Рішення № 90752431, 31.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2020 року м. Київ № 640/13714/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Головного управління Державної податкової служби у м. Києві,про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19, ідентифікаційний код 39439980) (далі - відповідач-1 або ГУ ДФС), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 1368144-1305 від 26.04.2017;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 21584-1305-2652 від 27.03.2018;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 2639939-1305-2615 від 23.04.2019.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що фіскальним органом прийнято протиправні податкові повідомлення-рішення з земельного податку з фізичних осіб.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.08.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито спрощене провадження в адміністративній справі у порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.11.2019 залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19, ідентифікаційний код 43141267) (далі - відповідач-2 або ГУ ДПС).

У відзивах на позовну заяву відповідачі заперечили проти позову, та вказали про правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з посиланням на позицію Верховного Суду України у справі № 826/12388/13-а.

У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача-1 та зазначає, що у постанові по справі № 826/12388/13-а, суд обґрунтовує свою позицію на підставі п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України, а не п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України. Крім того позивач наголошує, що на момент винесення постанови у справі № 826/12388/13-а, п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України був викладений в іншій редакції, ніж тій, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивачу належить частина нежитлових приміщень по АДРЕСА_2

ОСОБА_1 стало відомо про те, що органами ДФС на його ім`я нарахований земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік та 2018 рік. Проте, будь-яких податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) за 2017-2018 роки від органів ДФС позивачу не надходило.

04.06.2019 на запит позивача, ним отримано листа від ГУ ДФС, в якому зазначено, що згідно бази даних ІТС "Податковий блок" ОСОБА_1 перебуває на обліку ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві, як платник податку на майно, в частині плати за землю з фізичних осіб за земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, площею 0,021772 га.

Також у листі зазначено, що ГУ ДФС були сформовані ППР за 2017 рік від 26.04.2017 № 1368144-1305 на суму податкового зобов`язання у розмірі 21 763,06 грн. та за 2018 рік від 27.03.2018 № 21584-1305-2652 на суму податкового зобов`язання у розмірі 21 763,06 грн.

Окрім того, 18.07.2019 позивач отримав ППР від 23.04.2019 № 2639939-1305-2615 за 2019 рік на суму податкового зобов`язання у розмірі 32 644,59 грн.

Позивач вважає протиправними оскаржувані податкові повідомлення-рішення, тому він звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (надалі - ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України, зі змінами та доповненням, земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно з пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Стаття 269 ПК України визначає, що платниками земельного податку є (а) власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та (б) землекористувачі. Об`єктом оподаткування земельним податком згідно з положеннями статті 270 ПК України є (а) земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та (б) земельні частки (паї), які перебувають у власності. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПК України).

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п.287.6 ст. 287 ПК України).

Особливості регулювання відносин в сфері земельного права, в тому числі підстави для набуття земельних ділянок у власність та користування, визначені Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III, зі змінами та доповненнями (далі - ЗК України).

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 ЗК України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (стаття 124 ЗК України).

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 ЗК України). При цьому земельна ділянка має бути індивідуально визначеним об`єктом нерухомого майна, якому властиві такі характеристики, як площа, межі, ідентифікатор у Державному земельному кадастрі тощо.

З огляду на вказане, особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 ПК України до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог Податкового кодексу України не повинна сплачувати земельний податок.

Аналогічний висновок міститься в Узагальнюючій податковій консультації щодо сплати земельного податку власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці, права на яку у такої особи не оформлені, яка затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2018 № 602.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в Державному земельному кадастрі земельна ділянка площею 2 937,25 кв.м. на АДРЕСА_2 не зареєстрована за будь-якою фізичною чи юридичною особою. Також Київська міська рада не приймала рішень про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки та щодо її передачі будь-якій фізичній и юридичній особі у власність чи користування, що підтверджується листом Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 12.06.2019 № 0570202/3-11266.

Разом з тим, позивач у позовній заяві вказує про те, що податкові повідомлення-рішення за 2017 рік та 2018 рік не були йому вручені належним чином.

У відповідності до п. 58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. У разі якщо вручити податкове повідомлення - рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення - рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.

Згідно з п. 42.2. ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Відповідно до п. 5 розділу ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 № 1204, якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням платника податків (посадових осіб платника податків), їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштою (поштовою службою) в повідомленні про вручення, із зазначенням причин невручення.

Разом з тим, з доданих позивачем копій повідомлень про вручення податкових повідомлень-рішень за 2017 та 2018 роки вбачається, що в них не вказано дати та причину невручення вказаних повідомлень про вручення.

Отже, вказані податкові повідомлення-рішення не можна вважати врученими позивачу належним чином, оскільки у повідомленнях про вручення відсутні причини їх невручення позивачу у даній справі.

Крім того, що позивач наголошує на невірному обрахуванні суми податку за землю. З приводу названого, суд виходить з такого.

Статтею 271 ПК України встановлено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахування коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в яком планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше поточного бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до п. 274.1 ст. 271 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Згідно з п. 284.1 ст. 284 ПК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Пунктом 8.3 ст. 8 ПК України встановлено, що до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створенні згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з п. 12.3 ст. 12 ПК України, встановлено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створенні згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України).

Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923) "Про встановлення місцевих податків та зборів у м. Києві" затверджено Положення про плату за землю в м. Києві (далі - Положення).

Відповідно до п. 5.4 Положення, плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (крім комунальної власності), встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному п. 5.3 цього Положення.

Судом встановлено, що при розрахунку зобов`язання по сплаті земельного податку на 2017 та 2018 роки відповідачем застосовано ставку податку, передбачену п. 5.4 Положення, а саме 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Проте, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2017 у справі № 826/10434/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2017, визнано незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили пункт 5.6 "Положення про плату за землю в місті Києві", яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві" в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629":

"5.6. Плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення.

Дія цього пункту не поширюється у випадках звільнення земельних ділянок від оподаткування або наявності пільг щодо сплати земельного податку".

Також, у вказаному рішенні суд дійшов висновку проте, що "виходячи з аналізу положень ПК України вбачається, що на рівні вказаного нормативно-правового акту не передбачено встановлення такого податку як плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, рішенням Київської міської ради від 23.02.2017 № 1005/2009 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629" "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" внесено до Положення зміни у нумерацію пунктів Положення, у зв`язку із виключенням деяких пунктів із вказаного Положення.

Надалі, від 23.06.2011 № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 18.10.2018 № 1910/5974) "Про встановлення місцевих податків та зборів у м. Києві" затверджено Положення про плату за землю в м. Києві у новій редакції, яке вступило в дію 01.01.2019 (надалі - Положення № 1910).

Згідно п. 5.3. Положення № 1910, ставка земельного податку за земельні ділянки, які використовуються юридичними і фізичними особами (крім підприємств державної та комунальної власності), в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Разом з тим, відповідно до п. 10.4 ст. 10 ПК України, установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим кодексом, забороняється.

Отже, на підставі викладено, суд дійшов висновку, що відповідачем неправомірно застосовано п. 5.4 Положення при здійсненні розрахунку податку за землю позивачу, а тому вказаний розрахунок не є правомірним.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про протиправність винесених податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у м. Києві № 1368144-1305 від 26.04.2017, № 21584-1305-2652 від 27.03.2018, № 2639939-1305-2615 від 23.04.2019, а тому вони підлягають скасуванню.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 КАС України).

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З наведеного випливає, що за правилами ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 1368144-1305 від 26.04.2017.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 21584-1305-2652 від 27.03.2018.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 2639939-1305-2615 від 23.04.2019.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19, ідентифікаційний код 43141267) понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 305 (дві тисячі триста п`ять) грн. 20 коп.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко