Ухвала суду № 906205, 25.06.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД  УКРАЇНИ

01010 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

25.06.2007№К-18161/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого), 

БрайкаА.І.  ГолубєвоїГ.К., РибченкаА.О., ФедороваМ.О.

розглянувши у порядку попереднього провадження касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі на постанову Господарського суду Запорізької області від10.01.2006 та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від31.03.2006 по справі №18/455-АП

за позовом         Відкритого акціонерного товариства «Запорізький електроапаратний завод»

до                        Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі

про             визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги про визнання нечинними податкового повідомлення-рішення від31.03.2005 №0000141314/0 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем плата за землю в сумі 16042,20грн. (вт.ч.10694,80грн. основний платіж та 5347,40грн. штрафні (фінансові санкції), яке винесене на підставі Акту планової комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства від29.03.2005 №12/31-4/14281020 за період з 01.01.2002 по 31.12.2004, яким встановлено заниження земельного податку на суму21389,60грн. в порушення ст.9 Закону України «Про плату за землю» по земельній ділянці бази відпочинку «Кристал».

Постановою Господарського суду Запорізької області від10.01.2006, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від31.03.2006 по справі №18/455-АП, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від31.03.2005 №0000141314/0.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач (СДПІ) подав касаційну скаргу яка обґрунтована тим, що суди невірно застосували норми матеріального права, зокрема що при їх прийнятті порушені норми матеріального права, а саме: ст.ст.19, 50, 51 Земельного кодексу України, ст.ст.8, 13 Закону України «Про плату за землю» і на цій підставі СДПІ просить судові рішення скасувати, в позові відмовити.

Позивач (ВАТ) надав заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначає про безпідставність наполягання на застосуванні ст.9 Закону України «Про плату за землю», так як вказана норма регулює розмір податку тільки у випадку надання земельної ділянки в тимчасове користування. А оскільки в 20022003роках земельна ділянка, що знаходиться під базою відпочинку і є структурним підрозділом ВАТ, як промислового підприємства – тому земельний податок на вказану земельну ділянку розраховується у розмірі 5%, як надану в безстрокове користування згідно державного акту на право користування землею №012554. При цьому, позивач зазначив, що договір земельної ділянки був складений 30.06.2004, тому до липня2004року право землекористування було безстроковим, і на цій підставі просить судові рішення залишити без змін, скаргу без задоволення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від11.06.2007 визнано за можливе попереднє провадження по справі.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу ст.9 Закону України від03.07.1992 №2535-XII «Про плату за землю» (зі змінами) - податок за земельні ділянки, надані в тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, за винятком земельних ділянок, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону, справляється у розмірі 50 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. А згідно ст.13 цього Закону - підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Тобто, оскільки судами вірно встановлено той факт, що позивач отримав право користування земельною ділянкою площею2,4га у Якимівському районі Запорізької області на підставі державного акту на право безстрокового користування землею Б№012554 від05.07.1988, а договір оренди земельної ділянки був складений 30.06.2004, тому тільки в липні2004року позивач набув право тимчасового землекористування, а в 2003році землекористування було безстроковим.

За таких підстав суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку що до позивачу неправомірно було визначено суму податкового зобов'язання за платежем плата за землю за порушення ст.9 Закону України «Проплату за землю» оскільки в 2002-2003роках вимоги цього Закону не були порушені, так як не було оформлення права тимчасового користування спірною земельною ділянкою.

Суди також обґрунтовано не погодились з твердженням відповідача стосовно розрахунків по земельному податку рекреаційних зон, передбачених ст.9 Закону України «Про плату за землю», оскільки відповідно до п.6 розділуХ Перехідних положень Земельного Кодексу України від25.10.2001 №2768-III - громадяни та юридичні особи, які мають у постійномукористуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть матиїх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити увстановленому порядку право власності або право оренди на них. Тобто відповідно до ст.125 Земельного Кодексу України та ст.Закону України «Про оренду землі», завданням якого є регулювання відносин щодо оренди землі з метою створення умов для раціонального користування земельною ділянкою, забезпечення захисту прав орендарів та орендодавців, – право оренди земельної ділянки у позивача виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації, а саме із 30.06.2004.

Отже, при прийнятті судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права та підставно задовольнили позов. А рішення судів першої та апеляційної інстанцій належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону і не підлягають скасуванню. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 215, 220, 2201, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Запорізької області від10.01.2006 та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від31.03.2006 по справі №18/455-АП залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст.237-239 КАС України.

Головуючий                                             О.В.Карась

Судді                                                                  А.І.Брайко

                                                                  Г.К.Голубєва

                                                                  А.О.Рибченко

                                                                  М.О.Федоров