Рішення № 90592063, 09.07.2020, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/1612/20

Провадження № 2/359/1625/2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«09» липня 2020 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Муранової-Лесів І.В.,

при секретарі - Степаненко А.О.,

за участі представника відповідача - Панкова К.М . ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору,-

В С Т А Н О В И В :

25.02.2020 р. позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, у якому просив суд визнати недійсним Кредитний договір №109148 від 09.10.2019 року (а.с.1-6).

В обґрунтування позову зазначив, що між ним та відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» 09.10.2019 р. було укладено договір позики № 109148 на суму 5 000,00 грн. із строком повернення позики 07.11.2019 р. , зі сплатою процентів0,01 % в день, комісії 1,4% в день. Позивач вважає, що при укладанні вищевказаного договору позичальника не ознайомлено з умовами кредитування, правилами надання грошових коштів, які є невід`ємною частиною договору, не надано інформацію про суть наданих фінансових послуг, чим порушено вимоги ч.2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ч.2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Вказує, що відповідно до п.5.3. Договору у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості він зобов`язаний сплатити Фінансовій установі підвищену комісійну винагороду в розмірі 3.0% (три відсотка) в день від суми позики за кожний день прострочення. Тобто у випадку несвоєчасно сплати 5 000 грн. повинен буде сплатити компенсацію 4500,00 грн., сума якої становить більше 50 %, що відповідно до ч. 5 п. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою і не відповідає нормам встановленим ч.5 п.3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», а тому зазначений пункт повинен бути визнаний недійсним. Крім того, умовами п.п.5.3,5.4 договору фактично за одне правопорушення, а саме прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості зобов`язаний сплатити підвищену комісійну винагороду і пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. Вважає, що дані пункти Договору не відповідають вимогам ст. 61 Конституції України і ч.3 статті 509 ЦК України, що призводить до покладення подвійної цивільно-правової відповідальності одного і того ж виду за одне і те саме порушення договірного зобов`язання, тому зазначені пункти повинні бути також визнані недійсними. Також вважає, що підпункт п.9.11. договору є незаконним та суперечить абз.5,11 п.2 ст. 8 ЗУ «Про захист персональних даних». На думку позивача, відсутність у кредитному договорі права відізвати свою згоду на обробку персональних даних, є порушенням закону. Враховуючи наведене, вважає що при укладанні договору було порушено норми встановлені ЗУ « Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ЗУ « Про захист персональних даних», Конституції України, тому, є підстави для визнання договору недійсним в цілому.

Ухвалою від 26 лютого 2020 року ( а.с.18) відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження та призначено до підготовчого судового засідання.

05.05.2020 р. у підготовчому засіданні представником відповідача подано відзив на позовну заяву( а.с.41-58), згідно якого зазначають, що відповідач є фінансовою установою та здійснює діяльність на ринку фінансових послуг за основним видом діяльності «надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), н.в.і.у.» (код КВЕД 64.99). З цією метою відповідачем організований сервіс з надання онлайн позик, який забезпечує надання грошових коштів у позику з використанням інформаційно- телекомунікаційних систем шляхом укладення з клієнтами електронних договорів позики. Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні та порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем визначені Законом України «Про електронну комерцію». Отримання грошових коштів у позику через онлайн сервіс ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем здійснюється шляхом вчинення клієнтами-позичальниками поетапних дій з реєстрації особистого кабінету, власної ідентифікації та верифікації банківської картки, вибору розміру та строку користування позикою, підтвердження заявки на отримання позики та вчинення правочину. Зазначають, що позивач є клієнтом сервісу з надання онлайн позик ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», послугами якого з видачі грошових коштів користувався неодноразово. Зокрема, раніше між Позивачем (як Позичальником) та Відповідачем (як Позикодавцем) були укладені електронні договори позики №76814 від 19.05.2019р., №83620 від 18.06.2019р., №94279 від 04.08.2019р., грошові зобов`язання за якими з повернення суми позики, процентів та комісії виконані своєчасно та у повному обсязі. Укладенню першого договору передували поетапні дії Позивача з реєстрації як користувача на сайті Відповідача шляхом створення унікального аккаунту користувача (Особистого кабінету), заповнення Анкети позичальника з його особистими персональними даними, паспортними даними, реєстраційним номером облікової картки платника податків, номерами контактних засобів зв`язку (телефонів), місця фактичного проживання і місця реєстрації тощо, а також даних банківської картки; вибору розміру та строку користування позикою, підтвердження заявки на отримання позики тощо. Укладенню наступних договорів передували ті ж самі дії Позивача, за виключенням створення аккаунту (Особистого кабінету), що вже створений. Так, дійсно 09.10.2019р. між Відповідачем (як Позикодавцем) та Позивачем (як Позичальником) з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем укладений електронний договір позики №109148, згідно з яким надана сума позики в розмірі 5 000,00 грн. зі строком повернення (терміном платежу) - не пізніше 07.11.2019р. Укладенню вказаного Договору позики передували поетапні дії Позивача з заповнення Анкети позичальника з його особистими персональними даними, паспортними даними, реєстраційним номером облікової картки платника податків, номерами контактних засобів зв`язку (телефонів), місця фактичного проживання і місця реєстрації тощо, а також даних банківської картки - НОМЕР_1 . Враховуючи, що укладення договору відбулося з використанням інформаційно- телекомунікаційної системи Відповідача, а домовленість сторін спрямована на встановлення прав і обов`язків сторін у сфері правовідносин позики та оформлена в електронній формі, то укладений між Відповідачем і Позивачем Договір позики є електронним договором в розумінні п.п. 5, 7 ч. 1 ст. З Закону України «Про електронну комерцію», який відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України вважається укладеним у письмові формі. Обставина отримання суми позики за Договором позики визнається Позивачем. Перерахована Відповідачем сума позики не повернута Позивачем як помилково одержана. Крім того, звертають увагу суду, що 07.11.2019р. позивачем було частково виконані зобов`язання за Договором позики шляхом перерахування Відповідачу суми грошових коштів в розмірі 2044,50 грн. 07.11.2019р. між Відповідачем та Позивачем з використанням інформаційно- телекомунікаційних систем була укладена Додаткова угода №1 про внесення змін до Договору позики №109148 від 09.10.2019р., згідно якої змінено термін повернення позики (термін платежу) 06.12.2019р. та графік платежів до Договору позики №109148 від 09.10.2019р. Наявність підстав для визнання Договору позики недійсним позивачем не доведена належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами. Зазначають, що оспорюваний Позивачем Договір позики не суперечить нормам чинного законодавства України та погоджений сторонами відповідно до ст.ст. 6, 536, 626-628, 1046,1048 ЦК України щодо свободи договору, визначення сторонами його умов, вибору контрагента, оплатності користування чужими грошовими коштами. Договором позики не порушуються права Позивача, виключно у захисті яких полягає завдання цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Враховуючи наведене, просили в позові ОСОБА_2 відмовити повністю.

Ухвалою від 05 травня 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті( а.с.116).

У судове засідання позивач ОСОБА_2 не з`явився. Проте, 29.05.2020 до суду надійшло від позивача клопотання, яким просить розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи і винесення заочного рішення суду (а.с.127).

Представник відповідача ТОВ «ФК Гелексі»- Панков К.М. проти позову заперечував у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Звертає увагу, що позивач неодноразово отримував кредит і обізнаний з порядком і умовами кредитування.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.

Відповідно до вимог ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 09.10.2019 р. між ОСОБА_2 та ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем укладено електронний договір позики № 109148( а.с.9-13, 64-72).

Згідно п. 1.1 договору позики позикодавець надає позичальнику у позику, а позичальник зобов"язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці Украни - гривні, в сумі та строк, визначений договором позики.

Підпунктом 1.1.1 договору позики визначена сума позики - 5000 грн.

Відповідно до умов п. 1.2 договору позики позика надається позичальнику в сумі, що зазначена в пп. 1.1.1 договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок позичальника).

Підпунктом 1.1.2 договору позики сторонами погоджена плата за користування позикою у вигляді:

- процентів (процентної ставки) в розмірі 0,01% в день від поточного залишку позики (пп. 1.1.2.1 договору позики),

- комісії (комісійної винагороди) в розмірі 1,4% в день від поточного залишку позики (пп. 1.1.2.2 договору позики).

Підпунктами 1.1.3, 1.1.4 договору позики обумовлене нарахування процентів та комісії за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

За змістом п.1.1.5 Договору, строк повернення позики( термін платежу) 07 листопада 2019 року.

У п.2.1 договору сторони визначили, що строк дії Договору - до повного виконання Позичальником зобов`язань за Договором.

Також сторони погодили, що у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості (пп. 3.1.4 та 5.4 договору позики).

Відповідно до п.7.2 Договору, якщо Сторони не можуть дійти згоди із спірних питань шляхом проведення переговорів, то такий спір вирішується у судовому порядку згідно чинного законодавства України.

Також встановлено, що 07.11.2019 р. між ОСОБА_2 та ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору позики № 109148 від 09.10.2019( а.с.73-74).

Умовами вказаної Додаткової угоди змінені термін повернення позики (термін платежу) 06.12.2019р. та графік платежів до Договору позики №109148 від 09.10.2019р.

За змістом ч. 8 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі.

З матеріалів, наданих відповідачем, вбачається, що укладенню електронного договору позики передували поетапні дії позивача з реєстрації як користувача на сайті відповідача шляхом створення унікального акаунту користувача (особистого кабінету) та заповнення анкети позичальника з його особистими персональними даними, паспортними даними, реєстраційним номером облікової картки платника податків, номерами контактних засобів зв`язку (телефонів), місяця фактичного проживання і місця реєстрації того, а також даних банківської картки ОСОБА_2 , що не заперечується позивачем.

Встановлено, що відповідачем на виконання умов п. 1.2 договору позики зарахована на банківській рахунок позивача сума грошових коштів в розмірі 5000 грн., що підтверджується електронною квитанцією № 170098093 від 09.10.2019 р. про видачу позики на суму 5 000 грн. відправником ТОВ "ФК "Гелексі", довідкою ТОВ ФК «Елаєнс» від 20.03.2020 та листом АТ « Альфа-Банк» від 20.03.2020 р. про підтвердження успішного зарахування на карту клієнта у АТ «ПриватБанк»( а.с.77,87,89).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.6, ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 2,3, ст. 6 ЦК України визначено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 536 ЦК України закріплено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплатити проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч.ч. 1,2 ст. 1054, ч.ч. 1,2, ст. 1056 ЦК України за договором позики (кредитним договором) позикодавець (кредитодавець) має право на одержання від позичальника процентів суми позики (кредиту), причому тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом (позикою), розміру облікової ставки та інших факторів.

Таким чином, презумпція свободи договору та диспозитивність законодавчої регламентації відносин позики і кредитування надають сторонам договору позики (кредитного договору) право самостійно визначати будь які умови договору, в тому числі розмір і порядок плати за користування позикою, за однією лише умови - щоб домовленість сторін не суперечила законодавству.

Законодавством у сфері відносин позики і кредитування не встановлено заборони щодо можливості врегулювання сторонами договору позики своїх відносин, які не врегульовані законодавством, на власний розсуд в частині встановлення комісійної винагороди за користування позикою, у зв`язку з чим умови Договору позики про комісію врегульовані сторонами у відповідності до положень ст.ст. 6, 626-628 ЦК України.

Закріплене п.п. 3.1.3,5.3 Договору позики підвищення розміру комісійної винагороди до 3,0%, що відбувається внаслідок користування позикою понад встановленні Договором позики строки, не суперечить ст 61 Конституції України, Цивільному кодексу України або іншим актам цивільного законодавства, оскільки в законодавстві відсутня заборона щодо такого підвищення або будь-якого іншого збільшення розміру плати за користування позикою, в тому числі у разі порушення позичальником строків (термінів) повернення позики та провадження користування позиковими коштами понад встановленні договором позики строки.

Нормами ЦК України підтверджують можливість самостійного визначення сторонами порядку сплати та розміру плати залежно від низки факторів, серед яких, зокрема, строк користування позикою (кредитом). Тому умови про конкретний розмір плати за користування позикою (комісійної винагороди), визначений залежно від конкретного строку користування позикою, і умови про збільшений розмір плати, що застосовується у разі порушення строків (термінів) повернення позики та перевищення встановленого договором строку користування позикою, повністю відповідають положенням закону і не суперечать актам чинного в Україні законодавства.

Умови Договору позики погодженні сторонами до його укладання, викладенні в тексті Договору позики у спосіб, що не допускає їх подвійного тлумачення, всі суми у їх грошовому вимірі, зобов`язання щодо сплати яких бере на себе позичальник, відображенні у графіку платежів, що є невід`ємною частиною Договору позики.

Внаслідок відображення у Графіку платежів сум, зобов`язання щодо сплати яких бере на себе позичальник, виключається будь-яка можливість впливу помилки чи обману щодо обставин, які мають істотне значення.

Через особливість укладання договору позики в електронній формі, тобто з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, яке здійснюється дистанційно відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», виключається прямий контакт позичальника з позивачем та можливість спонукання позичальника до укладання договору, можливість застосування до нього фізичного чи психічного тиску.

Таким чином, укладання Договору позики на визначених у ньому умовах є результатом вільного волевиявлення сторін, в т.ч. позивача, шляхом вчинення спільних дій та не суперечать вимогам чинного законодавства.

Безпідставними є твердження позивача про недійсність п 9.11. договору позики з підстав суперечностей положенням абз.5,11 п. 2 ст. 8 ЗУ «Про захист персональних даних» зокрема, згода на використання, обробку та передачу третім особам персональних даних була надана в результаті добровільного волевиявлення шляхом підписання за допомогою електронного підпису договору позики, який є належним підтвердженням та доказом надання такої згоди. Позивач повідомлена про мету передачі відповідачу персональних даних та строк дії такої згоди.

Крім того, право суб`єкта персональних даних відкликати згоду на обробку персональних даних закріплене п. 11 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних». Одночасно, Закон України «Про захист персональних даних» не висуває обов`язкових вимог до того, щоб згода на надання персональних даних обов`язково містила посилання на право відкликати таку згоду або ж обов`язок володільця персональних даних повідомити суб`єкта персональних даних про існування такого права письмово. Відповідно, відсутність у Договорі позики посилання на право Позивача відкликати персональні дані, яким останній наділений в силу закону, не є порушенням вимог законодавства.

Крім того, на думку суду, особливість обробки персональних даних суб`єкта внаслідок укладення та виконання правочину, певною мірою унеможливлює відкликання таких персональних даних, без яких укладення угоди було б неможливе. А отже, доводи позивача в цьому зв`язку слід визнати необґрунтованими.

Згода позивача з умовами надання позики на погоджених умовах та встановленням з відповідачем правових відносин підтверджена тією обставиною, що після отримання від ТОВ «ФК «Гелексі» суми позики на власну банківську картку, позивачем не здійснено зворотного переказу коштів відповідача як помилково одержаних.

Відповідно до п.п. 9,8,9.9 Договору позики позивач підтвердив, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є незрозумілими та справедливими, що під час укладання договору він не знаходиться під впливом обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу тяжких обставин.

Крім того, з наданих до відзиву документів встановлено, що позивач є клієнтом сервісу з надання онлайн позик ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», послугами якого з видачі грошових коштів користувався неодноразово.

Зокрема, раніше між позивачем ОСОБА_2 (як Позичальником) та відповідачем ТОВ « ФК « Гелексі»(як Позикодавцем) були укладені електронні договори позики №76814 від 19.05.2019р., №83620 від 18.06.2019р., №94279 від 04.08.2019р., грошові зобов`язання за якими з повернення суми позики, процентів та комісії виконані своєчасно та у повному обсязі, що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» №21/04-20/01 від 21.04.2020р.( а.с.101).

Крім того, встановлено, що 07.11.2019р. позивачем ОСОБА_2 частково виконані зобов`язання за Договором позики шляхом перерахування відповідачу суми грошових коштів в розмірі 2044,50 грн., що підтверджується електронною квитанцією №175739906 від 07.11.2019р.( а.с.78).

Проте, у термін 06.12.2019 р. інша частина суми позики, процентів та комісійної винагороди за користування позикою не повернуті позивачем, чим порушене грошове зобов`язання, що виникло з Договору позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафам, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно, встановлення сторонами в Договорі позики неустойки за порушення строків виконання грошового зобов`язання у вигляді пені та погодження її розміру на рівні подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми заборгованості (п.п. 3.1.4, 5.4 Договору позики) відповідає вимогам законодавства та є результатом вільного волевиявлення сторін правочину, в тому числі позивача.

Оспорюванні позивачем умови договору позики не суперечать нормам чинного законодавства України та погодженні сторонами Договору позики відповідно до ст.. ст.. 6,536,626-628,1046,1048,1054,1056-1 ЦК України щодо свободи договору, визначення сторонами його умов, вибору контрагента, платності користування чужими грошовими коштами, правових наслідків порушення зобов`язання.

Не є умови договору позики і такими, що суперечать вимогам п. 3,5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) гроші кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку є кількість речей того є роду та такої є якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей, або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, встановлення у договорі позики відповідальності позикодавця за невидачу суми позики не має сенсу, оскільки до її видачі договір не є укладеним, а отже, не породжує юридичних наслідків у вигляді встановлення взаємних прав і обов`язків сторін та їх відповідальності за невиконання таких обов`язків.

Таким чином, встановлення у договорі позики відповідальності за порушення грошового зобов`язання у вигляді неустойки тільки для позивача обумовлене природою встановлених між сторонами правовідносин і не порушує принципу рівності сторін договору.

Встановлення неустойки є поширення видом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, покликаним стимулювати боржника до належного (своєчасного) виконання ним свого обов`язку перед кредитором. Договір позики не містить будь-якої іншої відповідальності позивача за порушення ним грошового зобов`язання, наявність якої могла б бути розцінена як встановлення жорстких обов`язків споживача в розумінні п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживача».

В свою чергу, встановлення процентів та комісії, в тому числі у підвищеному розмірі, є платою за користування чужими грошовими коштами, в тому числі понад погоджені сторонами терміни (строки), і не є в розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» компенсацією за невиконання зобов`язань за договором.

Слід також зазначити, що можливість стягнення неустойки передбачено умовами договору на випадок недобросовісних дій позичальника та порушення взятих на себе зобов`язань за договором. У разі спору, за наявності відповідних підстав розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням вимог ч.3 ст.551 ЦК України.

Таким чином, умови договору позики не призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позивача і не є несправедливими. Принцип рівності сторін не порушений укладанням договором позики.

У зв`язку із наведеним оспорюванні пункти Договору позики не суперечать вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ « Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ЗУ «Про захист персональних даних», Конституції України, а протилежні доводи позивача є безпідставними.

Оскільки оспорюваний позивачем договір позики не суперечить нормам чинного законодавства України та погоджений сторонами відповідно до ст.ст. 6, 536, 626-628, 1046 та 1048 ЦК України щодо свободи договору, визначення сторонами його умов, вибору контрагентів, платності користування чужими коштами, а також зважаючи на те, що оспорюваним договором позики не порушуються права позивача, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до вимог п. 7 ст. 141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору необхідно компенсувати за рахунок держави в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2,12,13,81,82,89,141,223,258,259,263-265,266,273 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору - відмовити повністю.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга Київському апеляційному суду через Бориспільський міськрайонний суд протягом тридцяти днів,який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 20 липня 2020 року.

Суддя: І. В. Муранова-Лесів