Постанова № 9095968, 24.02.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 лютого 2010 року           16 год. 10 хв.           № 8/392

Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Ісаковій Є.К.

За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За позовомДержавної податкової адміністрації у м. Києві

До1)          Відкритого акціонерного товариства «Гайсинський маслосирзавод»

2)          Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт-Газ»

Прозобов’язання вчинити певні дії та стягнення коштів

За участю представників сторін

від позивача: Омельченко П.І. за дов. № 6/26-378 від 12.01.2010 р.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: Кропивницький М.А. за дов. № 8 від 20.01.2010 р.

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова адміністрація у м. Києві звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами до Відкритого акціонерного товариства «Гайсинський маслосирзавод» (надалі –відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт-Газ»(надалі –відповідач 2) про зобов’язання відповідача 2 повернути відповідачу 1 майно, яке було реалізовано у складі майнового комплексу згідно Протоколу № 111 проведення торгів від 25.04.2006 р. Товарної біржі «Центр нерухомості»(м. Вінниця); стягнення з відповідача 1 в доход держави 479904000,00 грн.

Представник податкового органу адміністративний позов підтримав, просив вимоги задовольнити. В обґрунтування заявленого позову вказує на те, що господарські договори, укладені між відповідачами є нікчемними правочинами, при цьому посилається на норми Цивільного та Господарського кодексів України.

Представник відповідача 1 надав суду заперечення проти адміністративного позову та письмові пояснення, в яких просив суд відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача 2 проти позовних вимог заперечував, свою позицію виклав письмово, просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову, вважає, що заявлені вимоги є безпідставними, необґрунтованими та недоведеними.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення учасників судового процесу, суд приходить до наступних висновків.

Згідно Протоколу № 111 проведення торгів від 25.04.2006 р. Товарної біржі «Центр нерухомості»(м. Вінниця) було проведено торги з реалізації майнового комплексу Відкритого акціонерного товариства «Гайсинський маслосирзавод»(відповідач 1), розташований за адресою: Вінницька область, м. Гайсин, вул. Плеханова, 45 та вул. Лермонтова, 1 (знаходяться обслуговуючі авто та гаражні приміщення).

Переможцем торгів було визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Стандарт-Газ»(відповідач 2), яке запропонувало найвищу пропозицію по ціні за лот –479904000,00 грн. (з ПДВ), у тому числі: будівлі та споруди –7659374,40 грн., обладнання та устаткування –460764129,60 грн., автотранспортна техніка –11480496,00 грн.

Переможця торгів –відповідача 2 було зобов’язано укласти договори купівлі-продажу придбаного майна протягом 10 робочих днів з моменту підписання протоколу торгів.

Для виконання результатів проведених торгів, між ТОВ «Стандарт-Газ»та ВАТ «Гайсинський маслосирзавод»було укладено ряд договорів:

-          договір купівлі-продажу від 26.04.2006 р. б/н, за яким відповідач 2 купив комплекси будівель та споруд, що знаходяться за адресою: Вінницька область, м. Гайсин, вул. Плеханова, 45 та вул. Лермонтова, 1, за ціною 7659374,40 грн. в т.ч. ПДВ 1276562,40 грн., передача майна за даним договором підтверджується актом прийому-передачі від 26.04.2006 р. № 1, видатковою накладною № Г-00000005 від 26.04.2006 р. та податковою накладною № 392 від 26.04.2006 р.;

-          біржовий контракт (договір купівлі-продажу) від 26.04.2006 р. № 1054/В-06, укладений брокерами в інтересах відповідачів, за яким відповідач 2 купив обладнання та устаткування згідно додатку до контракту, розташоване за адресою: Вінницька область, м. Гайсин, вул. Плеханова, 45, за ціною 460764129,60 грн., в т.ч. ПДВ 76794021,60 грн., передача майна за даним контрактом підтверджується актом прийому-передачі від 03.05.2006 р. б/н, видатковою накладною № Г-00000007 від 03.05.2006 р. та податковою накладною № 393 від 26.04.2006 р.

-          26 біржових контрактів (договорів купівлі-продажу від 01.06.2006 р. №№ 1063/В-06, 1064/В-06, 1065/В-06, 1066/В-06, 1067/В-06, 1068/В-06, 1069/В-06, 1070/В-06, 1071/В-06, 1073/В-06, 1073/В-06, 1074/В-06, 1075/В-06, 1076/В-06, 1077/В-06, 1078/В-06, 1079/В-06, 1080/В-06, 1081/В-06, 1082/В-06, 1083/В-06, 1084/В-06, 1085/В-06, 1086/В-06, 1087/В-06, 1088/В-06 від 09.06.2006 р.) укладених брокерами в інтересах відповідачів, за якими відповідач 2 купив автотранспорту техніку на загальну суму 11480496,00 грн., в т.ч. ПДВ 1913416 грн., передача автотранспорту за зазначеними контрактами підтверджується актом прийому-передачі від 09.06.2006 р. № 2, видатковою накладною № Г-00000006 від 09.06.2006 р. та податковою накладною № 394 від 26.04.2006 р.

Згідно акту про проведення розрахунків від 27.04.2006 р., підписаного представниками відповідачів та Акціонерного банку «Південний»(названий в акті –повірений), розрахунки між відповідачами було проведено наступним чином:

1)          відповідач 2 перерахував протягом 26 та 27 квітня 2006 року на рахунок повіреного в філії АБ «Південний»в м. Києві кошти в сумі 479904000 грн. за результатами біржових торгів по реалізації комплексу майна, належного відповідачу 1;

2)          повірений, після утримання з цієї суми 1308469,55 грн. витрат на купівлю валюти, кошти в сумі 478595530,45 грн. перерахував на рахунок відповідача 1, відкритого в філії АБ «Південний»в м. Києві.

Податковий орган вважає, що названі вище господарські договори, укладені між відповідачами на виконання Протоколу № 111 проведення торгів від 25.04.2006 р. з реалізації майнового комплексу, що належав відповідачу 1, є нікчемними правочинами, а тому звернувся до суду з позовними вимогами про зобов’язання відповідача 2 повернути відповідачу 1 майно, яке було реалізовано у складі майнового комплексу згідно Протоколу № 111 проведення торгів від 25.04.2006 р. Товарної біржі «Центр нерухомості»(м. Вінниця) та стягнення з відповідача 1 в доход держави 479904000,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову належить відмовити виходячи з наступних підстав.

Позовні вимоги податковий орган обґрунтовує тим, що угоди укладені на підставі Протоколу № 111 були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, позивач стверджує наступне:

- майно за вказаними контрактами придбане за завищеними цінами;

- в період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року ТОВ «Стандарт-Газ» завищено суму податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню та занижено суму вказаного податку, яка підлягає сплаті до бюджету; - ВАТ «Гайсинський маслосирзавод» не сплатило податок на додану вартість отриманий у складі ціни майна, відчуженого за вказаними правочинами;

- слідчим управлінням ДПА України порушено кримінальну справу відносно

головного бухгалтера ВАТ «Гайсинський маслосирзавод»за ознаками злочину передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України за фактом ухилення від сплати податків шляхом перерахування попередньої оплати за природний газ, який фактично не отримано;

- порушено кримінальні справи відносно посадових осіб ТОВ «Діавест»за ч. 3 ст.

212 КК України та ТОВ «ТД Гайсин»за ст. 15 ч. 5 ст. 191 КК України;

- порушено кримінальні справи відносно ТОВ «Експерт Макс ЛТД», ТОВ «Рефіл Метал Стар»та ТОВ «ВКП «П'ята гільдія»за фактом фіктивного підприємництва; - винесено рішення суду про визнання недійсними установчих документів ТОВ «Експерт Макс ЛТД». Обґрунтовуючи нормативно свої позовні вимоги ДПА у м. Києві одночасно посилається на ст. 228 Цивільного кодексу України та ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, не звертаючи уваги на те, що норми, які містяться у цих статтях не є тотожними ні за змістом, ні за порядком застосування, ні за наслідками.

Так, правочин, відповідно до ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України, вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, відповідно до ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, є нікчемним.

Зі змісту наведеної статті випливає, що вирішальну роль для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок є його спрямованість.

Для з'ясування змісту поняття «спрямованість правочину»необхідно звернутись до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, яка визначає правочин як є дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, спрямованість правочину визначається змістом цивільних прав та обов'язків, які намагається встановити особа, вчиняючи правочин.

Тобто, для відповіді на питання чи порушує правочин (договір) публічний порядок цілком достатньо ознайомитись з текстом договору, якщо він укладений у письмовій формі, або знати його зміст, якщо він вчиняється усно.

В той же час, ст. 207 Господарського кодексу України передбачає можливість визнання господарського зобов'язання в залежності від мети, з якою його було вчинено.

Тобто за змістом прав і обов'язків правочин відповідає закону, а мета, яку переслідують сторони або сторона - суперечить інтересам держави і суспільства.

Таким чином, підсумовуючи викладене необхідно дійти висновку, що визначення правочину таким що порушує публічний порядок не потребує поглибленого дослідження обставин його укладення та виконання, з'ясування мотивів його укладення, а визнання зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави і суспільства вимагає з'ясування мети, з якою діяли сторони, яка не завжди є очевидною і однозначною.

Враховуючи ці суттєві відзнаки законодавцем передбачений і різний порядок застосування норм про правочин, який порушує публічний порядок, та зобов'язання, вчинене з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 228, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, правочин, який порушує публічний порядок є нікчемним і визнання його недійсним в судовому порядку не вимагається.

Господарське зобов'язання, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Тобто, Господарським кодексом України прямо встановлено обов'язковість визнання правочину, який створений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, в судовому порядку.

Таким чином, з урахуванням ч. 2 ст. 207 Господарського кодекс України, яка визначає які зобов'язання є нікчемними, необхідно дійти висновку, що господарські зобов'язання, які вчинені з метою що суперечить інтересам держави і суспільства, закон відносить до оспорюваних, а не нікчемних.

Різняться також і наслідки правочинів, які порушують публічний порядок, та господарських зобов'язань, які вчинено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Так, наслідком вчинення правочину, який порушує публічний порядок, відповідно до ст. 228, 216 Цивільного кодексу України, може бути застосування реституції, а не звернення отриманого в дохід держави.

Наслідки визнання судом господарського зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства встановлені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України.

Так, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

На підставі викладеного необхідно дійти висновку, що позовні вимоги ДПА у м. Києві нормативно необґрунтовані, оскільки в позовній заяві не вказується чітко ґрунтуються позовні вимоги на нормах ст. 228 Цивільного кодексу України чи на нормах ст. 207, 208 Господарського кодексу України.

Посилання позивача, на те що норми вказаних статей є тотожними, а розбіжності в тексті статей є наслідком нерозуміння законодавцем змісту законів, судом до уваги не приймаються.

Посилання позивача на порушення податкового законодавства відповідачем 2, встановлені актом перевірки, є безпідставними, так як податкові зобов’язання вважаються не узгодженими у зв’язку з їх оскарженням до суду.

Така, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення податкового законодавства відповідачем 2, які встановлені актом від 12.03.2008 р. № 23/23-813/32553974 про результати невиїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт-Газ»(код за ЄДРПОУ 32553974) з питань правових відносин з відкритим акціонерним товариством «Гайсинський маслосирзавод»(код за ЄДРПОУ 00444435, м. Гайсин, Вінницька область) щодо правомірності формування податкового кредиту з ПДВ за період з 01.01.06 р. по 31.12.07 р., складеним позивачем.

На підставі цього акту ДПІ у Печерському районі м. Києва 19.03.2008 року прийняті податкове повідомлення-рішення № 0002492309/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 7000000 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0002502309/0, згідно якого суму податкового зобов’язання з ПДВ встановлено у розмірі 24719735,0 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 12359867,5 грн.

Відповідачем 2 подано в Окружний адміністративний суд м. Києва позовну заяву (вих. № 282 від 11.08.08 р.) до ДПІ у Печерському районі м. Києва про визнання нечинними вищевказаних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.04.2009 р. у справі № 13/332 вказані вище податкові повідомлення-рішення визнано нечинними.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2009 р. апеляційна скарга ДПІ у Печерському районі м. Києва залишена без задоволення, а постанова суду без змін.

Згідно з п. п. 5.2.4. Закону України від 21.12.2000 р. «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов’язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Згідно із статтею 71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАСУ.

Таким чином, висновки акту від 12.03.2008 р. №23/23-813/32553974 про результати невиїзної документальної перевірки не можуть бути визнані належним доказом наявності порушень відповідачем 2 податкового законодавства.

Висновки акту перевірки спростовуються висновками попередніх виїзних перевірок, проведених ДПІ у Печерському районі м. Києва, а також висновком аудиторської фірми.

Висновки акту №23/23-813/32553974 від 12.03.2008 р. спростовуються висновками попередніх виїзних перевірок, проведених ДПІ у Печерському районі м. Києва, про результати яких були складені нижченаведені довідки і акт:

1) акт ДПІ у Печерському районні м. Києва від 09.11.2006 р. №541/23-6132553974 про результати виїзної планової документальної перевірки ТОВ «Стандарт-Газ», код за ЄДРПОУ 32553974 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.07.2005 р. по 30.06.2006 р.;

2) довідка ДПІ у Печерському районні м. Києва від 04.12.2006 року № 1579/23-11/32553974 про результати виїзної позапланової перевірки ТОВ «Стандарт-Газ»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за період з 01.09.2006 року по 30.09.2006 року;

3) довідка ДПІ у Печерському районні м. Києва від 31.05.2007 р. № 1649/23-9/32553974 про результати виїзної позапланової перевірки ТОВ «Стандарт-Газ»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за період з 01.03.2007 року по 31.03.2007 року;

4) акт ДПІ у Печерському районні м. Києва від 17.07.2007 р. №408/23-10/32553974 про результати виїзної планової перевірки ТОВ «Стандарт-Газ»(код 32553974) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 р. по 31.03.2007 р.

В ході вказаних перевірок ДПІ у Печерському районі м. Києва повно та всебічно дослідила всі факти і дані щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість, на підставі чого дійшла висновків, що порушень податкового законодавства з боку ТОВ «Стандарт-Газ»не було.

Висновки акту перевірки №23/23-813/32553974 від 12.03.2008 р. також спростовуються Висновком спеціалістів з питань, викладених в запиті ТОВ «Стандарт-Газ», складеним 19 травня 2008 р. ТОВ Аудиторська фірма «НХД-Аудит»(свідоцтво № 2729 про внесення в реєстр суб’єктів аудиторської діяльності, затвердженого рішенням Аудиторської палати № 104 від 30.11.2001 р.).

Крім того, необхідно зазначити, що акт перевірки складений, як в ньому зазначено, лише «по матеріалам кримінальної справи №70-00361», тому його висновки не можуть бути об’єктивними, так як не ґрунтуються на всіх первинних документах фінансово-господарської діяльності відповідача 2.

Крім того, як зазначено в акті перевірки, він складений «на виконання Доручення в порядку ст. 114 КПК України та Постанови старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у м. Києві Назаренка О.О. від 18.01.2008 року по матеріалам кримінальної справи №70-00361». В ч. 2 акту вказано, що перевірка проводилася у період з 13.02.08 р. по 05.03.08 р.

Але у період з 21.01.2008 р. по 28.03.2008 р. слідчі дії по кримінальній справі № 70-00361 були зупинені постановами судів.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 21.01.2008 р. слідчі дії у кримінальній справі були зупинені на час розгляду скарги Бобровника С.О. Постановою Печерського районного суду м. Києва від 04.02.2008 р. скарга Бобровника С.О. залишена без задоволення. До апеляційного суду постанова суду не оскаржувалася.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 04.02.2008 р. слідчі дії у кримінальній справі були зупинені на час розгляду скарги Бобровника С.О. Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 25.02.2008 р. за результатами розгляду скарги Бобровника С.О. скасовано постанову старшого слідчого з особливо важливих справ слідчого відділу податкової міліції ДПА у м. Києві Назаренко О.О. від 14.01.2008 р. про порушення кримінальної справи за фактом закінченого замаху на заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, скоєного службовими особами ТОВ «Стандарт-Газ»за ознаками злочину, передбаченого ст. 15 ч.2, ст. 191 ч.5 Кримінального кодексу України, в порушенні кримінальної справи відмовлено. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28.03.2008 р. постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 25 лютого 2008 року скасована.

Тому у період з 21.01.2008 р. по 28.03.2008 р. проведення будь-яких слідчих дій було не можливим.

Крім того, 05.02.2008 року по справі № 4-40/08 постановою Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим скасовано постанову про порушення кримінальної справи № 70-00361. Дана судова постанова 11.03.2008 р. залишена без змін ухвалою апеляційного суду Автономної республіки Крим.

Таким чином, акт перевірки №23/23-813/32553974 від 12.03.2008 р. був складений ДПА у м. Києві не зважаючи на наявність заборони проведення слідчих дій по кримінальній справі згідно постанов Печерського і Шевченківського районних судів м. Києва.

Податковий орган стверджує, що відповідач 2 завдяки укладання та виконання вказаних на початку договорів отримав підстави для мінімізації податкових зобов’язань, таке твердження позивача спростовується наступним.

ТОВ «Стандарт-Газ»сформувало податковий кредит з ПДВ у сумі 79910885, 60 грн., який виник за наслідками господарської операції з купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ВАТ «Гайсинського маслосирзавод» у квітні 2006 року. При цьому законність та документальна обґрунтованість формування податкового кредиту підтверджена вищевказаними перевірками ДПІ у Печерському районі м. Києва.

          Але у подальшому на протязі 2006-2007 років ТОВ «Стандарт-Газ» згідно договорів купівлі-продажу від 29.11.2006 р., від 31.05.2007 р. №2-07 та від 01.11.2007 р. №15-07 продало ТОВ «А-С»значну частину раніше придбаного цілісного майнового комплексу гайсинського маслосирзаводу на загальну суму 359692824, 63 г рн., в тому числі ПДВ 59948504,10 грн. Остання сума була віднесена до складу податкових зобов’язань ТОВ «Стандарт-Газ», що відображено в наступних деклараціях з ПДВ:

-          за листопад 2006 року в сумі 6544860, 00 грн.,

-          за грудень 2006 року в сумі 16768756, 65 грн.,

-          за травень 2007 року в сумі 16713051, 30 грн.,

-          за листопад 2007 року в сумі 17 606 085, 93 грн.,

-          за грудень 2007 року в сумі 2316050, 22 грн.

Після цього у ТОВ «Стандарт-Газ»залишилося майна гайсинського маслосирзаводу на суму 119211175, 37 грн. і при подальшій реалізації вказаного майна сума ПДВ в розмірі 19 868 529, 22 грн. (приблизно) буде нарахована у вигляді податкових зобов’язань у відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість».

Оскільки ТОВ «Стандарт-Газ»проводив продаж майнового комплексу Гайсинського маслосирзаводу за ціною, не меншою остаточної балансової вартості, то після закінчення повного продажу ТОВ «А-С» майнового комплексу Гайсинського маслосирзаводу, як планувалось, податковий кредит з ПДВ, сформований ТОВ «Стандарт-Газ»внаслідок придбання майнового комплексу Гайсинського маслосирзаводу, буде рівнятися податковим зобов’язанням з ПДВ, сформованим ТОВ «Стандарт-Газ»внаслідок його продажу.

04.08.2008 року між ТОВ «Стандарт-Газ»та ТОВ «А-С»були укладені попередні договори купівлі-продажу, відповідно до яких ТОВ «Стандарт-Газ»зобов’язалося продати, а ТОВ «А-С»зобов’язалося купити у майбутньому по балансовій вартості майно (земельні ділянки, будівлі і споруди, автотранспорт), яке відноситься до складу майнового комплексу Гайсинського маслосирзаводу, та залишилося до цього часу не проданим ТОВ «А-С».

Лише накладений слідчим арешт на майно ТОВ «Стандарт-Газ»перешкоджає здійснити продаж залишку майнового комплексу гайсинського маслосирзаводу.

Крім того, ТОВ «Стандарт-Газ»з метою підвищення привабливості майнового комплексу Гайсинського маслосирзаводу оформив право власності на земельні ділянки, на яких цей комплекс розташований. Право власності ТОВ «Стандарт-Газ»підтверджується 3-ма Державними актами на право власності на земельну ділянку.

Викладені обставини доводять, що ТОВ «Стандарт-Газ»не мало намірів, вказаних позивачем, так як на протязі 2006-2007 років більша частина майнового комплексу Гайсинського маслосирзаводу була продана одному покупцю, а щодо залишку в 2008 р. укладені попередні договори. При цьому продаж здійснювався за балансовою вартістю (тобто за ціною придбання з урахуванням амортизації), проведені розрахунки та сформовані податкові зобов’язання з ПДВ ТОВ «Стандарт-Газ».

Також, в обґрунтування заявлених вимог позивач стверджує про пов’язаність ТОВ «Стандарт-Газ»з іншими учасниками біржових торгів.

Як вказано в протоколі проведення торгів в торгах приймали участь наступні учасники, яких представляли брокери:

- ТОВ «Стандарт-Газ»в особі брокера ТОВ «Вінвест-В»;

- ТОВ «Мікроінвест»в особі брокера ТОВ «ПТС»;

- ТОВ «Інтеренергія»в особі брокера ТОВ «Броксервіс».

Вказані підприємства не мали і не мають спільних учасників, керівників, не являлися засновниками (учасниками) одне у одного.

Згідно статуту ТОВ «Стандарт-Газ»його учасниками на час подання заявки до біржі, проведення біржових торгів, укладення договорів були громадяни України Сумніков Ігор Леонідович і Сомова Валентина Борисівна. Також на той час директором ТОВ «Стандарт-Газ»був Сумніков Ігор Леонідович, головним бухгалтером –Сомова Валентина Борисівна.

ТОВ «Стандарт-Газ»з моменту реєстрації до цього часу має адресу: м. Київ, вул. Кіквідзе, б. 18А.

Згідно довідки ТОВ «Інтеренергія», наданої ТОВ «Стандарт-Газ»(вих. №8 від 22.09.2008 р.), учасниками ТОВ «Інтеренергія»у 2006 р. були громадяни України Кулагін Олександр Олегович, Бойко Ольга Григорівна, директором був Кулагін О.О. ТОВ «Інтеренергія»було зареєстроване та фактично знаходилось за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 2, літ. «А». ТОВ «Інтеренергія»змінило своє місцезнаходження з 22.06.2006 р. на адресу: м. Київ, вул. Хорива, 41-Б.

Згідно довідки ТОВ «Мікроінвест», наданої ТОВ «Стандарт-Газ»(вих. №41 від 19.09.2008 р.), єдиним учасником і директором ТОВ «Мікроінвест»був громадянин України Стралківський Валерій Миколайович. Місцезнаходження ТОВ «Мікроінвест»: м. Київ, вул. Рейтарська, 35-А.

Твердження Позивача, що посадові особи ТОВ «Мікроінвест»та ТОВ «Інтеренергія»в різні часи були працевлаштовані в ТОВ «Стандарт-Газ», є безпідставними та недоведеними.

Представник відповідача 2 зазначив, що ТОВ «Стандарт-Газ»діяло самостійно та незалежно від інших учасників біржових торгів.

ТОВ «Стандарт-Газ»подав заявку на участь у торгах (вих. №2006/24 від 17.04.2006 р.), яка була прийнята Товарною біржею «Центр нерухомості» 18.04.2006 р. (вх. № 301).

Після, ТОВ «Стандарт-Газ»уклало з Товарною біржею «Центр нерухомості»договір-доручення № 253/01 від 18.04.2006 р. про розпорядження гарантійним внеском і сплату реєстраційного збору. Після цього для участі у торгах ТОВ «Стандарт-Газ»уклав договір від 18.04.2006 р. з брокером ТОВ «Вінвест-В» про надання брокерських послуг.

Не підтверджено доказами та нормативно не обгрунтоване твердження позивача про очевидне завищення вартості придбаного майнового комплексу.

Як вказано в п. 1.20.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Також, в законі вказується, що справедлива ринкова ціна –це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності-однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно із п. 1.20.4. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо товари (роботи, послуги) продаються з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції звичайною є ціна, отримана при такому продажу.

Згідно із п. 1.18. Закону України «Про податок на додану вартість»звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Факт продажу майнового комплексу Гайсинського маслосирзаводу на торгах, проведених на Товарній біржі «Центр нерухомості»(м. Вінниця) не заперечується позивачем, та підтверджується наданим ним Протоколом проведення торгів № 111 від 25.04.2006 р.

Таким чином, враховуючи те, що законодавством не встановлені граничні ціни на майно, яке відчужувалось за спірними контрактами, а також, враховуючи визначення справедливої ціни, суд приходить до висновку про відсутність підстав стверджувати про те, що сторони правочину допустили порушення публічного порядку при визначенні ціни.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги обставинами, від наявності чи відсутності яких не залежить задоволення позовних вимог.

Як стверджує позивач, сума податкового кредиту, сформованого відповідачем 2 в результаті перерахування 479 млн. грн. за майновий комплекс, до бюджету сплачена не була.

Позивач не заперечує того, що сплатив продавцю (постачальнику) –ВАТ «Гайсинський маслосирзавод»за отриманий майновий комплекс гайсинського маслосирзаводу відповідну суму податку на додану вартість.

У Довідці про вивчення та узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду України про відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету від 07.02.2007 р. вказується наступне: Для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов’язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов’язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Як зазначено у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 18.12.2007 р. № 8688, несплата контрагентом-постачальником сум ПДВ до бюджету за оподатковуваною операцією не є підставою для не включення таких сум ПДВ до складу податкового кредиту платником податку - покупцем і не може бути підставою для притягнення останнього до відповідальності.

Розрахунки відповідача 1 з його контрагентами і далі по ланцюгу платежів, наведений позивачем опис руху грошових коштів, отриманих відповідачем 1, не є доказом нікчемності договорів, укладених між відповідачами.

Стосовно наявності кримінальних справ відносно деяких підприємств.

Позивач наводить інформацію про різні порушені кримінальні справи, яка не має доказового значення по цій справі. Позивач не пояснює: які саме обставини, встановлені в ході досудового слідства по цим кримінальним справам, є доказами нікчемності договорів, укладених між відповідачами.

До того ж, як вбачається з позову, вироки по кримінальним справам ще не винесені.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що позивачем у позовній заяві не були наведені обставини, які б підтверджувались достатніми доказами, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, та були спростовані доводами відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 5 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства, у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва –

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СуддяО.Є. Пилипенко

Дата підписання повного тексту постанови: 19.03.2010 р.