Рішення № 91042680, 18.08.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 серпня 2020 р. Справа № 120/2045/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИВ

У Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що наказом відповідача від 25.04.2016 № 74 його звільнено з посади начальника слідчого відділення Ладижинського відділення поліції Бершадського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області за власним бажанням.

Однак при звільненні відповідачем не було надано щорічну основну відпусту терміном 30 діб за 2006, 10 діб за 2016 рік, а також не проведено нарахування та виплату компенсації за її невикористання. Також не проведено нарахування та виплату компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку за період з 2015 по 2016 рік.

З метою нарахування та виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2006 рік, 2016, рік, а також додаткову відпустку за період з 2015 по 2016 рік позивач 04.03.2020 та 07.04.2020 звернувся із відповідними заявами до відповідача.

Листом від 30.03.2020 № Д-204/04/12-2020 позивача повідомлено про відмову у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2016 рік. Також позивача повідомлено, що наказом від 19.03.2020 № 55 о/с внесено зміни до наказу від 25.04.2016 № 74 о/с та проведено нарахування компенсації за 10 діб щорічної основної відпустки за 2016 рік.

Листом відповідача від 06.05.2020 № 678/04/29-2020 позивача повідомлено, що питання про виплату компенсації за невикористану відпустку за 2006 рік належить до компетенції ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області.

Вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2006 рік та додаткової відпустки за період з 2015 по 2016 рік, які передбачені Законом України «Про відпустки» та Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Ухвалою від 25.05.2020 відкрито провадження у адміністративний справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Крім, того відповідачеві встановлено 15 - ти денний строк з дня вручення копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Також цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів та клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління МВС України у Вінницькій області в особі ліквідаційної комісії управління МВС України у Вінницькій області.

19.06.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що твердження позивача про нездійснення повного розрахунку компенсації за 10 діб щорічної основної відпустки за 2016 рік є безпідставним, оскільки наказом від 19.03.2020 № 55 о/с внесено зміни в наказ про звільнення від 25.04.2016 № 74 о/с, а саме доповнено словами «сплативши компенсацію за 10 діб невикористаної чергової щорічної відпустки за 2016 рік».

Щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2006 рік в кількості 30 календарних діб, відповідач зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» від 16.09.2015 № 730, розпочато ліквідацію юридичної особи Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області та його структурних підрозділів. Правонаступництва не передбачено.

Тому у Головного управління Національної поліції у Вінницькій області відсутні підстави для компенсації невикористаної відпустки за 2006 рік.

Також відповідач вважає безпідставними вимоги про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2016 роки, як учаснику бойових дій.

Відповідно до п. 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 № 260, кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказуються в наказі про звільнення.

Оскільки в наказі про звільнення ОСОБА_1 не було визначено кількість днів невикористаної додаткової відпустки, за які повинна бути виплачена компенсація, а тому відсутні протиправні дії з боку Головного управління Національної поліції.

Крім того відповідач зазначив, що ОСОБА_1 при отриманні наказу про звільнення надав розписку від 26.04.2016 в якій вказав, що претензій до працівників управління кадрового забезпечення не має.

Щодо посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 відповідач зазначив, що такі не можуть бути враховані при розгляді цієї справи, оскільки висновки у зразковій справі стосуються військовослужбовців та ґрунтуються на Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ. Однак ОСОБА_1 не відноситься до військовослужбовців, оскільки був поліцейським та проходив службу відповідно до Закону України «Про Національну поліцію».

Відповідач також заперечує щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення витрат на правничу допомогу.

Одночасно із відзивом надійшло клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

25.06.2020 на адресу суд надійшла відповідь на відзив, у якому позивач вважає відзив відповідача необґрунтованим та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

03.07.2020 на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач вважає, що аргументи позивача зазначені у відповіді на відзив не спростовують позицію, викладеної у відзиві, а тому просить суду відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою від 18.08.2020 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд дослідивши заяви по суті справи подані сторонами та оцінивши наявні у справі докази встановив наступне.

Позивач є учасником бойових дій з 14.08.2015, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серія НОМЕР_1 , що видане УМВС у Вінницькій області (а.с.9).

Наказом Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 19.11.2015 № 5 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за п. 7 ст. 77 Закону України «Про Національну поліції» за власним бажанням (а.с.11).

Не погоджуючись із порядком та підставами звільнення позивач оскаржив наказ про звільнення в судовому порядку.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 11.01.2016 по справі № 802/3976/15 відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.

Не погоджуючись із прийнятою постановою позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 апеляційну скаргу позивача задоволено. Визнано протиправним та скасувати наказ № 5 о/с від 19.11.2015 в частині звільнення зі служби в поліції за власним бажанням ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника слідчого відділення Ладижинського відділення поліції Бершадського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області з 19.11.2015.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.11.2015 по 15.03.2016 в розмірі 25839 грн. з вирахуванням податків та зборів (а.с.12-16).

Наказом Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 25.04.2016 № 74 о/с на підставі постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 по справі № 802/3976/15 позивача поновлено на посаді начальника слідчого відділення Ладижинського ВП Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області (за рахунок посади начальника Оратівського ВП Гайсинського ВП) з 19.11.2015. Нараховано та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.11.2015 по 15.03.2016 в розмірі 25839 грн. (а.с.17).

25.04.2016 позивачем подано рапорт про звільнення за власним бажанням у зв`язку із сімейними обставинами з 26.04.2016 (а.с.58).

Наказом Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 25.04.2016 № 74 о/с відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» майора поліції ОСОБА_1 начальника слідчого відділення Ладижинського ВП Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області звільнено за власним бажанням з 26.04.2016 (а.с.18).

Разом з тим при звільненні відповідачем не було надано щорічну основну відпусту терміном 30 діб за 2006 рік, 10 діб за 2016 рік, а також не проведено нарахування та виплати компенсації за її невикористання. Також не проведено нарахування та виплати компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку за період з 2015 по 2016 рік як учаснику бойових дій.

З метою нарахування та виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2006 рік, 2016 рік, а також додаткову відпустку за період з 2015 по 2016 рік позивач 04.03.2020 та 07.04.2020 звернувся із відповідними заявами до відповідача (а.с.19, 21).

Листом від 30.03.2020 № Д-204/04/12-2020 позивача повідомлено про відмову у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2016 рік. Також позивача повідомлено, що наказом від 19.03.2020 № 55 о/с внесено зміни до наказу від 25.04.2016 № 74 о/с та проведено нарахування компенсації за 10 діб щорічної основної відпустки за 2016 рік (а.с.20, 56).

29.04.2020 відповідачем на особовий рахунок позивача було зараховано кошти в сумі 2194,09 грн. з метою компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2016 рік (а.с.25).

Листом відповідача від 06.05.2020 № 678/04/29-2020 позивача повідомлено, що питання про виплату компенсації за невикористану відпустку за 2006 рік належить до компетенції ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області (а.с.22).

Вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2006 рік та додаткової відпустки за період з 2015 по 2016 рік, які передбачені Законом України «Про відпустки» та Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2016 рік, як учаснику бойових дій та зобов`язання виплатити таку компенсацію, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини виникли з приводу реалізації позивачем права на соціальну відпустку, визначеного положеннями Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон від 15.11.1996 № 504/96-ВР), Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон від 02.07.2015 № 580-VIII), Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон від 22.10.1993 № 3551-XII).

Відповідно до ст. 4 Закону від 05.11.1996 № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно ст. 16-2 Закону від 05.11.1996 № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст. 5 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

За приписами п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

З матеріалів справи встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій з 14.08.2015, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 (а.с.9).

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Тобто, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.

Закон від 02.07.2015 № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Службовий час і час відпочинку поліцейських регулюється ст. 91 - 93 Закону від 02.07.2015 № 580-VIII.

Приписами ч. 2 ст. 92 Закону від 02.07.2015 № 580-VIII встановлено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

За приписами ч. 9 та 10 ст. 93 Закону від 02.07.2015 № 580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260). Вказаний нормативно-правовий акт визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Відповідно до п. 8 Розділу III Порядку № 260 встановлено, що поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.

Водночас, положеннями абз. 8 п. 8 розділу III Порядку № 260 встановлено, виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону від 05.11.1996 № 504/96-ВР та ст. 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 04.04.2018 по справі № 805/5111/15-а, від 07.05.2020 по справі № 360/4127/19.

Щодо посилань відповідача на практику судів апеляційної інстанції у подібних спорах, то суд не бере їх до уваги, адже судом встановлено, що судова практика у правовідносинах які подібні до спірних не є сталою. Крім цього, норми процесуального закону зобов`язують суди при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України). Це обумовлено завданням саме Верховного Суду забезпечувати єдність судової практики, як елемента принципу правової визначеності.

Щодо посилання позивача на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 21.08.2019 по зразковій справі № 620/4218/18 суд вважає помилковими та не бере до уваги, оскільки в цій справі йдеться про компенсацію невикористаних календарних днів додаткової відпустки військовослужбовцю, якому така компенсація визначена ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

На переконання суду, в рамках спірних правовідносин, пріоритетному застосуванню підлягають саме норми Закону від 22.10.1993 № 3551-XII, які не обмежують право особи-учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Таким чином, на момент звільнення позивача, відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII.

Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав дні додаткової відпустки у 2015 - 2016 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв`язку із звільненням зі служби.

Разом із тим, як слідує із матеріалів справи, позивачу не проведено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону від 22.10.93 № 3551-XII, за 2015 - 2016 роки. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні позивача як учасника бойових дій, він мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним щорічну додаткову відпустку за 2015-2016 рік. Отже в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Втім, суд не вбачає підстав для визначення конкретної кількості календарних днів додаткової відпустки, за які позивачу має бути сплачено грошову компенсацію, адже це питання повинно вирішуватись самим відповідачем під час виконання рішення суду.

Враховуючи наведене, у цій частині позовні вимоги не можуть бути задоволені.

Щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку терміном 30 діб за 2006 рік та зобов`язати виплатити таку компенсацію, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 № 565-XII (в редакції, що була чинною на час проходження служби в міліції та в період коли позивачем не використано відпустку) Порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Згідно до ч. 2 п. 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114), особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що право на отримання грошової компенсації гарантується особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, виключно за відпустку, яку ними не використано в році звільнення.

Аналогічні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 року по справі № 816/2250/15, від 07.08.2019 року по справі № 820/5122/17.

Згідно наказу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області № 74 о/с ОСОБА_1 звільнений 25.04.2016 за власним бажанням (а.с.18).

Таким чином, позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку, а саме за 2016 рік.

Отже, згідно приписів спеціальних норм законодавства підстави для виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку у 2006 році відсутні.

Суд зазначає, що позивач із заявою про надання відпустки за 2006 рік у вказані Положенням № 144 строки не звертався, крім того під час звільнення у 2016 році вимогу про надання компенсації за невикористану відпустку за 2006 рік відповідачу не пред`являв, і цей факт сторонами не заперечується.

Таким чином, враховуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстави для виплати позивачу компенсації за невикористані дні відпустки за 2006 рік, оскільки роком звільнення позивача є 2016 рік. Тому вказана позовна вимога не підлягає задоволенню.

Щодо доводів позивача про застосування до спірних правовідносин, приписів ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України та ч. 1 ст. 24 Закону від 05.11.1996 № 504/96-ВР, суд зазначає наступне.

Спеціальними нормами, що регулюють правовідносини позивача із відповідачем щодо питань виплати грошового забезпечення (виплати грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні) є Положення № 114.

Питання субсидіарного застосування норм трудового законодавства до правовідносин, пов`язаних з проходженням та звільненням з публічної служби, неодноразово розглядались Верховним Судом.

Так, зокрема, у постановах від 15.03.2019 по справі № 814/2594/16, від 16.05.2019 по справі № 825/100/15-а, від 07.08.2019 по справі № 820/5122/17, Верховний Суд зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому можливе субсидіарне застосування загальних норм, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.

Як зазначалось, питання виплати грошової компенсації за невикористану відпустку працівниками органів внутрішніх справ, які звільняються, врегульовані нормами Положення № 114, які є спеціальними за своєю правовою природою та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Враховуючи вищезазначене, суд відхиляє доводи позивача, що до спірних правовідносин повинні застосовуватися загальні приписи трудового законодавства, визначені Кодексом законів про працю України та Законом від 05.11.1996 № 504/96-ВР.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не внесення відомостей до наказу про звільнення від 25.04.2016 № 74 о/с про нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у 2006 році та про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2016 рік та зобов`язати внести відповідні зміни, суд зазначає, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки наказ від 25.04.2016 № 74 о/с реалізований, а отже вичерпав свою дію. При цьому, ефективним способом захисту тих прав позивача про порушення яких судом зроблено висновок, слід вважати покладення на відповідача обов`язку вчинити певні дії щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку. В такому разі, саме судове рішення буде підставою для проведення виплати компенсації.

Щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення повного розрахунку компенсації за невикористані 10 діб щорічної основної відпустки за 2016 рік при звільнені з посади, суд зазначає, що вказана компенсація була виплачена відповідачем 29.04.2020 в сумі 2194,09 грн., що підтверджується випискою з особового рахунку позивача (а.с.25). З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 26.04.2016 по день постановлення рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В силу ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом встановлено, що фактичної виплати позивачу сум компенсації за невикористану додаткову відпустку при його звільненні не відбулося, що стало причиною виникнення спору між сторонами у справі.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові) (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.08.2020 в справі № 400/3151/19).

Відтак, лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог. При цьому, для того щоб права працівника на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні вважалися порушеними закінченим складом правопорушення, суду необхідно встановити такі юридично значимі обставини як: 1) невиплата належних працівнику при звільненні сум; 2) проведення із ним остаточного розрахунку. Факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав. Оскільки у правовідносинах які є спірними, компенсація за невикористану додаткову відпустку позивачу невиплачена, вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягає.

Що стосується заявленої позивачем вимоги про стягнення на його користь витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу у сумі 20000 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Висновок, що ордер, який видано відповідно до положень Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката, підтвердила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05 грудня 2018 року по справі № П/9901/736/18 та вказала наступне.

Згідно ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордером є письмовий документ, що у випадках, встановлених вказаним законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката.

Отже, ордер, який видано відповідно до положень згаданого Закону, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката.

Крім того, відповідно до п. 2 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41, ордер на надання правової допомоги - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та іншими законами України.

Позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подано договір про надання правничої допомоги від 20.02.2020 № 20-02/20, додаток до договору про надання правничої допомоги, додаткова угода № 1 до договору про надання правничої допомоги, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 727, квитанція Національної асоціації адвокатів України № 3 про оплату гонорару в сумі 20000,00 грн. за надані послуги.

Разом з тим в матеріалах справи відсутній ордер, який підтверджує повноваження адвоката на надання правничої допомоги позивачу, що виключає підстави для присудження в користь позивача заявлених ним витрат. За таких обставин заявлена позивачем вимога щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката не підлягає задоволенню.

Понесення позивачем судових витрат із сплати судового збору судом не встановлено, оскільки позивач звільнений від обов`язку його сплати відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Вінницькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2016 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення із служби 25.04.2016

Зобов`язати Головне управління Національної поліції у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2016 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення із служби 25.04.2016

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 );

Відповідач: Головне управління Національної поліції у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 40108672).

Суддя Богоніс Михайло Богданович