Рішення № 9035274, 01.02.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" лютого 2010 р.Справа № 20/207-09-5556 За позовом Малого приватного підприємства "359 УНР";

до відповідача Ізмаїльської міської ради

про визнання недійсними рішення, договору оренди земельної ділянки та угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

Від позивача: Бараган В.С., директор, Мінжирян В.П., діючий за дов. №1-5 від 28.01.2010

Від відповідача: Орленко А.І., діюча за дов. №9 від 21.01.2010 року.

У судовому засіданні було оголошено перерву відповідно до ст.77 ГПК України.

Суть спору: Мале приватне підприємство „359 УНР” звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Ізмаїльської міської ради про визнання недійсними договору оренди земельної ділянки від 3.03.2005р., укладеного між Ізмаїльською міською радою та Малим приватним підприємством „359 УНР”, а також угоди від 16.04.2008р. про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 3.03.2005р., укладеного між Ізмаїльською міською радою та Малим приватним підприємством „359 УНР”.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що підприємство у відповідності із рішенням Ізмаїльської міської ради від 25.02.1998р., на підставі Державного акту №174 ХХІІ, починаючи з 1998 року володіло земельною ділянкою площею 0,4795 га на праві постійного користування. Разом з тим, у зв'язку із внесенням змін до ст.92 Земельного кодексу України, на вимогу Ізмаїльської об’єднаної державної податкової інспекції та Ізмаїльської міської ради, позивачем із Ізмаїльською міською радою було підписано договір оренди земельної ділянки, яка знаходилася у нього на праві постійного користування. В подальшому сторонами було також підписано угоду про внесення змін до договору в частині збільшення орендної плати.

Позивач вказує, що у липні 2009 року йому стало відомо, що рішенням Конституційного суду України від 22 вересня 2005р. положення п. 6 розділу X Прикінцевих положень Земельного кодексу України від 2001р було визнано неконституційними. При цьому, Конституційний суд зазначив, що норма ст. 92 того ж кодексу не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках за станом на 01 січня 2002р.

Таким чином, вважаючи, що оскільки Мале приватне підприємство „359 УНР” має Державний акт №174 ХХІІ на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4795 га, дія якого не зупинена, то укладений договір є недійсним, позивач звернувся до Ізмаїльської міської ради із листом від 2.07.2009р. №19 щодо розірвання договору та відновлення акту на право постійного користування. Отримання у відповідь листа Ізмаїльської міської ради від 20.07.2009р. про відсутність підстав для надання земельної ділянки у постійне користування зумовило звернення Малого приватного підприємства „359 УНР” до суду із відповідним позовом.

Відповідач у наданому відзиві на позовну заяву проти позову заперечує, вказуючи, що право постійного користування було припинено згідно з п.1 рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.2005р., прийнятого на підставі заяви позивача. Посилання позивача на рішення Конституційного суду відповідач вважає необґрунтованими, оскільки і рішення про припинення права постійного користування та надання ділянки в оренду було прийнято, і договір було підписано до прийняття Конституційним судом відповідного рішення, тобто норми, які передбачали необхідність переоформлення, були чинними.

Крім того, відповідач просить застосувати строк позовної давності, оскільки вважає його пропущеним з огляду на прийняття рішення 24.01.2005 року, тобто за межами трирічного строку.

Враховуючи надання відповідачем вказаного відзиву, позивач доповнив позовні вимоги та просив суд також визнати недійсним рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.2005р.в частині припинення права постійного користування земельною ділянкою, мотивуючи вказані вимоги порушенням відповідачем ст.142 ЗК України, відповідно до якої підставою припинення права власності на земельну ділянку є, зокрема, добровільна відмова власника землі на користь держави або територіальної громади, яка здійснюється за його заявою до відповідного органу. Разом з тим, відповідна заява позивача про відмову від користування ділянкою саме на користь держави або територіальної громади відсутня, у зв'язку з чим юридичних підстав для прийняття рішення про припинення права постійного користування у Ізмаїльської міської Ради не було.

Позивач також зазначає, що оспорюваний договір оренди не відповідає загальним умовам дійсності правочину, передбаченим ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки відбулося введення позивача в оману про те, що переоформлення права постійного користування було необхідне, у зв'язку з чим волевиявлення учасника правочину не відповідало на момент укладення договору оренди йог внутрішній волі.

Крім того, позивач вказав, що згідно зі ст. 268 ч. 1 п.4 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, і саме таким речовим правом є постійне користування земельною ділянкою МПП «359 УНР».

У судовому засіданні 1.02.2010 року представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 1.02.2010 року проти заявлених вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві.

Проаналізувавши надані сторонами докази у сукупності, суд дійшов наступних висновків:

Предметом позову у справі є визнання недійсним пункту рішення органу місцевого самоврядування, який суперечить законодавству та порушує права та законні інтереси, оскільки позбавляє підприємство права постійного користування земельною ділянкою, а також є дійсність (чи недійсність) укладеного між сторонами у справі договору оренди земельної ділянки. У даному спорі, що стосується прав на постійне користування землею, сторони є рівноправними суб'єктами відносин. На них не поширюється юрисдикція адміністративних судів, згідно з п. 2 ст. 4 КАС України, тому за приписами ст. 1, 2, 12 ГПК України цей спір підлягає розгляду господарськими судами України, а обраний позивачем спосіб захисту порушених прав та законних інтересів повністю відповідає п.2 ст.20 ГК України та ст. 16 ЦК України.

Аналізуючи правомірність прийнятого Ізмаїльською міською радою рішення від 24.01.2005р., суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування, посадові особи органів місцевого самоврядування зобов’язані діяти тільки на підстав та в межах компетенції.

До повноважень Ізмаїльської міської ради, згідно з п. 34 Закону України "Про місце самоврядування", віднесено вирішення, відповідно до закону, питань регулювання земельних відносин, зокрема, щодо постійного користування землею.

Інститут постійного користування земельною ділянкою –це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Права та обов'язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені). При цьому постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати.

Стаття 92 Земельного кодексу України передбачає, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації. Однак, ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте особами в установлених законодавством випадках за станом на 01.01.2002 року до його переоформлення.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" від 02.04.2002 року № 449 раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством. Вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою встановлений статтею 141 Земельного кодексу України, відповідно до якої підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням і д) систематична несплати земельного податку або орендної плати. Таким чином, за відсутності визначених зазначеним Кодексом обставин, відповідне рішення органу місцевого самоврядування є таким, що не відповідає вимогам закону

Як зазначає відповідач, право постійного користування позивача було припинено на підставі його письмової заяви, тобто відповідно до ст.142 ЗК України.

Згідно до ч.3, 4 ст.142 ЗК України припинення права постійного користування у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до відповідного органу (власника земельної ділянки), який на підставі вказаної заяви приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Як свідчать матеріали справи, на вимогу суду, сформульовану в ухвалі від 14.12.2009р. про надання документів, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення, відповідач надав заяву №14 від 25.10.2004р., в якої МПП „359 УНР” просить надати земельну ділянку у довгострокову оренду строком на 49 років. Разом з тим, відповідна заява позивача про добровільну відмову від користування земельною ділянкою, необхідність подання якої передбачена ст.142 ЗК України, відсутня.

З урахуванням викладеного, суд погоджується із доводами позивача про відсутність у Ізмаїльської міської Ради юридичних підстав для прийняття рішення про припинення права постійного користування, у зв'язку з чим п.1 рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.2005р. №900-ІV слід визнати недійсним як такий, що не відповідає вимогам закону.

В контексті наданої рішенню від 24.01.2005р. правової оцінки, розглядаючи вимоги про визнання недійсними договору оренди земельної ділянки від 3.03.2005р., укладеного між Ізмаїльською міською радою та Малим приватним підприємством „359 УНР”, а також угоди від 16.04.2008р. про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 3.03.2005р., укладеного між Ізмаїльською міською радою та Малим приватним підприємством „359 УНР”, суд зазначає наступне.

Згідно до вимог статті 203 Цивільного кодексу України, правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину, зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі (частина третя цієї статті). Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу.

Отже, наявність вільного волевиявлення учасників правочину та його відповідність внутрішній волі при укладенні цього правочину є однією з необхідних умов визнання останнього дійсним, а відсутність вільного волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання такого недійсним.

Відповідно до положень ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельної ділянки шляхом укладення договору оренди здійснюється на підставі рішення власника –відповідного органу виконавчої влади. Таким чином, волевиявлення відповідного органу як орендодавця, в даному випадку, здійснюється у формі рішення такого органу і лише реалізується шляхом укладення договору.

Враховуючи, що судом встановлено факт неправомірного припинення Ізмаїльською міською радою права постійного користування МПП „359 УНР” земельною ділянкою, у зв'язку з чим є неправомірним передача цієї земельної ділянки в оренду, приймаючи до уваги, що рішення компетентного органу та відповідний договір оренди земельної ділянки є нерозривно пов’язаними юридичними фактами, суд доходить висновку про недійсність договору оренди земельної ділянки від 3.03.2005р., укладеного між Ізмаїльською міською радою та Малим приватним підприємством „359 УНР”, та, відповідно, угоди від 16.04.2008р. про внесення змін до вказаного договору оренди земельної ділянки від 3.03.2005р.

При цьому, суд не приймає до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки згідно з пунктом 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

З урахуванням вищевикладеного, позов Малого приватного підприємства "359 УНР" підлягає задоволенню, у зв'язку з чим витрати по сплаті держмита та ІТЗ судового процесу слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд–

ВИРІШИВ:

1. Позов Малого приватного підприємства "359 УНР" задовольнити.

2. Визнати недійсним п.1 рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.2005р. №900- ІV про надання земельної ділянки у довгострокову оренду строком на 49 років Малому приватному підприємству „359 УНР” для експлуатації комплексу по обробці деревини по вул. Виноградної, 15.

3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 3.03.2005р., укладений між Ізмаїльською міською радою та Малим приватним підприємством „359 УНР”.

4. Визнати недійсною угоду від 16.04.2008р. про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 3.03.2005р.

5. Стягнути з Ізмаїльської міської ради (68600, м. Ізмаїл, пр. Суворова, 62, код 26569223) на користь Малого приватного підприємства "359 УНР" (68600, м. Ізмаїл, вул. Виноградна, 15, код 23856666) витрати по сплати держмита у сумі 85 /вісімдесят п’ять/ грн.. та витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 236 /двісті тридцять шість/ грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Щавинська Ю.М.

рішення підписано 5.02.2010р.