Рішення № 90704396, 30.07.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2020 року м. Житомир справа № 240/12042/19

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Коростишівської міської ради про визнання протиправним та скасування індивідуального акту, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Коростишівської міської ради у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт - рішення вісімдесят першої сесії Коростишівської міської ради сьомого скликання від 17 вересня 2019 року № 824 (п. 5) у частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,27 га, яка розташована в АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код КВЦПЗ - 11.02) (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення), з метою надання її у користування на умовах оренди у відповідності до п. 2 ст. 123 ЗК України;

- зобов`язати Коростишівську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,27 га, яка розташована в АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код КВЦПЗ - 11.02) (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення), з метою надання її у користування на умовах оренди;

- стягнути з Коростишівської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50000 грн.;

- стягнути з Коростишівської міської ради на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 2305,20 грн.

Крім того, позивач просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, шляхом зобов`язання Коростишівської міської ради подання до суду звіту про виконання рішення суду у встановлений судом термін.

Вважає відмову протиправною, оскільки вона не грунтується на нормах чинного законодавства.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

У встановлений судом строк відповідачем було надано відзив на позовну заяву за змістом якого він просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування відзиву вказано, що бажана позивачем вказана земельна ділянка вже перебуває у постійному користуванні іншого землекористувача, а тому надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є можливим.

Дослідивши надані сторонами докази наявні у матеріалах справи, суд дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 відповідно до дубліката свідоцтва про право власності реєстр. №1109 від 07 жовтня 2008 року, а також витягу про державну реєстрацію прав №27617144 від 12 жовтня 2010 року є власником приміщення складу, що знаходиться у АДРЕСА_1 .

Враховуючи, що земельна ділянка, на якій розташоване вказане приміщення перебуває у власності Коростишівської об`єднаної територіальної громади, позивач 12 березня 2018 року звернувся до Коростишівської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації з землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,27 га для реконструкції будівлі під цех по обробці граніту з метою надання її у користування на умовах оренди.

Відповідно до витягу із рішення п`ятдесятої сесії Коростишівської міської ради VII скликання від 17 квітня 2018 року №389, пунктом 5 резолютивної частини вказаного рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 12 березня 2018 року, відповідачем прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,27 га, яка розташована у АДРЕСА_1 для реконструкції будівлі під цех по обробці граніту з метою надання її у користування на умовах оренди у зв`язку із відсутністю письмової згоди землекористувача, Коростишівської філії №9 об`єднання "Житомирсільбуд", засвідченої нотаріально, на вилучення земельної ділянки.

Так, у відповідності до копії державного акту на право постійного користування землею №09-09 серії ЖТ №000046 від 31 липня 1995 року, Коростишівському філіалу №9 об`єднання "Житомирсільбуд" рішенням Коростишівської міської ради від 19 липня 1995 року №364 надано у постійне користування 3,8 га землі в межах згідно з планом землекористування для виробничих потреб.

Згідно листа Головного управління ДФС у Житомирській області вих. №6427/14/06-30-12-03-19 від 19 грудня 2018 року, відповідно до бази даних "Коростишівська філія №9 "Житомирсільбуд" на податковому обліку в органах ДФС області не перебуває

Позивач, вважаючи протиправною відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка оформлена рішенням п`ятдесятої сесії Коростишівської міської ради VII скликання від 17 квітня 2018 року №389 оскаржив її до суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.06.2019 у справі №240/2628/19, яке в установленому законом порядку набрало законної сили визнано протиправним та скасовано пункт 5 рішення п`ятдесятої сесії Коростишівської міської ради VII скликання від 17 квітня 2018 року №389 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,27 га, яка розташована у АДРЕСА_1 для реконструкції будівлі під цех по обробці граніту з метою надання її у користування на умовах оренди. Зобов`язано Коростишівську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,27 га, яка розташована у АДРЕСА_1 для реконструкції будівлі під цех по обробці граніту з метою надання її у користування на умовах оренди.

На вісімдесят першій сесії сьомого скликання Коростишівської міської ради розглянувши рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06.06.2019 у справі №240/2628/19 та копію заяви ОСОБА_1 було прийнято рішення №824 п. 5 якого було відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,27 га, яка розташована у межах міста АДРЕСА_1 по АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства переробної машинобудівної та іншої промисловості 9код КВЦПЗ-11,02) (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення), з метою надання її у користування на умовах оренди у відповідності до п.2 ст.123 ЗКУ.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Частиною другою статті 19 Основного Закону визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №280/97-ВР).

Положеннями статті 25 Закону №280/97-ВР визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею 59 Закону №280/97-ВР встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III (далі - Земельний кодекс України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У відповідності до частини першої статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з частиною другою статті 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Частиною другою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною п`ятою статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Частиною першою статті 120 Земельного кодексу України закріплено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені статтею 122 Земельного кодексу України.

Так, положеннями статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування врегульовано статтею 123 Земельного кодексу України.

Частиною першою статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно з частиною другою статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У відповідності до частини третьої статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У відзиві на позовну заяві відповідач вказує, що фактично позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у відповідності до п.2 ст.123 ЗКУ - тобто за відсутності письмової згоди землекористувача.

Разом з тим, слід зазначити, що у самому оскаржуваному рішенні не вказано чітке визначення причини відмови, а міститься лише посилання на п.2 ст.123 ЗКУ.

Положеннями статті 141 Земельного кодексу України закріплено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Згідно з частиною першою та другою статті 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

З огляду на положення частини першої статті 120 Земельного кодексу України наявна самостійна підстава для припинення права користування земельною ділянкою, передбачена пунктом "е" статті 141 Земельного кодексу України, а тому посилання відповідача на необхідність обов`язкової згоди землекористувача на вилучення земельної ділянки є неналежними.

Також необхідно наголосити, що у рішенні по справі №240/2628/19 суд зазначав, що відповідачем протиправно відмовлено наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з посиланням на те, що ОСОБА_1 не було надано письмової згоди землекористувача, Коростишівської філії №9 об`єднання "Житомирсільбуд", засвідченої нотаріально, на вилучення земельної ділянки. Крім того, у вказано рішення також з акцентовано увагу на тому, що у даному випадку наявна самостійна підстава для припинення права користування земельною ділянкою, передбачена пунктом "е" статті 141 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Проте, незважаючи на наявність судового рішення у справі №240/2628/19 у якому детально описано про безпідставність посилання відповідача, як на причину відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на ненадання письмової згоди землекористувача, Коростишівської філії №9 об`єднання "Житомирсільбуд", засвідченої нотаріально, на вилучення земельної ділянки відповідач, розглядаючи заяву позивача на виконання судового рішення у справі №240/2628/19 знову відмовив у наданні дозволу з аналогічних підстав.

З огляду на встановлені у ході судового розгляду справи обставини та норми законодавства, які їх регулюють, суд дійшов висновку, що відмова ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,27 га, яка розташована у межах міста АДРЕСА_1 по АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства переробної машинобудівної та іншої промисловості 9код КВЦПЗ-11,02) (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення), з метою надання її у користування на умовах оренди у відповідності до п.2 ст.123 ЗКУ оформлена рішенням вісімдесят першої сесії Коростишівської міської ради сьомого скликання від 17 вересня 2019 року №824 (п. 5) є протиправною.

Визначаючись із належними способом захисту порушеного права позивача суд враховує наступне.

У відзиві на позовну заяві щодо частини позовних вимог про зобов`язання вчинити дії відповідач вказує, що вказана позовна вимога відноситься до його дискреційних повноважень.

З цього приводу суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади

Відповідно до ч.1 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі "Галфорд проти Сполученого Королівства" від 25 червня 1997 року Європейський Суд з прав людини зазначив "словосполучення "згідно із законом" не лише вимагає дотримання національного закону, а й стосується якості такого закону (рішення у справі". "Суд нагадує, що національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві" (рішення у справі Доменічіні проти Італії від 15 листопада 1996 року).

Відповідно до абз. 5 - 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту" ухваленої на 114-й сесії Комітету міністрів від 12 травня 2004 р. передбачено, що відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов`язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі.

Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Отже, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже, суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Така позиція суду ґрунтується на позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 28 листопада 2019 року у справі № 2340/3933/18.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що судове рішення має бути спрямоване на реальний захист порушених прав та забезпечувати їх ефективне відновлення з метою запобігання подальших протиправний діянь та рішень суб`єкта владних повноважень.

З метою ефективного захисту порушених прав, суд може втрутитися в адміністративний розсуд суб`єкта владних повноважень, коли останній наділений дискреційними повноваженнями, й зобов`язати його прийняти рішення без проведення необхідної процедури в тому випадку, якщо буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб`єкт публічної адміністрації у відповідь - необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлених судом обставин справи, ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача із заявою про надання дозволу розроблення проекту землеустрою у встановленому Земельним кодексом України порядку, з дотриманням передбаченої процедури та належними документами, проте Коростишівська міська рада, безпідставно, незважаючи навіть на наявність судового рішення у справі №240/2628/19, відмовляє у задоволенні заяв, посилаючись на підстави, які не передбачені чинним законодавством.

З огляду на те, що у ході судового розгляду було визнано протиправною відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, а інших підстав для відмови не вбачається, то суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача у обраний ним спосіб судового захисту, який є належним та дієвим в межах спірних правовідносин.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов`язати Коростишівську міську раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,27 га, яка розташована в АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код КВЦПЗ - 11.02) (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення), з метою надання її у користування на умовах оренди.

Що стосується позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивачем під час розгляду справи не довів належними та допустимими доказами наявності моральних страждань, як передумови стягнення компенсаційних виплати, у позовній заяві містяться лише посилання на понесені моральні страждання, проте жодних доказів з цього приводу суду надано не було, а отже в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Що стосується встановлення судового контролю, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням рішення по даній справі.

Приписами частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, що передбачено ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

У відповідності до статті 139 КАС України та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача з Коростишівської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань підлягає стягненню сплачений судовий збір в сумі 1536,80 грн.

Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Коростишівської міської ради (вул. Володимирська, 1, м.Коростишів, Житомирська область,12501, код ЄДРПОУ 04053660) про визнання протиправним та скасування індивідуального акту, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення вісімдесят першої сесії Коростишівської міської ради сьомого скликання від 17 вересня 2019 року № 824 (п. 5) у частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,27 га, яка розташована в АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код КВЦПЗ - 11.02) (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення), з метою надання її у користування на умовах оренди у відповідності до п. 2 ст. 123 ЗК України.

Зобов`язати Коростишівську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,27 га, яка розташована в АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код КВЦПЗ - 11.02) (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення), з метою надання її у користування на умовах оренди.

У задоволенні позову в частині позовних вимог щодо стягнення з Коростишівської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50000 грн. відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Коростишівської міської ради понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1536,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева