Постанова № 9081871, 15.04.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2010 р.Справа № 18/115/09

м. Одеса

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді М.В. Сидоренко

суддів Н.Б. Таценко, М.А. Мишкіної

при секретарі судового засідання Скуділо О.В.

за участю представників сторін

від позивача ОСОБА_1

від відповідача Репченко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” в особі Миколаївської обласної дирекції

на рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2010 р.

у справі № 18/115/09

за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_4

до публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” в особі Миколаївської обласної дирекції

про визнання недійсним кредитного договору № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008 р.

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням господарського суду від 25.01.2010 р. (суддя Давченко Т.М.) позов задоволено повністю, визнано недійсним кредитний договір № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008 р., укладений між відкритим акціонерним товариством „Райффайзен Банк Аваль” (далі ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”, Банк) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4, ФОП), оскільки суд дійшов висновку, що умови кредитного договору № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008 р. суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства України, так як жодна зі сторін вказаного кредитного договору не надала доказів наявності індивідуальної ліцензії на здійснення такої операції як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що свідчить про неможливість використання в розрахунках між сторонами кредитного договору доларів США в якості засобу платежу, що згідно зі ст.215 ЦК України є підставою недійсності такого договору.

Також, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість посилань відповідача, як на доказ в якості обґрунтування можливості здійснювати кредитування в іноземній валюті, на дозвіл Національного банку України № 10-4 від 11.10.2006 р., зокрема на зазначену в додатку до цього дозволу операцію залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, оскільки відкритим акціонерним товариством „Райффайзен Банк Аваль” не надані докази того, що грошові кошти, надані ФОП ОСОБА_4 є залученими.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Банк звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його (рішення) скасувати та прийняти нове, відмовивши в задоволенні позову. При цьому скаржник вважає, що Банк має право розміщувати кошти як в національній так і в іноземній валюті, що підтверджується банківською ліцензією № 10 від 11.10.2006 р. та приписами ст. 2, п. 3 ч. 1, п. п. 3-7 ч. 2 ст. 47, ст. 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність”.

Також, скаржник вважає, що посилання суду на необхідність отримання, для використання іноземної валюти як засобу платежу або застави на території України, індивідуальної ліцензії НБУ, згідно п. г) ч. 4 ст. п Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.2003 р. (далі - Декрет), є помилковим, оскільки до спірних правовідносин повинна застосовуватись спеціальна норма Декрету п. в) ч. 4 ст. Декрету. Таким чином, на думку скаржника, індивідуальна ліцензія необхідна лише у випадку якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі, які (межі) законодавцем не встановленні.

Крім того, скаржник не погоджується з позовними вимогами щодо недійсності оскаржуваного кредитного договору у звязку з тим, що він не скріплений печаткою юридичної особи ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”, оскільки печатка, якою скріплювався кредитний договір, містить ідентифікаційний код юридичної особи - ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” (14305909), а правлінням банку прийнято постанову № П-182/2 від 09.11.2009 р., якою передбачено існування печатки Миколаївської обласної дирекції; тобто спірний правочин підписано належними і уповноваженими особами, а також скріплено належною печаткою юридичної особи.

У відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 вважає її безпідставною і необґрунтованою, просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Під час розгляду апеляційної скарги судом, в порядку ст. 25 ГПК України, здійснювалась заміна відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” його правонаступником публічним акціонерним товариством „Райффайзен Банк Аваль”.

Ухвалою апеляційної інстанції продовжувався строк розгляду апеляційної скарги на один місяць до 10.05.2010 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судова колегія, приходить до наступного.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не звязана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Оскаржуваним рішенням господарського суду позов задоволений повністю з мотивів, викладених в описовій частині даної постанови. Судова колегія вважає, що висновки суду відповідають чинному законодавству та матеріалам справи, а тому підстави для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

Так, відповідно до приписів ст. ст. 47, 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність” банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, в тому числі розміщувати залучені кошти на підставі банківських ліцензій. При цьому під поняття „кошти” підпадають як гроші у національній валюті так і в іноземній валюті.

Діяльність банків щодо здійснення ними операцій з видачі кредитів регулюється положеннями ЦК України, ГК України, Закону „Про банки і банківську діяльність” та іншими нормативно-правовими актами. Аналізуючи перелічені вище норми чинного законодавства, судова колегія приходить до висновку, що спеціальною нормою, яка регулює діяльність банків з видачі кредитів саме в іноземній валюті, являється Декрет КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі Декрет про систему валютного регулювання), положеннями якого визначені дозвільні документи, що повинна отримати банківська установа в НБ України для отримання нею права на здійснення в тому числі й операцій з видачі кредитів резидентам України в іноземній валюті (валютних операцій).

Так, відповідно до приписів ст. 5 Декрету про систему валютного регулювання, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, в тому числі:

1) для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі,

2) для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Відтак, посилання скаржника, в якості правомірності укладення ним спірного кредитного договору, на отриману Банком генеральну ліцензію є помилковим, оскільки наявність такої генеральної ліцензії не надає Банку права на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті, які, згідно до наведених вище положень ст. 5 Декрету про систему валютного регулювання, можуть здійснюватись лише на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Таким чином, враховуючи розмір кредиту, а також те, що спірний кредитний договір № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008 р. від імені Банку укладений філією, колегія суддів дійшла висновку про те, що скаржник для підтвердження правомірності укладення цього кредитного договору був повинний, у відповідності до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, надати господарському суду докази отримання в установленому законодавством порядку індивідуальної ліцензії на здійснення даної валютної операції або довести суду, що він мав право на укладення спірного договору без отримання такої індивідуальної ліцензії. Скаржник а ні суду першої інстанції, а ні в апеляційній інстанції, всупереч вказаним вище нормам процесуального законодавства, будь-які саме належні докази зазначеної вище обставини не надав. Отже, доводи апеляційної скарги щодо наведених вище обставин апеляційною інстанцією відхиляються як не доведені документально.

Між тим, апеляційна інстанція погоджується з правовою позицією скаржника про необґрунтованість доповнених позовних вимог щодо недійсності оскаржуваного кредитного договору у звязку з тим, що він не скріплений печаткою юридичної особи ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”.

Так, відповідно до п. 3.2.7 Наказу N 17 від 11.01.1999 р. „Про затвердження Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів” (далі Інструкція) філіям, іншим відокремленим підрозділам підприємств, установ, організацій, господарських обєднань, субєктів підприємництва тощо, дозволяється виготовлення каучукових і металевих печаток у разі, якщо це передбачено статутом, положенням або наказом про ці філії; в даному випадку, стороною кредитного договору є саме Банк, а підпис уповноваженої особи Банку на цьому кредитному договорі посвідчений печаткою Дирекції з позначенням, зокрема: „Миколаївська обласна дирекція”. Наразі, печатка Кредитора на названому кредитному договорі крім зазначення „Миколаївська обласна дирекція ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”, Україна, м. Київ”, містить також ідентифікаційний код 14305909, котрий згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 № 646961 від 05.11.2009 р. (а. с. 63-64) і довідки з ЄДРПОУ № 17769/06 (а. с. 33) належить саме юридичній особі Банку. При цьому, п. 2 ч. 2 ст. 207 ЦК України не передбачає необхідності скріплення правочину саме якоюсь конкретно визначеною печаткою юридичної особи. Судова колегія зазначає, що оскаржуване рішення не містить щодо вказаного посилання будь-якого висновку, але це не являється підставою для скасування або зміни судового рішення.

З врахуванням наведених вище положень, а також висновків господарського суду, наведених ним в оскаржуваному рішенні, з якими апеляційна інстанція погодилась, судова колегія вважає, що правових підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2010 р. по справі № 18/115/09 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Сидоренко М.В.

Суддя Таценко Н.Б.

Суддя Мишкіна М.А.

Постанова підписана 19.04.2010 р.