Рішення № 90752424, 31.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2020 року м. Київ № 640/11180/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання адміністративну справуза позовомДержавного підприємства «Науково-технічний комплекс «Завод точної механіки» до проДержавної фіскальної служби України визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

21.06.2019 Державне підприємство «Науково-технічний комплекс «Завод точної механіки» (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить скасувати рішення ДФС України про результати розгляду скарги.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 23.04.2019 позивач отримав рішення № 0023515306 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (не своєчасне перерахування) єдиного внеску, в якому вказано про застосування штрафу в розмірі 571 491,66 грн. та пені у розмірі 189 114,34 грн; 24.04.2019 позивач звернувся до ДФС України із скаргою на вказане рішення; 06.06.2019 позивач отримав відповідь Державної фіскальної служби України, з якої вбачається, що скарга позивача була залишена без задоволення; відповідь Державної фіскальної служби України була оформлена з порушенням встановленого п. 56.8 ст. 56 ПК України строку, при цьому повідомлення про продовження розгляду скарги від контролюючого органу не надходило; таким чином в силу приписів п. п. 56.8, 56.9 ст. 56 ПК України скарга позивача вважається повністю задоволеною.

Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу було передано судді Пащенку К.С.

01.07.2019 ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/11180/19; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

05.08.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує. В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначає, що скарга позивача (вих. № 571 від 24.04.2019) надійшла до ДФС України 02.05.2019 та була зареєстрована за вхідним номером 16039/6; рішення ДФС України про результати розгляду скарги було направлено позивачу 29.05.2019, та отримане останнім 06.06.2019; відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів зобов`язаний розглянути скаргу платника податків протягом 30 календарних днів; таким чином відповідач не порушив встановлений законодавством строк розгляду скарги позивача; рішення ДФС України № 24707/6/99-99-11-05-02-25 від 29.05.2019 про результати розгляду скарги не є актом реалізації контролюючим органом повноважень в сфері управлінської діяльності та не породжує для позивача жодних правових наслідків; позивачем належним чином не виконувались вимоги ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме: єдиний внесок за серпень 2018 року - лютий 2019 року сплачено з порушенням законодавчо встановленого строку, що і стало підставою для застосування штрафних санкцій та нарахування пені.

16.08.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що за даними Укрпошти скарга позивача була доставлена до ДФС України 26.04.2019; п. 1 розділу VII Порядку № 916 передбачено, що реєстрація скарги відбувається в день її надходження до контролюючого органу, строк розгляду скарги відраховується із дня, що настає за днем отримання скарги; отже між датою отримання скарги (26.04.2019) та датою отримання позивачем відповіді на скаргу (06.06.2019) минуло 38 днів, а отже скарга позивача вважається задоволеною.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

18.04.2019 ГУ ДФС у Хмельницькій області було прийнято рішення № 0023515306 про застосування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Завод точної механіки» застосовано штраф в розмірі 571 491,66 грн. та за період з 21.09.2018 до 10.04.2019 нараховано пеню в розмірі 189 114,34 грн.

Не погоджуючись із рішенням ГУ ДФС у Хмельницькій області № 0023515306 від 18.04.2019 позивач звернувся до Державної фіскальної служби України із скаргою (вих. № 571 від 24.04.2019), в якій просив рішення ГУ ДФС у Хмельницькій області № 0023515306 від 18.04.2019 скасувати як таке, що не відповідає нормам Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Рішенням про результати розгляду скарги (вих. № 24707/6/99-99-11-05-02-25 від 29.05.2019) Державна фіскальна служба України повідомила позивача про залишення рішення ГУ ДФС у Хмельницькій області № 0023515306 від 18.04.2019 без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Вважаючи, що відповідачем було порушено встановлений законодавством строк розгляду скарги, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464).

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Отже позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464).

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону № 2464).

Частиною 8 ст. 9 Закону № 2464 встановлено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Згідно із п.п. 1 ч. 10 ст. 9 Закону № 2464 у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів днем сплати єдиного внеску вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, вважається недоїмкою.

На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч. 10 ст. 25 Закону № 2464).

До того ж на підставі п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Частиною 14 ст. 25 Закону № 2464 встановлено, що про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем було прострочено сплату єдиного внеску, в результаті чого 18.04.2019 ГУ ДФС у Хмельницькій області було прийнято рішення № 0023515306 про застосування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до позивача застосовано штраф в розмірі 571 491,66 грн. та за період з 21.09.2018 до 10.04.2019 нараховано пеню в розмірі 189 114,34 грн.

Згідно із ч. 14 ст. 25 Закону № 2464 порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень органу доходів і зборів щодо нарахування пені та застосування штрафів. В свою чергу, порядок та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску встановлені ч. 4 ст. 25 Закону № 2464.

Так вказаною нормою передбачено, що скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Іншими словами, в разі незгоди із рішенням контролюючого органу про застосування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, платник повинен протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання такого рішення, подати скаргу до органу доходів і зборів вищого рівня, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв оскаржуване рішення.

З матеріалів справи слідує, що позивач, не погоджуючись із рішенням ГУ ДФС у Хмельницькій області № 0023515306 від 18.04.2019, звернувся до Державної фіскальної служби України із скаргою (вих. № 571 від 24.04.2019), в якій просив рішення ГУ ДФС у Хмельницькій області № 0023515306 від 18.04.2019 скасувати як таке, що не відповідає нормам Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

При цьому, як стверджує відповідач, скарга позивача була отримана контролюючим органом 02.05.2019 та в цей же день зареєстрована за вхідним номером 16039/6.

Позивач же надає роздруківку сайту Укрпошти та наполягає, що скарга була доставлена до контролюючого органу ще 26.04.2019, а отже рішення про розгляд скарги було прийнято з порушенням встановленого законодавством строку.

Надаючи оцінку доводам сторін суд зазначає, що правові, соціально-економічні та організаційні основи діяльності у сфері надання послуг поштового зв`язку, а також відносини між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, операторами поштового зв`язку і користувачами їх послуг врегульовані Законом України «Про поштовий зв`язок».

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону поштовий зв`язок - це приймання, обробка, перевезення та доставка (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій; послуги поштового зв`язку - це продукт діяльності оператора поштового зв`язку з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій, спрямований на задоволення потреб користувачів; пересилання поштових відправлень (поштових переказів) - сукупність операцій з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень (поштових переказів).

Статтею 13 Закону України «Про поштовий зв`язок» визначено, що послуги поштового зв`язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості.

У договорі про надання послуг поштового зв`язку, якщо він укладається у письмовій формі, та у квитанції, касовому чеку тощо, якщо договір укладається в усній формі, обов`язково зазначаються найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість. У договорі, стороною якого є національний оператор зв`язку, укладеному у будь-якій формі, має міститися попередження про недопущення пересилання письмової кореспонденції, виконаної і розтиражованої друкарським способом, без вихідних даних (тираж, назва друкарні, номер замовлення та інше). За недотримання цієї вимоги несе відповідальність оператор поштового зв`язку.

Згідно із Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (в редакції, станом на час виникнення спірних відносин), поштові відправлення поділяються, зокрема, на: поштове відправлення з оголошеною цінністю - реєстровані лист, бандероль, посилка, прямий контейнер, які приймаються для пересилання з оцінкою вартості вкладення, визначеною відправником; просте поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання без видачі розрахункового документа та доставляється/вручається без розписки; реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку; рекомендоване поштове відправлення - реєстрований лист, поштова картка, бандероль, відправлення для сліпих, дрібний пакет, мішок «M», які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення.

Відповідно до п. 2 загальної частини Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (надалі - Правила № 270) розрахунковий документ - це документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв`язку.

Наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13 було затверджено Положення про форму та зміст розрахункових документів (надалі - Положення № 13).

Пунктом 1 розділу ІІ Положення № 13 передбачено, що фіскальний касовий чек на товари (послуги) (далі - касовий чек) - це розрахунковий документ, надрукований реєстратором розрахункових операцій при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги).

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Положення № 13 касовий чек повинен містити такі обов`язкові реквізити:

- найменування господарської одиниці;

- адресу господарської одиниці;

- для СГ, що зареєстровані як платники ПДВ, - індивідуальний податковий номер платника ПДВ, який надається згідно з Кодексом; перед номером друкуються великі літери "ПН";

- для СГ, що не є платниками ПДВ, - податковий номер або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку у паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта), перед яким друкуються великі літери "ІД" (ідентифікаційні дані);

- якщо кількість придбаного товару (обсяг отриманої послуги) не дорівнює одиниці виміру, - кількість, вартість придбаного товару (отриманої послуги);

- вартість одиниці виміру товару (послуги);

- назва товару (послуги);

- літерне позначення ставки ПДВ праворуч від надрукованої вартості товару (послуги) (для СГ, що зареєстровані як платники ПДВ);

- позначення форми оплати (готівкою, електронним платіжним засобом, у кредит, тощо) та суму коштів за цією формою оплати;

- загальну вартість придбаних товарів (отриманих послуг) у межах чека, перед якою друкується слово "СУМА" або "УСЬОГО";

- для СГ, що зареєстровані як платники ПДВ, - окремим рядком літерне позначення ставки ПДВ, розмір ставки ПДВ у відсотках, загальну суму ПДВ за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами), на початку рядка друкуються великі літери "ПДВ";

- для СГ роздрібної торгівлі, що здійснюють реалізацію підакцизних товарів та зареєстровані платниками акцизного податку (СГ, що зареєстровані платниками іншого податку, крім ПДВ), - окремим рядком розмір ставки такого податку, загальну суму такого податку за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами), на початку рядка друкується назва такого податку. У реквізиті "Акцизний податок" його назва наводиться згідно з Кодексом. За потреби дозволяється використовувати скорочення;

- порядковий номер касового чека, дату (день, місяць, рік) та час (година, хвилина) проведення розрахункової операції;

- фіскальний номер реєстратора розрахункових операцій, перед яким друкуються великі літери "ФН";

- напис "ФІСКАЛЬНИЙ ЧЕК" та найменування або логотип виробника.

Таким чином з наведеного вбачається, що при наданні послуг поштового зв`язку з пересилання реєстрованого поштового відправлення відправнику видається розрахунковий документ встановленої форми (касовий чек, розрахункова квитанція тощо). При цьому, в такому розрахунковому документі вказується поштовий ідентифікатор («трек-номер») реєстрованого поштового відправлення.

В матеріалах справи наявна копія розрахункового документу від 24.04.2019 про надсилання скарги позивача (вих. № 571 від 24.04.2019) на рішення ГУ ДФС у Хмельницькій області № 0023515306 від 18.04.2019 відповідачу.

Разом з тим, наказом Міністерства фінансів України № 916 від 21.10.2015 був затверджений Порядок оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами (надалі - Порядок № 916), який визначає процедуру оскарження платниками податків податкових повідомлень-рішень або інших рішень контролюючих органів (далі - рішення) під час адміністративного оскарження.

Відповідно п. п. 1, 2 розділу V Порядку № 916 скарга подається платником податків особисто або через свого представника безпосередньо до уповноваженого контролюючого органу або поштовим відправленням з повідомленням про вручення та описом вкладення.

Днем подання платником податків скарги є:

- при поданні скарги безпосередньо до контролюючого органу - день фактичного отримання скарги контролюючим органом;

- при надсиланні скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв`язку від платника податків поштового відправлення зі скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв`язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

У разі відсутності повідомлення про вручення або відбитка календарного штемпеля відділення поштового зв`язку на поштовому відправленні (конверті, бандеролі), що унеможливлює з`ясування дати отримання відділенням поштового зв`язку скарги, днем подання скарги вважається день надходження скарги до контролюючого органу (п. 3 розділу V Порядку № 916).

Враховуючи той факт, що позивачем не надано ані копії повідомлення про вручення поштового відправлення адресату - Державній фіскальній службі України, ані копії конверта із відбитком календарного штемпеля відділення поштового зв`язку, суд вважає, що днем подання скарги позивача (вих. № 571 від 24.04.2019) на рішення № 0023515306 про застосування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 18.04.2019 слід вважати день реєстрації вказаної скарги відповідачем, а саме: 02.05.2019.

При цьому, рішення про результати розгляду скарги (вих. № 24707/6/99-99-11-05-02-25) датоване відповідачем 29.05.2019, а отже є таким, що прийнято протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги.

За вказаних обставин суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог позивача по справі.

Принагідно суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, як зазначає Верховний Суд в постанові від 13.11.2018 по справі №805/528/17-а (адміністративне провадження №К/9901/3571/17, К/9901/3590/17), згідно з принципом змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість в порушення обов`язку, встановленого ст. 77 КАС України, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 у справі № 802/2236/17-а.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати не підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Завод точної механіки» до Державної фіскальної служби України - відмовити.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко