Ухвала суду № 905852, 30.05.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“30” травня 2007 р.                                                                                             Справа № 5/413-25/24

                                                                                                                                             К/с № 19265/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий                                                            Нечитайло О.М.

Судді:                                                                        Брайко А.І.

                                                                                   Ланченко Л.В.

                                                                                   Пилипчук Н.Г.

                                                                                   Степашко О.І.

при секретарі судового засідання                        Гончаренко Р.С.

за участю представників:

позивача:                                                                Сікиринський Ю.О., дов. від 19.04.2007р. № 32917

відповідача:                                                           Пилип’як П.В., дов. від 18.05.2007р.

третя особа-1                                                          не з’явився

третя особа-2                                                         Смітюх Н.М., дов. від 23.10.2006р. № 1343

третя особа-3                                                          не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу                                                  Державної податкової інспекції у Залізничному

                                                                                  районі м. Львова

на постанову                                                         Львівського апеляційного господарського суду

від                                                                             21.03.2006р.

у справі                                                                    № 5/413-25/24

за позовом                                                               Закритого акіонерного товариства «Львівський

                                                                                  керамічний завод»

до                                                                              Державної податкової інспекції у Залізничному

                                                                                  районі м. Львова

третя особа, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору

на стороні позивача(1)                                               Приватне підприємство «Фірма ЗМП»

третя особа, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору

на стороні позивача (2)                                             Управління капітального будівництва

                                                                                      Міністерства внутрішніх справ України

третя особа, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору

на стороні відповідача (3)                                     Львівська обласна державна адміністрація в особі

                                                                                   фінансового управління Львівської державної

                                                                                   адміністрації м. Львів

про                                                                              визнання недійсними податкових

                                                                                   повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Закрите акіонерне товариство «Львівський керамічний завод» (надалі – позивач, ЗАТ «Львівський керамічний завод») звернулось до господарського суду Львівської області із позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова (надалі відповідач – ДПІ у Залізничному районі м. Львова) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 09.08.2004р. № 00004862320/0/18222.

Рішенням господарського суду Львівської області (суддя – Якімець Г.Г.) від 14.09.2005р. у справі № 5/413-25/24 у позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду (судова колегія у складі: головуючий: Бонк Т.Б., судді Марко Р.І., Бойко С.М.) від 21.03.2006р. у справі № 5/413-25/24 апеляційну скаргу ЗАТ «Львівський керамічний завод» задоволено:

- рішення господарського суду Львівської області від 14.09.2005р. у справі № 5/413-25/24 скасовано;

- позов задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 09.08.2004р. № 0004862320/0/18222 в частині визначеного податкового зобов’язання .

Вказана постанова мотивована тим, що позивачем правомірно зменшено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у I,II, таIIIкварталі 2002р. на суму інвестицій спрямованих на будівництво житла для військовослужбовців, оскільки такі дії платника податку відповідають вимогам п.22.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

ДПІ у Залізничному районі м. Львова, не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням господарського суду апеляційної інстанції, звернулось із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2006р. у справі № 5/413-25/24 та залишити в силі судове рішення господарського суду першої інстанції.

Касаційна скарга аргументована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме п.22.3 ст.22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

ЗАТ «Львівський керамічний завод» надало заперечення на касаційну скаргу ДПІ у Залізничному районі м. Львова у яких доводи відповідача вважає необгрунтованими та зазначає, що законних підстав для їх задоволення не має, просить залишити постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2006р. у справі № 5/413-25/24 без змін.

Міністерство внутрішніх справ України надало відзив на касаційну скаргу ДПІ у Залізничному районі м. Львова, у яких доводи відповідача вважає необгрунтованими та зазначає, що законних підстав для їх задоволення не має, просить залишити постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2006р. у справі № 5/413-25/24 без змін.

Представники третьої особи-2 та третьої особи-3 у судове засідання суду касаційної інстанції не з’явились, своїм процесуальним правом, що передбачене ст.49 КАС України не скористались, про причини не явки суду не зазначили, незважаючи на те, що про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Представники відповідача у судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримали, постанову господарського суду апеляційної інстанції вважають такою, що прийнята із порушенням норм чинного законодавства з мотивів, викладених у касаційній скарзі, та просили її скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду першої інстанції.

Представники позивача та третьої особи-2 проти вимог касаційної скарги заперечували, доводи останньої вважають необгрунтованими, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2005р. повністю законною та просять залишити її без змін, а касаційну скаргу ДПІ у Залізничному районі м. Львова - без задоволення.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції від 23.05.2007р., на підставі ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України), було оголошено перерву до 30.05.2007р.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

30.07.2004р. ДПІ у Залізничному районі м.Львова було проведено планову документальну перевірку ЗАТ «Львівський керамічний завод», за результатами перевірки складено акт № 713/23-2/00293605 від 30.07.2004р.

На підставі вказаного акту, ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004862320/0/1822 від 09.08.2004р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 3 835 200 грн., в тому числі основний платіж -2 556 800 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 1 278 400 грн.

ЗАТ «Львівський керамічний завод» оспорює донараховане податкове зобов'язання в сумі 915 126,40 грн. та нараховану на суму даного податкового зобов'язання штрафну санкцію в сумі 457 563,20 грн.

Перевіркою встановлено, що позивач в 2002 р., в порушення п.22.3 ст.22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зменшив податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 915 126,40 грн. за рахунок інвестування будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, що мають право на отримання житла.

ДПІ у Залізничному районі м.Львова дійшла висновку, що ЗАТ «Львівський керамічний завод» не виконав умов договору від 27.03.2003 року № 133 «Про переведення частини інвестиційного зобов'язання» вніс інвестиції не коштами, а векселями, емітованими ПП «Фірмою «ЗМП». Також відповідач вказує на те, що право на зменшення податкового зобов'язання виникає тоді, коли додаткові угоди про внесення інвестицій укладені до 01.01.2000 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, відповідача, третої особи-2, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Залізничному районі м. Львова задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до п.22.3 ст.22 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" кошти, спрямовані платником податку на будівництво та придбання житла для військовослужбовців та членів їх сімей, які мають право на отримання житла відповідно до законодавства України, за укладеними до 01.07.1997 року угодами про інвестування будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, по яких на 01.07.1997року проведені фактичні витрати, враховуються зменшення податкового зобов'язання такого платника податку у сумі, що не перевищує розмір податкового  зобов'язання, нарахованого протягом звітного (податкового) періоду, в якому  здійснювалося таке інвестування, протягом терміну завершення будівництва об'єктів житла, розпочатих до 01.07.1997 року, але не пізніше терміну, встановленого абзацом першим пункту.

У разі здійснення платником податку інвестування будівництва житла шляхом передачі матеріальних активів його податкове зобов'язання зменшується на суму вартості таких матеріальних активів за цінами і процедурою, що визначається за методологією, встановленою Кабінетом Міністрів України, у сумі, яка не перевищує розмір податкового зобов'язання, нарахованого протягом звітного (податкового) періоду, в якому здійснювалося таке інвестування.

Відповідно до п.10 Методології, якщо інвестор не виконує зобов'язань за інвестиційними угодами, укладеними до 01.07.1997 року та додатковими угодами (договорами), замовник може залучити нових інвесторів. Зобов'язання нового інвестора щодо сплати податку на прибуток зменшується згідно з пунктом 22.3 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств".

Пунктом 12 Методології передбачено, що податкові зобов'язання інвесторів щодо податку на прибуток підприємств зменшуються на суму інвестицій, внесених (переданих) у вигляді коштів, векселів та активів за інвестиційними угодами, які відповідають вимогам пункту 22.3 Закону, на період до завершення, але не пізніше ніж до 01.01.2002 року, будівництва об'єктів житла, розпочатого до 01.07.1997 року.

Відносно укладення додаткових угод до договорів про інвестування будівництва житла для військовослужбовців встановлене обмеження - обсяг інвестицій за додатковою угодою не повинен перевищувати обсяг інвестицій за основним договором інвестування. Це обмеження не стосується додаткових угод, обсяг інвестицій, за якими перевищує обсяг основних інвестиційних договорів і по яких до 01.11.1998 року були проведені витрати.

Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що після укладення угод № 133 від 27.03.2002р. та № 227 від 26.09.2002р. позивач став стороною по договору № 10/1 від 07.05.1997р. «Про інвестування будівництва (придбання) житла для військовослужбовців МВС України» в частині зобов'язання внести інвестиції в сумі 942 928 грн.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновком господарського суду апеляційної інстанції, про те, що суд першої інстанції, розглядаючи справу по суті, не прийняв до уваги, що укладення позивачем договорів № 133 від 27.03.2002 року та № 227 від 26.09.2002 року не суперечить чинному законодавству, зокрема, вимогам п.22.3 ст.22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки, відповідно до ст.ст. 197-202 ЦК УРСР (чинного на момент укладення договорів) уступка права вимоги та перевід боргу тягне за собою заміну сторони в зобов'язані, а не виникнення нового зобов'язання.

Також, судова колегія суду касаційної інстанції важає, що господарським судом апеляційної інстанції цілком правомірно було взято до уваги те, що укладені позивачем договори та додаткові угоди не були визнані недійсними у встановленому законодавством порядку.

Крім того, підтвердженням факту надання інвестиції та цільового використання інвестицій на будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, як зазначено у постанові Львівського апеляційного господарського суду, є видані Міністерством оборони України довідки № 308, 392, 393, 524 про надання інвестицій на будівництво житла військовослужбовцям та членам їх сімей та довідки № 308,392,393, 526 про цільове використання інвестицій на будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей.

В частині висновків господарського суду апеляційної інстанції, про те, що виконання позивачем, укладених угод, шляхом внесення інвестицій векселями не суперечить вимогам п.22.3 ст. 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», судова колегія вважає вказаний висновок нормативно обгрунтованим, оскільки, як вже зазначалося вище і випливає з Методології внесення (передача) інвестицій дозволяється у вигляді коштів, векселів та активів за інвестиційними угодами, які відповідають вимогам пункту 22.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що вказані векселі не погашались шляхом перерахування коштів платіжними дорученнями. Замовник - УКБ УМВС України отримав векселі від позивача в якості інвестицій і передав їх емітенту ПП «Фірма «ЗМП», яке за ці векселі передало векселедержателю (УКБ МВС України) 20 квартир в будинку № 23-а по вул.Стуса в м.Червонограді. Тобто погашення векселів відбулося шляхом передачі квартир.

Враховуючи викладене судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновком господарського суду апеляційної інстанції що позивачем правомірно зменшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в І, IIта IIIкварталах 2002 року на суму інвестицій, спрямованих на будівництво житла для військовослужбовців в розмірі 915 126,40 грн.

За таких обставин, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що Львівський апеляційний господарський суд дійшов правильних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і відповідним чином застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

За таких обставин, касаційна скарга Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова підлягає залишенню без задоволення, а постанова Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2006р. у справі № 5/413-25/24 – без змін. 

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2006р. у справі № 5/413-25/24– залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2006р. у справі № 5/413-25/24– залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:                                                                                 Нечитайло О.М.

Судді                                                                                                          Брайко А.І.

                                                                                                                    Ланченко Л.В.

                                                                                                                    Пилипчук Н.Г.

                                                                                                                    Степашко О.І.