Ухвала суду № 905206, 04.04.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                           К/скарга №К-15102/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м.Київ, вул.Московська, 8

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2007 р.   Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого                Ланченко Л.В.

суддів                            Конюшка К.В.

                                       Нечитайла О.М.

                                       Пилипчук Н.Г.

                                       Степашка О.І.          

при секретарі:             Ільченко О.М.

За участю представників сторін:

Позивача: Биструшкіна В.Ю., Нікітіної І.Л.

Відповідача: Реви Д.М., Коваля В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Відкритого акціонерного товариства «Дніпронафтопродукт»

на рішення  Господарського суду Дніпропетровської   області від 22.11.2005 р. та ухвалу Дніпропетровського  апеляційного господарського суду від 14.02.2006 р.

у справі№ 36/192 (27/178)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Дніпронафтопродукт»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великим платниками податків у м.Дніпропетровську

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

                                                                   ВСТАНОВИВ:

             Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними  податкових повідомлень-рішень СДПІ по роботі з ВПП у м.Дніпропетровську:

 №0000760824/0/29904 від 25.12.2003 р., №0000760824/1/7003 від 11.03.2004 р., №0000760824/2/14024 від 19.05.2004 р., №0000760824/3/22066 від 02.08.2004 р., якими визначено зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 4072863,06 грн.- основний платіж, 3375575,20 грн. – штрафні санкції, а всього – 7448438,26 грн.;

№0000770824/0/29837 від 25.12.2003 р., №0000770824/1/7000 від 11.03.2004 р., №0000770824/2/14026 від 19.05.2004 р., №0000770824/3/22069 від 02.08.2004 р., якими визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 16617665,95 грн.- основний платіж, 8308833,03 грн. – штрафні санкції, а всього – 24926498,95 грн.;

№0000810824/0/29908  від 25.12.2003 р., №0000810824/1/7002 від 11.03.2004 р., №0000810824/2/14022 від 19.05.2004 р., №0000810824/3/22065 від 02.08.2004 р., якими зменшено по особовому рахунку позивача суму бюджетного відшкодування за 04 міс.2003 р. на 226025,91 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2005 р., залишеним без змін ухвалою  Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2006 р.,  в позові відмовлено.

            У справі  відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача,  у якій  ставиться питання про скасування судових рішень та прийняття нового про задоволення позову, з підстав порушення норм матеріального права.

            Відповідач  у запереченнях на касаційну скаргу та його представник у судовому засіданні касаційної інстанції просив залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення без змін.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга  підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено  планову документальну  перевірку дотримання позивачем вимог податкового  та валютного законодавства  за період з 01.01.2002 р. по 01.07.2003 р.,  за результатами якої складено акт №328/08-03/4-63-03481879 від 22.12.2003 р.

В акті перевірки відповідачем зроблено висновок, що позивачем безпідставно віднесено на валові витрати  перерахування авансового платежу без фактичного отримання товару, що призвело до завищення валових витрат на 73777072,04 грн., а сума завищення податкового кредиту склала 14755414,41 грн.; неправомірно включено до складу валових витрат 118044,45 грн. сплачених у зв'язку з реконструкцією та демонтажем виробничих фондів, так як вказані фонди після їх виведення з експлуатації не амортизуються , а, отже, не беруть участі у господарській діяльності товариства  (сума завищеного податкового кредиту – 103479,15 грн.); безпідставно віднесено до складу валових витрат 9925477,37 грн., оскільки не надані належні первинні документи (завищення податкового кредиту – 1985095,47 грн.); завищені валові витрати за 2002 р. на 3817,5 тис.грн., так як витрати, пов’язані зі сплатою відсотків за кредитом, перевищили суму отриманого доходу, що не призвело до збільшення капіталу товариства.

На підставі акту перевірки прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначені податкові зобов’язання з податку на прибуток та податок на додану вартість, а також застосовані штрафні (фінансові) санкції.

У справі встановлено, що 25.11.1999 р. між позивачем та ТОВ «Алмаз» (продавець) укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів №1-11-99.

На виконання умов договору позивачем перераховані ТОВ «Алмаз» як передплата кошти на загальну суму 99152742,6 грн., та отримано товару на 94895400 грн.

За період з 01.01.2002 р. по 01.07.2003 р. позивачем віднесено до складу валових витрат передплати, за якими не отримані товари, в сумі 73777,07 грн. та до податкового кредиту ПДВ в сумі 14755,4 тис. грн.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

 Датою збільшення валових витрат, згідно пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 цього Закону, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, віднесення позивачем до складу валових витрат передплати в сумі 73777,07 грн. за першою з подій не суперечить чинному законодавству.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього Закону,  є  дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Позивач, підтвердивши перерахування коштів контрагенту, що не заперечується і відповідачем,  правомірно відніс до складу податкового кредиту   ПДВ в сумі 14755400грн. за першою подією.

Суди попередніх інстанцій правильно встановивши обставини справи, допустили невірне застосування чинного законодавства, та дійшли помилкового висновку, що у позивача право на віднесення сум до валових витрат та податкового кредиту  виникає лише з моменту переходу права власності на товари, оскільки вищеназвані закони таких умов не містять.

Не можна погодитись і з висновками судів попередніх інстанцій, що не підлягають включенню до валових витрат витрати в сумі 118044,45 грн. та до податкового кредиту в сумі 103479,15 грн., понесені у зв’язку з реконструкцією і демонтажем виробничих фондів, а саме АЗС та адміністративної будівлі по вул.К.Лібкнехта, 11 у  м.Дніпропетровську.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»  до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі, витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених п.5.3-5.8 цієї статті.

Під терміном «основні фонди», відповідно до пп.8.2.1 п.8.1 ст.8 цього Закону, слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів (пп.8.1.4 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно з пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, що не перевищує 10 відсотків (5%- до 01.01.2003 р.) сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Виведення з експлуатації основних фондів будь-якої групи здійснюється на підставі наказу керівника платника податку або у разі їх примусового відчуження чи конфіскації згідно із законом.

Перевіркою встановлено, що виведення основних фондів групи 1 здійснювалось на підставі наказів керівника підприємства позивача про закриття на реконструкцію АЗС та адміністративної будівлі  розташованої у м.Дніпропетровську по вул.К.Лібкнехта, 11.

Згідно пп.8.4.5 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин,  у разі виведення з експлуатації окремого об'єкта основних фондів групи 1 в зв'язку з його ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією та консервацією за рішенням платника податку або Кабінету Міністрів України балансова вартість такого об'єкта для цілей амортизації прирівнюється до нуля. При цьому амортизаційні відрахування не нараховуються.

Зворотне введення основних фондів після проведення їх капітального ремонту, реконструкції або модернізації здійснюється у порядку, встановленому підпунктом 8.4.2 цієї статті.

Аналогічні приписи містить п.23 П(С)БО №7 згідно якого, нарахування амортизації здійснюється протягом терміну використання (експлуатації) об’єкта, який установлюється підприємством при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, дообладнання.

Таким чином, витрати в сумі 118044,45 грн., понесені позивачем у зв’язку з реконструкцією та демонтажем основних фондів, були понесені товариством для забезпечення можливості подальшого їх використання у власній господарській діяльності.

Висновки судів попередніх інстанцій про неправомірне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту  витрат на реконструкцію АЗС та адмінбудівлі незалежно від того, що до невиробничих фондів останні  не відносяться, є помилковими, такими що не засновані на приписах чинного законодавства.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг),  вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не належать до складу валових витрат, згідно пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,  будь-які  витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними  та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Під час проведення перевірки  позивачем були надані договори та акти приймання-здачі виконаних робіт (надання послуг) по операціям зберігання з ТОВ «Запоріжнафтопродукт», ТОВ «Оптіма Трейд», ВАТ «Сарнинафтопродукт», АТ «Кременчукнафтопродуктсервіс», ВАТ «Черкаська нафтобаза», ТОВ «Мавекс Буковина», ДП «Мавекс Верховина» ТОВ «Мавекс», ВАТ «Цюрюпинський агроснаб», ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття», ЗАТ фірма  «Львів Петроль», а також  договір комісії від 03.01.2001 р. № К-01/03 з ТОВ «Оптіма Трейд».

Судами встановлено, що зазначені договори, з урахуванням додаткових угод та протоколів узгодження, передбачають фіксовану ціну послуг за визначений період і не залежать від виду та обсягів об’єктів таких послуг. В актах вказані обсяг та вартість  наданих послуг, а в рахунках-фактурах витрати, пов’язані з наданням таких послуг.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Крім того, згідно пп.4.1.3.1 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженої Наказом Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту України, Державного  комітету статистики України від 02.04.1998 р. №81/38/101/235/122 приймання нафтопродуктів проводиться як відповідно до вимог вказаної Інструкції за кількісними  показниками, так і відповідно до умов, передбачених у договорах.

Відповідач, виявивши порушення позивачем встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку, не позбавлений права застосувати санкції передбачені розділом VЗакону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Порушення ведення бухгалтерського обліку не передбачає  наявність порушення податкового законодавства.

У зв'язку з чим висновки судів про неправомірне включення позивачем до складу валових витрат за договорами зберігання суми 9925477,37 грн. та до складу податкового кредиту 1985095,47 грн. не відповідають фактичним обставинам справи.

14.06.2000 р. між позивачем і КБ «ПриватБанк»  укладений кредитний договір №4Д031Д. За результатами виконання вказаного договору позивачем в складі валових витрат враховані відсотки за користування кредитними ресурсами в сумі 3817500 грн.

Відповідно до пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»  до складу валових витрат відносяться  будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями  (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Таким чином, наведеною нормою прямо передбачена можливість віднесення до валових витрат процентів за борговими зобов’язаннями по отриманим кредитам.

Судами попередніх інстанцій, помилково зроблено висновок, що оскільки під час перевірки, у бухгалтерському обліку позивача в П-ІУ кварталах 2002 р. та І кварталі 2003 р. між оцінкою активів та  зобов’язань за даними фінансової звітності і податковою базою цього активу та зобов’язання тимчасова різниця відсутня, то позивачем завищені валові витрати.

Відповідачем не надано доказів, що дана операція  не пов’язана з веденням господарської діяльності платника податку, а отримання доходу у відповідній формі є лише  ціллю господарської діяльності. Чинним законодавством передбачена також можливість отримання збитків від господарської діяльності та визначений порядок їх відображення в податковому обліку платника податків.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає висновки про завищення позивачем валових витрат у ІУ кварталі 2002 р. на суму 3817500 грн. необґрунтованими.

За таких обставин, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, повно та правильно встановивши обставини справи, допустили невірне застосування норм матеріального права, у зв’язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 157, 220, 221, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

 ПОСТАНОВИВ:

            Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Дніпронафтопродукт» задовольнити.

Рішення  Господарського суду Дніпропетровської   області від 22.11.2005 р. та ухвалу Дніпропетровського  апеляційного господарського суду від 14.02.2006 р. скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов задовольнити.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великим платниками податків у м.Дніпропетровську №0000760824/0/29904 від 25.12.2003 р., №0000760824/1/7003 від 11.03.2004 р., №0000760824/2/14024 від 19.05.2004 р., №0000760824/3/22066 від 02.08.2004 р.; №0000770824/0/29837 від 25.12.2003 р., №0000770824/1/7000 від 11.03.2004 р., №0000770824/2/14026 від 19.05.2004 р., №0000770824/3/22069 від 02.08.2004 р.; №0000810824/0/29908  від 25.12.2003 р., №0000810824/1/7002 від 11.03.2004 р., №0000810824/2/14022 від 19.05.2004 р., №0000810824/3/22065 від 02.08.2004 р.

             Постанова  вступає в законну силу з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

                         Головуючий                                                              Л.В.Ланченко

                         Судді                                                                          К.В.Конюшко

                                                                                                                 О.М.Нечитайло

                                                                                                            Н.Г.Пилипчук

                                                                                                            О.І.Степашко                                                                                                                                                                                                                     

Повний текст постанови складено 23.04.2007 р.