Рішення № 90298010, 09.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2020 року м. Київ № 320/5835/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу, за заявою про скасування заходів реагування вжитих

за позовомОСОБА_1 до Адміністрація Державної кримінально-виконавчої служби України провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в:

у жовтні 2019 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної кримінально-виконавчої служби України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 30.07.2019 №29 Центральної комісії з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення Державної кримінально-виконавчої служби У країни щодо відмови в ОСОБА_1 у задоволенні заяви про його переведення із Чортківської установи виконання покарань (№ 26) до Закарпатської установи виконання покарань (№9);

- зобов`язати Державну кримінально-виконавчу служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про його переведення із Чортківської установи виконання покарань (№26) до Закарпатської установи виконання покарань (№9).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2019р адміністративну справу № 320/5835/19 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 06.02.2020р. справу прийнято до провадження, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що спірне рішення про відмову в переведенні позивача до іншого установи виконання покарань прийнято всупереч нормам чинного законодавства, яким визначено, що засуджений до довічного позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній або виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого, а також нормам Конвенції з прав людини і основоположних свобод, оскільки порушує його право на повагу до сімейного життя.

Відповідач, у відзиві на адміністративний позов вказав, що проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на правомірність і обґрунтованість прийнятого рішення, оскільки на момент розгляду Центральною комісією питання переведення засудженого до довічного позбавлення волі позивача до іншої установи виконання покарання, позивачем ненадано жодних доказів на підтвердження того, що існують виняткові обставини, які перешкоджають його подальшого перебування в ДУ «Чортківська установа виконання покарань №26», а також те, що засуджений перебуває на оперативно-профілактичному обліку в оперативній групі установи, як схильний до втечі, нападу на представників адміністрації та членоушкодження. Крім цього, в запитуваній установі відсутні вільні місця для тримання такої категорії осіб, як засудженні до довічного позбавлення волі. З цих підстав просили у позові відмовити.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, зазначає наступне.

Судом установлено, що вироком Апеляційного суду Закарпатської області від 09.12.2009 ОСОБА_1 засуджено за ч.1 ст.115, п.9 ч.2 ст.115 КК України до довічного позбавлення волі та з 23.02.2018 року відбуває покарання у Чортківській виправній колонії (№26) в секторі максимального рівня безпеки (а.с.17).

З Витягу з протоколу № 25/5.1 від 24.05.2019 засідання Міжрегіональної комісії Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі та їх переведення (надалі - Міжрегіональна комісія ЗМУ) вбачається, що засудженому ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні клопотання про переведення з державної установи «Чортківська установа виконання покарань (№ 26)» до державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» для подальшого відбування покарання у зв`язку з відсутністю підстав, визначених ч.2 ст.93 КВК України (а.с.20).

Згідно витягу з протоколу №29 від 30.07.2018 Центральної комісії Адміністрації ДКВС України з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк , виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, розглянуто скаргу засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 про відмову у його переведенні з державної установи «Чортківська установа виконання покарань (№ 26)» до державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» та прийнято рішення від 30.07.2019 №2.1/29-2019 про залишення без змін рішення Міжрегіональна комісія ЗМУ від 24.05.2019 щодо відмови в переведенні з державної установи «Чортківська установа виконання покарань (№ 26)» до державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» для подальшого відбування покарання (а.с.19)

Позивач вважає таку відмову відповідача щодо переведення його в іншу колонію протиправною та такою, що порушує право позивача утримуватися в колонії якнайближче до місця проживання його рідних, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частини 1 статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України №1129-VI від 11 липня 2003 року (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Відповідно до частини 2 статті 7 КВК України, засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання (ч. 4 ст. 7 КВК України).

Положенням абзацу 3 частини 1 статті 8 КВК України передбачено, що засуджені мають право звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань. Відповідні звернення (кореспонденція) подаються до адміністрації установи виконання покарань. Про отримання адміністрацією звернення (кореспонденції) засудженому видається талон-підтвердження. Протягом трьох діб (а у випадках, встановлених законодавством, протягом однієї доби) з часу видачі талона-підтвердження зазначене звернення (кореспонденція) направляється адресату.

Згідно з частини 6 статті 57 КВК України допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі. Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та спостережною комісією.

Відповідно до положень ст. 93 КВК України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого. Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5 затверджено Положення про центральну, міжрегіональну комісії та комісію слідчого ізолятора з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, ті їх переведення, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року за № 266/30134 (далі - Положення № 266/30134 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2 Розділу I Положення № 266/30134 передбачено, що комісії у своїй діяльності керуються Конституцією і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції України, а також Положенням про визначення виду колонії.

Відповідно до п. 3 розділу I Положення № 266/30134 центральна комісія - колегіальний орган, що утворюється у Міністерстві юстиції України, який розглядає скарги на рішення міжрегіональних комісій, здійснює направлення для відбування покарання окремо визначених осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту чи обмеження волі, їх переведення для відбування покарання з однієї установи виконання покарань до іншої.

Центральна комісія, в контексті приписів п. 2 розділу II Положення № 266/30134, утворюється Міністром юстиції України у кількості не менше дев`яти осіб. До складу центральної комісії обов`язково входять перший заступник начальника Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, заступник начальника Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, який координує напрями роботи, спрямовує та контролює діяльність підрозділу оперативно-розшукової роботи, начальники підрозділів Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби, які здійснюють організацію оперативної роботи, режиму, нагляду та безпеки, соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими, контроль за виконанням судових рішень.

Начальник Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України затверджує склад центральної комісії та призначає голову і заступника голови комісії. Головою центральної комісії призначається перший заступник начальника Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України.

Секретар центральної комісії обирається з числа присутніх членів комісії більшістю голосів членів комісії.

Основними завданнями центральної комісії є, зокрема, розгляд питань щодо переведення засуджених з однієї установи виконання покарань до іншої згідно з вимогами статей 50, 57, 93, 100, 101, 147 Кримінально-виконавчого кодексу України;.

В свою чергу, міжрегіональна комісія - колегіальний орган, що утворюється в міжрегіональному управлінні, визначає рівень безпеки виправної колонії, де засуджена до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк особа відбуватиме покарання згідно з обвинувальним вироком суду, та здійснює направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту чи обмеження волі в межах зони діяльності міжрегіонального управління, а також переведення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк та арешту, в межах зони діяльності міжрегіонального управління (далі - міжрегіональне управління) (п. 3 розділу I Положення № 266/30134).

Пунктами 1, 2, 5 розділу IV Положення № 266/30134 встановлено, що у своїй діяльності комісії керуються Конституцією України та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства, Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, вироком суду, а також цим Положенням та матеріалами про особу засудженого.

Формою роботи комісій є засідання. Засідання скликаються залежно від потреби прийняття рішення, надходження заяв, скарг, запитів, але не рідше одного разу на місяць та не пізніше ніж протягом 30 днів з дня надходження звернення.

Міжрегіональна та центральна комісії мають право залучати спеціалістів органів, установ виконання покарань, СІЗО та інших установ для розгляду і вирішення питань, що належать до їх компетенції.

Згідно із п. 1 розділу V Положення № 266/30134 рішення комісій оформлюються протоколами, які підписуються усіма присутніми на засіданні членами комісії.

Матеріали засідання комісії формуються в облікові справи, які прошиваються, а сторінки нумеруються. Облікова справа обов`язково має містити протокол засідання комісії та документи, що стосуються прийнятих на засіданні рішень (п. 3 розділу V Положення № 266/30134).

Про прийняте комісією рішення уповноваженим органам, установам чи заінтересованим особам надається витяг з протоколу засідання комісії (додаток 3), а засудженому - оголошується під підпис (п. 4 розділу V Положення № 266/30134).

Рішення центральної комісії може бути оскаржене до суду у порядку, передбаченому законодавством України(п..5 4 розділу VІ Положення № 266/30134)

Контроль за діяльністю міжрегіональної комісії покладається на керівника міжрегіонального управління. Контроль за діяльністю центральної комісії покладається на начальника Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України (п.1,2 розділу VIІ Положення № 266/30134).

Отже, переведення чи не переведення засудженого до іншої установи виконання покарань належить до виключної компетенції центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

Відповідно до ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.

Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Згідно пункту 17.1 Європейських пенітенціарних правил по можливості, ув`язнені повинні направлятися для відбуття покарання в пенітенціарні установи, розташовані поблизу від міста проживання або місць соціальної реабілітації. При розподілі варто враховувати вимоги, пов`язані із продовженням кримінального розслідування та забезпеченням безпеки, а також потребу створення відповідного режиму для всіх ув`язнених. По можливості, варто узгоджувати з ув`язненим первісно призначене для нього місце відбуття покарання та будь-які наступні переведення з однієї пенітенціарної установи до іншої.

Таким чином, переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії.

В той же час, порядок переведення засуджених врегульовано Положенням про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року № 265/30133 (далі - Положення № 266/30133)

Зокрема, п. 2 розділу ІV Положення № 266/30133 передбачено, що Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави «відповідно до місця постійного проживання близьких родичів та/або членів сім`ї засудженого» здійснюється на підставі клопотання засудженого або близького родича чи члена сім`ї засудженої особи. Підпис засудженого на клопотанні засвідчується керівником адміністрації установи виконання покарань. Клопотання подається через адміністрацію установи виконання покарань, що здійснює виконання кримінальних покарань, до центральної комісії.

У клопотанні про переведення має міститися додаткова інформація щодо всіх близьких родичів та членів сім`ї засудженого відповідно до ступеня їх спорідненості та місця їх постійного проживання.

До клопотання про переведення додаються довідка-витяг з особової справи засудженого, копії паспортних документів засудженої особи та близьких родичів чи членів сім`ї засудженої особи, а також оригінали або нотаріально засвідчені копії довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування близького родича чи члена сім`ї, який звернувся з клопотанням, документів, що підтверджують наявність родинних стосунків (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо).

До свідоцтва про народження дитини засудженого додатково додаються довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини та інформація служби у справах дітей за місцем проживання дитини та за місцем проживання засудженого про позбавлення або поновлення його батьківських прав.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем дотримано усі вимоги до оформлення клопотання про переведення, що також не заперечується стороною відповідача.

Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що на момент розгляду Центральною комісією скарги засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 про відмову у його переведенні з державної установи «Чортківська установа виконання покарань (№ 26)» до державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)»та прийнято рішення від 30.07.2019 №2.1/29-2019 про залишення без змін рішення Міжрегіональна комісія ЗМУ від 24.05.2019 щодо відмови в переведенні з державної установи «Чортківська установа виконання покарань (№ 26)» до державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» для подальшого відбування покарання, встановлено наступне.

Так, листом №12/3/331 Державної установи «Закарпатської установа виконання покарань (№9) повідомляється, що планове наповнення сектору максимального рівня безпеки для засуджених до довічного позбавлення волі в установі відповідно до норм житлової площі становить 27 осіб. У зв`язку з пожежею, що мала місце 01.12.2016р.було пошкоджено камерні приміщення, значна частина яких не використовується, так як непридатні для утримання засуджених. На секторі відсутня можливість розташування карцеру, одиночної камери, камери для праці засуджених, кабінет соціально-виховної та психологічної роботи, кімнати приймання етапу, палати-камери для проведення маніпуляцій. Перенесення сектору або його створення в іншому місці потребує значних матеріальних затрат, а дообладнання існуючого призведе до зменшення кількості камерних приміщень, де можуть утримуватись засуджені.

Також, з цього листа вбачається, що станом на 01.07.2019 в секторі максимального рівня безпеки установи утримувалося 7 засуджених , така ж кількість засуджених знаходиться і на момент розгляду справи. На даний час в секторі вільних місць немає.

З довідки виданої 24.05.2019 року державною установою «Чортківська установа виконання покарань (№ 26)» вбачається, що засуджений ОСОБА_1 перебуває на оперативно-профілактичному обліку в оперативній групі установи, як особа, яка схильна до втечі, нападу на представників адміністрації та членопошкодження, що також підтверджується характеристикою засудженого, та довідкою про наявні стягнення за період з 29.04.2011р. по 03.10.2018р.

Обставини, що перешкоджають подальшому відбуванню міри кримінального покарання даного засудженого в державній установі Чортківська виправна колонія (№26) відсутні.

Перешкод в подальшому перебуванні ОСОБА_1 у ДУ Чортківська виправна колонія (№ 26) відповідачем встановлено не було.

Доказів на підтвердження винятковості обставин, що зумовлюють необхідність переведення позивача матеріали справи не містять.

На переконання суду, сам по собі факт віддаленості місця проживання батьків позивача до місця його відбування покарання не є винятковою обставиною, що перешкоджає дальшому перебуванню ОСОБА_1 в Чортківській виправній колонії (№ 26).

З огляду на наведене, приймаючи до уваги те, що, позивачем не наведено виняткових обставин, які перешкоджають його дальшому перебуванню в Чортківській виправній колонії (№ 26), суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні належні правові підстави для задоволення скарги позивача та переведення його до державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» для подальшого відбування покарання.

Зважаючи на викладене у сукупності, суд вважає, що рішення відповідача про відмову у переведенні ОСОБА_1 для відбування покарання до установи виконання покарань Закарпатська установа виконання покарань (№9)» є правомірним та обґрунтованим, оскільки підстави, передбачені ч. 2 ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України для переведення, відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на наведене та враховуючи, що позивачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а відповідачем доведено правомірність прийнятого рішення у відповідності до вимог ч.2 ст.2 КАС України, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити..

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська