оплати 70% вартості автомобіля марки «Daewoo Nexia», 2008 року випуску сірого кольору, номерний знак НОМЕР_3 .

16 серпня 2010 року рішенням Печерського районного суду м. Києва (справа №2-5546/10) було стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк професійного фінансування» заборгованість за кредитним договором в розмірі 9 975,84 доларів США, що за офіційним курсом Національного Банку України станом на 16 серпня 2010 року становить 78 709 грн. 38 коп..

27 серпня 2010 року зазначене рішення суду набрало законної сили .

На виконання рішення суду ОСОБА_2 в добровільному порядку було частково погашено суму заборгованості в розмірі 39767,95 грн., що підтверджується копією рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2014 року по справі №757/27177/13-ц.

Інша частина заборгованості стягувалася в примусовому порядку відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

25 листопада 2011 року, в зв`язку з повним виконанням виконавчого документа, було звільнено майно боржника - ОСОБА_2 з-під арешту, що підтверджується копією постанови.

29 листопада 2011 року державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві при примусовому виконанні виконавчого листа №2-5546/10 від 03.09.2010 року виданого Печерським районним судом м. Києва було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження за п.8 ч.1 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження» - фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, що підтверджується копією рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2014 року по справі №757/27177/13-ц. та постановою державного виконавця від 25 листопада 2011 року.

07 грудня 2011 року за нею, згідно довідки-рахунок ДПІ 106052 від 30 листопада 2011 року, був зареєстрований автомобіль марки DAEWOO NEXIA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, номер кузову: VIN НОМЕР_2 , сірого кольору, що підтверджується копією облікової картки транспортного засобу, довідки №К-99 від 02 листопада 2019 року.

Таким чином на час придбання транспортного засобу, він не перебував в арешті, ніяких заборон на нього не було, тим самим вона є його законний, належний власник.

06 серпня 2012 року, через півроку після придбання транспортного засобу, його реєстрації, повного виконання ОСОБА_2 покладених на нього обов`язків рішенням суду, між ПАТ «Банк професійного фінансування» та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено договір купівлі-продажу кредитних портфелів №1.

Відповідач, ПАТ «Альфа-Банк», вважаючи, що до нього перейшла заборгованість щодо ОСОБА_2 , не перевіривши вищевказаних обставин - рішення Печерського районного суду м. Києва, виконавче провадження щодо ОСОБА_2 , реєстрація транспортного засобу за мною, звернувся до суду про стягнення з ОСОБА_2 кредитної заборгованості.

28 січня 2014 року рішенням Печерського районного суду міста Києва було відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Альфа-банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, що підтверджується копією рішення суду.

ПАТ «Альфа-Банк» даного рішення не оскаржив, та воно набуло законної сили.

В жовтні 2014 року ПАТ «Альфа-банк» повторно звернувся до суду про стягнення з ОСОБА_2 кредитної заборгованості.

12 січня 2015 року рішенням Печерського районного суду міста Києва знову було відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Альфа-банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, що підтверджується копією рішення суду.

Маючи два рішення суду про відмову в задоволенні позову ПАТ «Альфа-банк» ігноруючи їх, в порушення вимог цивільного законодавства, 14 серпня 2017 року зареєстрував обтяження на мій власний транспортний засіб, що свідчить про її неправомірність, а тому вона вимушена звернутися до суду з даним позовом.

19.05.2020 року винесено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі. Призначено підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження.

19.06.2020 року винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

10.07.2020 року від представника відповідача регіонального сервісного центру МВС в Київській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки відповідач регіональний сервісний центр МВС в Київській області не здійснював накладення обтяжень на рухоме майно позивача, що не належить до його компетенції.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові. Просила Скасувати обтяження в виді застави (відмови в відчужені) зареєстроване 14 серпня 2017 року за №16420040 на автомобіль марки DAEWOO NEXIA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, номер кузову: VIN НОМЕР_2 , сірого кольору, який належить їй на праві приватної власності.

Представник відповідача територіального сервісного центру № 3244 регіонального сервісного центру МВС в Київській області Ільєнко І.Л. в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила в повному обсязі та просила відмовити в його задоволенні, оскільки своїми діями вони не порушували прав позивача та є неналежним відповідачем.

Представник відповідача акціонерного товариства «Альфа-Банк» в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, хоч про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Заяв, клопотань чи заперечень суду не подав.

Суд, вислухавши позивача, представник відповідача територіального сервісного центру № 3244 регіонального сервісного центру МВС в Київській області Ільєнко І.Л. перевіривши та дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

07 грудня 2011 року за позивачем, згідно довідки-рахунок ДПІ 106052 від 30 листопада 2011 року, був зареєстрований автомобіль марки DAEWOO NEXIA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, номер кузову: VIN НОМЕР_2 , сірого кольору, що підтверджується копією облікової картки транспортного засобу, довідки №К-99 від 02 листопада 2019 року.

Реєстрацію транспортного засобу було здійснено в сервісному центрі РСЦ МВС в Київській області, в присутності адміністратора, який перевірив відповідність інформації по транспортному засобу та не виявив ніяких обтяжень .

На початку березня 2020 року позивач, бажаючи відчужити транспортний засіб, звернулась до територіального сервісного центру №3244 про зняття його з реєстрації.

11 березня 2020 року позивачу було відмовлено в знятті з реєстрації, так як 14 серпня 2017 року на її власний автомобіль акціонерним товариством «Альфа-Банк» було накладено обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за №164200400.

Отримавши дану відмову позивач почала звертатися до АТ «Альфа-Банк» про зняття обтяження, так як вона з АТ «Альфа-Банк» в ніяких правовідносинах не перебувала.

Всі звернення позивача АТ «Альфа-Банк» ігнорувались, позивачу вказувалось на необхідність оформлення «кредитних канікул», тим самим банк вважає, що між позивачем та банком існують кредитні взаємовідносини, які забезпечені транспортним засобом.

Під час розгляду справи було встановлено, що між ПАТ «Банк професійного фінансування» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №КА-60/2/2008, відповідно до якого останній отримав кошти в розмірі 9 602 долари США для оплати 70% вартості автомобіля марки «Daewoo Nexia», 2008 року випуску сірого кольору, номерний знак НОМЕР_3 .

16 серпня 2010 року рішенням Печерського районного суду м. Києва (справа №2-5546/10) було стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк професійного фінансування» заборгованість за кредитним договором в розмірі 9 975,84 доларів США, що за офіційним курсом Національного Банку України станом на 16 серпня 2010 року становить 78 709 грн. 38 коп..

Даним рішенням суду було визначено, що «Оскільки кредит надавався в гривневому еквіваленті, то суд дійшов висновку про стягнення з відповідача суми заборгованості кредитному договору станом на 11 серпня 2010 року в розмірі 9 975,84 доларів США, що за курсом Національного банку України 16 серпня 2010 року становить 78 709 грн. 38 коп. та складається з 8 025,64 доларів США - суми неповернутого кредиту, 975,10 доларів США - суми нарахованих та несплачених процентів за період з 12 січня 2009 року по 10 серпня 2010 року, 1950,2 доларів США - суми пені за неповернення кредиту, яка належить до сплати за період з 12 серпня 2009 року по 11 серпня 2010 року».

27 серпня 2010 року зазначене рішення суду набрало законної сили .

На виконання рішення суду ОСОБА_2 в добровільному порядку було частково погашено суму заборгованості в розмірі 39767,95 грн., що підтверджується копією рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2014 року по справі №757/27177/13-ц.

Інша частина заборгованості стягувалася в примусовому порядку відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

25 листопада 2011 року, в зв`язку з повним виконанням виконавчого документа, було звільнено майно боржника - ОСОБА_2 з-під арешту, що підтверджується копією постанови.

29 листопада 2011 року державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві при примусовому виконанні виконавчого листа №2-5546/10 від 03.09.2010 року виданого Печерським районним судом м. Києва було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження за п.8 ч.1 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження» - фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, що підтверджується копією рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2014 року по справі №757/27177/13-ц. та постановою державного виконавця від 25 листопада 2011 року.

07 грудня 2011 року за позивачем, згідно довідки-рахунок ДПІ 106052 від 30 листопада 2011 року, був зареєстрований автомобіль марки DAEWOO NEXIA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, номер кузову: VIN НОМЕР_2 , сірого кольору, що підтверджується копією облікової картки транспортного засобу, довідки №К-99 від 02 листопада 2019 року.

Таким чином на час придбання позивачем транспортного засобу, він не перебував в арешті, ніяких заборон на нього не було, тим самим позивач є його законний, належний власник.

06 серпня 2012 року, через півроку після придбання мною транспортного засобу, його реєстрації, повного виконання ОСОБА_2 покладених на нього обов`язків рішенням суду, між ПАТ «Банк професійного фінансування» та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено договір купівлі-продажу кредитних портфелів №1.

Відповідач, ПАТ «Альфа-Банк», вважаючи, що до нього перейшла заборгованість щодо ОСОБА_2 , не перевіривши вищевказаних обставин - рішення Печерського районного суду м. Києва, виконавче провадження щодо ОСОБА_2 , реєстрація транспортного засобу за позивачем, звернувся до суду про стягнення з ОСОБА_2 кредитної заборгованості.

28 січня 2014 року рішенням Печерського районного суду міста Києва було відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Альфа-банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, що підтверджується копією рішення суду.

ПАТ «Альфа-Банк» даного рішення не оскаржив, та воно набуло законної сили.

В жовтні 2014 року ПАТ «Альфа-банк» повторно звернувся до суду про стягнення з ОСОБА_2 кредитної заборгованості.

12 січня 2015 року рішенням Печерського районного суду міста Києва знову було відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Альфа-банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, що підтверджується копією рішення суду.

Таким чином АТ «Альфа-Банк» маючи два рішення суду про відмову в задоволенні позову ПАТ «Альфа-банк» ігноруючи їх, в порушення вимог цивільного законодавства, 14 серпня 2017 року зареєстрував обтяження на власний транспортний засіб позивача ОСОБА_1 , що свідчить про її неправомірність.

Згідно ч. 2 ст. 3 Конституції України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ч.ч. 1,4 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Враховуючи викладене, суд зобов`язаний прийняти до уваги при вирішенні цього спору положення Конституції України як норми прямої дії, які встановлюють конституційне право громадян отримати та реалізувати своє право власності на майно, отримати ефективний судовий захист від протиправних посягань та порушень такого права.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до ст.655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона /продавець/ передає або зобов`язується передати майно /товар/ у власність другій стороні /покупцеві/, а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно /товар/ і сплатити за нього певну грошову суму, а статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч.1 та ч.3 ст.334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Крім того, згідно з п.3 ч.1 ст.208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу. У тексті договору повинні бути вказані його сторони, предмет і зміст угоди, інші істотні умови договору.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Згідно з Порядком здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200, оформлення на товарних біржах договорів купівлі-продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється з використанням облікованих відповідно у територіальному органі з надання сервісних послуг МВС і Держсільгоспінспекції бланків біржових угод.

Оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС.

У разі продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, філією суб`єкта господарювання або уповноваженим дилером, крім акта приймання-передачі підприємства-виробника, покупцеві видається акт приймання-передачі, що укладається між суб`єктом господарювання (його філією) та уповноваженим дилером.

Під час продажу транспортних засобів, що перебувають (перебували) на обліку в уповноваженому органі МВС або Держсільгоспінспекції, покупцеві територіальним органом з надання сервісних послуг МВС видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) або Держсільгоспінспекцією - свідоцтво про реєстрацію машини з відміткою про зняття машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів) з обліку чи акт технічного стану.

У разі зняття з обліку транспортного засобу покупцеві видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі.

Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Згідно ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» передбачено обов`язкову реєстрацію транспортного засобу при укладанні угоди щодо його придбання.

Згідно п.п. 2, 7, 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388 передбачено прядок набуття права власності на транспортний засіб з обов`язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу на підставі документів, що підтверджують право власності.

Як передбачено цим Порядком, юридичні та фізичні особи або їх представники зобов`язані зареєструвати транспортні засоби протягом 10 діб після придбання або митного оформлення , чи тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника і документів, що посвідчують його особу, відповідність конструкції транспортного засобу встановленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів та правомірність придбання транспортного засобу.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів є довідка-рахунок, договори та угоди, укладені на товарних біржах, інші засвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби, копія рішення суду, довідка органу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, акт приймання-передачі транспортних засобів, вантажна митна декларація або видане митним органом посвідчення про реєстрацію транспортних засобів, договір фінансового лізингу.

Для реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зареєстровані в підрозділах ДАІ, крім названих документів, додається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу /технічний паспорт/ з відміткою підрозділу ДАІ про зняття транспортного засобу з обліку. Перед відчуженням такий транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ.

Отже, відповідно до вимог ст.210 ЦК України та п. 2 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів договір купівлі-продажу автомобіля підлягає державній реєстрації в органах ДАІ і є вчиненим з моменту такої реєстрації.

Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що належне укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу свідчить про його законність та підставність в набутті права власності на нього, тобто свідчить про правомірність придбання позивачем транспортного засобу.

Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту,що вказує на правомірність звернення позивача до суду.

Згідно зі статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності.

Виходячи з викладеного вище, на час звернення з заявою до суду за наявності арешту (обтяження) накладеного на майно порушується право приватної власності позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному об`ємі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Аналізуючи доводи заперечень представника відповідача в судовому засіданні, суд погоджується з відсутністю підстав вважати неправомірними дії працівників сервісного центру МВС України, оскільки ними у спірних правовідношеннях не допущено неправомірних рішень, дій чи бездіяльності, однак фактичний стан правовідносин, за яких без достатніх правових підстав залишається чинним обтяження та обмежуються права позивача як власника автомобіля унеможливлює відмову у задоволенні позову, оскільки порушені права позивача за таких обставин не будуть поновлені.

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

У спірних правовідносинах необґрунтоване існування обмеження прав позивача як власника автомобіля не переслідує суспільний чи публічний інтерес, а втручання у права позивача як власника майна є явно непропорційним.

Перший протокол Конвенції ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-ІV "Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Рішеннями ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» вказується про необхідність додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави в право особи на мирне володіння своїм майном.

Також у рішенні ЄСПЛ від 01 червня 2006 року в справі «Федоренко проти України» зазначено про необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини, а також пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

У спірних правовідносинах не вбачається неправомірної поведінки позивача, він є добросовісним набувачем рухомого майна, а його фундаментальні права порушені і потребують судового захисту.

Позивачем обрано саме визначений позовом спосіб захисту та саме такий склад учасників. Суд погоджується із тим, що саме визначені позовом відповідачі певним чином у спірних правовідносинах здійснюючи свої функції та повноваження створюють умови для порушення прав позивача, оскільки в інтересах другого відповідача пергим відповідачем як представником держави застосовано обтяження до належного позивачеві майна - автомобіля. Жодним учасником процесу не порушувалось питання заміни сторони, залучення інших осіб до участі в справі тощо. Суд вважає, що застосовуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства спір може бути вирішений в межах пред`явлених позовних вимог.

За таких обставин, достатніх підстав для відмови у задоволенні позову суд не вбачає.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене суд вважає звернення позивача правомірним, відповідач переконливих заперечень на позов не подавав, доводи позивача не спростував, наявність правових підстав продовження існування арешту майна не довів.

Таким чином, під час судового розгляду встановлено порушення прав та законних інтересів позивача як власника майна, які підлягають судовому захисту.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позов є законним і обґрунтованим, та підлягає задоволенню шляхом скасування обтяження (відмови у відчуженні)

Керуючись ст.ст. 3, 41, 55 Конституції України, ст.ст. 4, 10, 76, 259, 264-265, 268, 273, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16, 208, 210, 319, 321, 328, 334, 391, 392, 655 Цивільного кодексу України, ст. 34 Закону України «Про дорожній рух», ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати обтяження у виді застави (відмови у відчудженні), зареєстроване 14 серпня 2017 року за № 16420040 на автомобіль марки «DAEWOO NEXIA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, номер кузову VIN НОМЕР_2 , сірого кольору, який належить на праві власності ОСОБА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В.Кравченко