Ухвала суду № 90610079, 22.07.2020, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Горчакова О. І..

Справа № 610/797/19

Провадження № 1-кп/644/516/20

22.07.2020

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2020 року Орджонікідзевський районний суд міста Харкова колегіально у складі:

суддів: Саркісян О. А., Шевченка С. В.,

при секретарі судових засідань – Старікову О.В.,

за участю:

прокурора – Попелкова В.В.,

обвинуваченого: ОСОБА_1 , його захисника – адвоката Бегенчева Максада Хадировича,

захисника обвинуваченого: ОСОБА_2 – адвоката Перепелиці Сергія Івановича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Орджонікідзевського районного суду міста Харкова у м. Харкові, обвинувальний акт матеріалу кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12018220190000763 від 18 березня 2019 року, затвердженого прокурором відділу прокуратури Харківської області радником юстиції Прудніковим В. Г., що надійшов з Харківського апеляційного суду, щодо :

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженого смт Червоний Донець Балаклійського району Харківської області, громадянина України,

за обвинуваченням, у вчиненні кримінальних правопорушень-злочинів, передбачених ч.4 ст. 187 та ч. 1 ст. 263 КК України

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженого м. Тбілісі Грузії, громадянина Грузії,

за обвинуваченням, у вчиненні кримінальних правопорушень-злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 263 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

02.03.2020 року Орджонікідзевського районного суду міста Харкова, за вхідним номером № 8182/20-Вх, з Харківського апеляційного суду надійшло кримінальне провадження, справа № 610/797/19, на підставі Ухвали колегії суддів Харківського апеляційного суду від 25.02.2020 року якою змінено підсудність, зазначеного кримінального провадження, з Куп`янського міськрайонного суду Харківської області на Орджонікідзевський районний суд міста Харкова.

02.03.2020 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Орджонікідзевського районного суду міста Харкова визначено головуючого – суддю Горчакову О.І., склад колегії суддів: Саркісян О. А., Шевченко С. В.

У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на строк 60 днів. В обґрунтування клопотання прокурор пояснив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень-злочинів, крім того, залишаються підстави вважати, що обвинувачені можуть переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення - це свідчить про те, що заявлені ризики не зменшилися та існує неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу. Посилається на наявність, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, ризиків: можливість переховуватись від суду, оскільки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні декількох злочинів, у тому числі особливо тяжкого злочину та, з огляду на тяжкість можливого покарання, у разі ухвалення судом обвинувального вироку, можуть почати переховуватись від суду; знищення, приховування або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки не встановлено місцезнаходження усіх викрадених у потерпілої ОСОБА_4 речей; незаконно впливати на свідків та потерпілих у цьому провадженні, оскільки на даний час вони ще не допитані, а вплив на них може суттєво змінити їх покази; вчинити інше кримінальне правопорушення, бо на розгляді іншого суду перебуває обвинувальний акт щодо ОСОБА_2 .

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник адвокат Бегенчева М.Х. залишили питання на розсуд суду.

Захисник ОСОБА_2 адвокат Перепелиця С. І. вважає клопотання таким, що не підлягає задоволенню, так як воно не було вручене обвинуваченому в перекладі на його рідну мову, що є порушенням права обвинуваченого на захист.

Суд, вислухавши думку учасників процесу, дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу, колегія суддів враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 9 Загальної Декларації прав людини, статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, які підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, зокрема, викладеної в рішенні від 06.04.2000 у справі «Лабіта проти Італії» тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Так, Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини.

Такими ознаками є тяжкість та суспільна небезпечність інкримінованих обвинуваченому злочинів, а також можливість незаконного впливу на потерпілих та свідків, які ще судом не допитані та переховування від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Надаючи оцінку можливості обвинувачених переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, Суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів, можуть вдатися до відповідних дій.

Так, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні також у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Вирішуючи питання про доцільність продовження запобіжного заходу та згідно статей 7-9 КПК України, якими визначено, що кримінальне процесуальне законодавство України, застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, колегія суддів також враховує практику Європейського суду з прав людини.

Так, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Разом з тим, у рішенні по справі «W. проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства».

У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.

Також, у рішенні по справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Фактичні обставини кримінального провадження, а саме те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаному з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням в інше приміщення, спрямованому на заволодіння майном в особливо великих розмірах, на думку Суду, в цьому кримінальному провадженні свідчать про наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілої.

Саме внаслідок суспільної небезпеки таких дій - є об`єктивні підстави вважати наявність ризику, що обвинувачені можуть переховуватись від правоохоронних органів та суду, оскільки ризик це подія, яка ймовірно може настати за наявності певних підстав. Об`єктивність існування зазначених підстав щодо ризиків вбачається з вищенаведених відомостей.

Крім того, як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_2 є уродженим Республіки Грузії і є громадянином цієї Держави, має місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , область АДРЕСА_2 , Грузія, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв`язків ОСОБА_2 в Україні, та підтверджує існування ризику його переховування від правоохоронних органів та суду за межами України.

Відповідно до клопотання прокурора ризик того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 можуть знищити, сховати або спотворити будь яку із речей, чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, обґрунтовується тим, що не встановлено місцезнаходження всіх викрадених у потерпілої ОСОБА_4 речей.

Зазначені обставини свідчать про існування цього ризику, оскільки в разі обрання більш м`якого запобіжного заходу, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 будуть мати можливість знищити викрадені у потерпілої речі, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Суд вбачає існування і ризику впливу на свідків з боку обвинувачених, оскільки, як слідує з матеріалів судового провадження, свідки та потерпілі по справі не допитані, а тому, з метою отримати показання свідків на свою користь, обвинувачені можуть вдатися до дій, пов`язаних з тиском на них.

Тому, продовжуючи такий вид запобіжного заходу, як тримання під вартою, суд виходить з необхідності уникнення ризиків, визначених статтею 177 КПК України, із ступеня тяжкості інкримінованих злочинів, а також приймає до уваги ту обставину, що підстави, за яких судом було обрано обвинуваченим запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, на теперішній час не відпали і під загрозою можливого застосування покарання, передбаченого санкціями статей Кримінального кодексу України, які інкриміновані обвинуваченим, останні можуть переховуватись від суду, впливати на свідків, потерпілих та інших учасників у цьому кримінальному провадженні. Будь-яких нових обставин, які мають значення при вирішенні питання щодо запобіжного заходу обвинуваченим та які не існували і не розглядались на час обрання та продовження запобіжного заходу обвинуваченим у вигляді тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.

Таким чином, виходячи з положень статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та вимог частини першої статті 197 КПК України, обраний відносно обвинувачених запобіжний захід відповідає характеру і тяжкості діяння, яке їм інкримінується, а разом з іншим, допомагає уникнути виникненню ризиків, існування яких доведено, тому колегія суддів приходить до висновку про продовження строку тримання під вартою обвинувачених строком на 60 днів.

Колегією суддів вирішувалося питання про можливість вжиття до обвинувачених альтернативного запобіжного заходу, але наявність вказаних вище ризиків та обставин виключає, на думку колегії суддів, застосування таких. Між тим, жоден із більш м`яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, що виправдовує подальше тримання обвинувачених під вартою.

Стосовно доводів захисника обвинуваченого ОСОБА_2 суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 29 КПК кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою.

Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою (не можуть розуміти мову або вільно нею розмовляти), право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому КПК, у тому числі ст. 68 КПК.

При розгляді кримінального провадження, учасник якого не володіє чи недостатньо володіє державною мовою, суд повинен враховувати правові позиції ЄСПЛ. Право на безоплатну допомогу перекладача застосовується не лише до усних виступів на судовому розгляді, а й до документальних матеріалів та досудового провадження. Зокрема, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, хто не розуміє мову, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, має право на отримання безоплатної допомоги перекладача, що здійснює письмовий і усний переклад усіх тих документів чи заяв у провадженні проти нього, розуміти які йому необхідно або які потрібно оголосити на суді мовою, що там використовується, для того, щоб здійснити своє право на справедливий судовий розгляд (п. 48 рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1978 року у справі "Лудіке, Белкасем і Коч проти ФРН"). Однак не можна вважати, що п. 3 (e) ст. 6 Конвенції вимагає письмового перекладу всіх письмових доказів чи офіційних документів, що є у провадженні. Допомога перекладача має бути такою, щоб забезпечити розуміння підсудним справи проти нього і ведення свого захисту, зокрема завдяки тому, що через перекладача він може висувати на розгляд суду свою версію подій (п. 74 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1989 року у справі "Камазінскі проти Австрії").

Так як обвинувачений не володіє державною мовою йому була забезпечена обов`язкова участь захисника, тобто його право на захист не було порушено.

Окрім того, обвинуваченому ОСОБА_2 була забезпечена участь перекладача.

Крім того, зважаючи на те, що відповідно до ст.330 КПК України обвинувачений ОСОБА_2 був видалений із зали засідання ухвалою суду на весь час судового розгляду, то його інтереси в судвому засіданні представляє захисник Перепелиця С.І., що ще раз підтверджує, що право на захист обвинуваченого при розгляді клопотання про продовження строків тримання під вартою не було порушено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 31, 176, 177, 178, 180, 183, 331 КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківська установа виконання покарань (№27)» строком на шістдесят днів, тобто до 18 вересня 2020 року включно.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківська установа виконання покарань (№27)» строком на шістдесят днів, тобто до 18 вересня 2020 року включно.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 року ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Повний текст ухвали виготовлений 24.07.2020 року.

Судді: О. А. Саркісян С. В. Шевченко