Рішення № 9037409, 08.04.2010, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

______________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.04.2010 Справа № 17/41-10

Господарський суд Херсонської області у складі судді Сулімовської М. Б. при секретарі Шикаловій В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом приватного підприємця ОСОБА_1, м. Херсон

до товариства з обмеженою відповідальністю "Транспостач", м. Херсон

про стягнення 5773 грн. 09 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2, дов. від 18.02.10р.; ОСОБА_3, дов. від 18.02.10р.

від відповідача - Хазов Ю. С., дов. від 17.03.10р.

Приватний підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Транспостач" (відповідач) заборгованості за надані послуги з транспортного обслуговування в сумі 5773 грн. 09 коп., з яких 5029 грн. 15 коп. основної заборгованості, 591 грн. 20 коп. інфляційних збитків та 152 грн. 74 коп. річних.

Відповідач звернувся до суду з клопотанням про припинення провадження у справі у зв'язку з погашенням основної заборгованості в сумі 5029 грн. 15 коп., що підтверджено копією платіжного доручення №69 від 30.03.2010р.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав заявлене клопотання щодо припинення провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості, в задоволенні вимог позивача в частині стягнення річних в сумі 152 грн. 74 коп. та 591 грн. 20 коп. інфляційних збитків просить відмовити, оскільки відповідач не отримував від позивача вимогу про сплату даних сум в порядку ч.2 ст.530 ЦК України.

Представники позивача підтвердили факт оплати відповідачем основної заборгованості; втім на стягненні річних та інфляційних збитків наполягають; зазначили, що надана в матеріали справи копія претензії від 23.09.2009р. є доказом направлення відповідачеві вимоги в порядку ч.2 ст.530 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

в с т а н о в и в:

Між приватним підприємцем ОСОБА_1 (позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Транспостач" (відповідач) у спрощений спосіб укладено договір про надання послуг по ремонту автотранспорту.

Відповідно до ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 205 ЦК України передбачає вчинення правочинів в усній формі. При цьому, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно зі ст.206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. При цьому, юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Положеннями ч.1 ст.181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, між сторонами укладено договір про надання послуг, в межах якого позивач виступає виконавцем, а відповідач - замовником.

За приписами статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З моменту виникнення між позивачем і відповідачем договірних зобов'язань по наданню послуг по ремонту автотранспорту позивач свої зобов'язання виконав своєчасно та в повному обсязі, що підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт (а.с.9-15), а саме: №2597 від 15.10.2008р. на суму 414 грн., №2690 від 29.10.2008р. на суму 1639 грн. 50 коп., №2691 від 29.10.2008р. на суму 4513 грн. 80 коп., №2692 від 02.04.2009р. на суму 572 грн. 70 коп., №2750 від 16.04.2009р. на суму 1019 грн. 05 коп., №2813 від 29.04.2009р. на суму 2257 грн. 50 коп., №2948 від 18.05.2009р. на суму 1179 грн. 90 коп.; всього на загальну суму - 11596 грн. 45 коп.

Виконані роботи були прийняті замовником без зауважень, про що свідчать акти приймання-передачі виконаних робіт, підписані уповноваженими представниками відповідача та скріплені печатками товариства.

Для оплати виконаних робіт позивачем було надано відповідачу відповідні рахунки (а.с.41-44), а саме: №2939 від 15.10.2008р. на суму 414 грн., №3028 від 29.10.2008р. на суму 4513 грн. 80 коп., №3027 від 29.10.2008р. на суму 1639 грн. 50 коп., №3030 від 02.04.2009р. на суму 572 грн. 70 коп., №3082 від 16.04.2009р. на суму 1019 грн. 05 коп., №3155 від 29.04.2009р. на суму 2257 грн. 50 коп., №3278 від 18.05.2009р. на суму 1179 грн. 90 коп.

Втім, відповідач виконував зобов'язання у неповному обсязі та несвоєчасно, існуюча заборгованість була сплачена ним частково в сумі 6567 грн. 30 коп., що підтверджується банківськими виписками (а.с.27-30). У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, станом на 30.06.2009р. за ним обліковується заборгованість в сумі 5029 грн. 15 коп., що також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 30.06.2009р., підписаним та скріпленим печатками обох сторін.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як доказ про направлення вимоги сплатити заборгованість за надані послуги, в тому числі основну заборгованість з урахуванням 3% річних та інфляційних збитків, позивачем надано копію претензії від 23.09.2009р. №12, адресовану відповідачеві (а.с.31). Про доказ вручення даної претензії відповідачеві, на думку позивача, свідчить підпис на зворотній стороні претензії із зазначенням дати - 29.09.2009р.

З пояснень представників позивача слідує, що дану претензію було вручено особисто керівнику товариства з обмеженою відповідальністю "Транспостач" ОСОБА_5

При цьому представник відповідача зазначив, що дана претензія товариством не була отримана; надав до матеріалів справи завірені копії сторінок журналу вхідної кореспонденції; в судовому засіданні на огляд суду було надано оригінал журналу вхідної кореспонденції товариства (журнал прошито, пронумеровано та засвідчено підписом відповідальної особи, скріпленим печаткою товариства) з якого слідує про відсутність реєстрації претензії приватного підприємця ОСОБА_1 Також представник відповідача підкреслив, що колишній керівник товариства з обмеженою відповідальністю "Транспостач" ОСОБА_5 є батьком позивача по справі - приватного підприємця ОСОБА_1, отже, на думку представника відповідача, вчинити підпис на зворотній стороні претензії міг в будь-який час.

Суд не приймає до уваги зауваження представника відповідача щодо родинних стосунків колишнього керівника відповідача та позивача з огляду на їх безпідставність.

В той же час, суд звертає увагу на те, що надана в матеріали справи копія претензії від 23.09.2009р. за вихідним №12 не містить належних доказів які б свідчили про її вручення відповідачеві, оскільки на її зворотній стороні міститься лише підпис без зазначення прізвища та посади уповноваженої особи, яка отримала претензію; а, враховуючи, що даний документ адресовано юридичній особі, підпис має бути скріплено печаткою або штампом товариства; до того ж з даного підпису неможливо встановити що саме ним засвідчено.

З огляду на викладене суд зазначає, що доказами у справі, відповідно до приписів ч.1 ст.32 ГПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються як за допомогою письмових доказів так і, зокрема, за поясненнями представників сторін. Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначено в ч.1 статті 33 ГПК України, сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведеності їх переконливості.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Надана позивачем в матеріали справи копія вимоги-претензії, адресована відповідачеві в порядку ч.2 статті 530 ЦК України, не може бути прийнята судом як належний доказ, оскільки відповідачем не надано доказів про її вручення або направлення відповідачеві. За таких умов суд констатує, що у позивача відсутні підстави для звернення до суду з вимогою про примусове стягнення заборгованості, оскільки строк виконання зобов'язання в частині оплати наданих послуг не настав.

Втім, до прийняття рішення по справі відповідач сплатив існуючу перед позивачем основну заборгованість в сумі 5029 грн. 15 коп., що підтверджується копією платіжного доручення №69 від 30.03.2010р. та в судовому засіданні підтверджено представниками позивача.

Погашення заборгованості представник відповідача пояснює тим, що відповідач знав про існування заборгованості, але, у зв'язку із скрутним фінансовим становищем не мав можливості сплатити її вчасно.

За таких умов провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості в сумі 5029 грн. 15 коп. слід припинити на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмету спору.

Крім основної заборгованості позивачем заявлено до стягнення 152 грн. 74 коп. 3% річних та 591 грн. 20 коп. інфляційних збитків.

Згідно з вимогами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, як вже зазначалося, позивачем не надано суду належних доказів направлення відповідачеві вимоги про сплату боргу, в тому числі і відсотків річних та інфляційних збитків, у зв'язку з чим у задоволенні вимог в частині стягнення 152 грн. 74 коп. 3% річних та 591 грн. 20 коп. інфляційних збитків слід відмовити.

За правилами статті 49 ГПК України витрати на оплату державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам. Таким чином стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 88 грн. 85 коп. витрат на оплату державного мита та 205 грн. 59 коп. на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Решта судових витрат покладаються на позивача.

В судовому засіданні за згодою представників позивача та відповідача було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено про дату виготовлення його у повному обсязі.

На підставі наведених вище норм матеріального права, керуючись статтями 32-43, 49, п.1-1 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84 ,85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову в частині стягнення 743 грн. 94 коп., з яких 591 грн. 20 коп. інфляційних збитків та 152 грн. 74 коп. річних, відмовити.

2. Провадження у справі в частині стягнення 5029 грн. 15 коп. основної заборгованості припинити.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Транспостач" (м. Херсон, вул. Робоча, буд. 82-А, код ЄДРПОУ 32479592, р/рах. 26002870946121 в Одеській філії АКБ "УСБ" м. Одеси, МФО 328016) на користь приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/рах. НОМЕР_2 в ПАТ "Сведбанк" у м. Києві, МФО 300164) 88 грн. 85 коп. витрат на оплату державного мита та 205 грн. 59 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України (вступна, описова, мотивувальна і резолютивна частини).

Суддя М. Б. Сулімовська

Рішення складено у повному обсязі

та підписане 16 квітня 2010 року.