Рішення № 9028111, 29.03.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/6929.03.10 За позовом Об'єднання підприємств «Український музичний альянс» до Комунального підприємства «Радіостанція «Голом Києва»

про стягнення 11105,12 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

Від позивача: Неволіна А.Ю. (довіреність № б/н від 28.03.2010 р.)

Комаров П.В. (довіреність № б/н від 28.03.2010 р.)

Від відповідача: не з»явились

СУТЬ СПОРУ:

Об'єднання підприємств «Український музичний альянс»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Радіостанція «Голос Києва»(відповідач), в якому просить суд стягнути з відповідача винагороду (роялті) у сумі 7500,00 грн. за період серпень –грудень 2008 р. на підставі Договору № 21-01/01/08/Е про виплату винагороди (роялті) за публічне сповіщення (публічне повторне сповіщення) фіксованих у фонограмах виконань, фонограм, опублікованих з комерційною метою, та їх примірників від 01.01.2008 р., а також 1284,35 грн. інфляційних нарахувань, 265,71 грн. 3% річних та 2055,06 грн. пені.

Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов’язані з розглядом справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов Договору № 21-01/01/08/Е від 01.01.2008 р., укладеного між відповідачем та позивачем, як уповноваженою на здійснення збору і розподілу винагороди (роялті) за використання з комерційною метою фонограм і відеограм організацією колективного управління, що була створена і діяла на момент укладення спірного договору відповідно до Закону України «Про авторське право та суміжні права»від 23.12.1993 р., Постанови Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003 р. «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку їх виплати»(назва Постанови в редакції, що діяла на момент укладання спірного договору), Свідоцтва про облік організації колективного управління № 4/2003 від 22.08.2003 р., Свідоцтва про визначення організації колективного управління уповноваженою організацією № 2 від 7.10.2003 р., відповідач не сплатив за публічне сповіщення (публічне повторне сповіщення) фонограм, опублікованих з комерційною метою, їх примірників та зафіксованих у них виконань за період серпень –грудень 2008 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2010 р. порушено провадження у справі № 39/69 та призначено справу до розгляду на 29.03.2010 р. о 11:30.

Представник позивача в судовому засіданні 23.03.2010 р. подав документи на виконання вимог ухвали суду від 12.03.2010 р., а саме: письмове підтвердження того, що у провадження господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору, а також того, що позивач не заперечує проти розгляду справи у відкритому судовому засіданні; довідку про наявність банківського рахунку у позивача, витяг з ЄДРПОУ № 21-10/971-1 від 22.02.2010 р. про юридичну особу відповідача; витяг з ЄДРПОУ № 21-10/1559-6-1 від 22.03.2010 р. про юридичну особу позивача; копії Рішення Державного департаменту інтелектуальної власності № 7/2009-УО від 02.04.2009 р. та Свідоцтва про визначення організації колективного управління уповноваженою організацією № 2 від 7.10.2003 р.

Представник позивача в судовому засіданні 23.03.2010 р. подав також Заяву про зміну предмету позову № б/н від 29.03.2010 р., яка фактично є заявою про зменшення позовних вимог, оскільки позивач просить стягнути з відповідача 7500,00 грн. основної заборгованості, 265,71 грн. 3% річних та 1284,35 грн. інфляційних нарахувань, а вимог про стягнення пені не заявляє.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи те, що судом не встановлено, що вищезазначені дії позивача суперечать законодавству або порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийняв у судовому засіданні 29.03.2010 р. вищезазначене заяву позивача до розгляду.

Відповідно до п. 17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.05.2006 № 01-8/2351 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та першому півріччі 2006 року»та п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.1008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»зазначалось, що у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене у вищенаведеній заяві позивача, прийнято господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 9050,06 грн.,з яких: 7500,00 грн. основний борг, 265,71 грн. 3% річних та 1284,35 грн. інфляційних нарахувань.

Представник відповідача в судове засідання 29.03.2010 р. не з»явився, вимоги ухвали суду від 12.03.2010 р. про порушення провадження у справі № 39/69 не виконав, про поважність причин неявки в судове засідання суд не повідомив.

Учасники спору вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (абз. З п. 3.6 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. № 02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/69 від 12.03.2010 р. було направлене відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 21-10/971-1 від 22.02.2010 р.

Підтвердженням надсилання відповідачу названих ухвал суду є відповідні відмітки на зворотньому боці цих ухвал.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом саме згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/69 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні 29.03.2010 р. від останнього до суду не надходило.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Представник позивача в судовому засіданні 29.03.2010 р. надав усні пояснення, відповідно до яких позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.

В судовому засіданні 29.03.2010 р., за згодою представника позивача оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

На момент подачі позову Об'єднання підприємств «Український музичний альянс»(позивач) відповідно до Свідоцтва № 6/УО від 02.04.2009 року є єдиною організацією колективного управління, уповноваженою Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України здійснювати збір і розподіл винагороди (роялті) за використання фонограм, відеограм, опублікованих з комерційною метою, та зафіксованих у них виконань шляхом їх публічного сповіщення в ефір та публічного сповіщення по проводам (через кабель) відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003 року "Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань" (назва Постанови в редакції Постанови КМ № 450 від 02.04.2009 р., надалі - Постанова № 71) та контроль за правомірним використанням таких фонограм, відеограм та зафіксованих у них виконань.

Судом встановлено, що Комунальне підприємство «Радіостанція "Голос Києва»(відповідач) відповідно до ліцензії Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення серії НР № 1257 від 12.11.2003 року є радіомовником згідно відомостей, що є загальнодоступними та публікуються на офіційній веб-сторінці Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення -www.nrada.qov.ua

01.01.2008 року між позивачем (Організація), як організацією колективного управління, що була створена і діяла на момент укладення спірного договору відповідно до Закону України «Про авторське право та суміжні права»від 23.12.1993 р., Постанови Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003 р. «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку їх виплати»(назва Постанови в редакції, що діяла на момент укладання спірного договору), Свідоцтва про облік організації колективного управління № 4/2003 від 22.08.2003 р., Свідоцтва про визначення організації колективного управління уповноваженою організацією № 2 від 7.10.2003 р., та відповідачем (Мовник), як суб'єктом комерційного використання фонограм та зафіксованих у них виконань, було укладено Договір № 21-01/01/08/Е про виплату винагороди (роялті) за публічне сповіщення (публічне повторне сповіщення) зафіксованих у фонограмах виконань, фонограм, опублікованих з комерційною метою, та їх примірників (надалі - Договір).

Згідно п. 1.1 Договору сторони узгодили, що Організація відповідно до ст.ст. 43, 48, 49 Закону України «Про авторське право та суміжні права» здійснює збір та розподіл винагороди (роялті) за використання Мовником, без згоди з відповідними суб»єктами суміжних прав (виконавцями, виробниками фонограм), об»єктів суміжних прав, шляхом публічного сповіщення (повторного публічного сповіщення) у передачах ефірного і (або) супутникового радіомовлення зафіксованих у фонограмах виконань, фонограм, опублікованих з комерційною метою та їх примірників на території м. Києва та Київської області. Збір винагороди (роялті) здійснюється для розподілу між організаціями колективного управління та суб»єктами суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами.

У пункті 1.2 Договору визначено, що Мовник виплачує організації винагороду (роялті) за використання вказаних зафіксованих у фонограмах виконань, фонограм, опублікованих з комерційною метою та їх примірників в розмірі та порядку, визначених законодавством України та цим Договором, для виплати суб»єктам суміжних прав.

Відповідно до п. 2.1.2. Договору Мовник зобов'язаний щомісячно сплачувати Організації винагороду (роялті) за публічне сповіщення (публічне повторне сповіщення) шляхом трансляції і ретрансляції зафіксованих у фонограмах виконань, фонограм, опублікованих з комерційною метою, та їх примірників в ефір, у розмірі, визначеному п.4.1. цього Договору. Сума винагороди (роялті) повинна сплачуватися на рахунок Організації до 15 числа місяця наступного за звітним.

Згідно п. 4.1. Договору встановлено розмір щомісячного платежу роялті у розмірі 1500,00 грн.

Спірний Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє протягом одного року, при цьому п.п. 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3 Договору залишаються в силі до повного виконання Мовником своїх зобов»язань, що виникли під час дії даного Договору.

Зібрані у справі докази свідчать, що відповідач в порушення умов Договору (п.п. 1.2, 2.1.2, 4.1) свій обов'язок щодо сплати винагороди (роялті) за публічне сповіщення (публічне повторне сповіщення) фонограм, опублікованих з комерційною метою, їх примірників та зафіксованих у них виконань за період серпень –грудень 2008 р. у сумі 7500,00 грн. не сплатив.

При цьому, загальний розмір заборгованості відповідача розрахований як добуток щомісячного розміру винагороди (роялті), встановленого п. 4.1. Договору, та кількості звітних місяців (серпень –грудень 2008 р.), за які така винагорода (роялті) не сплачувалась, та становить 7 500 грн.: 1500,00 грн. х 5 = 7500,00 грн.

Суд також враховує, що обов'язок виплати відповідачем винагороди (роялті) також передбачений п. 5 розділу II Постанови № 71, відповідно до якого суб'єкти комерційного використання самостійно нараховують згідно з договором про виплату винагороди (роялті), що укладений з відповідною уповноваженою організацією колективного управління, суму належної до сплати винагороди (роялті), перераховують її в установлений договором строк на рахунок зазначеної організації та подають їй у письмовій формі відомості, необхідні для збирання і розподілу винагороди (роялті).

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Господарського кодексу України, відносини, пов’язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.

До відносин, пов’язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами (ч. 2 ст. 154 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності –це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

До об’єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України, зокрема, належать фонограми.

Частина 1 ст. 449 Цивільного кодексу України встановлює, що об’єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об’єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є, зокрема, фонограми.

Відповідно до п. 1 ст. 35 Закону України «Про авторське право і суміжні права»від 23.12.1993 року № 3792-XII, об'єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є, зокрема, фонограми.

Суб’єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до Цивільного кодексу України, іншого закону чи договору (ч. 1 ст. 421 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 450 Цивільного кодексу України, первинними суб’єктами суміжних прав є, зокрема, виробники фонограми. Суб’єктами суміжних прав є також особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону (ч. 2 ст. 450 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 424 Цивільного кодексу України, майновими правами інтелектуальної власності є: право на використання об’єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Згідно ч. 2 ст. 426 Цивільного кодексу України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьому прав інших осіб.

Частиною 3 ст. 426 Цивільного кодексу України встановлено, що використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом.

Пунктом 1 ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права»передбачено, що допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:

а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника;

б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір;

в) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача винагороди (роялті) за публічне сповіщення (публічне повторне сповіщення) фонограм, опублікованих з комерційною метою, їх примірників та зафіксованих у них виконань за період серпень –грудень 2008 р. у сумі 7500,00 грн. з огляду на порушення відповідачем умов Договору № 21-01/01/08/Е від 01.01.2008 р.

Судом встановлено, що позивач станом на момент укладання спірного договору був визначений Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України уповноваженою на здійснення збору і розподілу винагороди (роялті) за використання з комерційною метою фонограм і відеограм організацією колективного управління відповідно до Свідоцтва про визначення організації колективного управління уповноваженою організацією № 2 від 7.10.2003 р., а отже мав право на укладення спірного договору та здійснення у відповідності до його умов збору та розподілу винагороди (роялті) за використання відповідачем, без згоди з відповідними суб»єктами суміжних прав (виконавцями, виробниками фонограм), об»єктів суміжних прав, шляхом публічного сповіщення (повторного публічного сповіщення) у передачах ефірного і (або) супутникового радіомовлення зафіксованих у фонограмах виконань, фонограм, опублікованих з комерційною метою та їх примірників.

Відповідно до п. 4 розділу ІІ додатку до Постанови Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003 р. «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань»(назва Постанови в редакції Постанови КМ № 450 від 02.04.2009 р.) в редакції від 02.04.2009 р., суб'єкти комерційного використання зобов'язані до початку здійснення комерційного використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань укласти з уповноваженою організацією колективного управління, що визначена в установленому порядку МОН, договір про виплату винагороди (роялті) за пряме або опосередковане комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань (далі - договір про виплату винагороди (роялті).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлене договором або законом.

Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

По матеріалам справи судом встановлено, що станом на час розгляду справи в суді наявна заборгованість відповідача у сумі 7500,00 грн. (основний борг), яка виникла внаслідок несплати останнім винагороди (роялті) за публічне сповіщення (публічне повторне сповіщення) фонограм, опублікованих з комерційною метою, їх примірників та зафіксованих у них виконань за період серпень –грудень 2008 р. відповідно до умов Договору № 21-01/01/08/Е від 01.01.2008 р.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в судове засідання не зЧявився, в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача винагороди (роялті) у сумі 7500,00 грн. за період серпень –грудень 2008 р. на підставі Договору № 21-01/01/08/Е від 01.01.2008 р. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.

Крім того, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором, позивач просить суд стягнути з останнього 265,71 грн. 3% річних та 1284,35 грн. інфляційних нарахувань за періоди, вказані у доданому до позовної заяви розрахунку вказаних сум відповідно до кожного місяця, за який відповідачем не було сплачено винагороду (роялті) за публічне сповіщення (публічне повторне сповіщення) фонограм, опублікованих з комерційною метою, їх примірників та зафіксованих у них виконань.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказану норму ЦК України, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків розміру трьох процентів річних та індексу інфляції, в яких період прострочки виконання грошового зобов‘язання визначений відповідно до кожної із вищенаведених накладних, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 265,71 грн. 3% річних та 1284,35 грн. інфляційних нарахувань обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Проте, відповідно абзацу 7 пункту 26 розділу V Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита (затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 р. № 15) при зменшенні позивачем позовних вимог сплачене мито не повертається.

Відповідно до положення пункту 13 «Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ»(затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258), повернення коштів, внесених для оплати вищевказаних витрат, здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

А тому, сплачене позивачем державне мито, а рівно і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в частині зменшення ним на 2055,06 грн. вимог щодо стягнення пені за Договором № 21-01/01/08/Е від 01.01.2008 р., відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

За таких обставин, на відповідача покладаються витрати по сплаті державного мита в розмірі 90,50 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 192,32 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути Комунального підприємства «Радіостанція «Голос Києва»(01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 44, ідентифікаційний код 32455608; р/р 35437001002181 в УДК в м. Києві, МФО 820019) або з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Об'єднання підприємств «Український музичний альянс»(04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 1-5 кв. 814; ідентифікаційний код 31815383; р/р 2600409163 в ПуАТ «СЕБ банк», МФО 300175) 7500,00 грн. (сім тисяч п»ятсот гривень 00 коп.) основного боргу, 265,71 грн. (двісті шістдесят п»ять гривень 71 коп.) 3 % річних, 1284,35 грн. (одну тисячу двісті вісімдесят чотири гривні 35 коп.) інфляційних нарахувань, 90,50 грн. (дев»яносто гривень 50 коп.) держмита та 192,32 грн. (сто дев»яносто дві гривні 32 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя                                                                                 Гумега О.В.

Дата підписання

повного тексту рішення

01.04.2010 року