Постанова № 9095966, 18.02.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № 8/223

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 лютого 2010 року          11 год. 40 хв.           № 2а-5924/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва колегією суддів Пилипенко О.Є.(головуючий), Костенко Д.А., Кочан В.М., при секретарі Ісаковій Є.К.

За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За позовом1)          Акціонерної судноплавної компанії «Укррічкофлот»

2)          Дочірнього підприємства «Херсонський річковий порт»

ДоМіністерства транспорту та зв’язку України

Третя особа 1Державне підприємство «Адміністрація річкових портів»

Третя особа 2Державне підприємство «Херсонський морський торговельний порт»

Провизнання недійсним наказу № 318 від 26.03.2009 р. За участю представників сторін

від позивача 1: Кішинський Д.Г. за дов. № 23-03/99 від 21.11.2007 р.          

від позивача 2: Кішинський Д.Г. за дов. № 01-8/433 від 07.03.2008 р.          

від відповідача: Резник Н.Л. за дов. № 288/04/14-10 від 21.01.2010 р.

від третьої особи 1: Сербулов О.В. за дов. № 01/05-98Д від 03.02.2010 р.          

від третьої особи 2: Анікєєва І.В. за дов. № 30-17/66 від 04.01.2010 р., Дубінко-Бабенко В.М. за дов. № 30-17/71 від 04.01.2010 р.

ВСТАНОВИВ:

          Акціонерна судноплавна компанія «Укррічкофлот»та Дочірнє підприємство «Херсонський річковий флот»звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами до Міністерства транспорту та зв’язку України про визнання недійсним наказу від 26.03.2009 р. № 318 «Про передачу вантажних причалів ДП «Адміністрація річкових портів».

          Представники позивачів адміністративний позов підтримали, вимоги просили задовольнити, оскаржуваний наказ скасувати, як такий, що є неправомірним, оскільки при його прийнятті були порушені вимоги ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19 Конституції України, п.п. 4, 5 Положення «Про передачу об’єктів права державної власності», затвердженого Постановою Кабміну від 21.09.1998 р. № 1482. У позові позивач 1 в обґрунтування вимог посилається на Положення «Про портові збори», затвердженого Постановою Уряду від 12.10.2000 р. № 1544, Положення «Порядок передачі об’єктів права державної власності», затвердженого Постановою Кабміну від 21.09.1998 р. № 1482, а позивач 2 на Цивільний кодекс України, Закон України «Про захист економічної конкуренції».

          Представник відповідача проти вимог позивачів заперечував, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити, вважає вимоги позивачів безпідставними та недоведеними. В наданих суду запереченнях зазначив, що спірний наказ є законним, передача вантажних причалів відбулася згідно вимог чинного законодавства, з відповідними погодженнями, в обґрунтування своєї позиції здійснює посилання на Положення про порядок передачі об’єктів права державної власності, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 р., Господарський та Цивільний кодекси України, Кодекс торговельного мореплавства України, Положення «Про портові збори», затвердженого постановою Кабміну від 12.10.2000 р. N 1544, Наказу Мінтрансу від 27.06.1996 р. N 214 «Про затвердження Зборів і плат за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України».

          Представник третьої особи 1 в наданих суду поясненнях зазначив, що спірні причали були передані по договору управління майном, укладеного 31.10.2006 р. між ДП «Адміністрація річкових портів»та ДП «Херсонський річковий порт»«АСК «Укррічфлот», на час слухання майно з управління до ДП «Адміністрація річкових портів»не поверталося, а договір є діючим. Відповідно до ст. 1030 Цивільного кодексу України майно передане в управління, має бути відокремлене від іншого майна установника управління та від майна управителя. Майно передане в управління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі, і щодо нього ведеться окремий облік. Тобто, куруючись Інструкцією про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій., затвердженої наказом Мінфіну від 30.11.1999 р. № 291, на субрахунку 683«Внутрішньогосподарські рахунки»ведеться облік внутрішньогосподарських розрахунків з господарствами, виділеними на окремий баланс. Передача активів (основних засобів) від одного підрозділу іншому, виділеному на окремий баланс, відображається за кредитом рах. 10 «Основні засоби»і дебетом субрахунку 683, а їх отримання - зворотною кореспонденцією цих рахунків.

ДП «Адміністрація річкових портів»були передані по актам передачі - приймання основних засобів, типова форма № ОЗ-1, вищезазначені вантажні причали ДП «Херсонський морський торговельний порт», але з субрахунку 683 в зв'язку з тим, що ДП «Херсонський річковий порт»АСК «Укррічфлот»не повертав з управління вантажні причали, тому не була проведена зворотна кореспонденція з кредиту субрахунку 683 в дебет рахунку 10 «Основні засоби».

ДП «Адміністрація річкових портів»неодноразово інформувало Міністерство транспорту та зв'язку України щодо неможливості передачі вантажних причалів зі свого балансу на баланс ДП «Херсонський морський торговельний порт»в зв'язку з тим, що майно передане ДП «Херсонський річковий порт»АСК «Укррічфлот»в управління і відповідно до порядку встановленого договором ДП «Адміністрація річкових портів»не поверталось.

В свою чергу Фонд державного майна України та Міністерство економіки України не були повідомлені Міністерством транспорту та зв'язку України про укладений договір управління майном між балансоутримувачем - ДП «Адміністрація річкових портів»та ДП «Херсонський річковий порт»АСК «Укррічфлот».

На думку третьої особи 1, все вищенаведене призвело до незаконного прийняття Міністерством транспорту та зв'язку України оскаржуваного наказу.

          Представник третьої особи 2 в наданих суду письмових поясненнях зазначив, що Державне підприємство «Херсонський морський торговельний порт»та Державне підприємство «Адміністрація річкових портів»виконали оскаржуваний наказ, що зафіксовано актом приймання-передачі від 17.06.2009 р. Також, в додаткових поясненнях по адміністративному позову вказав, що видання спірного наказу не суперечить вимогам законодавства про захист економічної конкуренції та не потребувало отримання дозволу в Антимонопольному комітеті України для передачі причалів згідно до наказу.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення учасників судового процесу, суд приходить до наступних висновків.

Пред’явлені позовні вимоги про визнання недійсним наказу від 26.03.2009 р. № 318 «Про передачу вантажних причалів ДП «Адміністрація річкових портів».

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно –правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб’єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

26 березня 2009 року Міністерством транспорту та зв’язку України було видано наказ № 318 «Про передачу вантажних причалів ДП «Адміністрація річкових портів».

Відповідно до наказу Державному підприємству «Адміністрація річкових портів»(третя особа 1) необхідно передати з балансу, а Державному підприємству «Херсонський морський торговельний порт»(третя особа 2) прийняти на баланс вантажні причали, які розташовані за адресою: м. Херсон, Одеська площа, 6, а саме:

-          вантажний причал № 1 1946 р.п., інв. № 10001019;

-          вантажний причал № 2 1946 р.п. інв. № 20001019;

-          вантажний причал № 3 1946 р.п. інв. № 30001019;

-          вантажний причал 1988 р.п., інв. № 00000008.

Дочірнє підприємство «Херсонський річковий порт»Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот»(позивач 2) отримало від Державного підприємства «Херсонський морський торговельний порт»(третя особа 2) лист за № 01-11-11/165 від 23.04.2009 р. з вимогою забезпечити доступ на територію позивача комісії для роботи по прийманню вантажних причалів.

Акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот»(позивач 1) отримала від Державного підприємства «Херсонський морський торговельний порт»(третя особа 2) лист за № 3-12/398 від 19.05.2009 р. з повідомленням про необхідність сплачувати на користь останнього суму причального та санітарного зборів із суден, які будуть швартуватися до вантажних причалів № 1, № 2, № 3 та вантажного причалу 1988 р.п.

Позивачі вважають, що спірний наказ підлягає скасуванню, адже є неправомірним та таким, що порушує їх законні права та охоронювані законом інтереси у сфері публічно-правових відносин, у зв’язку із чим і звернулися до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову належить відмовити виходячи з наступних підстав.

Як зазначено у спірному наказі, його було прийнято з врахуванням погодження Укррічфлоту (лист від 22.01.2009 р. № 206-01/08.1/12-09), Фонду державного майна України (лист від 25.02.2009 р. № 10-16-2551), Міністерства економіки України (лист від 19.03.2009 р. № 3205-23/161), згідно з Законом України «Про управління об’єктами державної власності», Положення про порядок передачі об’єктів права державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.98 № 1482.

В результаті чого, відповідно до спірного наказу, Державному підприємству «Адміністрація річкових портів» (третя особа 1) необхідно передати з балансу, а Державному підприємству «Херсонський морський торговельний порт»(третя особа 2) прийняти на баланс вантажні причали, які розташовані за адресою: м. Херсон, Одеська площа, 6, а саме: вантажний причал № 1 1946 р.п., інв. № 10001019; вантажний причал № 2 1946 р.п. інв. № 20001019; вантажний причал № 3 1946 р.п. інв. № 30001019; вантажний причал 1988 р.п., інв. № 00000008.

Відповідно до Закону України «Про управління об'єктами державної власності», розпорядження Кабміну «Про затвердження переліку підприємств, установ та організацій, що передаються до сфери управління Мінтрансзв'язку»від 28.09.2004 р. № 684-р, Міністерство транспорту та зв'язку України є органом уповноваженим управляти державним майном Державного підприємства «Херсонський морський торговельний порт»та відповідно з наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 942 від 22 жовтня 2004 р. «Про створення Державного підприємства «Адміністрація річкових портів»органом уповноваженим управляти державним майном Державного підприємства «Адміністрація річкових портів».

Вищезазначені вантажні причали є власністю держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 67504, видане Херсонською міською радою від 26.06.2006 р. та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 11046940 від 26.06.2006 р.

Порядок передачі об'єктів права державної власності від одного підприємства іншому, що належать до сфери управління одного і того ж органу, уповноваженого управляти державним майном, визначено Положенням про порядок передачі об'єктів права державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 р. N 1482 (далі - Положення).

Абзацом 6 п. 4 Положення визначено, що передача об'єктів права державної власності від одного підприємства іншому, що належать до сфери управління одного і того ж органу, уповноваженого управляти державним майном, або самоврядної організації, здійснюється на підставі рішення цього органу або самоврядної організації, погодженого з підприємствами, а у разі передачі їх структурного підрозділу або нерухомого майна також з Фондом державного майна та Мінекономіки.

Відповідно до п.7 Положення, у разі коли передача державного майна здійснюється за рішенням органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій, пропозиції щодо передачі (крім випадків передачі майна, зазначеного в підпункті «д»п. 2 цього Положення) погоджуються відповідно до пункту 5 цього Положення (залежно від виду майна), а також з: Мінфіном та Фондом державного майна, у разі передачі майна із сфери управління одного органу, уповноваженого управляти державним майном, або самоврядної організації до сфери управління іншого органу, уповноваженого управляти державним майном, або самоврядної організації; Фондом державного майна у разі передачі структурного підрозділу підприємства або нерухомого майна від одного підприємства іншому, якщо вони належать до сфери управління одного органу, уповноваженого управляти державним майном, або самоврядної організації. Узгоджені пропозиції подаються ініціатором передачі до Мінекономіки для погодження такої передачі. Із вищезазначених правових норм вбачається, що у разі, коли передача державного майна здійснюється від одного підприємства іншому, якщо вони належать до сфери управління одного органу, уповноваженого управляти державним майном, то пропозиції щодо передачі погоджуються з Фондом державного майна та Мінекономіки, тому твердженням позивача 2 про необхідність погодження такої передачі, окрім Фонду держмайна та Мінекономіки, з Мінфіном є безпідставними.

Так, згідно з пп.б п. 4. Положення передача об'єктів права державної власності здійснюється за рішенням органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном і Фондом державного майна - щодо об'єктів, визначених підпунктами «б»і «є»пункту 2 цього Положення. Проте, це Положення визначає порядок безоплатної передачі об'єктів права державної власності із сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій.

У зв'язку з тим, що передача вантажних причалів згідно спірного наказу здійснювалася у сфері управління одного органу, уповноваженого управляти державним майном - Міністерства транспорту та зв'язку України, для такої передачі застосовується спеціальна норма положення, а саме: абзац 6 пункту 4, якою передбачено погодження такої передачі з Фондом державного майна та Міністерством економіки України.

Міністерством транспорту та зв'язку України отримано згоду на передачу вищезазначених вантажних причалів Фонду державного майна України (лист від 25.02.2009 р. № 10-16-2551) та Міністерства економіки України (лист від 19.03.2009 р. № 3205-23/161). Також, суд відзначає, твердження позивачів про необхідність погодження передачі вантажних причалів з балансу ДП «Адміністрація річкових портів»на баланс ДП «Херсонський морський торговельний порт»з АСК «Укррічфлот»та Дочірнім підприємством «Херсонський річковий порт»АСК «Укррічфлот»є помилковим, адже ними неправильно трактується поняття «підприємства», зазначеного у абз. 6 п.4 Положення. Абзац 5 п. 5 Положення встановлює необхідність погодження пропозиції щодо передачі об'єктів права державної власності з підприємством - у разі передачі закріпленого за ним на праві господарського відання (оперативного управління) майна.

Відповідно до п. 5 ст. 22 Господарського кодексу України, держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Статтею 137 Господарського кодексу України передбачено, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Як вбачається з матеріалів справи, вантажні причали, не закріплені за ДП «Херсонський річковий порт»АСК «Укррічфлот»та АСК «Укррічфлот»на праві оперативного управління. Вантажні причали знаходяться в управлінні ДП «Херсонський річковий порт»АСК «Укррічфлот»згідно умов договору управління майном б/н від 31.10.2006 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сіліним В.І. та зареєстрований в реєстрі за № 1950.

Відповідно до ч. 1 ст.1029 Цивільного кодексу України, за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Крім того, відповідно до п.6 ст. 1032 Цивільного кодексу України, у разі переходу права власності на майно, що є предметом договору управління, від установника управління до іншої особи договір управління не припиняється, крім випадків, коли право власності на майно переходить внаслідок звернення на нього стягнення.

Згідно з ч. 2 ст. 74 Господарського кодексу України, майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Частиною 3 ст. 136 Господарського кодексу України визначено, що до захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Тобто, у разі переходу не тільки права власності а й права господарського відання, від установника управління до іншої особи договір управління не припиняється.

Позивачами не доведено, які правові норми унеможливлюють передання з балансу на баланс державного майна, від одного підприємства іншому, якщо вони належать до сфери управління одного органу, уповноваженого управляти державним майном, якщо таке державне майно знаходиться в управлінні третьої особи.

Таким чином, із аналізу зазначених правових норм вбачається, що передача з балансу ДП «Адміністрація річкових портів»на баланс ДП «Херсонський морський торговельний порт»державного майна - вантажних причалів не припиняє дію договору управління майном б/н від 31.10.2006 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сіліним В.І. та зареєстрований в реєстрі за № 1950 та не змінює в односторонньому прядку обсягу прав та обов'язків управителя - ДП «Херсонський річковий порт».

Що стосується тверджень позивача 2 про наявність заходів про забезпечення позову, викладених в ухвалі Господарського суду міста Києва від 29.12.2008 р. у справі № 2/17, слід зауважити, що ДП «Адміністрації річкових портів»заборонено вчиняти будь-які дії щодо передачі в управління та/або в спільну діяльність державного майна - вантажних причалів будь-яким іншим особам, крім ДП «Херсонський річковий порт»АСК «Укррічфлот», тодані заходи забезпечення позову не стосуються заборон передачі з балансу на баланс державного майна - вантажних причалів.

Позивач 2 вважає, що підставою визнання недійсним оскаржуваного наказу, є відсутність погодження передачі вантажних причалів Антимонопольним комітетом України згідно пункту 5 Положення. Пунктом 5 положення визначено, що пропозиції щодо передачі об'єктів права державної власності, погоджуються ініціатором передачі з Антимонопольним комітетом - шляхом отримання дозволу на зазначену передачу у випадках, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.

Проте, суд вважає такі посилання позивача 2 на порушення вимог антиконкурентного законодавства безпідставними.

Позивач 2 зазначає про порушення ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», які виникли у зв'язку з виданням спірного наказу, а саме: надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції; дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Позивачем 2 не доведено, яким саме чином видання наказу про передачу з балансу на баланс державного майна (в межах одного органу управління) створює несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами, надає пільги чи інших переваги іншим суб'єктам господарювання. Вантажні причали, зазначені в оскаржуваному наказі, були до видання цього наказу та залишаються власністю Держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України після прийняття їх на баланс ДП «Херсонський морський торговельний порт».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції»економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Стаття 1 Закон України «Про недобросовісну конкуренцію»визначає поняття недобросовісної конкуренції, якою є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.

Суд не вбачає у спірному наказі ознак, які б не суперечили вимогам законодавства про захист економічної конкуренції та не потребує отримання дозволу на передачу вантажних причалів з балансу ДП «Адміністрація річкових портів» на баланс ДП «Херсонський річковий порт»в Антимонопольному комітеті України.

На виконання оспорюваного наказу члени комісії, згідно з наказом Укрморрічфлоту № 55 від 22.04.2009 р. «Про утворення комісії», наказу Укрморрічфлоту № 58 від 24.04.2009 р. «Про внесення змін до наказу Укрморрічфлоту від 22.04.2009 р. № 55», 11 червня 2009 р. був складений Акт приймання-передачі вантажних причалів з балансу ДП «Адміністрація річкових портів»на баланс ДП «Херсонський морський торговельний порт».

Отже, вантажні причали, які є державною власністю, на цей час знаходяться на балансі ДП «Херсонський морський торговельний порт»на праві господарського відання, таким чином, наказ Мінтрансу № 318 від 26.03.2009 р. виконаний.

Щодо справляння портових зборів, в тому числі причального та санітарного, про які вказує позивач 1, належить зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст. 84 Кодексу торговельного мореплавства України, Положення «Про портові збори», затвердженого постановою Кабміну від 12.10.2000 р. N 1544, Наказу Мінтрансу від 27.06.1996 р. N 214 «Про затвердження Зборів і плат за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України»з суден, які заходять під вантажні операції в ДП «Херсонський річковий порт»АСК «Укррічфлот» потрібно справляти портові збори.

Згідно з листом ДП «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України»№ 15/9 від 22.06.2009 р. по вантажним причалам, переданим згідно Акту приймання-передачі з балансу ДП «Адміністрація річкових портів» на баланс ДП «Херсонський морський торговельний порт», морський торговельний порт повинен нести витрати по їх утриманню, начисляючи амортизацію, та стягувати такі ж збори та плати за їх використання клієнтурою, як і по іншим причалам, як знаходяться на балансі морського порту.

Тому питання включення позивачем 1 витрат по сплаті причального та санітарного зборів до собівартості послуг, що ним надаються, є комерційною діяльністю, яка здійснюється на власний ризик.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем підтверджують обставини, на які позивач посилається на їх обґрунтування.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 КАС України).

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що позивачем у позовній заяві не були наведені обставини, які б підтверджувались достатніми доказами, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, та були спростовані доводами відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають, оскільки спірний наказ виданий позивачем в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства.

На підставі ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий суддяО.Є. Пилипенко Суддя                                                                                           Д.А. Костенко

Cуддя                                                                                                     В.М. Кочан

Дата підписання повного тексту постанови:19.03.2010 р.