Постанова № 9078051, 15.02.2010, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-7884/09/1770

15 лютого 2010 року 09год. 55хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Шарапи В.М. за участю секретаря судового засідання Пилипчук В.Є. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Головачик В.О., Павленко В.В.,

відповідача: представник Красовський А.С., Гак Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Закрите акціонерне товариство "Костопільський завод скловиробів" <Список ><Позивач в особі >третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача <3-тя особа >

доКостопільська міжрайонна державна податкова інспекція третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача <3-тя особа >

про визнання нечинним рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач – Закрите акціонерне товариство «Костопільський завод скловиробів» звернувся до суду з позовом про визнання нечинним рішення Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 07.12.2009 року № 0000232200. Уточнивши позовні вимоги, позивач просить визнати нечинним рішення Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції від 07 грудня 2009 року за №0000232200 в частині нарахування штрафних санкцій за контрактом KTZ-RVM 01/08 («REVIMAS s.r.l», Італія) в розмірі 759871,01 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, пояснив суду, що дане рішення податковою інспекцією прийняте за результатами проведеної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства при виконанні умов зовнішньоекономічних контрактів на підставі ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Підставою для прийняття податковою службою рішення про нарахування штрафних санкцій стало те, що на момент перевірки позивачем не пред’явлено вантажну митну декларацію типу ІМ 40 за контрактом, укладеним з фірмою «REVIMAS s.r.l», Італія, № KTZ-RVM 01/08. Тобто, відповідно до позиції відповідача ВМД типу ІМ 40 є єдиним документом, що підтверджує факт здійснення імпортної операції та її завершення.

Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що таке тлумачення законодавства Костопільською МДПІ призводить до того, що перевірка валютного законодавства зводилась лише до перевірки наявності чи відсутності ВМД, а не перевірки наявності чи відсутності товару на митній території України і виконання умов договору поставки. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» встановлює відповідальність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за порушення строків поставки, а не за наявність чи відсутність ВМД.

Крім того, представник позивача зазначив, що порушенням валютного законодавства є факт неповернення в Україну валютної виручки та/або товарів протягом строків встановлених законом. Отже, відповідальність у імпортера настає за умови переказування іноземної валюти за кордон. А фактичні обставини свідчать про те, що уповноважений банк – АТ «Укрексімбанк» за дорученням позивача не здійснював будь-яких перерахувань на користь нерезидента. Цей платіж був вчинено іноземним банком (банком нерезидентом) на користь нерезидента, а іноземна валюта (валютні цінності) не виходили за межі України. Тому, на думку представника позивача, відсутні правові підстави для нарахування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, оскільки відсутній сам факт порушення – валютні цінності не були перераховані за межі України.

Відповідач – Костопільська міжрайонна державна податкова інспекція позов заперечує, вважає його необґрунтованим та безпідставним.

Представники відповідача в судовому засіданні пояснили, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» строки розрахунків за імпортними операціями пов’язані зі строками поставки. Це у свою чергу зумовлює необхідність визначення моменту здійснення поставки з метою визначення строків імпортної операції. Законодавство дає таке визначення, а позивач безпідставно ототожнює поняття «імпорт», «ввезення товару», «переміщення товару через кордон» з поняттям «здійснення поставки», про яке і йдеться в Законі України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Так, згідно з абзацом 12 пункту 1.1 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої Постановою Національного банку України №136 від 24.03.1999р. (із змінами та доповненнями) здійснення поставки – оформлення ВМД (у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню) або виконання нерезидентом усіх зобов’язань щодо поставки, покладених на нього за договором (в інших випадках). Іншого визначення в законодавстві немає.

Крім того, представники відповідача зазначили, що необхідність визначення здійснення поставки фактом оформлення ВМД підтверджено і Податковим роз’ясненням, яке затверджене наказом ДПАУ №505 від 23.10.2002р.

Тому, представники відповідача просять суд в позові ЗАТ «Костопільський завод скловиробів» відмовити повністю.

Заслухавши пояснення сторін, повно і всебічно з’ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що в період з 06.10.2009 року по 16.11.2009 року Костопільською державною податковою інспекцією проведено планову виїзну перевірку Закритого акціонерного товариства «Костопільський завод скловиробів», за результатами якої складений Акт № 1068/23/30923971 від 23.11.2009 року (а.с.8-13).

На підставі Акта перевірки Костопільською державною податковою інспекцією прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 07.12.2009 року № 0000232200, яким визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 760182,54 грн. за порушення ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (а.с.14).

За результатами перевірки податкова інспекція зробила висновок, що на виконання укладеного договору між ЗАТ «Костопільський завод скловиробів» та фірмою «REVIMAS s.r.l», Італія, № KTZ-RVM 01/08 від 01.04.08р., позивачем перераховано кошти на користь італійської фірми, а імпортна частина контракту надійшла на тимчасове зберігання. Згідно з позицією Костопільської МДПІ, протягом законодавчо встановлених термінів ввезення товарів у позивача належним чином не були оформлені вантажні митні декларації типу ІМ40, чим порушено ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Відповідно до приписів ст. 4 вказаного Закону, податковим органом нараховано пеню за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від митної вартості недопоставленої продукції в загальній сумі 759871,01 грн.

Однак, такий висновок відповідача суперечить вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

1 квітня 2008 року між закритим акціонерним товариством «Костопільський завод скловиробів» та фірмою «REVIMAS s.r.l», Італія, укладений контракт № KTZ-RVM 01/08, предметом якого є купівля ЗАТ «Костопільський завод скловиробів» трьох комплектних машиноліній для виробництва скляної тари (а.с.48-57).

Відповідно до даного Контракту з Додатком № 1 та Додатковою угодою від 21.01.2009 року, загальна вартість контракту – 3997000 євро, розрахунки між покупцем та продавцем здійснюються шляхом безвідзивного, підтвердженого документарного акредитиву, відкритого на суму 3997000 євро.

Договором передбачений порядок розрахунків: 90% суми акредитиву – 3597300 євро пропорційно платежами після кожного часткового відвантаження і проти наданих документів: - рахунків-фактур, CMR з реквізитами покупця в якості отримувача вантажу, акту приймання-передавання устаткування; 10 % суми акредитиву – 399700 євро проти наданих документів: протоколу остаточних випробувань та запуску устаткування в експлуатацію, комерційного рахунку.

Згідно з Додатком № 1 до Контракту № KTZ-RVM 01/08 продавець зобов'язується поставити обладнання на умовах FCA м. Віченца, Італія.

3 червня 2008 року ЗАТ «Костопільський завод скловиробів» уклало з ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» Договір № 6508К17 про кредитування шляхом відкриття безвідкличного документарного підтвердженого непокритого акредитиву (а.с.95-117).

Відповідно до умов даного Договору, Додаткових угод до Договору від 08.12.2008 року, 16.01.2009 року, 20.02.2009 року, 25.03.2009 року, 03.04.2009 року Банк – ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» відкрив Позичальнику - ЗАТ «Костопільський завод скловиробів» невідновлювану кредитну лінію з лімітом заборгованості 3997000 євро в рамках програми торговельного фінансування шляхом відкриття безвідкличного підтвердженого документарного акредитиву, з пост-імпортним фінансуванням за рахунок коштів іноземного банку UBS AG, Цюрих, Швейцарія.

Згідно з повідомленнями банку UBS AG, Цюрих, Швейцарія (а.с.132-137) в порядку виконання акредитиву на користь фірми «REVIMAS s.r.l», Італія, були здійснені авансові платежі, а саме:

04.12.2008 року – в сумі 834721 євро;

16.01.2009 року – в сумі 1242760 євро;

25.03.2009 року – в сумі 656035 євро.

Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року№ 185/94-ВР(далі – Закон № 185) (в редакції, що діяла на момент здійснення авансових платежів), зокрема статтею 2 передбачено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

В частині 2 даної статті вказано, що при застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву строк, передбачений частиною першою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Тобто, з врахуванням даної норми Закону № 185 та дат здійснення уповноваженим банком авансових платежів на користь постачальника по контракту № KTZ-RVM 01/08 від 01.04.2008 року - «REVIMAS s.r.l», Італія, граничним строком виконання імпортної частини контракту є:

по авансовому платежу від 04.12.2008 року – 02.06.2009 року;

по авансовому платежу від 16.01.2009 року – 15.07.2009 року;

по авансовому платежу від 25.03.2009 року – 21.09.2009 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 року імпорт (імпорт товарів) - це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Крім того, ст. 1 вищеназваного Закону визначає, що момент здійснення експорту (імпорту) - це момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Аналогічне визначення поняття «моменту перетину кордону» дає і Митний кодекс України. Зокрема, пунктом 2 ст. 1 Митного кодексу України встановлено, що ввезення товарів і транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів і транспортних засобів за межі митної території України – це сукупність дій, пов’язаних із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України у відповідному напрямку.

Стаття 40 Митного кодексу України передбачає, що усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України підлягають митному контролю.

Відповідно до ст. 43 Митного кодексу України товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом. У разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних засобів митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Тобто, момент перетину товаром митного кордону держави підтверджується відповідними товаросупровідними документами з відтиском штампу «Під митним контролем».

Так, судом встановлено, що на виконання умов контракту фірма «REVIMAS s.r.l» поставила позивачу обладнання на умовах FCA м. Віченца, Італія. Відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2000 умови поставки FCA «франко-перевізник» означають, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці - м. Віченца, Італія.

На митну територію України товар надійшов 17.11.2008 року, 22.12.2009 року та 02.03.2009 року відповідно до міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR), на яких стоять штампи «Під митним контролем» з відповідними датами, що і є підтвердженням поставки товару на митну територію України.

Згідно зі ст. 72 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню. Засвідчення митним органом прийняття товарів, транспортних засобів та документів на них до митного контролю та митного оформлення здійснюється шляхом проставлення відповідних відміток на митній декларації та супровідних документах.

Нормами Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 року № 574, встановлено, що вантажна митна декларація (ВМД) - це письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів, та засвідчує надання суб’єкту ЗЕД права на розміщення товарів у визначений митний режим (визначає статус товарів) або про зміну митного режиму щодо цих товарів і підтверджує, а не встановлює права та обов’язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських та інших операцій.

Відповідно до п. 1.8 Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої Наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 р. № 307 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.09.1997 р. за № 443/2247, при перевезенні автомобільним транспортом при імпорті моментом перетину митного кордону вважається початок або здійснення митного оформлення в пункті пропуску через митний кордон України на шляху переміщення товару.

Відповідно до фактичних обставин справи, товар, що надійшов для ЗАТ «Костопільський завод скловиробів» від нерезидента на митну територію України, був взятий під митний контроль і заявлений в митному режимі «Митний склад», у зв’язку з чим відповідно до Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої Наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 р. № 307 та Класифікатора митних режимів, затвердженого наказом Державної митної служби України від 12 грудня 2007 р. N 1048, оформлені вантажні митні декларації форми ІМ 74 «Митний склад».

Згідно з нормами Митного кодексу України митний режим - сукупність норм, встановлених законами України з питань митної справи, що залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України визначають порядок такого переміщення та обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються.

Стаття 185 кодексу визначає такі види митного режиму відповідно до мети переміщення товарів через митний кордон України: імпорт, реімпорт, експорт, реекспорт, транзит, тимчасове ввезення (вивезення), митний склад, спеціальна митна зона, магазин безмитної торгівлі, переробка на митній території України, переробка за межами митної території України, знищення або руйнування, відмова на користь держави.

Відповідно до ст. 212 МК України митний склад – це митний режим, відповідно до якого ввезені з-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без справляння податків і зборів і без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень у період зберігання. Крім того, згідно з ч.3 ст. 214 Кодексу товари, ввезені із-за меж митної території України, що зберігаються у режимі митного складу, до закінчення строків зберігання, повинні бути задекларовані власником до іншого митного режиму, зокрема імпорту.

При декларуванні товару в режимі імпорту здійснюється оформлення вантажної митної декларації типу ІМ 40.

Тобто, дана декларація типу ІМ 40 не є єдиним документом, яким підтверджується факт і дата фактичного переміщення товару через митний кордон України, оскільки перебування товару під митним контролем не можливе без його фактичного ввозу на територію України і при цьому первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для якого є наявність на вантаж товаросупровідного документа, з відтиском штампу «Під митним контролем» з відповідною датою, що підтверджує факт перетину митного кордону.

Водночас, цьому не суперечать і приписи Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, яка затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.99 р. № 136, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.05.99 р. за № 338/3631, на яку зсилається відповідач.

Зокрема, відповідно до п.1.1 Інструкції здійснення поставки – це оформлення ВМД (у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню) або виконання нерезидентом усіх зобов'язань щодо поставки, покладених на нього за договором (в інших випадках). Однак, дана норма не передбачає, що обов'язковим документом, що підтверджує поставку товару на митну територію України за імпортним контрактом є вантажно-митна декларація типу ІМ 40.

Згідно пп. 3.3 п. 3 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 р. № 136 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28.05.1999 р. за № 338/3631, банк знімає з контролю операцію резидента в разі імпорту продукції з увезенням її на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню, на підставі ВМД (типу IM-40 «Імпорт», IM-41 «Реімпорт», IM-72 «Магазин безмитної торгівлі», IM-75 «Відмова на користь держави», IM-76 «Знищення або руйнування») та за наявності інформації про цю операцію в реєстрі ВМД, а в інших випадках - після пред'явлення резидентом документа, який згідно з умовами договору засвідчує здійснення нерезидентом поставки продукції, виконання робіт, надання послуг.

Однак, даною Інструкцією встановлюється лише можливість використання ВМД для зняття банком з контролю імпортної операції.

Тобто, жодним нормативно-правовим актом України не встановлюється правило, згідно якого єдиним обов'язковим документом, що засвідчує поставку нерезидентом продукції, є вантажна митна декларація типу ІМ 40.

Крім того, Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» встановлює відповідальність за порушення строків поставки продукції, робіт, послуг (товарів) на митну територію України, а не за неввезення товару в режимі імпорту у строк, передбачений статтею 1 цього ж Закону.

Таким чином, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до міжнародних товарно-транспортних накладних та вантажних митних декларацій типу ІМ 74 товар перетнув митний кордон України 17.11.2008 року, 22.12.2009 року та 02.03.2009 року та був взятий під митний контроль в митному режимі «Митний склад», що засвідчується відмітками Чопської та Рівненської митниць (а.с.16-47), тобто поставка товару відбулася в межах граничного строку, передбаченого ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Частиною 2 статті 19 Конституції України, частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У Костопільської міжрайонної податкової інспекції не було законних підстав для прийняття рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000232200 від 07.12.2009 року в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 759871,01 грн. Тому оспорене рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій підлягає скасуванню в частині нарахування штрафних санкцій за контрактом KTZ-RVM 01/08 («REVIMAS s.r.l», Італія) в розмірі 759871,01 грн. у зв’язку з невідповідністю висновків відповідача при прийнятті рішення фактичним обставинам справи та неправильному застосуванню законодавства.

Заперечення відповідача проти позову судом відхиляються, оскільки не підтверджені відповідними доказами та нормами законодавства.

Крім того, посилання відповідача на наказ Державної податкової адміністрації України № 505 від 23.10.2002 року, в якому міститься вимога щодо наявності у імпортерів на підтвердження здійснення імпортної операції ВМД саме типу ІМ-40, суд вважає безпідставним, оскільки даний наказ втратив чинність згідно з наказом ДПА України від 12.06.2007 року № 353. Разом з тим, наказ ДПА України від 23.10.2002 № 505 «Щодо затвердження податкового роз'яснення щодо застосування норм статті 4 Закону України від 23.09.94 р. N 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не зареєстровано в Міністерстві юстиції України, а тому його положення не можуть встановлювати чи змінювати права та обов'язки суб'єктів господарювання і можуть мати тільки рекомендаційний характер.

Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, Костопільська міжрайонна державна податкова інспекція не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції та обґрунтування правомірності прийнятого рішення.

Твердження ЗАТ «Костопільський завод скловиробів» про те, що перерахування коштів за товар було здійснено іноземним банком (банком нерезидента) - UBS AG, Цюрих, Швейцарія на користь фірми «REVIMAS s.r.l», Італія, а іноземна валюта (валютні цінності) не виходили за межі України, тому у відповідача відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій відповідно до Закону України «Про порядок розрахунків в іноземній валюті», оскільки відсутній факт порушення – відтоку валютних цінностей з території України не було, - на увагу не заслуговують з огляду на наступне.

Згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті, затвердженій постановою НБУ від 29.03.2001 р. № 135, Уніфікованими правилами та звичаїми для документарних акредитивів у редакції 2007 року (публікація Міжнародної торговельної палати № 600), акредитив – це договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитиву) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитиву, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Тобто у процедурі розрахунків за акредитивом беруть участь чотири сторони:

1. Заявник акредитиву.

2. Банк-емітент. Таким є банк, у якому відкривається акредитив, тобто, по суті, це – банк заявника акредитиву, через який буде перераховано платіж.

3. Виконуючий банк. Таким є банк, який за дорученням банку-емітента здійснює платіж проти документів, визначених в акредитиві.

4. Бенефіціар. Таким є особа, якій призначено платіж або на користь якої відкрито акредитив, тобто бенефіціар – одержувач грошових коштів, продавець товарів.

Умовами Договору від 03.06.2008 року, укладеного між позивачем та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України», зокрема абз. 4 п. 3.3.1, передбачено, що всі платежі на користь Бенефіціара (фірма «REVIMAS s.r.l») здійснюються Інобанком (UBS AG, Цюрих, Швейцарія), тобто виконуючим банком є UBS AG, Цюрих, Швейцарія, який і здійснив відповідні платежі на користь фірми «REVIMAS s.r.l» 04.12.2008 року, 16.01.2009 року та 25.03.2009 року

Законом України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті» визначено, що при застосуванні розрахунків за імпортними операціями резидентів у формі документарного акредитиву зазначений термін - у 180 днів діє з моменту проведення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента. А такий платіж здійснюється при розкритті акредитиву, тобто дата відліку пов'язана з моментом отримання нерезидентом грошових коштів від виконуючого банку, і саме з цих дат розпочинається відлік граничного терміну здійснення імпортної операції.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 КАС України суд присуджує здійснені позивачем документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати рішення Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 07 грудня 2009 року за №0000232200 в частині нарахування штрафних санкцій за контрактом KTZ-RVM 01/08 (VIMAS s.r.l», Італія) в розмірі 759871,01 грн. - нечинним.

Присудити на користь Закрите акціонерне товариство "Костопільський завод скловиробів" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10-ти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова складена в повному обсязі 22 лютого 2010 року

Суддя           <Підпис >                    Шарапа В.М.