Рішення № 90620429, 28.07.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2020 р. Справа №480/2925/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби (Військова частина 9953) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби (Військова частина 9953) (далі по тексту - відповідач, В/ч 9953), і просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953), яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 12.07.2016 по момент ухвалення судового рішення;

- зобов`язати Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) здійснити виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період 12.07.2016 по момент ухвалення судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу за контрактом у Сумському прикордонному загоні (в/ч 9953), наказом від 12.07.2016 позивач був виключений зі списків особового складу військової частини. На момент звільнення позивачу не була нарахована та виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки. Компенсація за невикористані дні додаткової відпустки позивачу була нарахована лише 14.02.2020. Оскільки суми компенсації не були виплачені позивачу в день звільнення, відповідно до ст.ст. 116,117 КЗпП України позивач просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач із позовними вимогами не погодився, у відзиві на позовну заяву зазначив, що на військовослужбовців не поширюються норми трудового законодавства, а проходження військової служби та виплата грошового забезпечення регулюються спеціальним законодавством. Оскільки трудові відносини та військова служба мають різну правову природу, норми КЗпП України в частині виплати компенсації за затримку розрахунку при звільненні не поширюються на військовослужбовців.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій заперечував проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 23.04.2015 по 12.07.2016 проходив службу у Сумському прикордонному загоні, 25.11.2015 отримав статус і посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 (а.с.4).

Наказом начальника Сумського прикордонного загону №119-ОС від 12.07.2016 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення з 12.07.2016 року та визначено: виплатити компенсацію за невикористані щорічну основну відпустку в кількості 11 календарних днів за прослужений період в 2016 році, грошова допомога на оздоровлення виплачена (а.с.16).

21.06.2019 ОСОБА_1 звернувся до Сумського прикордонного загону із заявою провести нарахування та сплатити грошову компенсацію при звільненні з військової служби за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період, визначений підпунктами 17-18 стаття 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

У відповідь на заяву листом №11/П-141 від 04.07.2019 року позивача повідомлено, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв`язку з цим додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, що не надавалася учасникам бойових дій, в особливий період не вважається такою, що є не використаною. З питань застосування законодавства про можливість виплати компенсації за невикористані дні відпусток, остаточно правову позицію буде сформовано Верховним Судом по справі №240/3335/19, після чого буде прийнято відповідне рішення про здійснення відповідних виплат.

Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 по справі №480/3305/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2020, визнано протиправними дії Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу 12.07.2016 року та зобов`язано Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу 12.07.2016 року.

На виконання вказаного рішення 14.02.2020 відповідачем проведено з позивачем остаточний розрахунок.

Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує факт затримки виплати вказаних коштів.

У зв`язку з викладеним, судом встановлено, що затримка невиплати з 12.07.2016 по 14.02.2020 складає 1312 календарних днів.

Таким чином, при звільненні позивача з військової служби з ним не було проведено повного розрахунку, у зв`язку із чим ОСОБА_1 просить зобов`язати відповідача виплатити на його користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 12.07.2016 по день винесення судом рішення.

Відповідач, заперечуючи проти вказаних вимог, посилається виключно на те, що на спірні правовідносини не можуть бути поширені норми ст.116 та ст.117 КЗпП України, оскільки спірні правовідносини виникли між військовою частиною та військовослужбовцем.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Проаналізувавши положення наведених норм можна дійти висновку, що стягнення на користь працівника середнього заробітку здійснюється за весь період затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Відтак, вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 12.07.2016 по момент ухвалення судового рішення задоволенню не підлягають.

Оскільки, в день звільнення позивача - 12.07.2016 відповідачем не було здійснено з ним остаточного розрахунку, а саме, не було виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Для розрахунку суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні враховується сума середньоденного грошового забезпечення позивача та кількість днів затримки.

Так, згідно довідки в/ч 9353 про заробітну плату ОСОБА_1 , середньоденне грошове забезпечення позивача складає - 338,05 грн (а.с. 29).

Кількість днів затримки з 12.07.2016 по 14.02.2020 складає 1312 календарних днів. Таким чином сума середнього заробітку за весь період затримки розрахунку складає 443521,60 грн (338,05 * 1312).

Разом з тим, суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин принципу співмірності під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено касаційною інстанцією в постанові Верховного суду від 24.07.2019 по справі №805/3167/18-а адміністративне провадження №К/9901/9908/19.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 вказала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку суд вважає за необхідне враховувати розмір середнього заробітку позивача, факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, ступінь вини відповідача та інших обставин справи.

Виходячи із обставин справи, принципів законності та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку співмірної з коштами, виплаченими йому 14.02.2020 відповідачем на виконання судового рішення по справі №480/3305/19 на картковий рахунок в сумі 7098,27 грн (а.с.47). Отже, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, яка буде співмірною з урахуванням усіх обставин справи, становитиме 7098,27 грн.

Щодо доводів відповідача, що на спірні відносини не поширюються вимоги ст.ст.116, 117 КЗпП України, суд зазначає наступне.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).

Стосовно вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу у день виключення зі списків військової частини компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки, суд зазначає, що вказана вимога не підлягає задоволенню, оскільки відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах відбувається шляхом зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" і такий ним не сплачувався, про понесення будь-яких інших судових витрат позивач не заявляв.

Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби (Військова частина 9953) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (пров. Громадянський, 1, м. Суми, Сумська область, 40030, код ЄДРПОУ 14321759) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 12.07.2016 по 14.02.2020 у розмірі 7098,27 грн.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Савицька