Рішення № 90284515, 09.07.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

09 липня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/387/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії (далі - відповідач), в якому позивач просив стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 316290,80 грн (а.с.1-5).

Позовні вимоги обґрунтував тим, що з 26.12.2003 ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України. На підставі наказу ГУМВС України у Луганській області від 06.11.2015 № 399 о/с позивача звільнено зі служби з ОВС України. Під час служби в ГУМВС України у Луганській області у спірний період позивач брав безпосередню участь в антитерористичній операції, однак відповідачем не була виплачена винагороду за таку участь, тому позивач звернувся до суду. Згідно постанови Луганського окружного адміністративного суду від 27.09.2016 по справі № 812/357/16 позовні вимоги позивача були задоволені частково. 24 квітня 2019 року постановою Касаційного адміністративного суду Верховного Суду по справі № 812/357/16 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року у незміненій частині та постанову Донецького апеляційного суду від 14 грудня 2016 року у цій справі залишено без змін. Пізніше, відповідно до виконавчого листа від 23.09.2019 Луганського окружного адміністративного суду №812/357/16 в частині: стягнути з Головного управління МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення за грудень 2014 року у розмірі 1258,00 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів був проведений розрахунок. Таким чином, остаточний розрахунок при звільненні з позивачем був проведений відповідачем тільки 20.12.2019 відповідно до виконавчого листа 812/357/16 виданого Луганським окружним адміністративним судом.

Відповідно до довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Луганській області про доходи фактичне грошове забезпечення за останні два місяці перед звільненням позивача становлять: вересень 2015 року - 6409,94 грн, жовтень 2015 року - 6409,94 грн, всього - 12819,88 грн. Кількість календарних днів за 2 місяці становить 61 день. Середньоденне грошове забезпечення на момент звільнення складає 12819,88 грн : 61 календарний день = 210,16 грн. День звільнення позивача 06.11.2015 є останнім днем служби. Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем відповідно до виписки з карткового рахунку проведено відповідачем 20.12.2019. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає з 07.11.2015 по 20.12.2019 - 1505 календарних днів. Отже, на думку позивача, середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.11.2015 по 20.12.2019 становить: 210,16 х 1505 календарних днів = 316290,80 грн. На підставі викладеного позивач просив суд задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

14.02.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від 14.02.2020 вих.№ВДЗ/46, в якому відповідач позов не визнав, заперечував проти його задоволення (а.с.26-32). Зазначив, що 27.09.2016 Луганським окружним адміністративним судом було винесено рішення по справі № 812/357/16 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУМВСУ у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції. Вказаним судовим рішенням адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУМВСУ в Луганській області в особі ліквідаційної комісії про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції було задоволено частково, стягнуто з ГУМВСУ у Луганській області на користь ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за грудень 2014 року в сумі 1258,00 грн у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідно до виконавчого листа Луганського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 стягнута винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції за грудень 2014 року у розмірі 1258,00 грн з відрахуванням установлених податків та платежів та сплачена 20.12.2019. Відповідач також зазначив, що позивач у період часу з 21.12.2016 по 19.12.2019 до відповідача з заявою про виконання судового рішення по справі № 812/357/16 не звертався, банківського рахунку на який можливо було перерахувати кошти не надавав, про місце свого перебування не повідомляв. За таких обставин затримка виконання судового рішення по справі № 812/357/16, яким обґрунтовані позовні вимоги ОСОБА_1 , відбулася виключно з вини позивача. Після отримання запиту від 12.12.2019 з Головного управління державної казначейської служби України у Луганській області ліквідаційна комісія невідкладно 17.12.2019 надіслала до казначейського органу запитувані реквізити та суму, що підлягала безспірному списанню. З урахування цього, відповідач просив суд застосувати критерії розумності та справедливості при визначенні розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а також врахувати те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.

09.07.2020 представник відповідача надав суду письмові пояснення, в яких більш детально висловив свою позицію щодо застосування вказаних критеріїв, з наведенням свого розрахунку та правових позицій Верховного Суду (а.с.100-104).

Судом по справі вчинені такі процесуальні дії.

Ухвалою суду від 27.01.2020 відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.13-14).

Ухвалою суду від 18.02.2020 зупинено провадження у справі №360/387/20 до набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 810/451/17 (а.с.54-55).

Ухвалою суду від 09.06.2020 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення провадження у справі №360/387/20 - відмовлено (а.с.70).

Ухвалою суду від 18.06.2020 поновлено провадження у справі (а.с.79).

Сторони повідомлені належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, просили суд розглядати справу за їх відсутності (а.с.5,84,85,108).

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення статті 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 (а.с.6,7), має статус учасника бойових дій Серії НОМЕР_4 від 28.09.2015 (а.с.10).

З даних трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 вбачається, що 26.12.2003 позивач прийнятий на службу в органи внутрішніх справ та 06.11.2015 звільнений з органів внутрішніх справ на підставі наказу ГУМВС №399 о/с від 06.11.2015 (а.с.9).

Також судом встановлено, що в провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №812/357/16.

Рішенням від 27.09.2016 у справі №812/357/16 уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення за грудень 2014 року у розмірі 1258,00 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за листопад 2015 року - 5016,00 грн, за грудень 2015 року - 6270,00 грн, за січень 2016 року - 1213,55 грн, а всього у розмірі 12499,00 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю (а.с.91-95).

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року по справі № 812/357/16 задоволено частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року по справі № 812/357/16 змінено, виклавши її третій абзац в іншій редакції, а саме стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за листопад 2015 року - 5016,00 грн, за грудень 2015 року - 6270,00 грн, за січень 2016 року - 580,65 грн, а всього у розмірі 11 866, 65 з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині постанову суду залишено без змін (а.с.96-98).

Постановою Верховного Суду від 24.04.2019 касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області залишено без задоволення. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року у незміненій частині та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року у цій справі залишено без змін.

23.09.2019 позивачу видано виконавчий лист №812/357/16 щодо стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення за грудень 2014 року у розмірі 1258,00 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів (а.с.42).

Запитом за №07-03-13/3774 від 12.12.2019 Головне управління Державної казначейської служби України в Луганській області повідомило відповідача про отримання заяви ОСОБА_1 щодо виконання виконавчого листа Луганського окружного адміністративного суду, виданого 23.09.2019 по справі №812/357/16 про стягнення коштів з боржника, та витребовану інформацію необхідну для виконання рішення суду (а.с.40).

17.12.2019 за №9/197 відповідач надіслав на адресу ГУДКСУ запитувану інформацію та наведений розрахунок суми, що підлягала стягненню за рішенням суду (а.с.42).

20.12.2019 позивачу на особовий рахунок надійшли кошти за виконавчим листом №812/357/16 в сумі 1050,11 грн (а.с.8).

Виплата винагороди за безпосередню участь в АТО підтверджується також меморіальним ордером №1 від 19.12.2019 (а.с.43).

Відповідачем до матеріалів справи надано довідку про доходи від 04.02.2020 №100/111/22-2020 ЛК з визначенням середньоденного грошового забезпечення позивача у 210,16 грн (а.с.34).

Позивач вважає, що відповідач повинен сплатити середній заробіток за час розрахунку при звільнені за період з дня звільнення 06.11.2015 по день фактичного розрахунку 20.12.2019 у розмірі 316290,80 грн, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Закону України «Про міліцію» встановлено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, їх права і обов`язки визначені в Положенні про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженому постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовці, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 1294).

Пунктом 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення) визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пунктами 1 та 2 постанови № 1294 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Зазначений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Наведене дає підставу для висновку, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 "Про захист заробітної плати", ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ трактує поняття "якість закону" таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Як вже зазначив суд раніше, за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Зважаючи на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними працівникові при звільненні сум» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При цьому Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 у справі №21-1765а15 сформулював правовий висновок згідно, якого не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносин, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, однак жодного разу не знаходило підстав для такого відступу (справи №821/1083/17, № 810/451/17).

Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне застосувати вказаний правовий висновок Верховного Суду України при розгляді даної справи.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на те, що відповідач не здійснив виплату позивачу при звільненні грошової компенсації за безпосередню участь в АТО, а зробив це лише 20.12.2019 за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27.09.2016, яке набрало законної сили 14.12.2016, у справі №812/357/16, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною другою статті 117 КЗпП України.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року у справі №802/1052/17-а, за відсутності іншого законодавства розрахунок розміру середнього заробітку слід проводити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Пунктом 2 вказаної постанови установлено, що чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.

Згідно з підпунктом «л» пункту 1 Порядку № 100 цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується і в інших (не передбачених пунктом 1) випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи розрахунок здійснено позивачем за період з 07.11.2015 по 20.12.2019, що становить 1505 календарних днів.

Згідно довідки ГУ МВС України у Луганській області від 04.02.2020 №100/111/22-2020ЛК середньоденне грошове забезпечення позивача становить 210,16 грн (а.с.34).

Отже, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 316290,80 грн (210,16 грн х 1505 днів).

Втім, вирішуючи даний спір, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

-ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.

Відповідно до відомостей автоматизованої системи Діловодство спеціалізованого суду встановлено, що ОСОБА_1 20.04.2016 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії, Головного управління Національної поліції в Луганській області, у якому з урахуванням уточнених вимог просив стягнути, зокрема, з Головного управління МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії кошти в сумі 15074,00 грн, як винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з жовтня по грудень 2014 року.

Таким чином, в суд позивач щодо стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з жовтня по грудень 2014 року позивач звернувся через 5 місяців 14 днів після звільнення зі служби (06.11.2015).

Також суд бере до уваги, що розмір присудженої судом суми невиплаченої винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції з жовтня по грудень 2014 року становив 1258,00 грн, що становить приблизно 0,39 % від заявленого позивачем розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав виконавчий лист №812/357/16 лише 23.09.2019 (а.с.41), тобто лише через 3 роки після набрання законної сили рішення суду по справі №812/357/16.

Виконання рішення здійснювалось органом казначейства шляхом безспірного списання коштів з рахунків відповідача і таке списання було можливо здійснити лише на підставі заяви позивача та поданого ним до виконання виконавчого листа.

Після отримання казначейським органом заяви позивача і виконавчого листа та отримання необхідної інформації від боржника 20.12.2019 відбулось повне виконання рішення суду по справі №812/357/16.

Таким чином, судом встановлено, що затягування виконання рішення суду відбулось внаслідок не отримання своєчасно позивачем виконавчого листа та не пред`явлення його до виконання у встановленому законом порядку, що є підставою для врахування такої поведінки позивача як недобросовісної.

Відповідач же відразу після отримання інформації щодо наявного виконавчого листа №812/357/16 невідкладно надав казначейському органу запитувану інформацію та розрахунок суми, що підлягала стягненню на користь позивача.

Отже, беручи до уваги ті обставини, що між позивачем та відповідачем, починаючи з квітня 2016 року, існував спір з приводу виплати позивачу винагороди за безпосередню участь в АТО, яка не була виплачена позивачу на час звільнення з органів ОВС, тривале зволікання позивачем за отриманням виконавчого листа та не пред`явлення його до виконання, невідкладне виконання відповідачем рішення суду про виплату позивачу винагороди за безпосередню участь в АТО, та зважаючи на співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача та заявлених позивачем до стягнення суми, яка у відсотковому співвідношенні між розміром несвоєчасно виплачених сум та розміром розрахованого середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні становить лише 0,39 %, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача та стягнення на його користь суми, яка дорівнює сумі присудженої за рішенням суду від 27.09.2016 по справі №812/357/16, тобто 1258,00грн.

Визначений судом розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача повністю відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, та застосовуючи критерії розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з самостійним визначенням розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору згідно пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні та не розподіляються.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії (93404, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Партизанська, буд.16, ЄДРПОУ 08592129) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1258 (одна тисяча двісті п`ятдесят вісім) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України строк оскарження судового рішення продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя Н.М. Басова