Ухвала суду № 906555, 11.04.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                               К/скарга №К-16041/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м.Київ, вул.Московська, 8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2007 р.   Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого                Ланченко Л.В.

суддів                            Брайка А.І.

                                       Нечитайла О.М.

                                       Пилипчук Н.Г.

                                       Степашка О.І.           

при секретарі:             Ільченко О.М.

за участю представників:

позивача: Комарової Н.С., Горового О.В.

відповідача: Левченко С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва

на постанову Господарського суду м.Києва від 27.10.2005 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2006 р.

у справі№ 11/240

за позовом Повного товариства «Ломбард Україна»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

                                                                   ВСТАНОВИВ:

             ПТ «Ломбард Україна» звернулось до суду з позовом до ДПІ у Голосіївському районі м.Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000861703/0  від 22.03.2005 р., яким позивачу визначено податкове зобов’язання за платежем: податок з доходів  найманих працівників у розмірі 290615,82 грн., у т.ч. 96871,94 грн. – основний платіж та 193743,88 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду м.Києва від 27.10.2005 р.,  залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2006 р., позов задоволено повністю.

         У справі  відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача,  у якій  ставиться питання про скасування судових рішень та прийняття нового про відмову у задоволенні позову, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано п.1.15 ст.1, п.8.1 ст.8, п.7.1 ст.7, п.12.1 ст.12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Позивач  у запереченнях на  касаційну скаргу та його представник у судовому засіданні касаційної інстанції проти задоволення касаційної скарги заперечив.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга  не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено у справі, відповідачем проведено перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.01.2003 по 01.01.2004 р., за результатами якої складено акт №9-23/07-30631919 від 15.03.2005 р.

Перевіркою встановлено, що позивачем не утримувався податок з доходів фізичних осіб у розмірі 96871,94 грн. із сум,  виплачених за не викуплені предмети із золота, побутову техніку тощо за договорами ломбардних позик та закладу майна до ломбарду, за якими проводилися звернення стягнення.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000861703/0 від 22.03.2005 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок з доходів найманих працівників у розмірі 290615,82 грн.

За результатами адміністративного оскарження спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Згідно ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ломбарди належать до фінансових установ, видом діяльності яких є надання фінансових послуг, в тому числі надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту.

П.3 ст.1 цього Закону   фінансовий кредит визначено, як кошти, які надаються  у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

За договором позики, відповідно до ст.1046 ЦК України, одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Способом забезпечення зобов’язань за договором позики може бути застава.

Згідно ст.1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право  в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Із аналізу вищенаведених норм слідує, що надана фізичній особі сума позики по відповідному договору, зобов’язання щодо повернення якої забезпечується заставою певної речі  такої фізичної особи, на протязі дії відповідного договору є сумою позики і залишається такою сумою позики навіть у разі її неповернення. При зверненні ломбардом стягнення на заставлене майно такої фізичної особи, кошти, що були надані фізичній особі у якості позики під заставу, залишаються неповерненою ломбарду  сумою позики, і під час здійснення стягнення на заставлене майно в дохід фізичної особи – позичальника не трансформуються та значення свого не змінюють.

Відповідно до пп.4.3.23 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» доходом, який не включається до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу є основна сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової установи, яка повертається такому платнику податку, основна сума кредиту, що отримується платником податку, а також сума виплат громадянам України (їх спадкоємцям) грошових заощаджень і грошових внесків, вкладених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР чи в установи державного страхування СРСР або у папери цільової державної позики, емітованої на території колишнього СРСР, погашення яких не відбулося.

Пп.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»  передбачено  у разі, коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов’язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента.

Однак, при наданні ломбардом  суми коштів фізичній особі у якості позики, нарахування або утримання  податку з доходів фізичних осіб чинним законодавством не передбачено, у зв’язку з чим суди дійшли вірного висновку, що у разі  неповернення  позики  утримання ломбардом із фізичної особи відповідного податку є неможливим, а тому нарахування відповідачем позивачу несплаченого останнім як податковим агентом  податку з доходів фізичних осіб по ломбардним операціям, за якими не були повернуті позики, є неправомірним.

Доводи касаційної скарги не беруться до уваги, оскільки не узгоджуються з вищевикладеною позицією.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, правильно оцінивши обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшли вірного висновку, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень немає.

          Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

            Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м.Києва від 27.10.2005 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2006 р. – без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

                         Головуючий                                                              Л.В.Ланченко

                         Судді                                                                         А.І.Брайко

                                                                                                            О.М.Нечитайло

                                                                                                             Н.Г.Пилипчук

                                                                                                            О.І.Степашко                                                                                                           

Повний текст ухвали складено 18.04.2007 р.