Рішення № 90516482, 22.07.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2020 р. № 400/1010/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача:Військової частини А0666, с. Чорноморське, Комінтернівський район, Одеська область, 67570 про:стягнення компенсації в сумі 307 787,99 грн., ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини А0666 (далі - відповідач) з вимогою про стягнення з Військової частини А0666 на користь ОСОБА_1 компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 21 серпня 2017 року по 21 грудня 2019 року у розмірі 307 787,99 гривень.

Ухвалою суд від 05.03.2020р. справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання.

Позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що відповідач протиправно, в порушення норм законодавства України не виплатив у день (21.06.2017р.) звільнення зі служби компенсації за не отримане речове майно, а виплатив лише 21.12.2019р. за рішенням суду по справі №1440/1889/18. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Позивача виключено зі списків особового складу відповідача 22.06.2017р., однак грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно у сумі 31562,75грн. ОСОБА_1 виплачено пізніше, таким чином відповідачем допущено протиправну затримку у розрахунку при звільненні загальною тривалістю 853 дні (з 21.08.2017р. по 21.12.2019р.), що відповідно до встановленого Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100) складає 307787,99грн.

Відповідач копію ухвали суду від 05.03.2020р. отримав 11.03.2020р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення (а.с.27). Ухвалою про відкриття провадження у справі судом було встановлено строк відповідачу для надання відзиву на позов до 26.03.2020р. Проте, відповідач у визначений судом строк не надав до суду ані відзиву, ані будь-якої іншої заяви по суті справи.

В той же час Постановою КМУ від 11.03.2020р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" на усій території України з 12 березня встановлено карантин, а відповідно до Рішення Ради суддів України від 17.03.2019 №19, встановлені рекомендації особливого режиму роботи судів України задля убезпечення населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу СОУШ-19, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб.

З урахуванням вищезазначеного, суд ухвалою від 05.05.2020р. відклав розгляд справи № 400/1010/20 та запропонував відповідачу вдруге надати відзив на позов в строк до офіційного закінчення карантину на території України.

Ухвалу суду від 05.05.2020р. відповідач отримав 20.05.2020р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення (а.с.35). Проте станом на 22.07.2020р. відповідач до суду відзиву не надав.

В ухвалі від 05.05.2020 року суд зазначив, що розгляне справу після офіційного закінчення карантину на території України.

Разом з тим суд зазначає, що Постановою КМУ від 20.05.2020р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" встановлено послаблення протиепідемічних заходів в деяких регіонах України.

Виходячи з існуючих карантинних обмежень станом на 22.07.2020р., суд не вбачає перешкод для розгляду справи в порядку визначеному нормами КАС України та не знаходить перешкод для виконання сторонами по справі своїх процесуальних обов`язків визначених судом.

Таким чином, відповідач в строки, встановлені ухвалами суду від 05.03.2020р, 05.05.2020 року, станом на 22.07.2020р. відзиву на позовну заяву не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач проходив військову службу за контрактом з 05.07.2007 року по 21.06.2017р. у військовій частині А1890 на посаді командира начальника навчальних класів комендантського взводу.

Згідно наказу № 118-РС від 11.08.2017 року командира бойової машини-командира 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальойону військової частини А0666 (по особовому складу) ОСОБА_1 звільнено з військової служби.

Наказом командира військової частини А0666 Ліхолєтова В.В. було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 21.08.2017 року та напрвлено для зарахуваня на військовий облік до Миколаївського РВК Миколаївської області.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року по справі 1440/1889/18 були визнані протиправними дії військової частини А0666 щодо невиплати грошової компенсації за не отримане речове майно позивачу.

21.12.2019 року військова частина А0666 на виконання рішення суду виплатила позивачу компенсацію за не отримане речове майно в сумі 31404,94 гривень.

В позові позивач вказав, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Позивач зазначив, що оскільки наказом від 21.08.2017 року його було виключено із списків особового складу Військової частини А0666 та всіх видів забезпечення, а грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно у сумі 31562,75 гривень йому було виплачено лише 21.12.2019 року, то відповідачем було допущено протиправну затримку у розрахунку при звільненні загальною тривалістю 853 дні (з 21.08.2017 по 21.12.2019). З таких підстав позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

При вирішенні спору по суті суд керувався наступним.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене

та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 (далі - Закон України № 2011-ХІІ).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Статтею 1-2 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Положеннями ст. 2 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина 4 даної статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Положеннями п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Матеріалами справи підтверджено, а також про це зазначено позивачем в позові, що військова частина А0666 виплатила 21.12.2019р. позивачу компенсацію за не отримане речове майно в розмірі 31562,75грн.

Отже, станом на день виключення зі списків особового складу (21.08.2017р.) військової частини, з позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі та не було виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Згідно з позицією Європейського суду у справі «Yvonne van Duyn v. Home Office» (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Також, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно- правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

З огляду на викладене, затримка відповідачем виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно була протиправною, про що визначено рішенням суду від 17.12.2018р. у справі №1440/1889/18.

Відповідно до приписів ст.116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

Суд відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Оскільки, грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено в день виключення із списків частини 21.08.2017р., вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Враховуючи те, що на день виключення зі списків особового складу військової частини позивач не був забезпечений повністю грошовим забезпеченням за неотримане речове майно, а також позицію Верховного та Конституційного судів щодо застосування ст. 116, 117 до військовослужбовців Збройних Сил України, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Пункт 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (у редакції чинній станом на момент спірних правовідносин): виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 21.08.2017р. по 21.12.2019 року за не проведення повного розрахунку при звільненні підлягає задоволенню.

Проте, сума визначена позивачем 307787,99грн., що підлягає на його думку до виплати, не обгрунтована матеріалами справи.

За правилами ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Як визначено п. 1 пп. "з" Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (далі - Порядок № 100), Порядок № 100 застосовується у випадку обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Згідно п. 2 абз. 3 Порядку № 100, середній заробіток, який підлягає виплаті за час вимушеного прогулу обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Матеріали справи не містять довідки про нарахування ОСОБА_1 заробітної плати за останні два місяці служби позивача перед звільненням, тому не суд не має підстав для вирахування (обчислення) чіткої суми на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд вважає, що задовольняючи вимогу позивача про стягнення з відповідача компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 21.12.2017р. по 21.12.2019р., відповідач повинен самостійно вирахувати суму такої компенсації з урахуванням інформації про середню заробітну плату позивача за останні два місяці перед звільненням, яка відома фінансовому відділу Військової частини А0666.

Крім того, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 12 та 19 травня 2015 року (справи №№ 21-180а15, 21-168а15 відповідно), а також від 8 червня 2016 року (справи № 21-174а16).

Отже, для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає скористатися правом, наданим положеннями ч. 2 ст. 9 та ч. 2 ст. 5 КАС України, та вийти за межі позовних вимог з метою повного захисту порушеного права позивача та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 21.12.2017р. по 21.12.2019р.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Військова частина А0666 (Чорноморське,Комінтернівський район, Одеська область,67570 07805221) задовольнити частково.

2. Зобов`язати Військову частину А0666 (код ЄДРПОУ 07805221) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 21 серпня 2017 року по 21 грудня 2019 року.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов