Ухвала суду № 906140, 06.06.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

6 червня 2007 року м. Київ

Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді Харченка В.В., суддів: Васильченко Н.В., Гончар Л.Я., Кравченко О.О., Костенко М.І., при секретарі Деревенському І.І., за участі представника позивача Ткаченко П.В. та представників відповідача Темченко О.і., Нижника І.Б., Кучеренко О.Є., Поповіченко О.М., Ярмака М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва на постанову Господарського суду міста Києва від 11 травня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2006 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо - Торг" до ДПІ у Солом'янському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Господарського суду міста Києва від 11 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2006 року було задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо - Торг" до ДПІ у Солом'янському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення - рішення.

В основу зазначених рішень судів першої та апеляційної інстанцій було покладено висновки про те, що визначений позивачем розмір податкового кредиту підтверджено відповідними документами, всі вимоги Закону України “Про податок на додану вартість”, зокрема вимоги пункту 6.1 статті 6, пункту 8.1 статті 8 Закону, позивачем виконано.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями Державна податкова інспекція у Солом'янському районі міста Києва звернулася з касаційною скаргою, у якій просить постанову Господарського суду міста Києва від 11 травня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2006 року скасувати, прийняти рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга ґрунтується на порушенні судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема :

- норм підпункту 7.4.5 підпункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки позивачем не було надано документів для підтвердження податкового кредиту

- норм статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України, яке полягало у відмові в задоволенні клопотань відповідача про зупинення провадження у справі у зв'язку з поданням позову про визнання недійсними угод за участю позивача.

Також скаржник стверджує, що товару, який було продано відповідачем не існувало, у зв'язку з чим стверджує про безтоварність операції, та про те, що податок на додану вартість від контрагента позивача до бюджету не надійшов.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як було встановлено по справі судами першої та апеляційної інстанцій оспорюване повідомлення-рішення (а.с 30 т.1) прийняте відповідачем на підставі висновків акта перевірки №331/23-0711/32343999 від 21.10.2004р. (а.с. 31-35 т.1) про порушення позивачем вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", зокрема того, що ТОВ "Кредо-Торг" не надано для перевірки документів, які б підтверджували правомірність формування податкового кредиту.

Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що згідно з договором купівлі-продажу від 15.09.2004 № 15/09/04, позивачем придбано у ТОВ „ЕНЕРГО-ЦЕНТР-Н" пристрій коригуючий "Форпост-1" ТУ У 32.1-20589555-001-2003 у кількості 142.300 шт. (далі - товар) на загальну суму 75.021.983,00 грн., крім того ПДВ у розмірі 15.004.396,00 грн., разом 90.026,379.60 гривень. Придбання товару підтверджується належним чином оформленими первинними документами (договором, актом прийому-передачі, накладною, рахунком-фактурою, податковою накладною, сертифікатом відповідності, експертними висновками, платіжними дорученнями, копії яких долучено до матеріалів справи).

Згідно з договором комісії від 20.09.2004 № 20/09/04 позивач доручив ТОВ "АТЛАНТІС М" реалізувати придбаний у ТОВ „ЕНЕРГО-ЦЕНТР-Н" товар за межі митної території України. ТОВ "АТЛАНТІС М" згідно з контрактом № С19 від 22.09.2004 реалізувало зазначений товар компанії "U.S. Workforce association LLC" (штат Вермонт, США) на загальну суму 14.158.850,00 доларів США. Продаж товару підтверджується належним чином оформленими первинними документами (контрактом, ВМД, сертифікатом відповідності, платіжними дорученнями, копії яких долучено до матеріалів справи).

Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2004 року позивачем задекларовано експортні операції, що оподатковуються за ставкою 0 %, на користь фірми-нерезидента "U.S. Workforce association LLC" (штат Вермонт, США) у розмірі 75.158.008,00 грн., на підставі чого заявлене експортне відшкодування в сумі 15.004.396,00 грн. згідно з розрахунком, поданим до податкового органу 20.10.2004 (копія - у справі).

Частиною 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції що твердження відповідача про безтоварність проведених позивачем операцій не підтверджено дослідженими по справі доказами.

Згідно з частиною 2 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на викладену процесуальну обмеженість прав суду касаційної інстанції колегією суддів не приймаються посилання скаржника на відсутність у позивача документів на підтвердження податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень 2004 року.

Згідно п.1.8. ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” бюджетне відшкодування є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п.7.7.3. п.7.3. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування були дані тільки податкової декларації за звітний період. Зазначений Закон не передбачав надання даних податкових декларацій контрагентів платника податків і не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від'ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Згідно з п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Тобто до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. При цьому для вказаного віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, Законом України “Про податок на додану вартість” не передбачено умов про сплату цих сум до бюджету. Статтею 7 зазначеного Закону передбачено лише обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну, а у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту вважається вантажна митна декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, що відповідає вимогам Закону України «Про податок на додану вартість».

Посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема норм статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки судом було прийнято процесуальне рішення стосовно клопотання скаржника про зупинення провадження у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224 КАС України, колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 11 травня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2006 року - без змін.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 квітня 2007 року, якою було зупинено виконання постанови Господарського суду міста Києва від 11 травня 2006 року та ухвали Київського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2006 року скасувати.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строки та в порядку, передбаченими ст.ст. 237 - 239 КАС України.

Головуючий /підпис/ В.В.Харченко

Судді /підпис/ Н.В.Васильченко

/підпис/ О.О.Кравченко

/підпис/ Л.Я.Гончар

/підпис/ М.І.Костенко

З оригіналом вірно суддя Н.В.Васильченко