Рішення № 90516485, 22.07.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

22 липня 2020 р.справа № 400/1303/20

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Кафанової Г.Г.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Параскун Н.М.,

у спрощеному позовному провадженні з повідомленням учасників справи, у відкритому судовому засіданні, розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідачаВітовської районної державної адміністрації Миколаївської області, пр-т Богоявленський, 306, м. Миколаїв, 54050

провизнання бездіяльності протиправною, стягнення невиплаченої суми вихідної допомоги

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі - позивачка або ОСОБА_1 ) звернулась з позовом до Вітовської районної державної адміністрації Миколаївської області (надалі - відповідач або Вітовська РДА), в якому просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність керівника державної служби Вітовської РДА - керівника апарату щодо незвільнення позивачки з посади, згідно з її заявою з 28 лютого 2020 р.;

2) стягнути з Вітовської РДА невиплачену суму вихідної допомоги, у зв`язку з бездіяльністю, яка полягає у незвільненні позивачки з 28 лютого 2020 р.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що до звільнення вона перебувала на державній службі та займала посаду начальника юридичного відділу апарату Вітовської РДА, яка підлягала скороченню з 11 березня 2020 р. Позивачка подала відповідачу дві заяви на звільнення, до спливу строку, зазначеного в попередженні, тобто до 11 березня 2020 р., але останній у відповідях зазначив, що законодавство не передбачає можливості дострокового звільнення працівника, до дати, визначеної в попереджені про звільнення. Позивачка вважає ці доводи відповідача такими, що суперечать Конституції України, Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпПУ) та Закону України "Про державну службу". При цьому вона посилається на відповідні роз`яснення Управління Держпраці у Миколаївській області та Міжрегіонального управління Національного агентства України з питань державної служби в Одеській, Миколаївській, Херсонській областях, Автономній республіці Крим та м. Севастополі. На думку позивачки, відповідач допусти протиправну бездіяльність, не звільнивши її у строк, вказаний в її заявах про звільнення, що потягло за собою виплату вихідної допомоги в меншому розмірі. Також, позивачка вказала на упереджене ставлення до неї з боку відповідача, так як одного працівника Вітовської РДА було звільнення до спливу строку попередження, що свідчить про дискримінаційний та вибірковий підхід відповідача, додатково це підтверджується і притягненням позивачки до дисциплінарної відповідальності. На переконання позивачки, небажання відповідача звільнити її відповідно до поданих заяв пояснюється тим, що в такому випадку для розрахунку вихідної допомоги повинні були братись попередні два місяці, в яких нею були отримані додаткові виплати, а у разі звільнення за датою попередження, розмір вихідної допомоги значно скоротився.

Відповідач позов не визнав, у відзиві просив відмовити в його задоволенні з тих підстав, що у нього відсутні повноваження звільнити позивачку до настання строку, вказаного в попереджені про звільнення. Роз`яснення щодо застосування КЗпПУ та Закону України "Про державну службу" від Управління Держпраці у Миколаївській області та Міжрегіонального управління Національного агентства України з питань державної служби в Одеській, Миколаївській, Херсонській областях, Автономній республіці Крим та м. Севастополі, не є нормами законодавства, а тому не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Так як трудові відносини з позивачкою тривали до 10 березня 2020 р. включно, він вірно розрахував розмір вихідної допомоги. Відповідач вказав на неправомірність подання позивачкою документів, які стосуються іншої особи, що порушує її право на приватне життя (а. с. 64-79).

У відповіді на відзив позивачка по суті повторно виклала доводи позовної заяви (а. с. 93-98).

В запереченнях відповідач вказав, що на його думку, всі доводи позивача ним спростовані у відзиві (а. с. 104-106).

В судовому засіданні ОСОБА_1 зазначила, що її несвоєчасне звільнення, потягло за собою зменшення суми вихідної допомоги. Вона не бажає поновлюватись на посаді чи змінювати дату або причини звільнення.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав свої заперечення, викладені в заявах по суті справи.

Позовна заява залишалась без руху, у зв`язку з її невідповідністю вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) (а. с. 48-50).

Справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Розпорядженням від 9 січня 2018 р. № 4-к, ОСОБА_1 призначена на посаду начальника юридичного відділу апарату Вітовської РДА з 10 січня 2018 р., як переможець конкурсу (а. с. 82).

Відповідно до п. 5 розпорядження Вітовської РДА від 6 грудня 2019 р. № 96-рк, юридичний відділ апарату Вітовської РДА ліквідується, а 3 штатні одиниці начальника відділу, спеціаліста та головного спеціаліста по роботі зі зверненнями громадян скорочено (а. с. 23-26).

21 грудня 2019 р. ОСОБА_1 вручено повідомлення про звільнення у зв`язку зі скороченням, згідно з яким позивачка підлягає звільненню з 10 березня 2020 р. Одночасно, в повідомленні їй запропонована посада провідного спеціаліста-юрисконсульта апарату Вітовської РДА (а. с. 10).

10 і 14 лютого 2020 р. ОСОБА_1 подала на ім`я керівника апарату Вітовської РДА заяви, в яких просила скоротити термін попередження, вказаний в повідомленні про звільнення у зв`язку зі скороченням, та звільнити її достроково, на підставі ст. 87 ч. 1 п. 1 Закону України "Про державну службу" (а. с. 11-12).

На вказані заяви 24 і 28 лютого 2020 р. Вітовська РДА надалі відповіді, ідентичні за змістом, відповідно до яких, на думку відповідача, ані КЗпПУ, ані Закон України "Про державну службу" не містять норм, які б дозволяли йому звільнити позивачку до настання строку, вказаного в повідомленні про звільнення у зв`язку зі скороченням, а тому її звільнення відбудеться 10 березня 2020 р. (а. с. 13-14).

Наказом відповідача від 6 березня 2020 р. № 41-нка ОСОБА_1 звільнена з посади начальника юридичного відділу апарату Вітовської РДА з 10 березня 2020 р., у зв`язку з скороченням чисельності штату державних службовців (а. с. 39а).

Відповідно до ст. 87 ч. 1 п. 1 Закону України "Про державну службу", підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення (ст. 87 ч. 3 Закону України "Про державну службу").

Таким чином, скорочення штату, є законною підставою для припинення державної служби та звільнення державного службовця, якого попереджається про звільнення за 30 днів.

Позивачка не оспорює своє звільнення та скорочення її посади - спір стосується виключно питання чи мала вона право, а відповідач обов`язок звільнити її на підставі ст. 87 ч. 1 п. 1 Закону України "Про державну службу", з виплатою вихідної допомоги, раніше строку, визначеного в повідомленні про звільнення у зв`язку зі скороченням, тобто до 10 березня 2020 р.

Слід зазначити, що Закон України "Про державну службу" не містить норм, які б регулювали спірні правовідносини.

Стаття 5 ч. 2, 3 Закону України "Про державну службу" передбачає, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпПУ, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

КЗпПУ також не містить норм, які б регламентували дії роботодавця у випадку надходження до нього заяви працівника про звільнення до настання строку, визначеного в попередженні про звільнення.

Згідно з ст. 6 ч. 4 КАС України, забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування (ст. 7 ч. 6 КАС України).

Відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Наведена норма є декларативною, але дозволяє суду стверджувати, що діяльність державних органів перш за все повинна бути спрямована на реалізацію та/або створення умов для реалізації прав людини.

Стосовно обставин даної справи, суд вважає, що звільнення державного службовця на підставі ст. 87 ч. 1 п. 1 Закону України "Про державну службу" до настання строку, вказаного в повідомленні про звільнення у зв`язку зі скороченням, за його заявою, не суперечить змісту Закону України "Про державну службу". Разом з цим, суд вважає, що в такому випадку, звільнення може відбутись лише за згодою обох сторін. При цьому суд виходить з того, що державний службовець має не тільки права, а й обов`язки перед державним органом і якщо останній не надає своєї згоди на дострокове звільнення, то державний службовець повинен відпрацювати весь термін до дати звільнення, вказаного в повідомленні про звільнення у зв`язку зі скороченням.

За аналогією закону, до цієї ситуації може бути застосована ст. 38 ч. 1 КЗпПУ, яка встановлює, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

З цієї норми слідує, що працівник перед звільненням повинен попередити роботодавця за два тижні, протягом яких він повинен виконувати свої трудові обов`язки, але за наявності обставин, які фактично унеможливлюють подальший вихід на роботу, на роботодавця покладено обов`язок звільнити працівника достроково.

В той же час, позивачка просить звільнити її достроково не у зв`язку з наявність об`єктивних та непереборних причин, які не дозволяють їй продовжити державну службу до дня звільнення, встановленого в повідомленні про звільнення у зв`язку зі скороченням, а лише на тій підставі, що в такому випадку, до розрахунку вихідної допомоги будуть взяті місяці, в яких вона отримувала підвищену оплату праці, що призведе до нарахування більшого розміру вихідної допомоги.

На думку суду, так як закон не покладає на відповідача прямого обов`язку звільнити позивачку до настання строку, передбаченого в повідомленні про звільнення у зв`язку зі скороченням, а своєї добровільної згоди на таке відповідач не надає, то вбачається неможливим судовим рішенням покладати на нього обов`язок достроково звільняти позивачку, що дорівнює втручанню в його компетенцію.

Крім того, позивачка не позбавлена права звільнитись за власним бажанням, а той факт, що в такому випадку вона не отримає вихідної допомоги, правового значення не має.

Стосовно посилання позивачки на відповідні роз`яснення Управління Держпраці у Миколаївській області та Міжрегіонального управління Національного агентства України з питань державної служби в Одеській, Миколаївській, Херсонській областях, Автономній республіці Крим та м. Севастополі, суд зазначає, що він не пов`язаний висновками цих органів, до того ж в них також вказано на право відповідача, а не на обов`язок звільнити позивачку до настання строку, обумовленого в повідомленні про звільнення у зв`язку зі скороченням.

Інші доводи, а саме наявність дисциплінарного провадження, звільнення іншої особи за її заявою, виходять за межі предмету доказування в даній справі.

Також, суд звертає увагу позивачки на обраний нею спосіб судового захисту.

Так, ОСОБА_1 просить суд визнати протиправним бездіяльність відповідача, яка полягає в тому, що останній не звільнив її у бажаний строк та стягнути з відповідача вихідну допомогу, виходячи з дати звільнення позивачки 28 лютого 2020 р.

Разом з тим, позивачка була звільнена 10 березня 2020 р. і вихідна допомога їй була нарахована виходячи з саме цієї дати. Таким чином, передумовою позовної вимоги про нарахування вихідної допомоги виходячи з дати звільнення 28 лютого 2020 р., є вимога про внесення змін до наказу про звільнення, але такої вимоги позивачка не заявляє, більше того, в судовому засіданні, вона пояснила, що свідомо не бажає оспорювати дату звільнення.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Судові витрати покладаються на позивачку.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Вітовської районної державної адміністрації Миколаївської області (пр-т Богоявленський, 306, м. Миколаїв, 54050, ЄДРПОУ 04056730) відмовити.

2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням вимог розділу VI п. 3 "Прикінцеві положення" КАС України.

Суддя А. О. Мороз