Рішення № 9028654, 29.03.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 34/632 29.03.10

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дарниця»

про звернення стягнення на предмет іпотеки

та за зустрічним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дарниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»

про визнання недійсним кредитного договору та про припинення договору іпотеки

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом) Вікторова В.О., представник за дов. №149/Го/08 від 24.042008.

від відповідача (позивача за зустрічним позовом) Кулинич Т.В., представник за дов. б/н від 15.09.2009.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»(далі позивач, або ТОВ «Укрпромбанк») звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дарниця»(далі відповідач, або Товариство) в якому просив, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №12/КВ-06 від 30 березня 2006 року (далі Кредитний договір) на загальну суму - 14 186 736, 87 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки: нерухоме майно, а саме нежилі приміщення, № 1,2,3,4, № 4а, приміщення №5 по приміщення №23, приміщення № 23а, з приміщення № 24 по приміщення № 56 (групи приміщень № 1), з приміщення № 1 по приміщення № 11, № 13 (групи приміщень № 2), приміщення №№ I, IV, V в літері «А», загальною площею 1899,80 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе 144-6, які належать на праві власності ТОВ «Торговий Дім «Дарниця»та які передані в іпотеку ТОВ «Укрпромбанк»згідно із іпотечним договором №12/2кіп-06 від 30 березня 2006 року (із змінами та доповненнями), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., та зареєстрований в реєстрі за № 1119 (далі Іпотечний договір).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов Кредитного договору ухиляється від своєчасного виконання зобовязань, на рахунки, які були відкриті для надання кредиту та обліку нарахованих відсотків за користування кредитом відповідач не сплатив.

Отже, ціна позову складається з простроченої заборгованість за кредитом - 1 288 863 доларів США та 70 511,02 грн.; прострочена заборгованість по кредиту 372 118,89 доларів США; нараховані проценти за користування кредитом за період з 28.08.2009 до 02.09.2009 - 6 240,96 доларів США та 363,19 грн.; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 20 249,58 доларів США та 1 370,92 грн.; пеня за несвоєчасне погашення процентів - 6 169,80 доларів США та 997,72 грн.

У ході проведення судового засідання 16.12.2009 представник позивача на вимогу суду надав розширений розрахунок заборгованості відповідача за Кредитним договором, та просив суд задовольнити його вимоги в сумі 1763475,87 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02.09.2009 становить 14149769,41 грн. та складається з:

- поточна заборгованість по кредиту - 1 288 863 доларів США та 70 511,02 грн.;

- прострочена заборгованість по кредиту 372 118,89 доларів США;

- прострочена заборгованість по процентах 74436,33 доларів США та 4227,11 грн.;

- поточна заборгованість по процентах за користування кредитом за період з 28.08.2009 до 02.09.2009 4677,04 доларів США та 272,39 грн.;

- пеня за несвоєчасне погашення кредиту 18968,54 доларів США та 1256,51 грн.;

- пеня за несвоєчасне погашення процентів 4412,07 доларів США та 964,94 грн.

Відтак, на думку позивача, останній у відповідності до п 9.2. Кредитного договору має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів та штрафних санкцій, що передбачені даним договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов даного договору.

З огляду на той факт, що зобовязання за Кредитним договором були забезпечені Іпотечним договором, позивач зазначив, що має право задовольнити свої вимоги шляхом прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідач за первісним позовом письмового відзиву, в порядку ст. 59 Господарського процесуального кодексу України не подав.

16.12.2009 ТОВ «ТД «Дарниця», в порядку ст. 60 ГПК України подало зустрічну позовну заяву, в якій з урахуванням доповнень, викладених 27.01.2010 просило суд:

- визнати Кредитний договір, разом з додатковими договорами до нього недійсним в цілому;

- припинити взаємні права та зобов'язання сторін за Кредитним договором та взаємні права та обов'язки, які випливають з даного договору, шляхом їх взаємного зарахування;

- зобов'язати ТОВ «Укрпромбанк»зарахувати сплачену суму (по тілу кредиту з урахуванням процентів та пені) позичальником за Кредитним договором у розмірі 8 594031, 25 грн. як взаємного зарахування;

- закрити позичкові рахунки позивача за зустрічним позовом:

у гривні № 2083 601 30726 в КРУ ТОВ «Укрпромбанк»код банку в системі електронних платежів (МФО) 380076;

у доларах США № 2083 601 30726 відкритий КРУ ТОВ «Укрпромбанк»код банку в системі електронних платежів (МФО) 380076;

- визнати недійсним Іпотечний договір, разом з наступними змінами та доповненнями до нього;

- зобов'язати приватного нотаріуса Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області Тимченко Є.С. виключити з Державного реєстру іпотек заборону на відчуження нежилих приміщень: №№ 1, 2, 3, 4, № 4а, з приміщення № 5 по № 23, приміщення № 23а, з приміщення № 24 по приміщення № 56 (групи приміщень №1) з приміщення № 1 по приміщення № 11, № 13 (групи приміщень № 2), приміщення №№ І, IV, V в літері «А», загальною площею 1899, 80 кв. м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, 144-Б., зареєстровану за № 1120.

Позивач за зустрічним позовом позовні вимоги мотивував наступним:

- при укладенні Кредитного договору сторонами не було дотримано вимог статті 99 Конституції України, статей 203, 524 ЦК України, статей 189, 198 Господарського кодексу України (далі ГК України), статті 3, частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет), оскільки при визначенні у цьому договорі валютою кредиту долари США, тобто валюти відмінної від гривні України, жодна із сторін не мала на це індивідуальної ліцензії Національного банку України;

- відповідач, в порушення Закону України №661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 652, 1056-1 ЦК України збільшив відсоткову ставку за Кредитним договором, яка стала складати 22,8% на рік, однак згоди щодо змін Кредитного договору сторони не досягли.

ТОВ «Укрпромбанк»подало відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначило, що підписавши та скріпивши печаткою Кредитний договір, позивач погодився з умовами Кредитного договору та надав Банку право на зміну умов кредитування в односторонньому порядку. Крім того, відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частин.

При цьому, ТОВ «Укрпромбанк»зазначило, що оспорюваний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки протягом майже трьох років позивач за зустрічним позовом виконував його умови.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.03.2006 між позивачем (Банк) та відповідачем (Позичальник) укладено Кредитний договір, відповідно до п.1.1 якого Банк відкриває Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти (далі Кредит) на наступних умовах:

- ліміт кредитування 1250000 доларів США;

- строк кредитної лінії з 30.03.2006 до 29.03.2011 включно;

- мета користування коштів придбання нерухомості та проведення в ній ремонтних робіт;

- процента ставка 14% річних;

- комісія за підготовку та оформлення договору 6000 грн., в т.ч. ПДВ 1000 грн.

Додатковим договором № 7 від 02.12.2008 до Кредитного договору, сторони погодили викласти п.1.1 в такій редакції:

- ліміт кредитування, у гривні 500 000 грн., що змінюється відповідно до Графіка зменшення ліміту кредитування, наведеного у додатку №1 до цього договору;

- у доларах США 1714240 доларів США, що змінюється відповідно до графіка зменшення ліміту кредитування, наведеного у додатку №1 до цього договору;

- валюта кредиту: гривня, долар США;

- строк кредитної лінії з 30.03.2006 до 29.03.2011 включно;

- процента ставка 23,5% річних (у гривні);

16,5% річних у доларах США;

- мета використання коштів придбання нерухомості, виконання ремонтних, оздоблювальних, дизайнерських робіт, придбання обладнання та поповнення обігових коштів.

Даним додатковим договором сторони також домовились, що сплата Позичальником процентів здійснюється щомісячно в строк з 28-го числа по останній робочий день поточного місяця, включно, на рахунки:

у гривні №2088 101 30726 в КРУ ТОВ «Укрпромбанк», код банку в системі електронних платежів (МФО) 380076;

у доларах США №2088 10130726 в КРУ ТОВ «Укрпромбанк», код банку в системі електронних платежів (МФО) 380076.

У випадку непогашення Позичальником простроченої заборгованості за процентами Банк, починаючи з дня виникнення такої заборгованості, може скористатися правом, зазначеним у п.5.2.7 цього договору.

Додатковим договором №8 до Кредитного договору від 24.04.2009 сторони погодили внести зміни в п.3 та викласти його в іншій редакції.

Додатковим договором №9 до Кредитного договору від 29.04.2009 сторони домовились внести зміни до Кредитного договору та виклали графік зменшення кредиту в іншій редакції, в якій зокрема встановили, що термін дії ліміту кредитування 29.03.2011.

Як слідує з матеріалів справи, Банк виконав свої зобовязання належним чином та надав Позичальнику кредитні кошти на придбання нерухомості, виконання ремонтних, оздоблювальних, дизайнерських робіт, придбання обладнання та поповнення обігових коштів на загальну суму 2447599,22 долари США та 500000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи меморіальними ордерами: №1 від 07.10.2008 на суму 500000 грн., №1 від 22.09.2006 на суму 250000 доларів США, №1 від 10.04.2007 на суму 240269,79 доларів США, №1 від 19.04.2007 на суму 50000 доларів США, №2 від 20.04.2007 на суму 50000 доларів США, №1 від 23.04.2007 на суму 50000 доларів США, №1 від 24.04.2007 на суму 50000 доларів США, №11 від 22.06.2007 на суму 7329,43 доларів США, №4 від 23.09.2008 на суму 500000 доларів США та банківськими виписками з особового рахунку Товариства.

Причиною виникнення спору про визнання Кредитного договору недійсним у даній справі є те, що на думку позивача видача банками кредитів та сплата процентів за їх користування у валюті відмінній від української гривні без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України є порушенням валютного законодавства, а також те, що Банк в односторонньому випадку збільшив відсоткову ставку, яка стала складати 22,8% річних, не отримавши згоди на те Позичальника.

Проте, суд не може погодитись з даною позицією позивача за зустрічним позовом з наступних підстав.

Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом .

Частина 1 статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом .

Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобовязань передбачений ГК України. Зокрема, частиною 2 статті 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства . Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону .

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.

Так, згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно з статтею 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет, стаття 1 якого відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.

Частиною 1 статті 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

При цьому, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (частина 2 статті 5 Декрету).

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції (частина 4 статті 5 Декрету).

Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (підпункт “в”пункту 4 статті 5 Декрету);

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г»пункту 4 статті 5 Декрету).

На сьогодні законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.

Національний банк України у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті» у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 ЦК України, статті 198 ГК України, статей 32, 44 Закону України «Про Національний банк України», статей 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійсненну валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Як убачається з матеріалів справи, 13.12.2001 Банку видана Національним банком України банківська ліцензія № 67, згідно з якою Банку надано право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Окрім того, у матеріалах справи міститься виданий Національним банком України Банку дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»згідно з додатком до цього дозволу. Так, відповідно до додатку до цього Дозволу Банк має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

З вищевикладеного вбачається, що відповідач на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Додатково слід зазначити, що порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу регламентує Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028; далі Положення), яке було розроблено Національним банком України відповідно до вимог статей 5, 11, 13 Декрету, а також статей 7 і 44 Закону України «Про Національний банк України»(пункти 1.1, 1.2 Положення).

Відповідно до пункту 1.5 вказаного Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.

Крім того, суд зауважує, що відсутність у сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України не дає підстав для визнання недійсними Кредитного договору та додаткових договорів до нього, у яких містяться положення про видачу кредитів у іноземній валюті та сплату відсотків за користування цими кредитами іноземною валютою.

Відсутність у необхідних випадках відповідних індивідуальних ліцензій може бути підставою лише для застування до учасників валютних відносин передбачених законодавством України певних заходів відповідальності.

Що ж стосується посилання позивача на те, що Банк, керуючись п. 9.1 Кредитного договору збільшив відсоткову ставку, всупереч положенням ч.2 ст. 1056-1 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (частина 1).

Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку (частина 2).

Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною (частина 3).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 частини 1 статті 611 ЦК України передбачено, що уразі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема змін умов зобовязання.

Згідно з п.4.6 Кредитного договору (з урахування змін викладених в додатковій угоді №7 від 02.12.2008) у разі несвоєчасного повернення заборгованості по кредиту Позичальник сплачує у строки, передбачені п.4.4 цього договору, проценти з розрахунку 25,5% річних по заборгованості в гривні та 18,5% річних по заборгованості в доларах США, що нараховуються на суму простроченої заборгованості з дати її виникнення до дати її повного погашення.

Таким чином, внаслідок порушення Позичальником умов Кредитного договору Банк правомірно, на підставі п.4.6 цього договору, змінив умови зобовязання, а саме почав нараховувати проценти у розмірі передбаченому вказаним пунктом.

При цьому, суд зауважує, що зазначені дії Банку не є односторонньою зміною процентної ставки у розумінні статті 1056-1, а є наперед узгодженими між сторонами умовами зміни процентної ставки у випадку вчинення Позичальником встановленого порушення умов Кредитного договору.

Разом з тим, в своїх доповненнях на зустрічну позовну заяву Товариство підтвердило факт часткової сплати кредиту в наступних сумах: 720907,45 доларів США, 65709,87 доларів США та процентів за користування кредитними коштами в сумі 465906,45 доларів США, чим фактично підтвердив укладення оспорюваного договору з настанням реальних правових наслідків.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Оскільки, вимоги наведені у статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання Кредитного договору, підстав для задоволення позову про визнання недійсним Кредитного договору суд не вбачає.

Що ж стосується вимоги Товариства про визнання іпотечного договору недійсним, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 548 ЦК України передбачено, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Оскільки, у суду відсутні правові підстави для визнання Кредитного договору недійсним, і як наслідок зобовязання, що випливають з останнього є дійсними, то, відповідно, відсутні й підстави для визнання недійсними Іпотечних договорів відповідно до частини 2 статті 548 ЦК України.

Що ж стосується вимог позивача за зустрічним позовом про припинення взаємних прав та обовязків сторін за Кредитним договором, зобовязання Банку зарахувати сплачену суму (по тілу кредиту з урахуванням процентів та пені) в сумі 8594031,25 грн. як взаємне зарахування, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

З огляду на той факт, що судом встановлено відсутність у Товариства однорідних вимог з Банком, як того вимагає ст. 601 ЦК України, ст. 203 ГК України, суд визнав заявлені вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Інші вимоги позивача за зустрічним позовом (виключити з Державного реєстру іпотек заборону на відчуження нежилих приміщень) визнані судом також необґрунтованими, оскільки є похідними від основних вимог.

Вимоги позивача за зустрічним позовом про закриття рахунків визнаються судом необґрунтованими, оскільки підстав визначених Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 12.11.2009 №492 суд не вбачає.

Позивач не довів суду належними доказами своїх вимог. Таким чином господарський суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення зустрічним позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статей 44, 49 ГПК України покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Предметом первісного позову є дострокове стягнення Банком з Товариства кредитної заборгованості, яка складається з тіла кредиту, відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій за Кредитним договором.

За умовами Кредитного договору Позичальник зобовязаний був використати кредит за цільовим призначенням і своєчасно повернути його відповідно до умов договору, та своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, в порядку, визначеному зазначеним договором.

У звязку з тим, що зобовязання передбачені Кредитним договором Позичальником не виконувались, Банк звернувся до Товариства з вимогою, передбаченою п.9.2 Кредитного договору про дострокове повернення кредитних коштів.

Дана вимога була надіслана відповідачу 30.01.2009, що зокрема підтверджується наявними в матеріалах справи копіями реєстру на відправлення кореспонденції та фіскального чеку за вих. №1648 від цієї ж дати.

Однак, Товариством дана вимогу була проігнорована, та у строк визначений у Кредитному договорі (10 днів з моменту надіслання відповідної вимоги) заборгованості по кредиту, що залишилась, проценти та штрафні санкції, що за розрахунком Банку становило 13926370,79 грн. сплачена не була.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Згідно з частиною 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Перевіривши проведений Банком на виконання вимог суду розрахунок заборгованості Позичальника, який станом на 02.09.2009 (включно) складається з: 1288863 доларів США та 70511,02 грн. поточної заборгованості по кредиту, 372118,89 доларів США простроченої заборгованості по кредиту, 74436,33 долари США та 4227,11 грн. прострочених процентів за користування кредитом, 4677,04 доларів США нарахованих процентів (долари США), 272,39 грн. нарахованих процентів (гривня), суд встановив, що він відповідає матеріалам справи та умовам Кредитного договору, визнається таким, що підлягає задоволенню за розрахунком Банку.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 8.1 Кредитного договору передбачена відповідальність відповідача за порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі в розмірі 0,1 % від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення. Розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла в період прострочення.

Перевіривши здійсненний позивачем розрахунок пені за прострочення повернення кредиту та несвоєчасну сплату процентів, суд дійшов висновку, що він відповідає вимогам законодавства, у т.ч. і вищезазначеним нормам, та умовам Кредитного договору, а відтак позовна вимога про стягнення з Товариства пені підлягає задоволенню в сумі:

- 18968,54 доларів США пеня по простроченому кредиту (долари США);

- 1256,51 грн. пеня по простроченому кредиту (гривня);

- 4412,07 доларів США пеня за простроченими процентами (долари США);

- 964,94 грн. пеня за простроченими процентами (гривня).

Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2006 між сторонами у справі укладено Іпотечний договір №12/2кіп-06 (із змінами та доповненнями), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., та зареєстрований в реєстрі за № 1119, за яким Банку передано в іпотеку нерухоме майно, а саме:

- нерухоме майно, а саме нежилі приміщення, № 1,2,3,4. № 4а, з приміщення №5 по №23, приміщення № 23а, з приміщення № 24 по приміщення № 56 (групи приміщень № 1) з приміщення № 1 по приміщення № 11, № 13 (групи приміщень № 2), приміщення №№ І, IV,Y в літері «А», загальною площею 1899,80 кв.м., які знаходяться за адресою : м. Київ, вул. Харківське шосе 144-6.

Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, орендованого ТОВ «Торговий дім «Дарниця»(м. Київ, вул. Харківське шосе 144-6 (літера А), нотаріально посвідченого 11 січня 2006 року державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Шапченко М.І., зареєстрованого в реєстрі за номером № 2-94, та зареєстрованого Фондом приватизації комунального майна Дарницького району міста Києва 11 січня 2006 року № І38/П, Договором № 1 про внесення змін, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І.В. 28 березня 2006 року за реєстровим № 577, до Договору купівлі-продажу нежилого приміщення, орендованого ТОВ «Торговий Дім»Дарниця», зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів за № 1235685 від 05.04.2006 року , право власності зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 10.04.2006 року за реєстровим Хіі 2320-п (реєстраційне посвідчення № 026823).

Згідно із п.4.1 Кредитного договору, повернення кредиту Позичальником здійснюється шляхом перерахування коштів із свого поточного рахунку на позичковий рахунок. Заборгованість за Кредитом повертається Позичальником не пізніше останнього дня строку кредитної лінії передбаченого п. 1.1 цього договору.

Проте, як було встановлено у ході судового розгляду, відповідач своєчасно зобов'язань за Кредитним договором не виконав, на рахунки, які були відкриті для надання кредиту та обліку нарахованих відсотків відповідач за кредитом та нарахованими відсотки за користування кредитом не сплатив.

Відповідно до п. 4.1 Іпотечного договору Іпотекодержатель набуває права звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки у наступних випадках, якщо у момент настання строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором воно не буде виконано належним чином, а саме: при повному або частковому неповерненні кредиту та при несплаті або частковій несплаті процентів, та при несплаті або частковій несплаті штрафних санкцій у встановлений кредитним договором строки.

Відповідно до ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

У відповідності до п.1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку»(далі Закон) визначено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно п. 1 статті 33 вказаного Закону, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Стаття 590 Цивільного кодексу України встановлює, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи той факт, що ТОВ «Торговий дім «Дарниця»заборгованість у передбачений Кредитним договором строк не сплатило, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими.

Беручи до уваги, що абзацом другим пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»передбачено, що у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення , суд зазначає, що станом на 29.03.2010 заборгованість в сумі 1 763475,87 доларів США та 77231,97 грн. за офіційним курсом НБУ ( http://www.bank.gov.ua ; 793 грн. за 100 доларів США) на цю дату складає 13984363,65 грн.

Разом з тим, судом враховано, що статтю 39 Закону передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Як слідує з наявного в матеріалах справи Звіту про оцінку майна (предмет іпотеки), проведеного ПП «Золотий лев», ймовірна ринкова вартість майна, оціненого саном на 21.12.2009 становить 1737600 доларів США, з округленням та без ПДВ, що за курсом НБУ станом на день винесення рішення становить 13779168 грн.

З встановлених в ході судового розгляду обставин, господарський суд дійшов висновку, що задоволення вимог Іпотекодержателя (Позивача) має відбуватись шляхом проведення публічних торгів.

Відповідачем за первісним позовом не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Суми, які підлягають сплаті за витрати, повязані з розглядом справи, відповідно до статей 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача за первісним позовом, оскільки спір виник з його вини.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дарниця»задовольнити повністю.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №12/КВ-06 від 30 березня 2006 року на загальну суму 14061 595 (чотиринадцять мільйонів шістдесят одна тисяча пятсот девяносто пять) грн. 62 коп., яка складається з:

- поточної заборгованості по кредиту 1288863 (один мільйон двісті вісімдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят три) долари США, що за курсом НБУ станом на 29.03.2010 становить 10220683 (десять мільйонів двісті двадцять тисяч шістсот вісімдесят три)грн. 59 коп. та 70511 (сімдесят тисяч пятсот одинадцять) грн. 02 грн.;

- простроченої заборгованості по кредиту 372118 (триста сімдесят дві тисячі сто вісімнадцять) доларів 89 центів США, що за курсом НБУ станом на 29.03.2010 становить 2950902 (два мільйони девятсот пятдесят тисяч девятсот дві) грн. 79 коп.;

- простроченої заборгованості по процентах в сумі 74436 (сімдесят чотири тисячі чотириста тридцять шість) доларів 33 центів США, що за курсом НБУ станом на 29.03.2010 становить 590280 (пятсот девяносто тисяч двісті вісімдесят) грн. 09 коп. та 4277 (чотири тисячі двісті сімдесят сім) грн. 11 коп.;

- поточної заборгованості по процентах за користування кредитом за період з 28.08.2009 до 02.09.2009 (включно) 4677 (чотири тисячі шістсот сімдесят сім) доларів 4 центи США, що за курсом НБУ станом на 29.03.2010 становить 37088 (тридцять сім тисяч вісімдесят вісім) грн.93 коп. та 272 (двісті сімдесят дві) грн. 39 коп.;

- пеня по простроченому кредиту становить 18968 (вісімнадцять тисяч девятсот шістдесят вісім) долари 54 центи США, що за курсом НБУ станом на 150420 (сто пятдесят тисяч чотириста двадцять) грн. 52 коп. та 1256 (одна тисяча двісті пятдесят шість) грн. 51 коп.;

- пеня по простроченим процентам 4412 (чотири тисячі чотириста дванадцять) доларів 7 центів США, що за курсом НБУ станом на 29.03.2010 становить 34987 (тридцять чотири тисячі девятсот вісімдесят сім) грн. 71 коп. та 964 (девятсот шістдесят чотири) грн. 94 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки:

- нерухоме майно, а саме нежилі приміщення, № 1,2,3,4, № 4а, з приміщення №5 по №23, приміщення № 23а, з приміщення № 24 по приміщення № 56 (групи приміщень № 1) з приміщення № 1 по приміщення № 11, № 13 (групи приміщень № 2), приміщення №№ I, IV, V в літері «А», загальною площею 1899,80 кв.м., які знаходяться за адресою : м. Київ, вул. Харківське шосе 144-6, які належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Дарниця»(02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, 144-б, ідентифікаційний код 16285594) та які передані в іпотеку Товариству з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»(01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код 19357325) згідно із іпотечним договором №12/2кіп-06 від 30 березня 2006 року (із змінами та доповненнями), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., та зареєстрований в реєстрі за № 1119 шляхом проведення публічних торгів.

Встановити початкову ціну предмета іпотеки в сумі 13779 168 (тринадцять мільйонів сімсот сімдесят девять тисяч сто шістдесят вісім) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Дарниця»(02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, 144-б, ідентифікаційний код 16285594) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»(01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код 19357325) 25500 (двадцять пять тисяч пятсот) грн. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

У задоволені зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дарниця»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»- відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та може бути оскаржено протягом десяти днів до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя Р.Б. Сташків