Рішення № 90799803, 23.07.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.07.2020Справа № 910/3077/20

За позовомПублічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк"доОСОБА_1 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпериклаз" простягнення грошових коштівСуддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники сторін:

від позивача:Мартинюк Є.В.від відповідача:не з`явивсявід третьої особи:не з`явився

В судовому засіданні 23.07.2020 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представника позивача, що повне рішення буде складено 06.08.2020 року.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" (надалі - "АБ "Укргазбанк") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпериклаз" не було виконано належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором №1/2010 від 02.03.2010 щодо повернення суми кредиту та сплаті процентів за користування ним у встановлені строки, у зв`язку з чим виникло триваюче порушення відповідного грошового зобов`язання, а тому позивач вказує на наявність правових підстав для стягнення з відповідача, як поручителя на підставі укладеного з банком договору поруки №23 від 27.10.2011, інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 12 006 460,34 грн., нарахованих за час прострочення позичальником виконання вказаних зобов`язань у загальний період з 01.03.2017 по14.02.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/3077/20, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпериклаз" (надалі - "ТОВ "Укрпериклаз"), призначено проведення підготовчого засідання на 14.04.2020, яке не відбулось та ухвалою суду від 28.04.2020 було призначено на 19.05.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 09.06.2020.

04.06.2020 через відділ діловодства суду представником третьої особи подано письмові пояснення, згідно яких вказував на те, що позивачем було подано даний позов поза межами строків позовної давності, у зв`язку з чим в його задоволенні необхідно відмовити.

В судовому засіданні 09.06.2020 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 30.06.2020.

19.06.2020 через відділ діловодства суду представником позивача подано письмові пояснення стосовно пояснень третьої особи щодо позову, згідно яких з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, вказував на те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, а тому заявлення до стягнення за поданим поштою 28.02.2020 інфляційних втрат та 3% річних, нарахування яких охоплюється періодом з 01.03.2017 по 14.02.2020, свідчить про дотримання визначених законодавством строків позовної давності.

23.06.2020 через відділ діловодства суду представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у відповідності до якого в задоволенні позову просив відмовити повністю та вказував, зокрема, на те, що: даний позов, з вимогами по стягненню коштів з поручителя як солідарного боржника на підставі заборгованості, яка виникла за цивільно-правовими договорами - кредиту та поруки, повинен розглядатися за правилами територіальної юрисдикції згідно Цивільного процесуального кодексу України місцевим судом за місцем проживання відповідача; за наслідками виконання судових рішень у справах №927/671/18 та №910/6259/13 позивачем було отримано за рахунок заставленого майна задоволення своїх вимог до боржника у сумі, що значно перевищує заборгованість останнього, в т.ч. перекриває суми, що позивач намагається стягнути з поручителя в межах даного спору.

26.06.2020 через відділ діловодства суду представником позивача подано відповідь на відзив, згідно якої вказав на те, що: оскільки в даному випадку спірний договір поруки направлено на забезпечення зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи, то спір про стягнення коштів з поручителя слід розглядати саме за правилами господарської юрисдикції; положення ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачають відшкодування збитків (майнової шкоди), а є засобом захисту від знецінення грошових коштів, тому позивач наділений правом стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за час невиконання останнім взятих на себе зобов`язань по сплаті заборгованості за кредитним договором, стягнутої з нього заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27.08.2013 у справі №761/8796/13-ц, що не виконувалося протягом п`яти років і на даний час повністю не виконано.

В судовому засіданні 30.06.2020 судом оголошено перерву у підготовчому засіданні до 14.07.2020, в якому було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.07.2020.

21.07.2020 через відділ діловодства представником відповідача було подано додаткові пояснення, у відповідності до яких вказував на те, що: невиконання основного зобов`язання поручителем, навіть за наявності судового рішення про стягнення відповідних коштів, не породжує виникнення у поручителя власного зобов`язання перед кредитором; в даному випадку умовами спірного договору поруки були визначено обсяг відповідальності поручителя, який не включає в себе обов`язок по відшкодуванню інфляційних втрат та сплаті 3% річних за час прострочення виконання боржником забезпеченого основного зобов`язання; позивач звернувся з даним позовом до суду поза межами шестимісячного строку з моменту настання строку виконання основного зобов`язання, а тому порука за спірним договором поруки є припиненою на підставі ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України.

В судове засідання 23.07.2020 з`явився представник позивача, надав пояснення по суті спору, за змістом яких позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю.

Відповідач та третя особа, повідомлені про час і місце розгляду справи належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, своїх повноважних представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, будь-яких заяв, клопотань до суду не подали.

За змістом ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на наведене, приймаючи до уваги належність повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце розгляду справи, відсутність будь-яких повідомлень від них про причини неявки представників в судове засідання, викладення відповідачем та третьою особою своїх позицій стосовно спору в заявах по суті спору, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача та третьої особи.

В судовому засіданні 23.07.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі зібраних в матеріалах справи документів, встановлених судовими рішеннями у справах №761/8796/13-ц, №910/6259/13 та №927/671/18 обставин та повідомленої представниками учасників сторін інформації, вбачається наступний перебіг спірних правовідносин.

02.03.2010 між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" (Банк) та ТОВ "Укрпериклаз" (позичальник) було укладено кредитний договір №1/2010, до якого в подальшому сторонами було внесено зміни згідно додаткових угод №1 від 22.04.2011 та №2 від 27.10.2011 (надалі разом - "Кредитний договір"), у відповідності до умов якого Банк надав позичальнику кредит в розмірі 40 000 000,00 грн. строком з 02.03.2010 по 01.04.2014, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в межах строку кредитування в розмірі 17% річних.

Пунктом 3.2 Кредитного договору встановлено, що погашення кредиту позичальник здійснює відповідно до графіку погашення кредиту, який наведено в додатку №1 до договору.

Проценти сплачуються позичальником щомісяця, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом, а також в день закінчення строку на який надано кредит (п. 3.4 Кредитного Договору).

На виконання умов Кредитного договору Банком було надано позичальнику кредитні кошти в розмірі 40 000 000,00 грн.

В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним Кредитним договором 27.10.2011 між Банком (кредитор), ОСОБА_1 (поручитель) та ТОВ "Укрпериклаз" було укладено договір поруки №23 (надалі - "Договір поруки"), у відповідності до п. 1.1 якого поручитель поручається перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань по Кредитному договору, за умовами якого позичальник зобов`язаний у порядку та на умовах, викладених у кредитному договорі не пізніше 01.04.2014 повернути кредит у розмірі 40 000 000,00 грн., сплатити проценти за користування кредитними коштами у межах строку кредитування, виходячи з 17% річних, сплатити проценти за користування кредитними коштами, що не повернуті у терміни, передбачені кредитним договором (прострочена заборгованість), виходячи з 32% річних, сплатити нараховані та несплачені станом на 27.10.2011 проценти в розмірі 1 494 893,72 грн., а також комісії, штрафи та пені у розмірі та у випадках, передбачених кредитним та цим договорами.

Пунктами 1.2, 1.3 Договору поруки встановлено, що поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за порушення виконання зобов`язань по кредитному договору. Поручитель, підписуючи цей договір, засвідчує, що він ознайомлений з положеннями кредитного договору та згоден забезпечувати виконання всіх його умов.

Згідно із п. 1.4 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник - за повернення кредиту, сплату процентів за користування кредитними коштами, комісії, неустойки, можливих штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов`язань.

Відповідно до п. 1.5 Договору поруки порукою за цим договором також забезпечується виконання позичальником зобов`язань по кредиту у разі вимоги кредитора про дострокове виконання зобов`язань по кредитному договору, на умовах та з підстав, передбачених у кредитному договорі.

Положеннями п.п. 5.1, 5.2 Договору поруки встановлено, що цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до припинення забезпеченого ним зобов`язання позичальника за договором. Порука також припиняється якщо кредитор протягом 3-х (трьох) років з дня настання строку виконання зобов`язання позичальника за договором не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк виконання зобов`язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то відповідальність поручителя перед кредитором припиняється після закінчення одного року з дня укладання цього договору.

В квітні 2013 року, Банк звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, згідно якого просив стягнути солідарно з відповідачів як поручителів заборгованість, яка утворилась за Кредитним договором станом на 28.02.2013 в сумі 39 168 141,74 грн., що складалась з: 36 700 809,23 грн. - заборгованість по кредиту строкова; 478 618,77 грн. - заборгованість по процентам строкова за період з 01.02.2013 по 28.02.2013; 1 696 754,04 грн. - заборгованість по процентам прострочена; 102 971,60 грн. - заборгованість по неустойці (пені) за несвоєчасне повернення кредиту; 188 988,11 грн. - заборгованість по неустойці (пені) за несвоєчасну сплату процентів, на підставі якого було відкрито провадження у справі №761/8796/13-ц.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27.08.2013 у справі №761/8796/13-ц, зміненим рішеннями Апеляційного суду міста Києва від 11.02.2014 та від 08.07.2014, стягнуто з ОСОБА_1 як поручителя та солідарного боржника ТОВ "Укрпериклаз" на користь Банку заборгованість за Кредитним договором у розмірі 39 023 172,41 грн., яка складається з: 36 700 809,23 грн. - строкової заборгованості за кредитом; 478 618,77 грн. - строкової заборгованість по відсоткам за період з 01.02.2013 по 28.02.2013; 1 696 754,04 грн. - простроченої заборгованості по відсоткам; 34 463,28 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредиту; 112 527,09 грн. - пені за несвоєчасну сплату відсотків.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 11.06.2019 у справі №927/671/18 було затверджено мирову угоду, укладену між ПАТ АБ "Укргазбанк" та ТОВ "Укрпериклаз", відповідно до якої ТОВ "Укрпериклаз" в рахунок часткового погашення заборгованості за Кредитним договором передав, а Банк прийняв у власність майно, визначене в п. 1 цієї мирової угоди, в рахунок часткового погашення заборгованості за Кредитним договором в сумі 37 183 920,00 грн., в т. ч.: 2 151 243,30 грн. - заборгованість по простроченим відсоткам; 35 032 676,70 грн. - прострочена основна заборгованість за кредитом.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2020 у справі №910/6259/13 за позовом ПАТ АБ "Укргазбанк" до ТОВ "Укрпериклаз", ТОВ "Зайтек", ПрАТ "СК "Вестін", ТОВ "Мерсес плюс", ТОВ "АЗС-Груп-А", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні: позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , відповідача - Дексвуд Лімітед, про стягнення 82 402 989,44 грн., апеляційну скаргу ПрАТ "СК "Вестін" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 задоволено частково, вказане рішення скасовано частково, а його резолютивну частину викладено в новій редакції, згідно якої, зокрема: позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Укрпериклаз" на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" 36 700 809,23 грн. суми основного боргу, 24 129,51 грн. простроченої заборгованості по процентах, пені за несвоєчасну сплату процентів за період з 05.04.2012 по 28.02.2013 в розмірі 112 527,09 грн. та пені за несвоєчасне повернення кредиту за період з 02.04.2012 по 18.06.2012 в розмірі 34 463,28 грн.

Звертаючись з позовом до суду позивач вказує на те, що у зв`язку з триваючим невиконанням підтвердженого заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27.08.2013 у справі №761/8796/13-ц зобов`язання відповідача з виконання передбачених Кредитним договором та Договором поруки зобов`язань Банк вправі вимагати від відповідача сплати коштів, в порядку статті 625 Цивільного кодексу України, зокрема: 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту за період з 01.03.2017 по 14.02.2020 у розмірі 2 607 201,54 грн.; 3% річних за несвоєчасне погашення процентів за період з 01.03.2017 по 02.07.2020 у розмірі 152 399,77 грн.; інфляційних втрат, пов`язаних з несвоєчасним погашенням кредиту за період з 01.03.2017 по 31.01.2020, у розмірі 8 731 240,36 грн.; інфляційних втрат, пов`язаних з несвоєчасним погашенням процентів за період з 01.03.2017 по 02.07.2019, у розмірі 515 618,67 грн.

Отже, спір у справі стосується наявності правових підстав для покладення на відповідача як поручителя згідно Договору поруки обов`язку з оплати інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період прострочення виконання зобов`язань боржника згідно Кредитного договору по поверненню тіла кредиту та сплаті процентів за користування ним, суми яких було стягнуто з поручителя судовими рішеннями в межах справи №761/8796/13-ц.

При цьому, суд відзначає, що фактичним предметом вирішення спору у даній справі є саме дослідження питання відшкодування втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) за користування грошовими коштами за рахунок поручителя внаслідок триваючого прострочення виконання зобов`язання боржника, в той час, як інші обставини виникнення та перебігу правовідносин кредитування згідно Кредитного договору (надання кредиту, його часткове погашення, нарахування процентів за користування ним, порушення позичальником строків повернення кредиту та сплати процентів за користування ним, визначення розміру заборгованості позичальника за Кредитним договором по поверненню тіла кредиту та сплаті процентів за користування ним) були предметом дослідження та встановлені судовими рішеннями, зокрема, в межах справи Шевченківського районного суду міста Києва №761/8796/13-ц та справи Господарського суду міста Києва №910/6259/13, а тому в силу приписів ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному дослідженню та доведенню.

Так, позивач стверджує, що у визначений ним загальний період з 01.03.2017 по 14.02.2020 у відповідача існувало прострочене грошове зобов`язання по сплаті на користь Банку стягнутої заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27.08.2013 у справі №761/8796/13-ц, зміненим рішеннями Апеляційного суду міста Києва від 11.02.2014 та від 08.07.2014, заборгованості за Кредитним договором по поверненню тіла кредиту та сплаті відсотків за користування ним, а тому існують правові підстави для застосування до відповідача (поручителя) встановленої ст. 625 Цивільного кодексу України цивільно-правової відповідальності.

Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

При цьому, вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Тобто, саме по собі судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення певного зобов`язання.

Отже, за існування між сторонами спору, вирішення якого передано на розгляд суду, певних цивільних або господарських зобов`язань, прийняте за наслідками такого вирішення судове рішення не може їх змінювати, а тим паче породжувати нових зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок щодо неможливості зміни судовим рішенням правових природи зобов`язань, щодо невиконання яких виник спір, викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18.

Відтак, досліджуючи правову природу обов`язку відповідача сплатити на користь позивача присуджену до стягнення за судовим рішенням суму коштів слід виходити саме з правової природи правовідносин таких сторін, в межах яких виник переданий на розгляд суду спір між ним.

В даному випадку, такий спір в межах правовідносин Банку з ОСОБА_1 виник в рамках виконання договору поруки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. Глави 49 Цивільного кодексу України.

Договір поруки є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст.ст. 173, 174, 175, 283, 284, 285, 286 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 509, 759, 793, 797 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Отже, за своєю правовою договір поруки є додатковим, акцесорним зобов`язанням, який забезпечує належне виконання основного зобов`язання та виникає за умови існування основного, тому у поручителя не виникає власних зобов`язань перед кредитором, а він виключно несе солідарну відповідальність за неналежне виконання боржником своїх зобов`язань.

Тобто, навіть за наявності судового рішення про стягнення боргу по сплаті тіла кредиту з поручителя, невиконання такого зобов`язання не породжує виникнення у поручителя власного грошового зобов`язання перед кредитором, а відтак, і можливість застосування до нього окремої відповідальності за прострочення такого грошового зобов`язання відсутня.

За таких обставин, посилання позивача на наявність правових підстав для притягнення відповідача до власної цивільно-правової відповідальності, передбаченої положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України, за час існування грошового зобов`язання по сплаті на користь Банку стягнутої заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27.08.2013 у справі №761/8796/13-ц, зміненим рішеннями Апеляційного суду міста Києва від 11.02.2014 та від 08.07.2014, заборгованості за Кредитним договором по поверненню тіла кредиту та сплаті відсотків за користування ним, є необґрунтованими, адже в силу правової природи спірних правовідносин такі судові рішення не можуть породжувати виникнення у поручителя власних зобов`язань перед кредитором.

Наведене не нівелює права кредитора на задоволення своїх вимог до боржника, які випливають із основного зобов`язання, за рахунок поручителя, однак, виключно в межах встановлених відповідним договором поруки обсягів відповідальності поручителя.

За змістом приписів ст.ст. 553, 554 Цивільного кодексу України обсяг відповідальності поручителя визначається умовами договору поруки виходячи із умов основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, адже обсяг зобов`язань поручителя перед кредитором не може бути більшим ніж обсяг зобов`язань боржника.

При цьому, в ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України визначено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Тобто, законодавцем було надано право сторін на визначення чіткого обсягу відповідальності поручителя перед кредитором в умовах відповідного договору.

В даному випадку, в положеннях п. 1.4 Договору поруки сторонами було конкретизовано зобов`язання позичальника за які поручитель відповідає в тому ж обсязі перед кредитором, а саме: за повернення кредиту, сплату процентів за користування кредитними коштами, комісії, неустойки, можливих штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов`язань.

Відтак, сторонами на підставі приписів ст.ст. 6, 554, 628 ЦК України в умовах Договору поруки було закріплено межі відповідальності поручителя перед кредитором - чітко визначено зобов`язання, за невиконання яких він несе відповідальність як солідарний боржник.

При цьому, передбачене ст. 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не є штрафними санкціями, а є окремим способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

В постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 було зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Отже, враховуючи приписи ст. 11 Цивільного кодексу України наведене право та кореспондуючий йому обов`язок виникають в силу закону, що не потребує його окремого закріплення в положеннях укладеного між кредитором та боржником договору (основного договору).

Однак, в будь-якому випадку передбачена положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України цивільно-правова відповідальність боржника за невиконання грошового зобов`язання перед кредитором становить окреме зобов`язання боржника, виконання якого може бути забезпечено порукою.

Тому, за наявності факту відступу при вчиненні правочину поруки від загального правила щодо визначення обсягів відповідальності поручителя перед кредитором (в силу Закону поручитель відповідає в тому обсязі, що і боржник, якщо інше не визначено в договорі) та унормування за власною волею в положеннях такого договору чіткого переліку відповідного обсягу відповідальності, сторони, маючи намір встановити обов`язок поручителя по сплаті на користь кредитора за боржника в т.ч. передбаченої ст. 625 Цивільного кодексу України цивільно-правової відповідальності, зобов`язані відобразити забезпечення такого зобов`язання в умовах договору поруки, не в залежності від того, що таке зобов`язання боржника виникає в силу Закону.

В той же час, визначаючи обсяги відповідальності відповідача (поручителя) перед Банком (кредитором) сторонами в умовах Договору поруки не було встановлено, що поручитель несе відповідальність перед кредитором за невиконання божником, який прострочив виконання основного грошового зобов`язання по поверненню тіла кредиту та сплаті відсотків за користування ним згідно умов Кредитного договору, зобов`язання по сплаті установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, право вимоги по сплаті яких від боржника гарантоване кредитору приписами ст. 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, правові підстав для стягнення з відповідача на підставі Договору поруки інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період існування прострочення ТОВ "Укрпериклаз" виконання взятого на себе грошового зобов`язання за Кредитним договором по поверненню тіла кредиту та сплаті відсотків за користування ним від сум, встановлених судовими рішеннями у справі №761/8796/13-ц, відсутні, адже умовами Договору поруки не було визначено взяття поручителем на себе відповідальності за виконання такого зобов`язання боржника перед кредитором.

При цьому, суд враховує посилання позивача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, відносно того, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, а тому заявлення до стягнення за поданим поштою 28.02.2020 позов інфляційних втрат та 3% річних, нарахування яких охоплюється періодом з 01.03.2017 по 14.02.2020, свідчить про дотримання визначених законодавством строків позовної давності.

Однак, в даному випадку відсутні правові підстави в силу приписів ст. 11, 553, 554 Цивільного кодексу України та умов Договору поруки для стягнення заявлених сум саме з відповідача, а тому судом не застосовуються строки позовної давності в межах вирішення даного спору, однак, позивач не позбавлений права на пред`явлення таких вимог безпосередньо до боржника в межах визначених строків.

У відповідності до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За встановлених на підставі зібраних в матеріалах справи доказів обставин спірних правовідносин суд приходить до висновку, що позивачем в розрізі застосування положень ст.ст. 11, 546, 553, 554, 625 Цивільного кодексу України в комплексі з умовами Договору поруки не доведено існування обов`язку відповідача як поручителя згідно вказаного договору з оплати інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період існування триваючого прострочення ТОВ "Укрпериклаз" виконання своїх зобов`язань згідно Кредитного договору по поверненню тіла кредиту та сплаті процентів за користування в межах суми, встановлених судовими рішеннями у справі №761/8796/13-ц.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог АТ "Укргазбанк" необхідно відмовити.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 73, 74, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 06.08.2020р.

Суддя О.В. Котков