Рішення № 90759168, 16.06.2020, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/8826/20

Провадження № 2/761/5105/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2020 року суддя Шевченківського районного суду м.Києва Мальцев Д.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС», третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Інна Леонтіївна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС» (далі по тексту - відповідач), третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Інна Леонтіївна (далі по тексту - третя особа), відповідно до якого просила визнати виконавчий напис від 25.04.2019 № 573, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Інною Леонтіївною про стягнення грошових коштів за кредитним договором № 2358/507С від 15.11.2007 у розмірі 18 521, 86 грн., в тому числі: прострочена заборгованість за тілом кредиту 14 441, 81 грн., прострочена заборгованість за процентами за тілом кредиту в розмірі 4 080, 05 грн., таким, що не підлягає виконанню (далі по тексту - виконавчий напис), стягнути з відповідача на свою користь суму сплаченого судового збору у розмірі 840, 40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у червні 2019 позивач отримала копію постанови приватного виконавця виконавчого округу Юхименко О.Л. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 23.05.2019 за ВП № 59030382, яка була винесена на підставі оскаржуваного виконавчого напису, вчиненого на користь відповідача. Водночас, позивач вказує, що жодних правовідносин між позивачем та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС» не виникало. Також вважає, що виконавче провадження було відкрите з порушенням місця пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки позивач не має майна в м. Києві, зареєстрована, проживає та працює в Дніпропетровській області. За таких обставин, приватним виконавцем порушено ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження». Також позивач вказує, що приватний нотаріус не мав права вчиняти оспорюваний виконавчий напис з тих же підстав. Крім того, від виконавця позивачу стало відомо про те, що стягувачем у заяві про відкриття виконавчого провадження зазначено про відкриття боржником карткового рахунку № НОМЕР_1 у ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 37/41. Однак позивач вказує, що жодних рахунків у відповідача не відкривала, а тому вважає, що виконавчий напис було вчинено із суттєвими порушеннями норм чинного законодавства. Також відповідач не направляв позивачу жодних вимог чи повідомлень щодо усунення порушення зобов`язань чи заміни сторони кредитора, оскільки як вбачається з оспорюваного виконавчого напису, стягнення проводиться на підставі Кредитного договору № 2358/507С від 15.11.2007, укладеного між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_1 . В подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором було відступлене відповідачу. Крім того, зазначає, що кредитний договір згідно матеріалів виконавчого провадження, був укладений з АБ «Брокбізнесбанк», а не з ПАТ «Банк «Київська Русь». Також зазначає, що рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 13.09.2012 позов АБ «Брокбізнесбанк» до позивача було задоволено та стягнуто заборгованість за кредитним договором № 2358/507С від 15.11.2007, а отже Банк, скориставшись своїм правом на судовий захист, втратив право вимоги починаючи з 13.09.2012. Також позивач зазначає, що приватний нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис, оскільки дня виникнення права вимоги минуло три роки.

За таких обставин, нотаріус під час вчинення оспорюваного виконавчого напису, не переконався у безспірності вимог відповідача, внаслідок чого виконавчий напис було вчинено з суттєвими порушеннями норм чинного законодавства, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Від відповідача відзив не надходив.

Від третьої особи пояснення не надходили.

23.03.2020 Шевченківський районний суд м. Києва своєю ухвалою відкрив провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановив сторонам строки для надання заяв по суті справи.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 247 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Відповідних клопотань до суду не надходило.

За вказаних обставин, а також враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення сторін не заявив, суд вирішує справу за наявними матеріалами, як це передбачено ч.8 ст. 178 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За приписами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Положеннями ст. 18 ЦК України передбачено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року№ 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначені умови вчинення виконавчих написів.

Відповідно до приписів ст. 88 Закону, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно п. 1.1. Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Згідно п. 1.2. Глави 16 Порядку, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Переліку документів за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. №1172, для одержання виконавчого напису надаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Відповідно до ст. 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання.

Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Пунктом 3.1. Глави 16 Порядку визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому ст. 50 Закону передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Зазначене вище узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року, справа № 6-887цс 17 та у постанові Верховного суду від 23 січня 2018, справа № 61-154 св 18.

Крім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21 січня 1999р. в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007р. в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011р. в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010р. в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994р. в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01 липня 2003р. в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008р. в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Mesrop Movsesyan проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017р. №6-887цс17.

Отже, у разі вчинення виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню.

В судовому засіданні встановлено, що 25.04.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Інною Леонтіївною вчинено виконавчий напис, зареєстровано в реєстрі за № 573 про стягнення з боржника, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 суму заборгованості за кредитом в розмірі 18 521, 86 грн., яка була надана Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь», який відступив право вимоги за договором №UA-FA-2018-06-22-000031-b/42 про відступлення права вимоги від 09.08.2018 Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС» за кредитним договором № 2358/507С від 15.11.2007.

Строк, за який проводиться стягнення - 09.08.2018 по 15.04.2019.

06.05.2019 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Юхименко О.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 59030382 на підстав заяви ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС» та оспорюваного виконавчого напису.

Суд, перевіряючи доводи позивача, встановив також, що в матеріалах справи наявне рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 13.09.2012, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.11.2012, про стягнення з позивача на користь на користь Публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» заборгованості за кредитним договором № 2358/507С від 15.11.2007 в сумі 14 441, 81 грн., по відсотках 8160, 10 грн., пеню по кредитах та відсотках 3257, 64 грн., всього 25 859, 55 грн.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначає, що між нею та ПАТ «Банк «Київська Русь», а також ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС» не виникало жодних правовідносин. Крім того, позивач не отримувала вимогу про усунення порушення зобов`язання та заміну кредитора від відповідача. Також посилається на те, що у виконавчому листі відсутні відомості про те, як саме ПАБ «Банк «Київська Русь» набуло право вимоги до позивача. Крім того, посилається на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 13.09.2012, яким вже були задоволені вимоги в судовому порядку щодо стягнення за позивача заборгованості за кредитним договором № 2358/507С від 15.11.2007, укладеним між ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» та позивачем, а отже підстави звернення в позасудовому порядку для вчинення виконавчого напису відсутні.

Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Так, надані позивачем докази, зокрема, копію постанови про відкриття провадження, копію виконавчого напису, заяви на відкриття виконавчого провадження та копія рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області та самі лише пояснення позивача в розумінні ст. 12, 81 ЦПК України, не підтверджують тієї обставини, що приватним нотаріусом вчинено оскаржуваний виконавчий напис за відсутності доказів безспірності заборгованості позивача перед відповідачем.

При цьому, будь-яких інших доказів, що підтверджують невідповідність поданих нотаріусу документів вимогам законодавства, суду надано також не було.

Не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні і та обставина, що виконавчий напис вчинено за вимогами, з дня виникнення яких минуло три роки, адже як вбачається з оспорюваного виконавчого напису, строк, за який проводиться стягнення - 09.08.2018 по 15.04.2019.

Крім того, не доведено позивачем і тієї обставини, що відповідач не має права вимоги до позивача, оскільки між ними не виникало жодних договірних чи будь-яких інших зобов`язань.

При цьому, наявність судового рішення про стягнення заборгованості не є перешкодою для звернення до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису.

А тому, оскільки позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення, не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо дій приватного виконавця та порушення місця пред`явлення виконавчого документу до виконання, то суд звертає увагу, що вказане питання не є предметом розгляду спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, має окремий спосіб та порядок оскарження.

Відтак, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, а саме ту обставину, що при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису від 25.04.2019, зареєстрованого в реєстрі за № 573 про стягнення грошових коштів за кредитним договором № 2358/507С від 15.11.2007 у розмірі 18 521, 86 грн. з позивача на користь відповідача, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Інною Леонтіївною не було дотримано вимоги Закону України «Про нотаріат», вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, суд відмовляє в їх задоволенні.

Крім того, відповідно до ч. 1, 2 тс. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі відмови в позові - на позивача.

За таких обставин, не підлягають задоволенню також і вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, оскільки в задоволенні позову було відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про нотаріат», ст. 11, 16, 516, 517 ЦК України, , ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 133, 137, 141, 258-259, 263-268, 273, 274, 279, 280-289, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС», третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Інна Леонтіївна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: