Ухвала суду № 905219, 03.04.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД  УКРАЇНИ

01010 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

03.04.2007№К-15010/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого), 

БившевоїЛ.І.,  ГолубєвоїГ.К., РибченкаА.О., ФедороваМ.О.

при секретарі: Міненко О.М.

за участі представника відповідача Онищук Н.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуСтарокостянтинівської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Господарського суду Хмельницької області від21.12.2005 та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від09.02.2006 посправі№15/280-НА

за позовом  Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор»

до                               Старокостянтинівської об’єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області

про                 визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від14.10.2005 №0001342301/0 в частині застосованої штрафної санкції у розмірі 63320грн.

Постановою Господарського суду Хмельницької області від21.12.2005, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від09.02.2006 посправі№15/280-НА - позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від14.10.2005 №0001342301/0 в частині застосованої штрафної санкції у розмірі 63320грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь СТОВ«Фактор» понесені витрати по державному миту в розмірі 3,40грн.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Відповідач (далі-ОДПІ) подав касаційну скаргу, обґрунтовуючи тим, що за порушення платником термінів сплати до бюджету або на спецрахунок узгоджених сум ПДВ до нього застосовуються штрафні санкції в порядку, передбаченому Законом України від21.12.2000 №2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі-Закон №2181). Скаржник посилається на постанову Кабінету Міністрів України від11.04.2002 №488 – якою визначено, що не перераховані на окремий рахунок кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до держбюджету у безспірному порядку. У разі встановлення органами ДПІ фактів неперерахування сум ІІДВ з поточного рахунку на окремий спеціальний рахунок застосовуються штрафні санкції в розмірі сум використаних не за цільовим призначенням акумульованих коштів ПДВ, які залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників, або не перерахованих на окремий рахунок та складається податкове повідомлення - рішення ва формою "Р".

І враховуючи все зазначене в скарзі ОДПІ просить скасувати постанову Господарського суду Хмельницької області від21.12.2005 та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від09.02.2006 посправі№15/280-НА.

Позивач (далі-СТОВ) заперечення на касаційну скаргу не надав.

Досліджуючи позовні вимоги, судами першої та апеляційної інстанції встановлені фактичні обставини справи про те, що ОДПІ проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства СТОВ«Фактор» за період з 01.06.2004 по 30.06.2005, про що складено Акт від05.10.2005 №77-231-32231520, в якому зазначено про порушення п.11.21 ст.11 Закону України від03.04.1997 №168 «Про податок на додану вартість» та Порядку нарахування виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від12.05.1999 №805, оскільки СТОВ не перераховано різницю між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом по декларації №1 (операцій із реалізації молока, худоби) з основного рахунку на окремий спеціальний рахунок на суму 13118грн.

Також в Акті зазначено про порушення п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.5 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від26.02.1999 №271 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від23.04.2001 №374) не перераховано різницю між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом по декларації №2 з основного рахунку на окремий спеціальний рахунок за перевіряємий період на суму 50202грн.

На підставі вказаного Акта перевірки 14.10.2005, керуючись п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України від21.12.2000 №2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» прийнято податкове повідомлення-рішення №0001342301/0, яким визначено СТОВ«Фактор» суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 96147,50грн., (вт.ч. 21738грн. - основний платіж, 74409,50грн. - штрафні санкції).

Задовольняючи позов, Господарський суд Хмельницької області виходив з того що сума, визначена Відповідачем як сума податкового зобов'язання за штрафними санкціями по ПДВ в розмірі 63320грн., має спеціальний режим і оскільки вона не підлягає перерахуванню до бюджету, відповідно не являється податковим зобов'язанням Позивача, тому визначення спірним податковим повідомленням-рішенням цієї суми є безпідставним. При цьому судом враховано, що п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», за виключенням п.п.17.1.8 не передбачена можливість застосування штрафної санкції у розмірі 100%. Також місцевий господарський суд зазначає, що відповідач безпідставно ототожнює оспорюване податкове повідомлення - рішення з документом (податкова вимога) в силу якого виникає право безспірного стягнення.

При прийнятті постанови, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сума 63320грн., визначена ОДПІ як сума податкового зобов'язання за штрафними санкціями по ПДВ, має спеціальний режим, встановлений п.11.21, та п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», зокрема ця сума ПДВ повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва і оскільки зазначена сума не підлягає перерахуванню до бюджету, остання не являється податковим зобов'язанням Позивача. Таким чином суд апеляційної інстанції визначення Позивачу податкового зобов'язання за штрафними санкціями по ПДВ у розмірі 63320грн. визнав безпідставним, так як чинним законодавством не передбачено застосування штрафних санкцій за нецільове використання сум податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу п.п.11.21 ст.11 Закону України від03.04.1997 №168 “Про податок на додану вартість” чинного на момент проведення перевірки – сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі. Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м’ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва. Порядок нарахування і використання зазначених коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

А згідно п.11.29 ст.11 зазначеного Закону №168 - до 01.01.2007 зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи наведені норми податкового законодавства, суд касаційної інстанції погоджується із обґрунтуванням висновків судів про те, що відповідно до Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від12.05.1999 №805 та Порядку акумуляції використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлених на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №271 від26.02.1999 податковий облік сільськогосподарськими товаровиробниками повинен вестися в розрізі окремих видів продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від26.02.1999 №271 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від23.04.2001 №374).

По результатам операцій із реалізації молока, худоби, птиці, вовни – подається декларація №1, по результатам операцій із реалізації продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, крім молока, худоби (в тому числі молока та м'яса живою вагою, реалізованих переробним підприємствам), птиці, вовни, крім операцій з реалізації підакцизних товарів - подається декларацію №2, по результатам операцій із реалізації продукції не власного виробництва, тобто покупної (покупні товарно-матеріальні цінності) та операцій з реалізації підакцизних товарів та операцій з продажу молока, м'яса в живій вазі переробним підприємствам - подається декларація №3.

Згідно даних податкових декларацій №1 та №2 податок на додану вартість використовується сільськогосподарськими товаровиробниками за цільовим призначенням, а по декларації №3 здійснюються розрахунки з бюджетом, сплата до бюджету та бюджетне відшкодування, в порядку встановленому Законом України «Про податок на додану вартість».

Суди встановили, що СТОВ«Фактор» не перераховувало кошти на спецрахунки по податку на додану вартість по декларації №1 в сумі13118грн. та по декларації №2 в сумі 50202грн.

Відповідно до п.7 Порядку нарахування виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за проданої ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, не перераховані на окремі рахунки сільськогосподарських товаровиробників суми дотацій вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням. А згідно з п.4 Порядку акумуляції використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлених на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.

За змістом п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України від21.12.2000 №2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 ст.4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули. При цьому, згідно п.1.2, 1.5 ст.1 Закону податкове зобов'язання - зобов'язання (платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України; штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами. Пунктом 1.25 ст.1 вищезазначеного Закону визначено, що документом в силу якого може відбуватись примусове стягнення є платіжна вимога, яка є розрахунковим документом, що містить вимогу стягувача або при договірному списанні отримувача до обслуговуючого платника банку здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Відповідно суд касаційної інстанції погоджується із обґрунтуванням рішень судів попередніх інстанцій зазначеними нормами Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки оспорюване податкове повідомлення-рішення безпідставно ототожнюється ОДПІ з документом (податковою вимогою) в силу якого виникає право безспірного стягнення коштів до Державного бюджету України. Також оскільки дію п.7.7 Закону України «Про податок на додану вартість» зупинено, тому і строки проведення розрахунків, встановлених зазначеним пунктом до вказаних правовідносин не застосовуються. Тому посилаючись на норми Закону України “Про податок на додану вартість”, та Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, суди обґрунтовано визначились з висновком про правомірність вимог позивача. Відповідно аналізуючи наведені норми Закону, які спростовують доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування норм матеріального права, встановлено, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно дослідили обставини справи та винесли постанову та ухвалу з дотриманням норм матеріального і процесуального права, які не підлягають скасуванню.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Старокостянтинівської об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Хмельницької області від21.12.2005 та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від09.02.2006 посправі№15/280-НА залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст.237-239 КАС України.

Головуючий                                                          О.В.Карась

Судді                                                                       Л.І.Бившева

                                                                                  Г.К.Голубєва

                                                                                  А.О.Рибченко

                                                                                  М.О.Федоров